Отець Боско. Приятель молоді. Портрет отця Боско.

Ось він. Середнього зросту, кругле та повне обличчя, широке чоло, освітлене мудрими очима; темно-каштанове волосся (лише при кінці життя вже покрилося сивиною); тіло п’ємонтського рільника - сильне та міцне. Він володів надзвичайною фізичною силою. Одного вечора, коли він повертався додому, якийсь пес безперестанку гавкав йому вслід, поки отець Боско не схопив його за потилицю, потримав декілька секунд у повітрі та жбурнув його на десять метрів від себе. Тварюка зникла в один момент.

У 1883 р., коли йому було шістдесят вісім років, сидячи за столом у домі друзів, він задля розваги роздушив горіхи двома пальцями; інші дивувалися з того й раділи. Через рік він лежав у ліжку з гарячкою; лікар просив, щоб той зробив зусилля.

- Стисніть мені руку так сильно, ж тільки можете, не бійтеся.

- Пане докторе, щоб ви не пошкодували про це, — відповів отець Боско.

Взявши його за руку, він стиснув її так сильно, що у лікаря аж виступили сльози на очах.

Посередник у справах Всевишнього

У ньому не було нічого особливого. Усе здавалося звичайним. Ніщо не виявляло його місію, його великий дух, його святість. «Добрий п’ємонтський парох» казали ті, котрі його не знали. Тільки його очі виявляли той вогонь, що горів у його серці. Ті світло-коричневі очі пронизували і зворушували. У нього був тенористий та солодкий тембр голосу, вражаюче поетичний. Говорив завжди спокійно, ніколи не підвищував голос. Такий спокійний тон вражав.

Це була уже акуратна особа, бездоганно охайна. Він ніколи не виходив з кімнати, поки не привів себе в порядок. Його хлопці знали, що він дуже цінував чистоту і порядок, тому перш ніж зайти до його кімнати, поправляли на собі одяг та струшували з нього пилюку.

Поводився дуже ввічливо. Хоч він і був сином хліборобів, цілком спокійно заходив до Ватикану, до королівського двору та палат.

Був запальний від природи, схильний до гордості. Ще з дитинства йому багато коштувало бути слухняним. «Якби я не став священиком і монахом, — казав одного разу найближчим друзям, - то став би завзятим революціонером».

Він володів надзвичайною пам’яттю. У нього уява була не поета, а архітектора-будівельника. Він бачив грандіозні, дуже грандіозні речі. Його великий оптимізм допомагав розквітати величезним задумам. «У своєму столітті, — писав Гуйсманс,— він був незвичайним посередником у справах Всевишнього».

«Залиште його, нехай робить!»

«Отець Боско хотів завжди бути в ногу з прогресом, на передових місцях», — так він сам казав до отця Ахілла Ратті, котрий пізніше став Пієм XI; в той час, коли той ще молодий священик, відвідував майстерні отця Боско.

У нього була незламна воля. Своїм спокійним та невтомним кроком він ішов вперед без вагань і завжди досягав до поставленої мети. Цей невичерпний мрійник брався та доводив до кінця такі справи, які світ називав божевіллям.

Це був завзятий працівник. Його дні були надзвичайно насичені роботою. Його ночі, зведені до мінімуму, проходили дуже швидко. Завжди з якоюсь книжкою в руках, завжди з якимось проектом в голові, завжди з якоюсь виховною думкою в душі. Розум, уява, серце вирували у ньому.

«Відпочиньте трохи, візьміть собі кілька днів відпочинку», - просили його салезіяни.

- В Небі, в Небі будемо відпочивати, не раніше. Коли сатана перестане губити душі, тоді отець Боско перестане працювати для них!»

Деколи людська природа піддавалася постійній праці: Отець Боско засинав на ногах під час подорожей; одного разу це трапилось у Флоренції навіть в кабінеті прем’єр-міністра Ланцо.

- Що більше вивчаю його, то менше розумію, - сказав про нього св. Йосиф Кафассо. - Він є простим та надзвичайним, покірним та великим водночас. Не маючи ні копійки за душею, носить в голові грандіозні проекти, на перший погляд нездійсненні, але в кінцевому результаті доведені ним до кінця. Якби я не був певний, що він працює на славу Божу та що його провадить Бог і всі його зусилля спрямовані до Бога, то міг би сказати, що він - небезпечна людина; перш за все, через те, що залишає для здогадок більше, ніж дозволяє побачити. Отець Боско - це загадка....

- Залиште його, нехай робить! — повторяв Кафассо тим, котрі переймалися поведінкою отця Боско.

Майстер слова

Отець Боско не був теоретиком; він абсолютно не бажав писати наукової праці про свої педагогічні ідеї. Його розум був більш практичний, ніж теоретичний. Він був непересічною особистістю: надзвичайна пам’ять, вправність у різних справах, відчуття конкретності, гумор, геній неможливого. Це була людина надприродньо обдарована.

Він був справжнім майстром слова. Одній пані, котра просила у нього поради про те, як мала корисно використати свої гроші, він відповів, простягаючи до неї свої долоні. Двом запеклим гравцям в лото, які не посоромились запитати його про те, на які числа мають поставити, спочатку не дав конкретної відповіді, кажучи, що не знає; лише потім додав:

- Ставте на 51014 і виграєте.

- Дякуємо, дякуємо! - сказали ті, думаючи про великий виграш.

- Але давайте прояснимо ситуацію, - затримав їх отець Боско. - Виграєте вічне життя. Хто виконує п’ять церковних заповідей, десять Заповідей Божих і робить чотирнадцять діл милосердя, тому приготоване вічне щастя в Небі.

Багачам у Ліоні, котрі просили його розповісти про суспільні справи, заявив: «Спасіння суспільства знаходиться у ваших гаманцях».

Одна надокучлива відвідувачка заявила йому: «Не піду звідси, поки не дасте мені свого автографа». Отець Боско взяв листок і ясно написав: «Я одержав від пані X... дві тисячі лір на мої установи. Підписано: о. Іван Боско».

Третій невидимий

Він був милим упертюхом. Мав спокійну впертість, властиву жителям місцевості, з якої походив; як і його сучасник Кавур, вмів вичікувати; зібратися, коли потрібно, щоб потім вискочити, як пружина.

Вражала незмінність його настрою.

Але більш за все зворушувала його доброта. Він відчував безмежну вдячність до своїх благодійників. Зворушено згадував навіть п’ятдесят сантимів, подарованих йому. Не забував вітати приятелів та своїх співпрацівників з нагоди їх роковин.

В ньому палав внутрішній вогонь, що давав енергію його апостольському життю. В його душі був великий секрет, «секрет Царя».

Із його особистості, з контакту з ним, з його слів виділялась таємнича сила, що входила в душі й очищувала їх. Навіть у тому, як він брав руку хлопця, або схиляв до нього свою голову, було видно безмежну пошану, яку мав до людей. Перебування біля нього проганяло лихі думки, наміри та бажання.

Він давав собі скромну оцінку. Наприклад, казав: «Якщо Бог знайшов би для своїх діл незначніше від мене знаряддя, напевне вибрав би його і мав би з того більше користі».

Повертаючись із тріумфальних днів у Парижі, пригадував своє низьке походження. «Пам’ятаєте, — сказав до отця Руа,— маленький пагорб на дорозі до Буттільєра? На тому пагорбі стоїть убога хатина. То - хатина моєї матері; а на луці біля неї я пас дві корови... Всі ті визначні пани, що вітали мене, навіть не думали, що вітають убогого селянина».

- Що ти бачив найкраще у своєму житті? - запитав у одного хлопця на подвір’ї.

- Отця Боско! - голосно та переконливо відповів хлопець. - Ти примушуєш мене думати про того селянина, що відвідував виставку речей, представлених на нашу лотерею. В той час, коли всі захоплювалися артистичними творами, він надовго затримався перед великою ковбасою. Для нього не було нічого кращого від тієї ковбаси.

Незрівнянна покора.

Його довіра до Бога була безмежною.

Найбільші упокорення, найважчі труднощі, найгіркіші розчарування, найсильніші протистояння не могли прогнати усмішки з його обличчя.

«Він жив у постійному спогляданні Бога, - написали його близькі друзі. - Складалося таке враження, що він переживав розмову з Богом кожного разу, коли ми просили його про якусь пораду».

Легко можна було побачити, що Бог жив у тій душі. Споглядання Бога ніколи не припинялося: воно тривало від сходу сонця, аж до його заходу. Коли хтось був біля нього, то йому здавалося, що там був присутній ще хтось третій, невидимий - сам Ісус Христос. Отець Боско постійно розмовляв з Богом та Пресвятою Богородицею, своєю Небесною Матір’ю.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!