 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Протягом цілого свого життя отець Боско, можна сказати, мав величезні борги. Будь-яка інша людина, якою б свідомою вона не була, перелякалась би, побачивши стільки накладних, які потрібно було сплатити - за хліб, м’ясо, шевця, кравця, зошити, книжки... Отець Боско, натомість, залишався завжди спокійним, ба, навіть продовжував планувати ще більше: приймав нових хлопців на безкоштовний пансіон, задумував нові будівельні проекти. Занепокоєні приятелі питали його: - Як ви зможете сплатити всі ці борги? - Я маю великого збирача пожертв, що здобуває поживу для моїх пташенят. Її ім’я - Марія Помічниця Християн. І це правда. «Отож, починаймо!»Одного разу він був майже «засипаний» боргами, тож, не знаючи до кого звернутися, вирішив поїхати до Франції, щоб пошукати там добродійників. В Марселі він відкрив училище для хлопців тож одночасно мав нагоду, щоб відвідати своїх салезіян. Коли приїхав до Франції, його зустріли досить холодно. Ніхто не хоче йому допомагати. «Я витрачаю тут час!» — вигукнув він у безнадії. Та ось сталася непередбачена ситуація. В Марселі жила одна італійська емігрантка з країв отця Боско. Вона багато знала про нього та його чуда, бідна жінка, котра жила разом зі своїм восьмилітнім сином, хворим на рахіт (майже скрученим в клубок) - він важко ходив, та й то - за допомогою милиць. Мати привела його до отця Боско. Він прийняв їх, ласкаво потішив та поблагословив хлопця. Потім сказав йому: «Викинь милиці!» Хлопець не потребував другого такого наказу: випростався, кинув милиці, зробив кілька кроків і з радісним криком вибіг з кімнати. Мати, як божевільна, хапнула милиці та побігла за сином, навіть не попрощавшись. Директор закладу, почувши крик, прийшов, щоб запитати, що сталося. А отець Боско йому: - Ти тільки послухай! Отець Боско думав, що нічого не зможе зробити у Франції, тому сказав до Пресвятої Богородиці: «Отож, починаймо!» Потім все пішло, ніби само по собі: прийшли добродійники, привели хворих та... гроші. «Більше даю вам грошей - краще йдуть мої справи!»«Пресвята Богородиця - це моя скарбниця, - сказали отець Боско. - Завжди допомагала мені й буде допомагати». Він вирішує оддячитися своїй Небесній Матері, будуючи в її честь базиліку в Турині, яку назвуть базилікою Марії Помічниці Християн. Головний будівничий викопав рови на закладення підвалин: час ставити наріжний камінь. В обряді взяли участь усі хлопці Ораторії, отець Боско та будівельник Карл Буццетті, котрий керував роботами. Після закінчення обряду посвяти отець Боско радісно наблизився до Буццетті: - Зараз хочу дати тобі завдаток на будівлю. Не знаю, чи то буде багато... Даю тобі все, що маю. Витягнув гаманець, відкрив його і все, що в ньому було, витряс в руки будівельника. Цей чекав на багато золотих монет, а у жменю впало лише вісім мідяків. Отець Боско, посміхаючись, сказав до нього: - Не бійся. Пресвята Діва подбає про гроші на свою святиню, - а звертаючись до інших присутніх там: - Побачите! Перший камінь закладено у 1864 році, а благословення храму та перша Літургія - чотири роки після того. Справді, цікаві події ставалися. Отець Боско став цілителем: він підняв вмираючих з ліжка - тих, котрі вмирали на золотих ліжках. Захворів приятель отця Боско - Антон Котта - сенатор, банкір, командор. Мав 83 роки, і лікарі не давали жодної надії на видужання. Отець Боско пішов, щоб відвідати його. - Ще кілька хвилин, - ледве чутно сказав сенатор, - і вже час йти на той світ... - О ні, пане сенаторе! - відповів отець Боско. - Пресвята Богородиця ще потребує вас на цьому світі. Ви маєте допомогти збудувати для неї церкву. - Я радо зробив би це,... але вже й дихати не можу... - Що б ви зробили, якби Марія Помічниця подарувала вам ласку одужання? Сенаторові аж роз’яснилося лице: - Протягом шести місяців даватиму щомісяця дві тисячі франків на цю церкву. Це була велика сума. - Добре, - закінчив отець Боско, - мої хлопці так старанно будуть молитися, що Марія Помічниця Християн поверне вам здоров’я. Отець Боско помолився, поблагословив його та відійшов. Через три дні хтось постукав до кімнати отця Боско. Відкриває двері і бачить сенатора Котта. - Я прийшов, - каже він, - щоб дати вам дві тисячі франків за цей місяць. Пресвята Богородиця дарувала мені здоров’я. Сенатор прожив ще три роки і часто допомагав отцю Боско. Часто казав: - Бачите: більше даю вам грошей - краще йдуть мої справи. Нарада з Пресвятою БогородицеюБазиліка Марії Помічниці Християн - це був його сон, його мрія. В жовтні 1844 року йому снився сон. Він розповідав: - «Дивися!» - сказала мені Богородиця. - І я побачив величну церкву, з якої лунали чудові мелодії. А всередині, на білій стрічці, я побачив слова, написані золотими буквами: «Тут мій дім, звідси ширитиметься на весь світ моя слава». Одного дня отець Боско мав заплатити будівельникові три тисячі франків, а в кишені не мав ні копійки. Після обіду вийшов до міста. Куди йшов - сам не знав. Йшов навмання. Хтось провадив його. Коли пройшов біля головного вокзалу, до нього підійшов якийсь слуга у лівреї. - Отче, може, це ви - отець Боско? - Так. Я до ваших послуг. - О, це сам Бог послав вас! Мій пан є хворий і вислав мене запросити вас відвідати його. - Йду. А це далеко? - Ні. Оцей палац є його. Жінка хворого зі сльозами на очах підійшла до отця Боско. - Багато раз, — сказала, — ми посилали по вас, але вас ніколи не було вдома. А тепер, на жаль, запізно: мій чоловік вже помирає... лікарі вже порадилися і... - Також і Пресвята Богородиця була присутня на цій нараді? - перебив її отець Боско. - Якщо її не було, то та нарада була неповною: не було головного лікаря. Яка хвороба у вашого чоловіка? - Хвороба приймала різні форми протягом декількох місяців, а вкінці перейшла у водянку. Багато раз його оперували... А тепер лікарі вже не хочуть, бо кажуть, що він не витримає ще однієї операції. - Ну, добре, - закінчив отець Боско, - якщо ви хочете допомогти Пресвятій Богородиці збудувати для неї церкву, я попрошу її, щоб зцілила вашого чоловіка. - О, отче Боско! - скликнув хворий, коли бачить його. - Тільки ви зможете витягнути мене з цього ліжка. Вже три роки страшно терплю і не можу рухатися. - Хочете піти на прогулянку? - Що ви кажете? Вже не моїми ногами, хіба що мене понесуть. - Якщо ви хочете, — запевняв його отець Боско, - ви нині підете своїми ногами до своєї карети. - Мені вистачило б трошки полегшення - і я зробив би те, що хочете для ваших установ. - До вечора мені потрібно три тисячі лір. - До вечора... три тисячі... це велика сума! Де я знайду її зараз? Не маю їх тут. Потрібно піти до банку і взяти. - А чому б не піти до банку? - Хто? - Ви! - Я? Ви напевне жартуєте! Вже три роки, як я не рухаюсь. Це неможливо! - Неможливо для нас, але для Бога можливо. Давайте спробуємо. Отець Боско закликав до кімнати всю родину і слуг, проказав з ними деякі молитви до Бога Отця та Пресвятої Богородиці. Потім поблагословив хворого та наказав слугам принести одяг для пана. Коли хворий одягався, прийшов один із його лікарів і, побачивши все це, закричав: «Та це ж безумство - так чинити!». Хворий попросив лікаря помовчати та продовжував одягатися далі. Лакеї приготували карету, йому дали їсти; він з’їв все з апетитом, якого не відчував уже декілька років. Сам зійшов по сходах, а отець Боско не дозволив, щоб йому допомагали. Каретою приїхали до банку; він забрав три тисячі лір, дав їх отцю Боско і повернувся до дому у доброму здоров’ї. «Пресвята Богородиця надто сильно любить нас!»Коли базиліка Марії Помічниці Християн вже була збудована, отець Боско дивився на неї зі сльозами в очах. Чули, як він шепотав: «Кожна цеглина цієї церкви - це чудо Пресвятої Богородиці». Чуда сталися також і в день посвячення церкви - 9 червня 1868 року. На це свято до Турина з’їхалося багато люду - з П’ємонту та дальших місцевостей. Багато прийшло подякувати Марії Помічниці Християн за отримані ласки. Отець Боско стояв на подвір’ї в оточенні своїх хлопців та інших людей. Та ось, на подвір’я в’їздив малий візок, що його тягнув віслюк. На цьому візку лежав дванадцятирічна дівчинка, паралізована вже багато років. Вона не могла ходити. Батько та інші родичі пробували пробратися до отця Боско. Та де там! Перед ними - живий мур. Дівчинка, побачивши отця Боско, хотіла дістатися до нього, тож не задумуючись, встала, пробилася крізь натовп, щоб стати перед ним. Тільки в цей момент вона зрозуміла, що сталося, і почала кричати: - Я здорова! Я здорова! За нею протиснулися також і її родичі; у великій радості вони взяли її за руку, щоб забрати разом із собою: - Та бачимо, що ти здорова. Ходімо додому. - Ні! - відповіла дівчинка. - Спочатку хочу піти й подякувати Пресвятій Богородиці. - І вона побігла до церкви, а за нею і всі її родичі. Від того часу люди почали називати Марію Помічницю «Богородицею отця Боско». А він часто повторював: «Майте довір’я до Марії Помічниці Християн, і тоді побачите, що таке чуда». Похитуючи головою, додав: «Пресвята Богородиця надто сильно любить нас».
[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ] [ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ] [ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
