Отець Боско. Приятель молоді. Його співпрацівники.

Ще від початку своєї діяльності, працюючи серед великої кількості хлопців, отець Боско бачив, що сам не зможе багато зробити. Йому була потрібна чиясь допомога. Багато людей бралося допомагати йому. Першим був отець Борель. Також йому допомагали люди різних професій - хто чим міг. Хто мав вищу освіту та добре знав християнську віру, по неділях навчав катехизму або викладав у вечірніх школах. Хто мав досить грошей, давав їх на різні потреби. Хто був досить впливовим, знаходив працю для хлопців. Хто був здібним, приглядав за хлопцями та забавляв їх.

Між першими своїми співпрацівниками отець Боско згадував кравця, купця, кондитера, типографа, посередника, крамаря, ювеліра. Катехизму навчав також один маркіз (Фассаті), граф Кайс та Каллорі.

Отець Боско називав їх своїми співпрацівниками, бо вони й справді співпрацювали з ним.

«На славу туринських сеньйор!»

Хлопці - як хлопці: швидко нищили одяг. Деякі мали лише одну сорочку, і та була подерта та брудна, тому ніхто не хотів брати їх на роботу до своїх установ: бруд, лахміття, сморід... Багато поважних сеньйор прало і латало одяг, знаходили нові сорочки, штани... Це була велика допомога для мами Маргарити, яка сама не могла всьому цьому дати раду.

Одна з тих сеньйор, Гастальді, займалася тими хлопцями, котрі жили в Ораторії. По неділях вона перевіряла ліжка; ставила хлопців в ряд, як сержант, перевіряла також і їх: чи милися і як там у них з одягом.

«На похвалу туринських сеньйор, - казав одного разу отець Боско, - я б хотів всюди розповісти, як багато з них, з багатих та аристократичних родин, не гидились брати в руки брудні та смердючі штани, курточки, сорочки та прати, зашивати і латати їх. Хлопці бачили їхню християнську любов і далі перебували в Ораторії, навчаючись добра та ремесла. Багато з тих жіночок приносило нову білизну, одяг, їжу, гроші та все, що могли».

«Хто платить?»

І знову було свято в Ораторії - день святого Луїджі у 1852 році. Вісімсот хлопців, які були присутні на Службі Божій, причащалися; коли виходили з церкви, отримували булку зі скибкою ковбаси. Хто платив за це? Командор Коста та його дружина були господарями свята.

Пополудні процесія вирушила у супроводі відділу національної гвардії - з бубнами, в однострої, завжди на сторожі порядку, - звеличуючи свято. Хто прислав їх? Офіцер Дассо - приятель отця Боско.

У вільний час хлопці забавлялися. Переможці отримували нагороди. Під вечір - інші видовища, а на кінець свята - феєрверки. Хто платив за все це? Запрошені на свято багатії: граф Кайс, барон Янко з Барбанії, граф Аляно, один генерал, граф Вянчіно, маркіз Густав Кавур та інші менш титуловані, але з добре набитими гаманцями. Вони були приятелями отця Боско та його співпрацівниками.

Отець Боско дякував їм, але часто чув у відповідь: «Це ми маємо дякувати вам, отче, за те, що даєте нам можливість зробити щось добре. А через ваші молитви Бог благословляє нас та помножує наші багатства».

Лотереї та робочі контракти

Кожного разу, коли отець Боско рішав поширити Ораторію чи заснувати нові установи, щоб прийняти до неї більше хлопців, він організував грандіозну лотерею. Створював організаційний комітет, що складався із визначних осіб та простих людей. Вони одержували дозвіл від уряду, збирали нагороди (картини, килими, вишивки, цінні книжки...), показували їх публіці, друкували та продавали квитки; в газеті друкували правила участі у лотереї та готували все необхідне для її проведення. Всі зібрані гроші отець Боско видавав на виховання своїх хлопців.

Ті співпрацівники отця Боско також бралися за пошуки місць праці для тих хлопців, котрі вже були здатні заробляти собі на кусень хліба. В ті часи закони ніяк не захищали прав молодих робітників, тому працедавці часто використовували їх, ставлячи у принизливі умови.

Співпрацівники отця Боско, у згоді з ним, укладали договори на гербовому папері. Поручалися за серйозність та добру волю хлопців, але також вимагали зі сторони працедавця засвідчення його зобов’язань відносно молодого робітника. До такого профспілки дійдуть лише через десятки років.

Деякі з тих контрактів збереглись і до сьогодні. Один з них підписаний ювеліром Вітторіо Рітнер, який поручався за одного хлопця. Працедавець в свою чергу зобов’язувався за три роки навчити учня склярського ремесла, водночас дбаючи про його добру поведінку, виправляючи його «словами, а не іншими способами», даючи йому роботу, що стосувалося його професії, а не щось інше; він також даватиме йому вихідні у святкові дні, а кожного року - по п’ятнадцять днів канікул. У перший рік навчання учень отримуватиме одну ліру на тиждень, на другий - півтора, а на третій - дві ліри.

Ювелір Рітнер взяв хлопця під свою опіку: приглядав за ним, піклувався та цікавився ним, як своїм молодшим братом.

Об’єднатися та діяти

Так працювали співпрацівники отця Боско. Він хотів створити товариство, в якому вони змогли б об’єднатися. Якось сказав: «Одна нитка, сама, є слабкою; лише коли вона злучиться з кількома іншими, тоді їх тяжко розірвати. Так і з католиками: одного легко переможуть вороги добра, але коли інші підтримують його та допомагають, то разом вони творять велику силу і зможуть зробити багато добра».

Одного вечора 1850 року отець Боско зібрав сімох чоловіків, до котрих мав велику довіру. Сказав їм, що хотів створити з ними групу активних мирян, готових співпрацювати із духовенством в обороні віри. Таким чином постало «Тимчасове об'єднання», яке могло стати основою більшого руху, але з різних причин той рух не розвинувся.

У 1864 році, коли отець Боско представив Папі статути Салезіянського згромадження, в одному розділі також йшлося про «зовнішніх членів Згромадження». Хто ж вони були такі? У задумі отця Боско - це були його співпрацівники. Це свого роду салезіяни, які б підтримували його Згромадження. У статутах він написав: «Будь-хто, навіть живучи у світі, у себе в дома, зі своєю родиною, може належати до нашого Згромадження. Він не складає жодних обітів, однак старається впроваджувати у своє життя ту частину статутів, яка погоджується з його віком та станом». В Римі йому відмовили: проект отця Боско був надто сміливим. Отець Боско мусив попрацювати також над тим, щоб переконати своїх салезіян.

У 1874 році на одній зустрічі отець Боско пояснив свої ідеї салезіянам, які сказали йому:

- Заснувати ще одне братство! Вже і так їх забагато! Навіщо ще одне?

- Ви погано мене зрозуміли, - відповів отець Боско, і знову почав пояснювати.

Він не хотів організовувати третього чину, який би лише молився, а поставити своїм співпрацівникам за головну мету активне християнське життя, справи милосердя, передусім щодо убогої молоді. «Колись вистарчало сходитися разом на молитву; сьогодні є так багато засобів морального згіршення, особливо для молоді, що потрібно об’єднатися та діяти».

Наступного, 1875 року, він започаткував цю діяльність. Дав своїм співпрацівникам статути (регламент), які були своєрідним каталогом речей, які потрібно було зробити, та діяльностей, які потрібно було виконати.

Папа затвердив цей проект і сам хотів бути першим співпрацівником отця Боско. Також поручив йому долучити до такої діяльності жінок. «Жінки, - сказав він, — завжди займали головне місце у добродійній діяльності в Церкві, у поширенні віри серед людей. Вони - добродійниці з природи, запопадливіші від чоловіків».

Отцю Боско не потрібно було повторювати двічі, тому досить швидко він зорганізував і жінок-співпрацівниць.

Через деякий час співпрацівників та співпрацівниць вже так багато, що їх неможливо було злічити: сто, двісті, триста тисяч - лише в Італії. По всіх місцях, де салезіяни закладали нову установу, поставало також і товариство співпрацівників. Перед своєю смертю отець Боско написав до них листа, щоб подякувати їм за працю. «З багатьма із вас я не міг познайомитись особисто у цьому житті. Та це не важливо: на тамтому світі будемо знати одне одного та будемо вічно втішатися добром, що з ласкою Божою вчинили тут, на землі... Без вашої доброти та любові я мало що зміг би зробити, або швидше - нічого; завдяки вашій доброті разом ми змогли осушити багато сліз і спасти багато душ».

Цих «зовнішніх салезіян» (так називав їх отець Боско) учителі, професори, рільники, журналісти, адвокати та жінки (що ремонтують одяг і білизну, замітають, що з обідраного розбишаки роблять гарного, приємного та вихованого юнака) сьогодні становить сотні і сотні тисяч осіб.

Вони також сприяють розпізнанню священицьких покликань, особливо сьогодні. Ось один типовий випадок: один салезіянський співпрацівник з Німеччини, звичайний механік, послав на навчання до семінарії шістдесят хлопців.

Отець Боско відкрив дорогу апостольству мирян. Протягом багатьох років він очолив Католицьку Акцію. Його підтримував сам папа Пій XI.

Щоб зберегти єдність у тих багатьох тисяч осіб, отець Боско видав у 1879 році щомісячний ілюстрований журнал, «Салезіянський бюлетень», що безкоштовно розповсюджувався в п’яти частинах світу. Це був один із засобів зв’язку та спілкування, а для співпрацівників - він ще й був засобом пропаганди.

Три великі будівлі - три собори душ: Салезіяни, Дочки Марії Помічниці Християн та Співпрацівники. А отець Боско був їх архітектором та будівничим.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!