Отець Боско. Приятель молоді. Засновує Згромадження Дочок Марії Помічниці Християн.

Кожної осені хлопці з Ораторії, на чолі з отцем Боско, мандрували пагорбами П’ємонту: трохи пішки, а трохи потягом.

В жовтні 1864 року, під час однієї подорожі отець Боско їхав верхи на білому коні, а хлопці з барабанами в руках тим часом йшли за ним, вдаряючи щосили. Ті, що найбільше втомилися, йшли позаду, по черзі сідаючи на віслюка.

Мета їхньої подорожі - село Морнезе в провінції Олександрії. Прийшли туди вже під вечір: селяни чекали гостей при дорозі, щоб достойно прийняти отця Боско. Дзвонили дзвони, засвічені як на велике свято численні світла та свічки... Отець-парох прийняв їх з оркестром. Все було готове, щоб розпочати свято для отця Боско. Але він не прийшов сюди як турист. В Морнезе були деякі особи, з якими він хотів побачитись та познайомитись.

На другий день йому представили групу майже двадцяти дівчат, що розглядали його з великою цікавістю. А отець Боско в свою чергу, також дивився на них, щоб побачити ту з- посеред них, яку Церква колись проголосить святою - Марію Маццарелло.

Ці дівчата створили релігійне товариство під проводом отця-пароха Пестаріно. Саме він запросив отця Боско до Морнезе. Познайомились вони ще декілька років тому в потязі, коли отець Пестаріно їхав, щоб подивитися на Ораторію в Турині. Він тоді сказав отцю Боско: «Візьміть мене до себе. Хочу належати до вашого Згромадження».

Отець Боско прийняв його до Салезіян, але попросив залишитися в Морнезе з тою групкою дівчат, тому що він мав великий задум щодо них. А зараз отець Боско прийшов, щоб розпочати здійснення цього задуму. Говорив про нього з Папою, який і заохотив зреалізувати цей план. В Морнезе отець Боско промовляв до тих дівчат, закликав їх до правдивого християнського життя, через допомогу іншим людям і благословив їх. З часом вони стали «серцем» його другої родини - Згромадження Дочок Марії Помічниці Християн. Вони будуть робити серед дівчат те, що отець Боско робив разом зі своїми салезіянами для хлопців. Марія Маццарелло стане рушійною силою тієї групи.

Рушійна сила

Марія Маццарелло народилася на одному хуторі біля Морнезе, який називався так, як і вона - Маццарелло. Серед перших сестер було багато з прізвищем Маццарелло, всі вони були далекими родичами. Марія вміла читати, але не вміла писати, тому що в ті часи освіта для дівчат не була такою необхідною. Зате катехизм вона знала краще за всіх дівчат та хлопців, котрі вміли писати. Щодня ходила на Службу Божу. Якщо йшла до церкви стежкою, то їй потрібно було півгодини. Коли ж погана погода - потрібно було годину часу на дорогу.

Щоб прийти вчасно, інколи йшла спати одягненою. Часом пробуджувалася раніше. Але вона була здоровою та сильною дівчиною. Любила милуватися сходом сонця. Не мала годинника, тому траплялося так, що приходила до церкви о третій годині ранку.

- Дивись, - казала до сестри, яка інколи йшла разом з нею до церкви, — скільки зірок!.. Колись вони всі будуть під нами, бо ми будемо вище них.

Поверталася вона додому вчасно, щоб разом з іншими працювати в полі. Ніхто не міг перевершити її у катехизмі, подібно було і в роботі.

Церкву в Морнезе добре було видно з вікна її хати, тож коли паламар засвічував свічки на Вечірню, вона бачила світло, клякала та молилася. З часом вже ціла родина клякала разом із нею та промовляла вечірні молитви: мати, батько, три брати та три сестри.

Отець Пестаріно охоче приймав її до свого релігійного товариства. Він також став її духовним провідником.

Одного дня, коли Марії сповнилося 17 років, в Морнезе панувала епідемія тифу; вся родина її дядька захворіла на цю хворобу. Марія, з дозволу отця Пестаріно, стала для них медсестрою. Всі в родині видужали, але вона злягла, підкошена хворобою.

Вона одужала, але тиф знищив її здоров’я: вона більше не могла працювати в полі, як це було дотепер. Отож, разом з іще одною дівчиною, також Маццарелло, вчиться шити. Вона шиє одяг для людей із села та навчає цьому також інших дівчат. Навчала не лише шити, але також і катехизму. Приходячи в майстерню, вони завжди розпочинали роботу з молитви «Богородице Діво». Коли на дзвіниці бив дзвін Марія часто казала: «Година менше на цьому світі - година ближче до Неба». Також заохочувала своїх учениць завжди посвячувати свою працю: «Кожен стібок нехай буде вчинком любові до Бога».

Дім, якого ще ніколи не бачили

Декілька років перед візитом отця Боско сталась дивна подія. Одного дня Марія переходила через Борго Альто - присілок Морнезе. Враз, на полі, близько цього місця, вона побачила великий будинок, переповнений дівчатками, що забавлялися та працювали. Сотні раз вона проходила біля цього місця, проте цього дому ніколи тут не бачила Думала: «Напевно я сплю, мені сниться». Ні, не снилося: вона насправді йшла; затрималась і ще раз переконалась у тому, що на вулиці день. Побігла вона до отця Пестаріно та все йому розповіла. Він сварив її та забороняв думати про те, що сталося. А річ у тому, що й він збентежився не менше, ніж вона. Це поле належало його батькові та вже довгий час отець мріяв про те, що воно припаде йому у спадщину і він збудує там притулок. Але як добрий салезіянин, думав про це місце для хлопців, а не для дівчат. Натомість, станеться так, що він одержить це поле у спадщину, а отець Боско скаже йому саме там збудувати перший дім для Дочок Марії Помічниці Християн.

«Отець Боско - святий, і я це відчуваю...»

Часто Марія чула, як отець Пестаріно розповідав про отця Боско та його установи. Також і вона хотіла заснувати таку Ораторію. Однієї неділі вона запросила своїх учениць прийти до майстерні, щоб разом трохи порозважатись. Вони приходили, а вже наступної неділі приводили і своїх товаришок, а потім ще й інших дівчат. Так починалася перша Ораторія Дочок Марії Помічниці Християн. Сталося так, що у двох дівчаток померла мати. Батько віддав їх на виховання до Марії. Два ліжечка стали початком притулку. Як же все це виглядало на початку убого: їли лише мамалигу, а інколи й цього не було, а часом, якщо і було, то не було дерева, щоб її зварити. Часто Марія сама ходила збирати сухе гілля.

В цей час під гуркіт барабанів до Морнезе прийшов отець Боско. Його хлопці мали жити в порожньому будинку на хуторі, а Марія мала подбати про харчі. Для неї було багато праці. Але увечері, коли отець Боско збирав хлопців на молитву та «слово на добраніч», вона покидала все та йшла слухати його.

Дехто казав до неї, що не добре для дівчини пхатися між хлопців. У відповідь на це вона знизувала плечима та відповідала: «Отець Боско - святий чоловік, і я це відчуваю».

Наречені Ісуса Христа

Через рік отець Пестаріно, виконуючи наказ отця Боско, зробив крок вперед зі своєю ініціативою. Розмовляв з усіма дівчатами про своє Згромадження та питав, чи хотіли вони покинути свою родину, щоб приєднатися до Марії Маццарелло та її родички. Декотрі вагалися, тому що побоювалися пліток. Вже і так їх ходило багато, але деякі погоджувалися, і так створилася спільнота. Отець Пестаріно будував дім в Борго Альто, а дівчата, разом з ученицями, переходили туди жити. Працювали, і часто мова заходила про те, як стати монахинями, як заснувати нову релігійну спільноту. Для цього потрібен був відповідний одяг, бо дотепер вони були одягнені, як інші дівчата.

«Це було б дуже гарно», - роздумували вони собі. Але ж вони такі убогі, що здається неможливим навіть те, щоб усі мали однаковий габіт. Трохи подумавши, все ж таки вислали один зразок отцю Боско. Він одягнув у нього одного зі своїх хлопців і... залишився досить задоволеним.

У 1872 році вони збираються з отцем Пестаріно, щоб вибрати собі настоятельку. За Марію віддають голос 21 із 27 голосуючих. Вона ж благає їх, щоб не клали на неї такий тягар. Інші ж наполягають на цьому, тому отець Пестаріно радить звернутися до отця Боско. Марія думає, що нарешті її звільнять від цих зобов’язань, але отець Боско вважає, що саме вона є гідною та здатною до такої праці, тому затверджує цей вибір.

Ставши настоятелькою, Марія не зловживає своїм становищем: як і раніше, вона ходить по каміння для закінчення будови, пере білизну в річці...

В тому ж таки 1872 році відбувається перше офіційне облечення в черничий габіт. Єпископ вручає хрести п’ятнадцятьом монахиням: «Прийміть, дорогі дочки, образ вашого улюбленого Христа. Він буде для вас підтримкою у труднощах, які прийдуть». Потім кладе на їхні голови вінок із червоних та білих троянд, кажучи: «Ось вам корона, яку приготував ваш наречений Ісус». І плаче.

Отець Боско у стихарі та епітрахилі, сказав після закінчення цього обряду: «Знаю, що ви засмучені через те, що всі висміюють вас. Не дивуйтеся. Я навіть здивований, що з вами не поводяться ще гірше. Не бійтеся такого відношення, будьте відважні та тіштеся, бо тільки через такі терпіння ви зможете добре виконати вашу місію».

Потім дає їм дуже практичні поради: «Тепер, коли ходите в черничому габіті, особливо дбайте про те, щоб ваша поведінка підтверджувала те, що ви є посвячені Богові. Ваша хода нехай буде звичайною: не надто повільною і не надто швидкою; ваша постава нехай буде скромною, зосередженою, спокійною та природною: очі - до землі, а голова - до Неба...»

Ввечері наречені Ісуса Христа знімають свої корони і кладуть їх перед образом Пресвятої Богородиці та благають, щоб вона прикрасила їхні серця необхідними чеснотами (чистоти і любові), щоб вони могли бути добрими нареченими Господа Нашого Ісуса Христа.

В селі всього цього не схвалили. Марія та її товаришки почувалися ізольованими, самотніми та покинутими. Але семеро дівчат мали єдине бажання - допомагати убогим свого села та околиць.

Проблема двох страв

З кожним роком кількість сестер збільшувалося. Невдовзі їх стало стільки, що в Борго Альто вже бракувало місця. Отець Боско послав декого з них заснувати нову установу в Борго Сан Мартіно, поряд із установою салезіян. їх директоркою стала сестра Фелічіта Маццарелло - рідна сестра Марії.

Через декілька місяців отець Боско відвідав їх і сестра Фелічіта представила йому одну, на її думку, дуже важливу проблему.

- Директор салезіянської школи, тут у Борго Сан Мартіно, - пояснила вона, - хоче, щоб ми їли на обід дві страви: через те, що важко працюємо, потребуємо для цього багато сил. Але в Морнезе їдять тільки одну страву, а не дві. Що маємо робити? Кого слухатися?

- Справа дуже важка, — відповів отець Боско із вдаваною серйозністю. - Мені потрібно добре подумати над цим, перш ніж відповісти.

Перед обідом отець Боско сказав:

- Принесіть мені ваші страви.

Сестра Фелічіта побігла до кухні та повернулася із двома тарілками. Отець Боско взяв їх у свої руки та з великою серйозністю змішав обидві страви в одній тарілці й сказав:

- Ось проблема і розв’язана: маєте дві страви і тільки одну тарілку. Таким чином, ні директор салезіян, ні ваші сестри в Морнезе не будуть скаржитись на вас.

Невдовзі згромадження Дочок Марії Помічниці Християн збільшилось до кількох тисяч. З Морнезе, де вперше отець Боско з’явився на білому коні, вони розійшлись по цілому світі. Працювали й надалі працюють серед дівчат у дитбудинках, школах, Ораторіях, на місіях, у шпиталях для прокажених... Їх одяг - простий та практичний. Їх постава - скромна та зосереджена, спокійна та природна. Під чорною наміткою тримають очі до землі, але голови - до Неба: саме так, як хотів отець Боско.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!