Отець Боско. Приятель молоді. Його колишні вихованці.

1877 року, в свято св. Івана Хрестителя, Ораторія готувалася до іменин отця Боско. На обіді з отцем Боско були присутніми єпископ з Аргентини та його помічник. Саме тоді, коли промовляли тост в честь іменинника, зайшов менестрель в середньовічному одязі, котрий почав співати на честь отця Боско та гостей. «Номер» був дуже вдалий, та й оплескам не було кінця. В той час, коли менестрель низько кланявся на всі боки, до нього підійшов помічник єпископа та дав йому одну ліру (на цей час - великі гроші). Менестрель подякував йому, взяв ліру і, підскакуючи, поніс її отцю Боско.

- Та ж вона була для тебе, - сказав єпископ-помічник Епарха. — Ось, тримай іншу. Це тобі.

Менестрель взяв і цю, подякував та знову, підстрибуючи, поніс її отцю Боско.

- Чому ти не взяв її собі? - з цікавістю запитував єпископ.

- Всі ми належимо отцю Боско, - простодушно відповів хлопець. - Тут немає нічого нашого: все належить йому.

Менестрель належав отцю Боско

Менестрель, котрий сказав ці слова, справді відчув себе власністю отця Боско. Він пам’ятав той день, коли ще хлопчиком вчився в одного перукаря і ще не зголив жодної бороди, бо був недосвідченим.

- Як тебе звати? - почув, як його хтось запитує. Обернувся і побачив усміхнене обличчя священика.

- Карло Гастіні.

- Маєш батьків?

- Тільки маму.

- Скільки тобі років?

- Одинадцять.

- Ходиш на катехизацію?

- Коли можу, ходжу.

- Гарно, - сказав йому священик. - Тепер хочу, щоб ти поголив мене.

- Заради Бога! - відразу ж на цей вигук підскочив перукар. - Отче, краще не ризикуйте! Цей хлопець може голити тільки псів!..

- Не має значення, - відповів отець Боско. - Якщо не почне, то він ніколи не навчиться.

Під час того, як Карліно у поті чола голив отця Боско, той описував йому Ораторію, забави в ній, радість, яка там панує.

Карліно пообіцяв, що наступної неділі обов’язково прийде - і дотримався своєї обіцянки. Отець Боско подбав про те, щоб він забавлявся з іншими хлопцями, шепнув йому на вухо одне «слівце» і повів сповідатися. Карліно був такий задоволений, що аж заплакав з радості.

Кілька місяців після того отець Боско знову зустрів його зі сльозами на очах. Той плакав з горя та відчаю, бо у нього померла мати і він залишився на вулиці сам. Отець Боско привів його до Ораторії, до групи сиріт, котрі жили у нього. І надалі він зростав під люблячим поглядом отця Боско.

Одного дня відчув сильний зубний біль, що примусив його піти до ліжка. Отець Боско, помітивши це, підійшов до нього.

- Що з тобою, дорогий Гастіні? - запитав у нього.

- Зуби болять... - простогнав хлопець.

Отець Боско сів біля нього, притулив його голову до своїх грудей і так потримав її декілька хвилин. Коли відпустив її - зуби перестали боліти.

Як оддячитися отцю Боско? Гастіні та один його товариш заощадили декілька лір. Коли ж прийшло свято Святого Івана у 1849 році, за ці заощадження вони купили два срібні серця. Коли стемніло, без шуму встали з ліжка та попрямували до кімнати отця Боско. Він ще не спав, коли застукали у двері. Відчинивши, побачив двох хлопців, які поклали в його руку два срібні серця. На наступний день, дізнавшись про те, що сталося, товариші дуже позаздрили їм. Від цього дня хлопці з Ораторії почали відзначати свято іменин отця Боско з великими урочистостями.

В Ораторії Гастіні опанував ремесло палітурника і, покинувши отця Боско, відкрив свій магазин. Але, оскільки цілим серцем був прив’язаний до отця Боско, він кожної вільної

хвилини заходив до Ораторії. Був природженим актором, як кажуть - «дотепником»: вигадував жарти, ігри, розваги. На кожному святі представляв свій новий номер. Був «веселуном на всякі потреби» аж до сімдесяти років.

І справді, за кілька днів до своїх сімдесяти він захворів. Наступник отця Боско, отець Руа, відвідав його. Здавалося, що це лише легка недуга. Відходячи від нього, сказав:

- Невдовзі зустрінемося в Ораторії з твоїми жартами і піснями.

- Ні, отче Руа, - відповів Гастіні. - Отець Боско сказав мені... Вже час приготуватися.

Помер три-чотири дні після того, як йому виповнилось сімдесят років.

Почувалися дітьми отця Боско

Гастіні був першим серед тих численних хлопців, які були колишніми вихованцями отця Боско. Він був їхнім представником: запрошував на свято Святого Івана усіх колишніх вихованців і вони приходили. З року в рік ці свята організувалися все краще й краще; відбувалися не тільки в Ораторії, а й там, де знаходилася будь-яка салезіянська установа. Таким чином виникла нова організація, що сьогодні поширена по цілому світі.

Взаємна любов, що об’єднувала отця Боско, його салезіян та колишніх учнів, була основою тієї організації. Юнаки, більш зрілі чоловіки та люди похилого віку - робітники, професіонали, дипломати, політики, священики та єпископи, які все ще почувалися синами отця Боско - радо поверталися хоч на декілька годин до установи, в якій були виховані.

На цих зустрічах завжди виступав менестрель, що на кінці обіду, як колись Гастіні, дарував радість, яку так любив отець Боско.

У 1911 році відбувся перший інтернаціональний з’їзд колишніх учнів отця Боско. Перед базилікою Марії Помічниці вони встановили пам’ятник отцю Боско і затвердили свої статути. Колись отець Боско казав до них: «Де б ви не були, пам’ятайте, що ви - сини отця Боско. Покажіть світові, що можна одночасно бути «добрими християнами та чесними громадянами». І вони зобов’язалися до виконання цих слів своїм добрим прикладом та вчинками.

Колишні вихованці міста Ла Плата

Ось що, наприклад, сталося на початку XX століття в місті Енсенада, близько Ла Плата, що в Аргентині.

Енсенада - мале індустріальне містечко. Високі посади тут наймали масони, а низи складалися з бунтівників. Отож, виникла дуже небезпечна ситуація для мало чисельних священиків того краю. Парох цього міста вважав за краще не залишатися тут на ніч. Але одного дня парохом став салезіянин, який день і ніч перебував тут та брався за організацію парафіяльної діяльності без жодного остраху. Масонам та бунтівникам це не подобалося, тож вони вирішили зробити його життя нестерпним. Обвинуватили його (як записано в хроніці) у страшному вчинку. Підбурили народ за допомогою плакатів та підставних осіб. Зорганізували на майдані великі маніфестації. Диверсія мала відбутися наступної неділі та завершитись зруйнуванням парафіяльного дому.

Колишні вихованці міста Ла Плата били на сполох. В неділю шістсот широкоплечих молодиків зібралися на подвір’ї училища Ла Плата. Командир міліції почав бити на сполох, переконувати та погрожувати. Та все було даремно. У призначеній годині тих шістсот попрямувало до Енсенади. Йшли поволі, як на процесії, з вервечкою в одній руці та з кийком у другій. Прийшли до Енсенади кілька хвилин раніше перед тим, як мала початися маніфестація проти пароха. Провідники заворушення приголомшено дивилися на цю дивну процесію, а їхні послідовники один за одним почали розходитися.

Шістсот юнаків проходили вулицями міста, співали і молилися; затрималися на площі біля церкви та повернулися до Ла Плата. Від того дня ніхто навіть не подумав турбувати пароха Енсенади. Багато років тому один англійський міністр після візиту до Ораторії ствердив таке: «Або релігія, або палиця». Натомість, вихованці Ла Плата з вервечкою в одній руці та грубим кийком у другій, довели, що інколи релігію та кийок можна вдало поєднувати.

«Я виведу їх на площу й уб’ю!»

Сталося це у 1948 році в Колумбії. 9 квітня вибухнула революція: одна із тих численних революцій, які протягом стількох років мучили Південну Америку. Але ця революція була абсолютно антирелігійною.

У Баранквілія салезіяни поспішали відіслати до дому чотириста учнів своєї школи-інтернату, а самі збиралися в каплиці, щоб молитися.

З динаміка радіо лунали моторошні новини, а крик озброєних революціонерів, які бігали по місту, помножувало страх. Близько п’ятої години вечора зросла метушня біля салезіянської школи: її оточила тисяча революціонерів. Вони розбили мур та ввійшли у приміщення. Мали зі собою сокири, дрючки та бензин, щоб знищити та спалити все.

Директор разом з одним священиком вийшли вперед, щоб поговорити з ними. А ті зараз же кинулися на них, скинули з них ряси, які тут же облили бензином та спалили. А потім ображали їх, штовхали, поки ті не впали на землю. «Повісимо вас, спалимо живцем!»

Несподівано прибіг один із тих революціонерів і, показуючи пальцем на директора, закричав: «А зараз той священик заплатить за всіх!». І звернувся до інших бунтівників: «Я беру їх обох, виведу на площу й уб’ю». По дорозі до площі один зі священиків, оточений п’ятьма-шістьма охоронцями, втратив зв’язок зі своїм директором. Коли настав вечір, ті революціонери сказали йому пошепки: «Швидко, утікай!» - і дозволили йому загубитись серед натовпу. То не були революціонери, а вихованці того закладу.

Директора вели на площу; революціонер, котрий хотів убити його, зчинив галас і розпалив дискусії. Під час тих дискусій та метушні інші вихованці вивели салезіянина з площі.

Три озброєні революціонери знайшли третього священика в одній із кімнат школи. Наказали йому зняти рясу і дали звичайний одяг та капелюх на голову; з прокльонами та стусанами вивели його з приміщення салезіянського дому. Раптом зупинилися і наказали: «Іди на таку вулицю, під таким номером; там на тебе чекають і допоможуть спастися». Виявилося, що це також були салезіянські вихованці.

Чотири священики були закриті в одній кімнат інтернату, озброєний сторож стояв на варті. В цей час полум’я охопило приміщення школи. До кімнати в’язнів дійшов запах паленого... Раптом до охоронця підбіг один озброєний до зубів революціонер та сказав: «Маю наказ замінити тебе». Той відійшов. Тоді п’ятеро інших озброєних ввійшло кімнати і наказало священикам одягнутися у цивільне. Зробили з простирадл канати і наказали їм спускатися вниз. Вже таки стемніло. Опинившись на вулиці, звільнені побігли до приятелів, щоб заховатись. Також і ці революціонери були колишніми вихованцями цього коледжу.

Інтернат згорів, але салезіяни спаслися, завдяки своїм колишнім вихованцям.

«Колишні вихованці - це найбільший та найкращий монумент отця Боско» (сказав свого часу папа Пій XI).

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!