Отець Боско. Приятель молоді. Як виховував отець Боско.

Два видатні англійці, один з яких був міністром англійської королеви Вікторії, у супроводі одного графа з Турина відвідував Ораторію отця Боско. Приділивши екскурсії по будинку трохи часу, отець Боско повів їх до залу, де якраз вчилося більше ніж п’ятиста хлопців. Зайшли та зі захопленням спостерігали, як тих п’ятсот хлопців старанно вчилися в атмосфері абсолютної тиші, під наглядом лише одного вчителя. Але наскільки збільшилось їхнє здивування тоді, коли отець Боско сказав їм, що протягом майже цілого року в цьому залі не було чути ані слова, що могло б перешкодити заняттям, тому й не було потреби у покаранні.

- Як можливо, - запитав міністр у отця Боско, - досягти такої тиші й дисципліни? Розкажіть мені. А ви, - звернувся він до свого секретаря - записуйте все те, що скаже цей священик.

- Пане, - відповів отець Боско, - засіб, який ми використовуємо, ви не можете застосувати.

- Чому?

- Тому що це наші секрети.

- Які?

- Часті Сповідь та Причастя, щоденна участь у Службі Божій.

- Ви праві. В Англії ми не маємо цих засобів виховання. А чи можна замінити їх якимось іншими?

- Якщо не використовувати цих засобів релігійного виховання, тоді постає потреба у застосуванні погроз та батога.

- Ви праві! Ви праві! Або релігія, або батіг. Розповім про це в Лондоні.

Розум, релігія та доброта

«У вихованні молоді, - напише пізніше отець Боско в маленькому трактаті про запобіжну систему, - завжди застосовували дві системи: запобіжну та репресивну. Репресивна система полягає в тому, що вихованців знайомлять з правилами, а потім наглядають, щоб упіймати тих, хто їх порушує, і, в разі потреби, карають винних. В цій системі слова та вигляд наставника мають бути суворі, навіть погрозливі; він повинен уникати будь-яких дружніх відносин зі своїми вихованцями.

Директор, щоб надати великої ваги своєму авторитету, лише час від часу повинен зустрічатися зі своїми вихованцями, переважно, лише тоді, коли потрібно сварити або карати. Ця система є простою, менш обтяжливою; вона застосовується передусім у війську та взагалі до дорослих і розумних людей, котрі самі вже повинні знати й пам'ятати про те, що дозволено законами та іншими приписами.

Відмінна і, я б сказав, протилежна репресивній — запобіжна система. Вона полягає в тому, щоб ознайомити вихованців із правилами установи, а потім слідкувати за ними так, щоб вони почувалися під дбайливим оком директора або його помічників, котрі, як люблячі батьки, розмовляють з ними, завжди провадять їх, дають поради та з любов'ю виправляють; а це означає ставити вихованців в умови, які унеможливлюють переступ приписів.

Ціла ця система базується на розумі, релігії та доброті; тому вона виключає суворі покарання та намагається не застосовувати навіть легких. Мені здається, що слід надавати перевагу саме цій системі».

Хліб, шоколад та солодощі

Отець Боско виховував за допомогою любові. Він казав: «Виховання - це справа серця». А також: «Виховання - це милосердна, ніжна та терпелива любов».

Графиня Вірі, донька графа Каллорі, у своєму творі «Сторінки без дати» оповіла ось такий епізод із життя отця Боско:

- Щороку він приходив на декілька днів на канікулах до моєї матері. З великою побожністю відправляв Службу Божу, а потім радо забавлявся з хлопцями та обідав з усією нашою родиною; за столом поводився дуже шляхетно, як людина з витонченими манерами. Напевне, мав надзвичайні почуття та розум, щоб жити у світі та оточенні, в якому не народився.

Одного дня до нього привезли трирічну дівчинку (це була я), яка не хотіла відмовляти молитви «Отче наш» до кінця: дійшовши до другої частини «Хліб наш насущний дай нам сьогодні», вона зупинялась, і було неможливо примусити її продовжувати (була надто горда). Отець Боско спокійно сказав до неї: «Проси у Господа хліба і побачиш, що Він дасть тобі солодощі та шоколад». Від цього дня дівчинка завжди молилася «Отче наш» від початку до кінця.

Через вісімнадцять років та дівчинка, котра вже стала панною, запитала поради отця Боско щодо одного юнака, з яким їй пропонували одружитися. Отець Боско, заплющивши очі, зібрався і відповів їй: «Не знаю його особисто, але знаю, що це - гарна душа». Це переконало мене вийти за нього заміж. І справді - цей чоловік був дуже добрий. Отець Боско не забув тої впертої дівчинки, тож із делікатним гумором сказав мені: «Тепер ти, яка так гарно промовляє цілий «Отче наш»», бачиш, що Бог дав тобі шоколад та солодощі? Тому завжди пам'ятай про убогих, яким Бог дає тільки хліби».

Найбільший бешкетник

Граф Карл Конестабіле розповів інший епізод із життя отця Боско.

«Одного дня я пішов відвідати отця Боско. Він був у своєму кабінеті, сидів за столом і тримав у руках листок, на якому були написані деякі імена.

- Ось тут, - сказав він, - деякі з моїх бешкетників, які погано поводяться.

Тоді я ще мало знав про педагогічні методи отця Боско і запитав його, чому б йому не покарати винних.

- Ні, нікого не покараю, — відповів він. - Ось що зроблю. Оцей, наприклад, — сказав вказуючи при цьому на одне з імен, — є найбільшим бешкетником, хоч має дуже добре серце. Підійду до нього під час забави та запитаю у нього про здоров’я. Напевне відповість, що дуже добре почувається. Тоді скажу: «Отож, ти задоволений, приятелю мій?» Він трохи здивується, потім почервоніє та потупить очі у землю. Я тоді приязно наполягатиму: «Нумо, сину мій, щось непокоїть тебе... Якщо тіло здорове, то можливо душа не є вдоволена? Вже віддавна ти не сповідаєшся?» Через декілька хвилин після цієї розмови той хлопець піде сповідатися, і я майже певний того, що він повністю змінить свою поведінку.

Я мовчки слухав все це, вражений такою великою добротою. Так я відкрив секрет його великих діл».

Дуже часто отець Боско повторював цю думку: «Часті Сповідь та Святе Причастя, щоденна Служба Божа є тими стовпами, що мають підтримувати виховну працю, в якій не хочемо вживати погроз та батога».

Сповідь - опора виховання

«Я стояв біля дверей моєї кімнати, - одного разу отець Боско розповів хлопцям один зі своїх снів, - а коли виходив, дивився довкола і бачив, що знаходився у церкві. Вона була переповнена хлопцями. Вони не молилися, а, здавалося, готувалися до сповіді. Багато з них вже стояло біля моєї сповідальниці під амвоном і чекали на мене. Побачивши стількох хлопців, я вийшов, щоб побачити, чи там були ще й інші сповідники. І ось, я побачив деяких хлопців, які на шиї мали мотузку, що стискала їм горло.

- Навіщо ця мотузка? - запитав я. - Стягніть її...

А вони лише сумно дивилися на мене.

- Нумо! - сказав я до одного. - Скинь ту мотузку!

Він відповів: - Не можу: у мене за плечима є хтось, хто тримає її. Подивіться.

Я придивився краще - і мені здалося, що побачив за плечима у багатьох хлопців довгі роги. Я наблизився, щоб роздивитися ще краще, і за плечима одного з них я побачив огидну тварюку з жахливою головою: котяра з довгими рогами тримав ту мотузку. Потвора схилила голову і заховала її між лапами так, ніби хотіла, щоб її не помітили. Я запитав того й інших хлопців, як їх звати, але вони не відповідали мені. Я запитав ту потвору, а вона ще більше ховалася. Тоді я сказав одному хлопцеві:

- Йди до ризниці і принеси глечик свяченої води.

Хлопець швидко повернувся з водою, і в цей момент я побачив, що кожен хлопець мав за плечима такого «прислужника», якого мав перший, і вони всі ховалися, як тільки могли. Тоді я взяв кропило і запитав у однієї з тих потвор:

- Скажи мені, хто ти?

Звірюка піднесла голову і відкрила рот, простягнула до мене язика, потім почала скреготати зубами так, ніби хотіла кинутися на мене.

- Лютуй скільки хочеш, я не боюся! Цією водою добре вимию тебе!

Потвора жахливо дивилася на мене. Потім почала корчитись так, що задніми ногами дотикалася своїх плечей. І знову хотіла кинутись на мене. Я приглянувся краще і побачив, що в руці вона тримала три петлі.

- Скажи, що ти тут робиш?

І я підніс кропило. Звірюка почала пручатися і хотіла втікати.

- Не втечеш, - сказав я, - наказую тобі залишитись!

Вона у відповідь загарчала:

- Дивись! - і показала мені три петлі.

- Скажи, що це за три петлі? Що вони означають?

- Не знаєш? - проскреготіла. - Я цими трьома петлями стискаю горло хлопців, щоб погано сповідалися.

- Як? Яким чином?

- Ні! Не скажу - ти розкажеш хлопцям.

- Хочу знати, що це за три петлі! Кажи, бо інакше покроплю тебе свяченою водою.

- Будь ласка... пошли мене до пекла... але тільки не кропи мене цією водою!

- В ім'я Ісуса Христа, кажи!

Звірюка, страшно скорчившись, відповіла:

- Першою петлею стискаю, щоб хлопці не казали на сповіді всіх своїх гріхів.

- А друга?

- Другою стискаю, щоб сповідалися без жалю за гріхи.

- А третя?

- А про третю не скажу.

- Не хочеш сказати? Зараз же покроплю тебе свяченою водою.

- Ні, ні! Не скажу. - І почала верещати: — Як? Тобі ще не вистачає? Я вже і так забагато тобі сказала!

- А я хочу, щоб ти сказала!

І, повторюючи погрозу, я підніс руку з кропилом. В цей момент її очі спалахнули полум’ям і вона видушила з них декілька краплин крові. Стогнучи, сказала:

- Третьою петлею примушую не робити рішучої постанови та не слухатися порад сповідника.

- Огидна бестіє! - вдруге скрикнув я.

Коли я хотів запитати її про інші речі та наказати, щоб вона розповіла як можна запобігти цьому лиху, всі інші звірюки, які ховалися до цього часу, почали спочатку бурмотіти, а потім - нарікати, а на сам кінець, корчитися та верещати на все горло.

Я, спостерігаючи такий безлад і думаючи, що таким чином нічого не зможу довідатися, прогнав її свяченою водою, кажучи: «А тепер - геть звідси!»

І потвора зникла. Тоді я почав кропити водою на всі боки. І ті всі потвори, зі страшним криком та скреготом зубів, втікали хто-куди. Той страшний крик пробудив мене зі сну.

Дорогі мої хлопці, я не думав, що так багато з вас мало на шиї ті петлі та ту потвору за плечима! Ось що це за петлі. Перша примушувала хлопця мовчати на сповіді. Петля закривала йому уста так, що зі стиду не каже усіх тих гріхів, які вчинив, або вчинив декілька раз. Такий хлопець не був щирим, як і той, котрий замовчував усі свої гріхи. Друга петля не дозволяла вчинити правдивого жалю за гріхи. А третя не дозволяла зробити рішучої постанови.

Якщо хочете вирвати з рук чорта ті петлі та порвати їх, то сповідайтеся зі всіх своїх гріхів, щиро жалійте за них і рішуче постановляйте слухатися сповідника».

«Нехай Цар Небесний царює в душах!»

«Релігія і розум - це дві пружини моєї виховної системи», - часто повторював отець Боско. Тому він організував серед своїх хлопців євхаристійний похід. Наполягав на частому Причасті: «Коли хлопець вміє розрізнити звичайний хліб від Євхаристійного, коли він має достатньо знань, не потрібне» зважати на його вік. Потрібно, щоб Цар Небесний прийшов; царювати у цю душу».

До своїх хлопців він казав: «Хочу порадити вам одну річ: причащайтеся часто та з великою побожністю. Часто приймаючи Христа до свого серця, ваша душа настільки буде насиченою ласкою Божою, що тіло буде змушене слухатися душі».

І хлопці слухалися його: майже всі в неділю йшли до Причастя. А під час тижня, особливо в перші роки існування Ораторії, ще небагато хлопців приймало Ісуса в Євхаристії.

Одного ранку, під час тижня (на початку діяльності отця Боско), трапилась незвичайна річ: отець Боско обертався зі Святими Тайнами, але ніхто не йшов до Причастя.

Коли хлопці йшли до школи, Челестіно, хлопчина з Ораторії, підійшов до одного товариша і сказав: «Ти бачив, що сталося сьогодні в церкві? Отцю Боско напевне було дуже неприємно».

Повернувшись додому, разом з іншими товаришами вони створили клуб, члени якого вибрали собі один день в тижні, в якому прийматимуть Святе Причастя. Отцю Боско це дуже сподобалось.

В свято Різдва Пресвятої Богородиці, приблизно п’ятсот шістдесят хлопців хотіло запричащатися. Отець Боско почав правити Службу Божу, думаючи, що дарохранильниця в кивоті повна освячених оплаток (в латинському обряді оплатка - це тонка, круглої форми частичка). Дарохранильниця ж була майже порожньою. Паламар забув поставити іншу з оплатками на вівтар для освячення.

Отець Боско почав причащати. Зауважуючи так мало оплаток і так багато хлопців, що хотіли прийняти Причастя, запитав прислуговуючого, чи було ще Причастя в кивоті. Довідавшись, що не було більше Причастя, йому стало дуже шкода тих, які не зможуть запричащатися. Тоді, піднісши очі до неба, він продовжував причащати. І ось сталося чудо: оплатки в дарохранильниці не закінчилися, таким чином він запричащав усіх хлопців.

Отець Боско сповідав, причащав Хлібом Життя, заохочував любити Пресвяту Богородицю. Його виховна система, що походила із щоденного досвіду життя, базувалася на розумі та релігії.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!