Отець Боско. Приятель молоді. Початки Згромадження оо. Салезіян.

Однієї ночі 1847 року отець Боско бачив сон. Йому з’явилася Пресвята Богородиця, що вела його в гарний сад. Там стояв портик: простацький, але дуже гарний. Надзвичайно красиві рослини прикрашали його колони своїми обважнілими від листя та квітів гілками.

Трояндова алея

Портик вів до казково гарної, дуже довгої алеї, по обидва боки якої росли чудові троянди. Пресвята Богородиця сказала йому: - Скинь взуття.

Отець Боско послухався Пресвятої Богородиці, а вона продовжувала: - Йди цією алеєю. Це та дорога, яку мусиш пройти.

Отець Боско, радий з того, що зняв черевики, бо не хотів топтати таких гарних троянд, почав іти. Але нараз відчув дуже гострий біль у ногах: троянди мали гострі колючки, від дотику яких його стопи почали кровоточити. Ступивши декілька кроків, він однак мусив затриматись і повернутись назад.

- Тут потрібні черевики, - сказав він до своєї Провідниці.

- Звичайно, - відповіла Богородиця, - потрібні добрі черевики.

Отець Боско взув черевики та повернувся назад, щоб продовжувати свою прогулянку алеєю. Але, несподівано, до нього наближались різні люди і казали, що хотіли йти разом з ним. Отець Боско радів з того. Тоді всі разом крокували алеєю, що зчарувала своєю красою.

Та ось, крок за кроком алея звужувалася. Галузки звисали згори, виступали з боків. Ще інші простягалися з одного боку до другого і творили майже паркан, деякі лежали на землі. І на всіх гілочках - троянди, троянди...

Отець Боско всюди бачив одні лише троянди: вони звисали згори, простягалися по землі. Відчував біль від їх дотику, але все ж таки йшов вперед. Його ноги заплутувалися в гілочках, що простягались по землі та боляче його ранили. Але він продовжував йти, відхиляючи гілочки, що звисали з боків, при цьому ранив собі руки, плечі, голову. Кров спливала по цілому його тілу.

Ті, що стояли збоку, казали одне до одного: «Отець Боско завжди йде по трояндах! Ступає спокійно. Все йому виходить добре». Але вони не бачать, як колючки ранили його тіло.

Отець Боско запрошував семінаристів, священиків і мирян іти за ним. І вони, зваблені красою квітів, радо крокували алеєю. Але по кількох кроках відчували колюче терня, що оточувало з усіх боків. Тому й почали вони нарікати: - Нас обдурили.

- Хто хоче з приємністю йти по трояндах, - сказав отець Боско, - нехай повертається назад. Інші, нехай ідуть за мною.

Багато послідовників покинули його. Перейшовши частину тієї дороги, отець Боско обернувся, щоб побачити своїх товаришів. Частина з них вже зникла з виду, а інші поверталися назад. Повернувся також і він, щоб переконати їх йти за ним. Та все даремно. Вони навіть не слухали. І сльози стікали по його обличчю.

- Можливо, я сам мав іти цією дорогою, довгою та важкою? - питав себе.

Він продовжував йти з кількома, що слідили за ним. Та ось алея закінчувалася. Отець Боско і ті, що йшли з ним, стояли у подертому та закривавленому одязі, знесилені терпінням. Але й Пресвята Богородиця стояла біля них. Подув легкий та приємний вітерець, і на той подув рани починають гоїтися, втома зникає. Він і всі його товариші почувалися здоровими, а Пресвята Богородиця усміхалася...

Цей сон є дуже зрозумілим: ціле життя отця Боско - це довге терпіння.

В іншому сні Пресвята Богородиця вчила його, що робити, щоб його співпрацівники більше не покидали його.

- Хочеш знати, що маєш робити, щоб не покидали тебе? Бери оцю стрічку і пов'яжи нею їхнє чоло, - і дала йому білу стрічку.

Отець Боско, взявши стрічку в руки, бачив написане на ній слово «послух». І відразу ж пробував виконати пораду Пресвятої Богородиці та пов’язує нею голови кількох своїх помічників. Вони не покидають його, а працюють разом з ним ще більш старанно.

Тепер він зрозумів, що мав робити: мав з’єднати своїх співпрацівників обіцянкою послуху.

Отець Боско радився

Одного дня архієпископ Турина сказав до нього:

- Ви, отче, смертні, як і всі інші люди. Тому, якщо не подбаєте завчасно, то ваша Ораторія помре разом з вами. Зробіть так, щоб вона існувала і надалі.

Його довірений - отець Кафассо, сказав ясніше:

- Для ваших установ потрібно заснувати чернечий чин.

А як заснувати його, якщо уряд закриває і ті, що вже

існують? Але один міністр, Урбан Раттацці, дав йому цінну пораду.

- Бажаю вам, отче, — сказав до нього, — жити ще довгі літа. Але, якби вас забракло, що ж станеться з вашими установами? Ви колись думали про це? Ви мали б вибрати деяких мирян і священиків, до яких маєте довіру, та створити разом з ними Згромадження.

Отець Боско відповів, що якраз зараз уряд хотів заборонити діяльність релігійних згромаджень.

А Раттацці відповів: - Я добре знаю цей закон, а також і його ціль. Але він не зможе нічого вдіяти проти вас, якщо ви створите товариство згідно вимог часу.

-Тобто?

- Згромадження, в якому кожен член дотримуватиметься державних законів, справно платитиме податки і тому подібне.

- А ви можете дати мені гарантію, що уряд дозволить заснувати таке згромадження?

- Жоден конституційний уряд не заборонить заснування та розвиток такого згромадження.

Отець Боско ніколи не забуде тих слів.

У 1858 році, під час своєї першої зустрічі з папою Пієм IX, він поговорив з ним на цю тему і довго роздумував та дискутував. Папа дав отцю Боско такі настанови: «Ваша інституція має бути згромадженням з монашими обітами, тому що без обітів не зберігатиметься єдність духу та діяльності. Обіти мають бути прості й легкі до звільнення з них для того, щоб якісь недостойні члени не баламутили спокій та одностайність інших. Правила нехай будуть поміркованими та легкими до виконання. Одяг і молитви нехай не відрізняються від побожних практик загалу людей. Тому буде краще називати новий черничий чин простим словом «згромадження»».

Посвятилися Богові

В салезіянських архівах Вальдокко знаходиться документ, в якому сказано:«18 грудня 1859 Р.Б. в цій Ораторії, в кімнаті священика Івана Боско, о дев’ятій годині пополудні зібралися... (і подається 18 імен). Всі зібрані тут виявили бажання створити згромадження, яке матиме за ціль взаємодопомогу у власному освяченні та постановляє активно працювати для Божої слави та спасіння душ, передусім тих, які найбільше потребують освіти та виховання...»

Отця Боско просили зайняти посаду Головного настоятеля. Кандидатів на інші посади призначалося таємним голосуванням.

Увечері 1862 року, через три роки після цієї першої зустрічі, члени нового товариства знову збиралися в кімнаті отця Боско. На його столику бачили розп’яття, що стояло між двома запаленими свічками. Отець Боско одягнув білий епітрахиль. Вісім священиків, тринадцять семінаристів та двоє мирян, стоячи на колінах, молилися до Святого Духа. Потім, один за одним (отець Боско - перший) виголосили посвяту Богові трьома обітами: убогості, чистоти та послуху. Наприкінці кожної посвяти проказували: «Амінь».

Потім отець Боско промовив: «Дорогі мої, ми живемо в бурхливі часи, тому може виглядати зарозумілим заснування саме зараз нової спільноти богопосвячених осіб, коли світ і пекло всіма силами намагаються знищити ті, що вже існують. Але сам Бог хоче, щоб наше Згромадження існувало».

Писав, відповідав, дискутував та робив чуда

Єпископ Турина підтримував створення нового Згромадження, але не Святий Престол. Перші труднощі: довга дорога по тернях. У 1869 році отець Боско мусив їхати до Риму, щоб отримати дозвіл, проте три особи виявляли свій спротив щодо створення цього згромадження. Один з них - кардинал Берарді.

Отець Боско пішов до графа Берарді, племінника кардинала, просити про допомогу. Граф був стривожений, бо його син якраз хворів на тиф, і вже не було надії на видужання. Отець Боско йшов до хворого, благословляв його та радив молитися дев’ятницю до Марії Помічниці Християн. Через три дні дитина вже знаходилася поза небезпекою, а незабаром і зовсім видужав. Кардинал дякував отцю Боско та обіцяв всіма силами посприяти затвердженню його Згромадження.

«Це - перший!» — сказав отець Боско.

Багато також залежало від кардинала Антонеллі. Отець Боско йшов, щоб відвідати його, коли той занедужав на подагру.

- Ваша Еміненціє, - сказав до нього, - допоможіть мені, а я запевняю вас, що завтра вам стане краще, цілком краще.

- Як таке може бути?

- Майте довіру до Пресвятої Богородиці. Вона знає, що робити.

- Добре, — відповів кардинал. - Зроблю все, що зможу, щоб ваше Згромадження було затверджене.

Наступного дня кардиналові стало краще. «Ось і другий!» — сказав отець Боско.

Найбільшим противником схвалення нового Згромадження був монсеньйор Звельяті, секретар Конгрегації Чинів. Отець Боско пішов також до нього. Той саме в цей час хворів на запалення легенів. Отець Боско обіцяв йому, що вже наступного дня йому полегшає. Так і сталося. Монсеньйор Звельяті відразу ж пішов до Папи та все залагодив. «Ось і третій!» - завершив свій лік отець Боско.

Першого березня 1869 року затверджено Згромадження отця Боско.

Але це ще не все. Потрібно було також затвердити статути. Через те, що вони були надто сучасними, у Ватикані не хочуть їх затвердити. Протягом п’яти років отець Боско писав та відповідав, дискутував та... робив чуда.

Врешті-решт, чотири кардинали, призначені для схвалення статутів його Згромадження, погодилися, але тільки тимчасово, на пробу; лише троє голосувало за їх остаточне затвердження. Четвертий кардинал не погоджувався з цим, тому отець Боско писав у цій справі до папи Пія IX, який вирішив: - Я даю той голос, якого бракує.

Статути схвалені назавжди.

Підсумовуючи, можна сказати, що перемога отця Боско - це була перемога Неба, його терпеливості та опіки Папи.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!