Отець Боско. Приятель молоді. Зустріч зі смертю.

Один багатий пан, тісно пов’язаний з масонами, помирав. Він навідріз відмовився прийняти отця-пароха. І зовсім не хотів бачити жодного священика. Але отець Боско все ж таки пішов відвідати його.

- Ви прийшли як приятель, чи як священик? - відразу ж запитав хворий. - Горе вам, якщо думаєте говорити мені про сповідь!

Він витягнув з-під подушки два пістолети і направив ствола у отця Боско.

- Вважайте! Якщо почнете говорити мені про сповідь, то вистрілю одним у вас, а другим в себе. Мої години вже і так злічені.

- Будьте спокійні, пане, — запевнив його отець Боско. - Не буду говорити про сповідь, хіба б ви самі захотіли цього.

Потім розпитав про його недугу, про ліки; говорив про останні політичні події; а вкінці - про одного визначного політика, що недавно помер, а був великим ворогом Церкви та Бога.

- Дехто думає, що він пішов до пекла, - розповів отець Боско далі. - А я б не говорив цього з такою впевненістю, тому що милосердя Боже є безмежне і ми не знаємо його секретів.

- Що? - запитав хворий. - Для нього є якась надія?

- Звичайно, - відповів отець Боско. Бог готовий простити будь-який гріх тому, хто щиро кається. А знаєте, який найтяжчий гріх? Втратити надію на Боже милосердя.

- Якщо це справді так, — сказав хворий, - то висповідайте мене.

До дверей застукали двоє приятелів хворого, справжні найзапекліші масони. Хворий, як тільки побачив їх, почав кричати:

- Геть звідси! Не хочу більше бачити вас у моєму домі! Геть!

Ті, здивовані, забурмотіли:

- Чи ж не пам’ятаєте? Наша угода була, що...

Хворий взяв пістолети і націлився у них:

- Колись вони були приготовані для священиків, а тепер будуть для вас, якщо не підете геть! Геть!

Ті двоє з поспіхом вийшли.

Вольтер спасся?

Один безбожний нотаріус не хотів примиритися з Богом. Не прийняв у себе пароха. Нічого більше не залишилося як запросити отця Боско.

Провадячи приємну розмову, отець Боско врешті запросив хворого подумати про свою душу.

- Змінімо тему, - грубо перервав нотаріус. - Я не хочу сповідатися.

- Чому? - запитав отець Боско.

- Тому що я - безбожник. Знаєте, що я думаю про це? Погляньте туди! - і вказав на полицю. Там стояли вряд усі твори Вольтера.

- Ну і що?

- Розумієте, хто думає так, як Вольтер, не може дозволити собі слабкості висповідатися.

- Ви називаєте сповідь слабкістю характеру? А ви знаєте, що Вольтер, якби міг, то б висповідався?

- Що? Це неможливо!

- Звичайно, що правда. Перед смертю він запросив до себе священика, але його приятелі не дозволили йому увійти в дім.

Отець Боско оповів, як це сталося і хто про це розповів. Закінчує так:

- Я надіюсь, що Вольтер спасся.

- А чи це можливо - з усім тим, що він вчинив?

- Так, можливо. Він хотів висповідатися - отож, жалів за свої гріхи. Йому лише бракувало священика, котрий дав би йому розрішення. Але, якщо він мав жаль за гріхи, то, напевне, спасся.

- Вольтер спасся! - пробурмотів нотаріус і задумався. Потім рішуче заявив: - Хочу висповідатися. Мені більше не потрібні ці книги. Заберіть їх і зробіть з ними, що хочете. Висповідайте мене...

Карло не помер: він спить

У 1849 році з отцем Боско трапився надзвичайний випадок. Серед хлопців, котрі приходили до Ораторії, був один хлопчина п’ятнадцяти років на ім’я Карло - син власника готелю, жвавий та радісний юнак. Якось він захворів; і недуга прогресувала дуже швидко. Він просить, щоб закликали отця Боско, бо хоче у нього висповідатися, але отця Боско в цей час немає у Турині. Отож, Карло висповідався у віце-пароха, але протягом усього дня продовжував кликати отця Боско. На другий день він помер.

Увечері того ж дня отець Боско повернувся до Турина. Йому розповіли про Карла. Отець Боско побіг з надією застати його ще живим. Однак слуга повідомив йому сумну звістку:

- Надто пізно - вже півдня пройшло, як Карл помер.

- Ні, не помер, - відповів отець Боско. - Він заснув, а ви думаєте, що він помер.

Слуга іронічно та здивовано похитав головою. Але отця Боско все ж таки повели до кімнати померлого. Мати, стоячи біля нього навколішки, плакала та молилася. Карло був повністю загорнений у простирадло.

- Чи залиште мене самого на одну хвилину? - попросив отець Боско. Всі вийшли, а він, помолившись, поблагословив мертвого та сказав сильним голосом:

- Карле, Карле, встань!

Карл ворухнувся. Тоді отець Боско стягнув простирадло та відкрив йому лице.

- Чому я тут? - здивовано запитав Карло, побачивши отця Боско. - О, отче Боско! Якби ви знали! Я так чекав на вас!.. Дуже потребую вас, сам Бог послав вас...

- Добре, Карле, — сказав отець Боско, — кажи, що ти хотів: я прийшов саме для цього.

- О, отче Боско! Я мав бути у пеклі... Останній раз на сповіді я затаїв тяжкий гріх... Знаєте, який сон приснився мені! Мені здавалося, що я стояв на краю великої печі: багато чортів хотіло затягнути мене до неї. Але одна Пані стала між мною та тими огидними тварюками і сказала: «Зачекайте! Він ще не був суджений». Потім я почув ваш голос, який кликав мене. Тепер висповідаєте мене?

Отець Боско висповідав його. Мати, яка почула голос сина, відхилила двері і побачила свого Карла живого. Побігла, щоб закликати всіх рідних. Коли закінчилася сповідь, усі зайшли до кімнати.

- Мамо! - сказав Карло. - Отець Боско спас мене від Пекла.

Довго розповідав. Потім отець Боско сказав до нього:

- Карле, тепер Небо є відкрите для тебе. Хочеш іти туди, чи залишишся тут з нами?

- Хочу йти до Неба, — відповів Карло.

- Тоді до зустрічі у Небі!

Хлопець схилив голову на подушку, закрив очі та помер.

Коли отець Боско розповів цей випадок, то завжди казав, що Карло заснув. Хто ж був свідком цих подій, стверджував, що Карло помер ще до приходу отця Боско.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!