Отець Боско. Приятель молоді. Отець Боско - сповідник.

Для отця Боско субота була днем сповідей. У сповідальниці він перебував від десяти до дванадцяти годин. Ризниця переповнена хлопцями, котрі щойно перед тим бігали, стрибали, кричали на подвір'ї, а тепер уважно готувалися звітуватися перед Богом. Часто ще в одинадцятій, а то й в дванадцятій годині ночі дехто чекав, щоб висповідатися. Інколи отець Боско, знесилений, засинав. Покутник не мав відваги збудити його і терпеливо чекав. Інші також засинали один за одним. На щастя, хтось починав хропіти, тоді отець Боско прокидався і продовжував сповідати.

В його столітті не було більшого сповідника. З ним може зрівнятися хіба що парох з Арсу - Жан Луї Віаней.

Слова, які зворушували аж до глибини душі

Одного вечора в ризниці хлопців було більше, ніж звичайно. Так і пролітав час у сповідях та дрімоті... Отець Боско дивився на годинник: майже четверта година ранку. Пішов будити хлопців:

- Що ми тут робимо о такій годині?

- Тепер вже не варто йти додому, - відповів один хлопець.

- То що, будемо сповідатися?

- Так! - відповіли хлопці та продовжували сповідатися. Один сповідався, другий готувався, а інші спали. Після кожної сповіді один із тих, що спав, пробуджувався і готувався.

Зранку приходили ті, котрі спали вдома та пробудилися раніше, щоб ще перед Службою Божою висповідатися у отця Боско. Він сповідав, відправляв Службу Божу; а потім - забави і знову сповіді, і так аж до пізнього вечора...

Всі хлопці хотіли сповідатися саме у нього. Він вмів казати такі слова, що зворушували аж до глибини душі.

Одного дня, після важкої недуги, отець Боско вирушив до одного місця біля Турина, щоб трохи відпочити. Він цього дуже потребував. Але хлопці також дуже потребували його, тому розпитували:

- Де отець Боско?

- В Сассарі, - відповіли їм.

- То ходімо до Сассарі також і ми.

І групками йшли до того гарного села, що мало щастя приймати отця Боско. Мало хто знав, де знаходилось те село, а інші забули його точну назву, то й питали у людей:

- Де є Сассарі!

- Сассарі знаходиться на острові в Сардіньї, далеко звідси, - відповідали люди. - Туди потрібно плисти човном.

Хлопці розчарувались, бо не мали човна...

Довідались, що отець Боско був у Сассі, а не Сассарі, та й провідали його. У нього було багато праці, сповідаючи їх, а отець-парох мусив купувати багато хліба на обід, щоб їх нагодувати. Вони прийшли за отцем Боско, як люди йшли за Ісусом Христом, нічого не взявши зі собою.

«Я скажу тобі твої гріхи!»

Якщо покутник забував якийсь гріх або не хотів сказати його, отець Боско питав:

- А з цього гріха не сповідаєшся? А цього не пам’ятаєш?

Коли совість у декого була «приспана», отець Боско питав:

- Скажеш сам свої гріхи, чи хочеш, щоб я їх сказав?

Покутник радо відповідав «так», і отець Боско перечислював його гріхи один за одним, точно так, якби читав їх: уточнював деталі та обставини, які забув покутник.

Деколи на подвір’ї, в оточенні хлопців, він звертався до одного з них:

- Сьогодні ти не мився.

- Та ні! - протестував хлопець. - Я мився!

- Та ні-і-і-і! Та ні-і-і-і! - відповідав отець Боско, наголошуючи на «і». І шепотів йому до вуха два слова. Хлопець задумувався, похиляв голову і, як тільки випадала нагода, йшов до отця Боско та сповідався.

Деякі хлопці, знаючи про те, що він може «читати» гріхи у них на обличчі, боялися підійти до нього. А якщо не могли оминути його, віталися, скидаючи шапку так, щоб волосся спадало їм на чоло.

Коли хтось вже довший час уникав його, отець Боско клав під його подушку листочок з написом: «Якщо цієї ночі помреш, то де потрапиш?». І хлопець зараз же біг до отця Боско.

Одного дня отець Боско перестрів хлопця на ім’я Бо.

- Ти ходив сповідатися? - запитав його.

- Так, у того священика.

- І він дав тобі розрішення?

- Так, дав. Чому питаєте мене про це?

- Тому що ти не сказав усіх гріхів. Ти замовчав цей і цей гріх.

- Та я не маю відваги... - бурмотів хлопець.

Через декілька днів отець Боско знову зустрів його:

- Нумо, вже час очистити твоє сумління.

- Я не насмілююсь сказати певні гріхи...

- Ну, добре. Ти не будеш казати їх. Я сам скажу їх за тебе, а ти тільки даси мені знак головою. Згода?

З того дня Бо став найбільш жвавим хлопцем в Ораторії.

Одна слива та багато ляпасів

У 1877 році до отця Боско прийшов парубок; якому було 27 роки, а звали його Михайло Унія; він працював на селі. Отець Боско запитав його:

- Ти певен, що Бог не хоче, щоб ти працював на більшому полі?

- А як я можу дізнатись про це?

- Дам тобі знак, — відповів отець Боско. - Якби Бог виявив мені твою совість і я розказав тобі про те, що там побачу, ти уважав би це за знак, що Бог хоче, щоб ти був з отцем Боско!

Михайло спантеличений, дивився на отця Боско... не знаючи, чи він жартував, чи говорив серйозно.

- Ти мав би висповідатися... — сказав отець Боско. - Я зроблю це замість тебе. Ти казатимеш тільки «так».

Михайло клякав та уважно слухав, як отець Боско ясно виявляв його гріхи. Потім питав:

- Як ви це знаєте?

Отець Боско бачив, що він збентежився, й продовжував:

- Знаю також інші речі. Коли ти мав одинадцять років, у церкві на вечірні біля тебе заснув один твій товариш; спав із відкритим ротом. Ти мав одну сливу і вложив її товаришеві в рот. Пам’ятаєш, що сталося потім? Товариш думав, що вдушиться, тому почав бігати по церкві, просячи допомоги. Через це перервали вечірню і ти отримав кілька ляпасів.

Михайло щиро засміявся і відтоді вирішив стати священиком отця Боско. Після висвячення він поїхав працювати на широкому полі місій серед прокажених у Південній Америці.

Отець Боско сповідав, як приятель. Його обличчя випромінювало велику любов, тому ніхто не соромився сповідатися у нього.

Три каторжники

Отець Боско сповідав хлопців та дорослих не лише у сповідальниці, а й у будь-якому іншому місці. Бачили, як він сповідав на площі Д’армі, на площі Кастелло, на поручнях каналу, що позаду палацу Мадам, в затінку Торі Палатіне.

Вирушаючи у подорож до Каріньяно, він не заходив до карети, а сідав біля візника та розмовляв з ним. Раптом:

- Ти вже відбув Великодню сповідь, правда?

- Ще ні... - забурмотів візник. - Ба, навіть довший час не сповідався. Я так би хотів зустріти того священика, котрому сповідався останній раз. Це було у в’язниці, знаєте...

- А хто був той священик?

- Отець Боско. Не знаю, чи знаєте його?

- Чи знаю його? Та я - ваш отець Боско! - і, взявши віжки в свої руки, провадив карету, доки візник сповідався.

Одного вечора отець Боско пройшов біля густого лісу, що між Беркі та Бутільєра. З лісу вискочив чоловік та зупинив його:

- Давайте гроші, інакше вб’ю.

- Грошей я не маю, - відповів спокійно отець Боско. - А щодо життя, то Бог дав мені його... і тільки він може, його забрати.

Грабіжник насунув собі шапку аж на очі, однак отець Боско впізнав його - це був син власника цієї місцевості; він колись сповідав його у в’язниці в Турині. За порукою отця Боско він отримав скорочення терміну ув’язнення.

- Як же так, Антоне, - скрикнув. - Ти знову взявся до такого брудного діла? То так ти дотримуєшся обіцянки, яку дав мені?

- Ви праві, отче Боско, - белькотав той бандит. - Я соромлюсь повернутись до села. І якби я знав, що то ви...

- Дорогий Антон! Ти зловживаєш Божим милосердям! А якби ти зараз помер?

- Я хотів би висповідатися, але... я ще не готовий.

- Я допоможу тобі. Клякай!

Отець Боско висповідав його, взяв зі собою до Турина та знайшов йому роботу.

Це не була єдина небезпечна ситуація з бувшими каторжниками, в яку потрапив отець Боско. Одного разу, коли він був з візитом у в’язниці, щоб висповідати одного хворого ув’язненого, їх двох залишили на самоті. В’язень лежав на ліжку. Раптом почав шукати щось під подушкою, між покривалами, під простирадлом.

- Що ти шукаєш? - запитав отець Боско.

- Одну річ, що недавно була тут, - і знову шукав.

- Може, оце? - і показав йому гострий ніж.

- Так. А чому він у ваших руках?

Коли заходив до кімнати, отець Боско побачив, як блистіло лезо ножа і, боячись поганого жарту, забрав ніж, коли в’язень розмовляв з охоронцем.

- Скажи, що ти хотів зробити?

- Хотів встромити його у ваше серце.

- Чи я причинив тобі якесь зло?

- Ні, але я вже надто довго мучуся, тож хочу, щоб мене засудили на смерть. Якби мені вдалося убити вас, мене б повісили - і так настав би кінець моїм мукам.

Отець Боско терпеливо розмовляв з в’язнем, а потім висповідав його, залишаючи в мирі.

Отець Боско завжди сповідав з надією в серці.

Всі сповідаються в отця Боско

Хто досвідчив радість з того, що доручив свою душу в руки отця Боско, хотів би, щоб всі зробили так само. Один хлопець-сирота з Ораторії, родичі якого дуже дбали про нього і любили його, важко захворів. Його життя вже доходило до кінця. Прийшов отець Боско і висповідав його. Хлопець став спокійним, випромінював радість, але родичі сумували.

- Чому сумуєте? - майже з докором каже до них той хлопець. - Ви плачете через мене? Хочете, щоб я був задоволений? Добре висповідайтеся: це було б мені дуже приємне.

Дядько, ще більше зворушений, відповів:

- Якщо це справді зробить тобі приємність, послухаю тебе.

І зараз же він, його жінка, челядь та робітники їхньої майстерні клякнули та підготовилися до сповіді. Потім сповідалися в отця Боско.

Інший хлопець, приятель отця Боско, мав родича, що вже десять років, як покинув Ораторію. Відтоді його втягнули в такі авантюри...

- Ходімо до отця Боско, — пропонував перший.

- Чому би й ні? - відповів інший. - Буду радий знову побачити його. В суботу хлопець повів його до ризниці, де сповідав отець Боско. Той чекає, щоб отець Боско закінчив сповідати, а сам навіть і не думав про сповідь. Тоді хлопець, після останнього розкаяного грішника, тягнув свого родича до отця Боско. Парубок зніяковів, а отець Боско сказав до нього:

- Боїшся мене? Чи ж ми вже не друзі, як колись?

Той не знав, що робити, а отець Боско і далі заохочував його:

- Якщо хочеш, то сповідайся. Це зовсім не важко, знаєш. Я все скажу за тебе.

Той парубок висповідався і вирішив змінити своє життя.

У 1871 році отець Боско був у Римі на аудієнції в папи Пія IX. В якийсь момент Папа запитує його:

- Вам дозволено сповідати у Римі?

- Якщо ваша святість дасть такий дозвіл, то я міг би, - відповів отець Боско.

- Добре, даю вам такий дозвіл, - сказав Папа. - А тепер висповідайте мене. - І став на коліна перед отцем Боско.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!