Отець Боско. Приятель молоді. Мати для п’яти сотень хлопців.

Одного дня отець Боско вернувся до Беккі з одним задумом. Його хлопці бачили в ньому свого батька, але він хотів дати їм також і маму: свою маму - Маргариту.

Вона спокійна та щаслива у своїй хаті. Має трохи поля, курей, корову і внуків, які є для неї радістю - це діти Йосифа.

- Мамо, ти б хотіла жити зі мною в Турині?

Отець Боско не обіцяє їй нічого доброго, лише працю та клопоти з ранку до вечора і тих своїх пустунів, яких любив, як своїх дітей.

- Якщо тобі здається, що так завгодно Богові, я готова йти з тобою, — відповідає мама Маргарита.

Бідні чужинці

Мати й син покинули Беккі, несучи в своїх руках: вона - кошик з білизною, а він - кілька книжок.

Дійшли пішки до Турина, знесилені й вкриті порохом. Недалеко від Ораторії зустрів їх один священик, приятель отця Боско.

- З Беккі, пішки?

- Так.

- Чому?

- Не маємо оцих, - і отець Боско тер великим пальцем по вказівному.

Той священик, зворушений, шукав по кишенях, але не мав з собою ні копійки, тож витягнув годинник і віддав його:

- Візьміть, отче Боско. Я маю ще один.

- Бачите, мамо? - сказав отець Боско, посміхаючись. - Ось доказ того, що Боже Провидіння дбає про нас. Отож, ходімо, покладаючись на нього.

На другий день той годинник вже було продано та поміняно на хліб.

Убогість не турбувала маму Маргариту.

Весільне придане

Мама Маргарита була практичною жінкою. Просила привезти з Беккі вина, кукурудзи, квасолі, пшениці. На перших порах продала частину поля і виноградини.

Казала привезти також її весільне придане, що вона пильно берегла аж до цього часу. Деякий свій одяг переробила на ризи та необхідне спорядження для церкви. Продала намисто, щоб купити прикраси для риз. Тепер обряди в каплиці Пінарді стали кращими і хлопцям було приємно.

Кілька років пізніше в Турині вибухла епідемія холери. Отець Боско запевняв своїх хлопців, що вони не захворіють, якщо будуть жити в Ласці Божій, і пішов разом з ними допомагати старшим хворим.

Деякі хворі не мали нічого: ні простирадл, ні коців, ні одягу. Тоді хлопці бігли до мами Маргарити, а вона віддавала все, що мала. Через кілька днів нічого не залишилося, лише білизна та одяг, які вживалися щодня. Та коли один хлопчина прибіг до мами Маргарити та розповів їй про те, що один бідний хворий лежав в агонії на ліжку без простирадла, вона стягнула зі столу останню скатертину і віддала її зі словами:

- Бери й біжи; тепер вже справді нічого не маємо.

Прибігли ще й інші, просячи ще. Що ж робити? Мама

Маргарита побігла до каплиці Пінарді і зібрала все церковне вбрання і віддала його для хворих. З гарного весільного приданого мами Маргарити не залишилося нічого.

Помічник на кухні

Одного дня до отця Боско прийшов граф Склопіс, щоб подивитись на Ораторію. Отець Боско супроводжав його навіть до кухні, де працювала мама Маргарита.

- Ось моя мама, - сказав отець Боско. - Вона й мама наших сиріт.

Граф щиро і шанобливо привітався з нею.

- Щоб заслужити собі на Небо, робимо все, що тільки можемо, - вибачилася мама Маргарита.

- Що ж ви готуєте для ваших дітей? - питав граф.

- Хліб і суп, суп і хліб.

- А що для отця Боско?

- Те саме.

- Надто мало. Приготуйте для нього щось краще.

- Краще? Уявіть собі: він їсть на обід і на вечерю те саме, що і його хлопці. Від неділі аж до четверга.

- А чому тільки до четверга? А що в п’ятницю і суботу?

- Тоді тільки їсть один раз, бо постить.

- І немає нікого, хто міг би допомагати вам?

- Так, є, звичайно маю дуже доброго помічника; але сьогодні він зайнятий.

- А хто ж він такий?

- Ось він, - сказала мама Маргарита, усміхаючись і вказуючи рукою на отця Боско.

- Вітаю вас, отче Боско! - з подивом вигукнув граф. - Я знав, що ви добрий вихователь та письменник, але не знав, що ви також розумієтеся на кухарстві!

- Бачили б ви його при роботі! - додала мама Маргарита. - Передусім, коли готує мамалигу!

«Подивіться на розп’яття!»

Отець Боско шанував свою матір і хотів, щоб також і хлопці її шанували. «Я сам, будучи тут директором, — говорив до них, - слухаюся моєї матері і відношусь до неї з повагою, також і ви повинні поводитися з нею так само».

Кожного року, в день іменин мами Маргарити, отець Боско збирав хлопців і йшов разом з ними, щоб привітати її. Вона спокійно сиділа, слухаючи їхні побажання та вірші, і з вдячністю приймала букет квітів. Потім дякувала їм, повторюючи щороку майже ті самі слова: «Дякую вам за все це, хоча я нічого не роблю для вас. Якщо отець Боско дозволив, то завтра приготую всім на одну страву більше».

Але хлопці були хлопцями: час від часу втинали таки щось. Мама Маргарита завжди терпляче прощала. Проте одного разу хлопці витоптали її город, бо бавилися «у війну», і вона йде до отця Боско поскаржитись.

- Як я можу працювати в цьому домі? Твої хлопці щодня бешкетують: кидають на землю вивішену білизну, одяг так зношують, що неможливо полатати, гублять хустинки, шкарпетки; ховають кухонні прибори так, що потім тяжко знайти. Я більше не можу. У Беккі я собі спокійно жила, пряла у своїй кімнатці! Думаю, що повернусь туди, щоб спокійно закінчити своє життя.

Отець Боско мовчки вислухав її, потім підніс руку і вказав на стіну. Мама Маргарита подивилася: там, на стіні, висіло розп'яття. Тоді її очі переповнювалися сльозами.

- Ти правий, ти правий! - сказала вона і повернулася до своєї праці.

«Будемо завжди разом!»

Одного ранку, на світанку, мама Маргарита важко захворіла на запалення легенів.

Хлопці Ораторії щиро молилися за неї.

- Бог знає, — сказала вона до свого сина, - як я люблю тебе... Сподіваюся, що в Небі любитиму тебе ще більше. Я спокійна, бо виконала свій обов’язок у всьому, що могла. Може, інколи здавалося, що я була суворою, але це був лише голос сумління, що наказував мені. Перекажи нашим дорогим хлопцям, що я радо працювала для них і любила їх, як мама.

- Іване, - шепотіла мама Маргарита, - прошу тебе про останню послугу. Йди і трохи відпочинь. Мій біль збільшується, коли бачу, що ти терпиш. Тут про мене попіклуються інші. Ти ж іди та молися за мене.

Отець Боско вийшов, стримуючи сльози.

- З Богом! - це були її останні слова.

О третій годині ранку стукають у двері. Мама Маргарита відійшла до Неба.

Отець Боско разом з одним хлопцем пішов відправляти Службу Божу в церкві Богородиці Утішительки, в улюбленій святині своєї матері. Була вже п’ята година ранку. Раптом на нього зійшло натхнення: він потребував матері. Але ж тут, у святині, була мати - Пресвята Богородиця Утішителька, найкраща мати з усіх матерів.

«О Маріє Утішителько, - звернувся до неї, - тепер я і мої хлопці не маємо матері на землі. Відтепер більше, ніж колись, будь моєю та їхньою матір’ю». Це було 25 листопада 1856 року.

Через чотири роки отцю Боско снився сон: він бачив усміхнену маму Маргариту біля церкви Богородиці Утішительки.

- Ви, мамо, тут? Чи ж ви не вмерли?

- Так, я померла, але продовжую жити.

- Ви щасливі?

- Дуже щаслива!

- Скажіть, чим насолоджуєтеся в Небі?

- Не можу сказати цього.

- Дайте мені, принаймні, хоч деяке уявлення про ваше щастя.

Мама Маргарита переобразилася, її лице сяяло сліпучим світлом. Вона співала ніжним і гармонійним голосом. Отець Боско захоплено слухав. Мама Маргарита сказала до нього:

- Чекаю на тебе! Ми завжди будемо разом!

І зникла...

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!