Отець Боско. Приятель молоді. Священик всюди і завжди.

Одного дня отець Боско прийшов у дім однієї знатної родини. Несподівано п’ятирічний хлопчик роздратовано та зі злістю вимовив ім’я Ісуса Христа через те, що перевернувся його дерев’яний коник. Отець Боско лагідно закликав його до себе і попросив назвати десять Заповідей Божих. Коли той дійшов до другої заповіді, отець Боско перервав його:

- Знаєш, що це означає: «Не взивай намарне імені Господа Бога твого»? Це означає, що ми ніколи не маємо вимовляти без причини та належної пошани імені Бога, який дуже любить нас; в іншому випадку - грішимо, тобто ображаємо його. А це відбувається, насамперед, тоді, коли взиваємо його ім’я зі злістю - так, як ти щойно зробив.

Хлопець засоромлено опустив очі і відповів:

- Мій тато завжди так каже!..

На ці слова мати хлопця зблідла, а батько почервонів, але зараз же сказав до сина, пестячи його:

- Це правда, пробач мені... Я погано чинив; відтепер більше не буду так казати. Але це було востаннє також і для тебе, згода?

Одного разу отець Боско був запрошений на обід однією добродійницею, яка з цієї нагоди запросила й інших визначних гостей. Зайшовши до вітальні, отець Боско побачив двох жінок, котрі рішуче виявили бажання поговорити з ним. Помітивши також, що вони у досить декольтованих сукнях з оголеними руками. Отець Боско, опустивши очі, каже:

- Перепрошую, я переплутав двері. Я думав, що прийшов до потрібного будинку, але видно, що заблукав.

І повертається до виходу.

- Ні, отче, ні, — відповіли ті, — ви не заблукали, тут чекають на вас.

- Неможливо, - повторив отець Боско. - Там, де мене запрошують, священик може увійти без перешкод.

Ті, почервонівши та зніяковівши, побігли по шалі, щоб прикритися, і відразу ж повернулися, щоб попросити пробачення у отця Боско, який вже йшов геть.

Генерал та адвокат

Одного разу граф Камбурцано запросив до себе в гості отця Боско та якогось генерала у відставці. Думки про релігію мало турбували старого генерала, бо він не жив нею. Отець Боско довго розмовляв з графом, графинею та генералом. Але прийшов час прощатися. Генерал, котрий не зводив очей з отця Боско, вражений його поведінкою, підійшов до нього і сказав:

- Скажіть мені декілька слів на згадку про нашу зустріч.

- О, пане генерале, — відповів отець Боско, - моліться за мене, моліться, щоб бідний отець Боско спас свою душу!

- Я - молитися за вас? - із здивуванням відповів генерал. - Радше дайте мені якусь пораду.

Отець Боско завагався якусь хвилину, а потім серйозним тоном сказав:

- Пане генерале, пам'ятайте, що маєте провести ще один бій. Якщо вийдете з нього переможцем - будете щасливим.

- Який бій?

- Пане генерале, бій за спасіння душі.

Всі дивилися одне на одного, а генерал вдарив п’ястуком по долоні і заявив:

- Тільки отець Боско міг так щиро мені сказати.

У 1884 році до отця Боско прийшов один іноземець і довго розповідав йому про ті добродійства, які чинив у себе на батьківщині. Він був визначним адвокатом, та захоплювався ідеєю Вільних шкіл... Папа нагородив його медаллю командора.

Отець Боско уважно вислухав його і раптово перервав:

- Пане, чи ви так само гарно практикуєте ту релігію, яку так гарно обороняєте?

Адвокат, трохи зашарівшись, запитав:

- Чому ви так зі мною розмовляєте?

- Тому що ви розмовляєте зі мною так відверто та ввічливо, що я відчуваю обов’язок говорити з вами з такою ж приязню та довір’ям.

Адвокат пробував змінити тему розмови, але отець Боско вимагав відповіді на своє запитання, стискаючи двома руками руку адвоката. Адвокат в свою чергу:

- Чому ви стискаєте мені руку?

- А ви чому хочете втекти від мене? Відповідайте на моє запитання: цю релігію, що так гарно публічно обороняєте, чи практикуєте її?

- О, отче Боско! Ви вже все прочитали в моєму серці, правда? - і підніс руки отця Боско, поцілував їх та заплакав. - Так, отче, признаюся: я ніколи не жив згідно заповідей нашої релігії; навіть вже не вірив у сповідь.

- Ну, добре. Обіцяйте мені, що віднині будете жити за заповідями і, коли стрінемося знову, ви потиснете мені руку і скажете: «Я дотримався обіцянки».

- Так, обіцяю вам. Як тільки повернусь додому, висповідаюся та напишу вам. Слово честі. О, отче Боско, якби всі священики були такими добрими, як ви!

Отець Боско навіть тоді, коли вимагав, не показував цього.

Також і міністри мають душу

Міністр Урбано Ратацці, котрий був у приязних стосунках з отцем Боско, під час однієї аудієнції запитав його: чи за те, що він вчинив проти Церкви як державний міністр, він підпадає вилученню? - Отець Боско просив у нього три дні для обдумання цієї справи: «Над таким складним питанням хочу добре подумати».

Через три дні він повернувся до Ратацці.

- Ваша ексцеленціє, я добре подумав над цим питанням, шукав відповідь на нього, щоб ви не підпадали критиці; але не зміг дійти такого висновку.

Така щирість сподобалася міністрові. Він сказав так:

- Я був певний того, що отець Боско ніколи не обмане мене, тому я хотів почути правду саме від вас. Мені подобається ваша щирість: завжди звертайтеся до мене, коли потребуватимете допомоги у справах ваших хлопців.

На урочисте відкриття залізниці Турин-Чіре-Ланцо Префект Турина попросив дозволу, щоб у салезіянській школі, що знаходилася в Ланцо, можна було влаштувати коктейль для державних чиновників. Отець Боско погодився, тим більше, що церемонію мав очолювати сам принц Амадео зі Савої; врешті-решт мав обов’язок бути присутнім у той час в Ланцо.

Церемонія відбувалася 6 серпня 1876 року. У ній брали участь міністри: Депретіс, Нікотера та Дзанарделлі; чотириста запрошених та представник короля. Отець Боско чекав на кортеж при вході до школи.

Під час перекуски, яка відбувалась на подвір’ї, він сідає при кінці столу.

Депутат Ерконе почав розмову таким жартом:

- Отець Боско вміє читати в серцях Послухаймо його, нехай скаже, хто є більшим грішником: Нікотера чи Дзанарделлі?

Інші ж із цікавості та легкодушності також запитали:

- Скажіть, отче, чи вірите, що ми спасемося?

- Ну! Сподіваюсь, що так, - відповів отець Боско. - Адже милосердя Боже таке велике...

- Але ми не хочемо навертатися так швидко!

- А це означає, що ви хотіли б навернутися! - закінчив отець Боско.

До отця Боско підходили також і інші депутати та сенатори, і він, як завжди, мав для всіх добре слово. Міністри покидали сад, слідуючи за всіма іншими. Отець Боско йшов у товаристві міністрів Нікотера та Дзанарделлі. Йшли під портики; наближаючись до крісел, сідали довкола нього та через деякий час знову починали розмову. Прощаючись, міністр Нікотера відкрито сказав: Мені було дуже приємно. Так, відчути таке задоволення можна тільки раз у житті.

Після візиту міністрів, отець Боско, сидячи між співбратами, сказав:

- Думаю, вже давно ці міністри та депутати не чули стільки проповідей, скільки почули сьогодні в Ланцо. З одного боку, вони - бідолахи, тому що ніколи не чують сердечного слова або правди, сказаної так, щоб не роздратувала їх. Я із щирим серцем прийняв їх та сказав їм про те, що дозволяли обставини; а також певні істини, яких я ніколи не зміг би сказати їм, при тому не образивши їх; сьогодні я сказав їм абсолютно щиро.

Отець Боско притягав, захоплював всіх, бо прагнув зі всіма жити душа в душу. Його очі випромінювали любов та приємно вражали. Щоб не відчути цього, потрібно було не мати в собі ані краплинки любові...

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!