Отець Боско. Приятель молоді. Розпорядок дня отця Боско.

О 4.30 з дзвіниці базиліки Марії Помічниці Християн можна було чути дзвін. Його звук огортав велику темну будівлю Ораторії; світло засвічувалося лише в одному вікні - там, на другому поверсі правого крила будівлі. Це отець Боско піднімався з ліжка.

«Буду спати лише п’ять годин уночі», - написав він колись у своїх постановах в день рукоположення на священика; і увесь час дотримувався цього правила.

5 годиш - отець Боско молився: навколішки, руки складені в молитві, очі закриті, нерухомий, увесь заглиблений у Бога. Палка молитва: поклонявся та дякував, просив та жертвував, питав та слухав. Черпав з невичерпного джерела, бо невдовзі мав вливати в душі своїх вихованців світло і силу Божу. В цій хвилині його душа наповнялася Богом.

Потім у своєму кабінеті переписував чернетку, написану вчора пізно ввечері.

Година 7.30: після першого ранкового уроку хлопці йшли до церкви на Службу Божу. Отець Боско вже у ризниці чекав на них, з їхніми щоденними провинами. Його сповідальниця знаходилася між двома дверима, що вели до святилища: по середині - крісло для нього, а по два боки (праворуч та ліворуч) знаходилися два підніжки, на які потрібно клякати; покутник клякав лицем до його плеча, а він вільною рукою прихиляв до себе голову хлопця.

У ризниці деколи знаходилося і п’ятдесят хлопців, котрі хотіли висповідатися; всі вони зосереджено робили іспит сумління. Один за одним йшли сповідатися і робили це швидко. Все щиро розповідали тому, який міг читати в їхніх душах: одне-два слова достатньо, щоб освітлити найпотаємніші закутки душі. Майже тридцять покутників приходило ось так, прихиливши перед ним коліна.

Закінчивши сповідати, декілька хвилин отець Боско зосереджувався, а потім одягався, щоб відправити Службу Божу. Робить це з великою побожністю, «як ангел», присвячуючи цьому максимум півгодини. В цей момент він був повністю заглиблений у Бога.

«Хто є той священик, що з такою побожністю відправляє Службу Божу? - питали люди. - Це мабуть якийсь святий».

Майже 9 година: отець Боско виходив із ризниці. Хлопці вже жваво забавлялися. Побачивши його, підбігали якнайближче. Це перший родинний контакт батька зі своїми дітьми. Надзвичайне видовище. Всі змагалися за те, щоб бути ближче до нього. Перший, котрий прибіг, цілував йому руку та тримався за неї; інші намагалися проштовхатися через натовп товаришів, щоб постояти перед отцем Боско, щоб почути слово з його уст, щоб побачити його усмішку, щоб відчути дотик його ніжної руки на своєму ніжному обличчі.

Йдучи поволі, - бо натовп був досить щільний, отець Боско розмовляв з хлопцями. Одному казав ласкаве слово, іншого питав про щось, на третього кидав погляд, який говорив про багато речей, ще іншим шепотів щось потаємне до вуха.

9 година: випивши горнятко кави, отець Боско йшов до свого кабінету. Зараз починалися для нього «тортури» візитів. Вітальня вже переповнена людьми. Слава святості отця Боско притягувала до нього всі біди тіла та душі. Бідолашний отець Боско! Три години підряд сидів він у кріслі та приймав різноманітних людей.

Приходила мама, яка переживала за свого блудного сина і просила поради. Приходили кредитори, яким треба платити; один надокучливий хлопець, якому треба було написати рекомендацію; горе, якому негайно потрібно зарадити; довгі розповіді про родинні сварки, які треба було вислухати; душа на краю прірви, яку треба було спасти від розпачу та спокус; невиліковна хвороба, незабуте зло - всі нетерпеливо очікували благословення та одужання від Марії Помічниці Християн. Марія Помічниця Християн часто допомагала потребуючим. Одного дев’ятирічного хлопця батьки привезли аж з Вілла Франка, сподіваючись на чудо: його ноги були такі покручені, що він не міг ходити - його потрібно було везти або нести на плечах, бо сам він не може ступити жодного кроку. Отець Боско поблагословив його та сказав: «Май довір’я до Пресвятої Богородиці та випростай ногу, яка більше хвора».

Хлопець хвилинку завагався, а потім послухався отця Боско, котрий заохочував його ще раз. При підтримці батьків простягнув одну ногу, а потім - другу; батьки відпустили його, щоб йшов сам, - і ось хворий на поліомієліт крокував самостійно. «О, як він біжить!» — радісно вигукували батьки. І, безмежно вдячні отцю Боско, разом із здоровим сином вернулися.

Полудень: дзвін закликав до молитви до Пресвятої Богородиці (в тих часах дзвони дзвонили три рази в день: зранку, опівдні та ввечері). В прихожій чекали ще деякі люди. Отець Боско приймав їх, вислуховував, давав поради та благословляв. Він був повністю виснажений, але з його лиця не зникала щира посмішка - посмішка отця Боско.

З 12.30 до 13.00: отець Боско заходив до їдальні на обід. Але часто починав їсти тоді, коли інші салезіяни вже закінчили трапезу та йшли, щоб товаришити хлопцям на забавах. На їхнє місце заходило декілька хлопчаків, котрі чекали, щоб увійти. Присутність цих хлопців була найкращою «приправою» бідної страви отця Боско. Вони задавали питання, відповідали на його запитання, слухали, сміялися або просто дивилися на нього. Це була найкраща нагода, щоб закинути сіті для ловитви душ.

14 година: бив дзвін; він переривав розмову, і хлопці йшли до класу або ж у майстерні. Для отця Боско це був священним часом.

Від 14 до 15 години отця Боско ні для кого не було: він розважав та молився. Всі знали, що він був у каплиці, і всі шанували цю самотність палкого серця, що мав доручити Божій доброті так багато душ, стількох приятелів та добродіїв і прохав стільки світла для їх просвічення. Після обіду на нього чекала купка листів, на які потрібно було відповісти. У своєму кабінеті він не мав ані хвилини спокою, щоб відписувати: співпрацівники, кредитори, постачальники, добродії, хлопці не давали йому спокою. А йому потрібна була тиша; тому він брав листи, папір, конверти та йшов до одного зі своїх близьких приятелів, де ніхто його не турбував, і писав аж до пізнього вечора.

Коли наставав вечір, хлопці сходилися на вечірні молитви, після яких отець Боско промовляв до них. Це було батьківське слово перед сном, духовні виховні думки на ніч. Хлопці спокійно йшли спати.

Але для отця Боско це ще не був час відпочивати. Він писав до пізньої ночі: він, як завжди запалений світильник, продовжував освітлювати душі.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!