Отець Боско. Приятель молоді. Його смерть.

Ввечері 13 травня 1887 року отець Боско був на аудієнції у папи Лева XIII. Папа вийшов до нього з посмішкою на вустах. Дав знак монсеньйорові Делла Волпе приготувати одне крісло. Воно стояло на якійсь віддалі, тому Папа присунув його ближче до себе та запросив отця Боско сісти. З любов’ю потиснув йому руку та запитав:

- Дорогий отче, як почуваєтесь та як ведеться вам?

Встав та продовжував:

- Отче Боско, може, вам холодно?

Папа пішов до бічної кімнати та приніс звідти покривало з горностая.

- Мені подарували його з нагоди мого священицького ювілею. Хочу, щоб ви першим одягли його, - та делікатно вкриває ним коліна отця Боско. Потім сідає, бере отця Боско за руку та продовжує розмову.

Отець Боско, сильно зворушившись, відповів:

- Святіший Отче, я вже старий, маю 72 роки. Це моя остання подорож на завершення всієї моєї діяльності.

Після аудієнції службовці Ватикану з великою пошаною вітали та супроводжували отця Боско. Швейцарська гвардія урочисто вітала його.

- Та я не король, — сказав отець Боско, усміхаючись. - Я - звичайний та убогий священик, увесь згорблений і нічого не вартий. Не потрібно таких почестей...

Гвардійці опустили зброю та пішли, щоб поцілувати йому руку.

Згасаюче світло лампади

У день Святого Івана Хрестителя отець Боско пішов до своїх юнаків з Ораторії. Вибухли оплески та оклики... Всі збіглися до нього, співаючи давню (ще з 1848 року) пісню:

«Ходімо, браття, отець Боско чекає нас.

Великою радістю хай сповниться серце у нас!»

У липні, за порадою лікарів, отця Боско перевезли на відпочинок до Ланцо, що знаходилося біля підніжжя Альп. 11 серпня з візитом до нього приїздила делегація колишніх учнів. Його знесли до них на колясці, а він жартував: «Я колись викликав на змагання з бігу найспритніших, а тепер мушу пересуватися на колясці за допомогою інших...»

Просили його благословення. Його очі наповнилися сльозами. «Він плакав, і ми також плакали», — розповідали колишні учні.

24 листопада він благословлив священичу рясу для польського князя Августа Чарторийського, племінника королеви Іспанії Ізабелли та паризького графа, та для трьох інших юнаків: англійця, поляка та француза.

Він відчував та знав, що Бог благословив його заклади. «Там, в Небі, - каже, - є Марія Помічниця Християн... Все розпочалось з одного «Богородице Діво», промовленого одним хлопцем 45 років тому, у церкві св. Франциска з Асижу... я його промовляв з цілого серця».

Одного вечора він закликав до себе отця Черруті та довго розмовляв з ним про різні речі. Потім запитав про здоров’я з більшою, ніж звичайно, ніжністю:

- Уважай на здоров’я... Це я, отець Боско, кажу тобі та наказую... Дбай про себе так, якби ти робив це для мене.

Отець Черруті плакав. Отець Боско взяв його за руку:

- Трохи відваги, дорогий отче Черруті... Хочу, щоб у Небі ми були веселі.

Його обличчя випромінювало глибокий спокій та радість. Тепер він буде рахувати місяці, тижні та дні. Дні отця Боско доходили до кінця; лампада помаленьку згашувалась, вічність наближалася. Видно, що він був виснажений, - флебіт, сильна екзема, послаблення зору, - зате серце та голова залишалися здоровими.

Лікарі казали, що він помирав від спрацьованості

Одного вечора майже тридцять хлопців зі старших класів наполягали, щоб отець Боско висповідав їх. Він задовольнив їхнє прохання: «Це останній раз, що можу сповідати».

Так і же сталося. Сили покидали його. Він казав: «Бажаю швидко піти до Неба; звідти зможу краще допомогти нашим установам та моїм хлопцям... зможу охороняти їх. Тут вже нічого не можу робити».

20 грудня його попросили написати декілька думок на звороті образків Марії Помічниці Християн, щоб вислати їх добродійникам. Йому було вже важко писати, але він все ж таки написав декілька слів. Ось декілька з тих думок:

- Не зволікайте, щоб чинити добрі діла, бо час скоро промине. І так ви обдурите себе.

- Якщо чиниш добро, будеш мати його тут на землі і на Небі.

- Молодь є потіхою для Ісуса та Марії.

- Гріх є найбільшим ворогом Бога.

- Пресвята Богородице - ти є моїм спасінням.

- Наприкінці життя збирається плід добрих діл.

- Хто спасе свою душу, спасе усе; хто втратить її, втратить усе.

- Хто допомагає убогим, той буде мати велику нагороду в Небі.

- Велику нагороду будемо мати за добро, вчинене в житті.

Лікар наказав не вставати з ліжка, але отець Боско повторяв: «Тепер мені більше нічого не залишається, як тільки добре закінчити моє життя».

Печінка працювала погано, болів хребет, нирки були знищені, було тяжко дихати, на ноги сходила параліч. Лікарі казали: «Він помирає не від хвороби, а від спрацьованості».

«Цього разу вже не повернусь!»

28 грудня багато салезіян просили його, щоб випросив у Бога здоров’я, але він навіть не хотів і слухати. Одному салезіянину він сказав, що вже три рази був біля дверей Неба, але повернувся завдяки молитвам салезіян та хлопців. Тому відповів: «Цього разу вже не повернусь!»

29 грудня він попросив, щоб покликали отця Руа та єпископа Кальєро; розпорядився, щоб вони написали до всіх салезіян такі доручення та поради: «Любіть один одного, як брати; допомагайте одне одному та підтримуйте один одного».

Вже ніщо не турбувало його. Казав до отця Віолетті: «Будь ласка, заглянь у кишені мого одягу, там має бути гаманець; думаю, що він порожній. А якщо там щось є, то все віддай отцеві Руа. Хочу померти так, щоб казали, що отець Боско помер без жодної копійки в кишені».

Він старався потішити своїх салезіян, жартуючи над своєю недугою: «Знаєте, де є фабрика ковальських міхів? Мій шлунок не хоче працювати - потрібно було б замінити йому міх».

Короткі молитви під час дрімоти

Прийшов день свята св. Франциска Салезія, покровителя Салезіянського згромадження. Дзвони базиліки Марії Помічниці звіщали про це; звідти долинали звуки літургійних співів. В кімнаті отця Боско панувала тривожна атмосфера. Принесли йому Святе Причастя; воно буде останнім. Надійшла дрімота, з якої пробудився лише тоді, коли почув молитви присутніх та згадки про Небо.

Вечором, коли дзвони закликали до вечірньої молитви до Пресвятої Богородиці, запросили також його. Ті, котрі були близько, почули, що він шепотів: «Ісусе, Маріє, дарую вам серце моє та душу. О Мати, відкрий мені двері Раю...»

З години на годину параліч все більше поширювалася.

30 січня, о десятій годині ранку, єпископ Кальєро почав промовляти молитви за вмираючих. Лікарі казали, що увечері, або на другий день зранку він помре. Ця вістка блискавично облетіла всю Ораторію та викликала великий жаль. Салезіяни хотіли побачити його востаннє, тож отець Руа дозволив всім поцілувати його в руку.

Отець Боско лежав у ліжку, голова за допомогою подушок трохи піднесена та легко похилена направо, очі заплющені, руки поверх покривала. На грудях - хрест, на кінці ліжка - епітрахиль, ознака священства. Хлопці приходили в мовчанці: цілували руку, що стільки раз благословляла їх з такою добротою та ніжністю. Їх було майже вісімсот. Така зворушлива атмосфера панувала цілий вечір.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!