Отець Боско. Приятель молоді. Ораторія без постійного житла.

Тепер, вже як священик, чим же займатиметься отець Боско? Йому зробили надзвичайні пропозиції. Одна багата родина пропонувала йому стати вихователем для її синів. Люди з села Муріальдо хотіли, щоб він став їхнім парохом. У Кастельнуово його запросили на посаду помічника пароха.

Отець Боско, натомість, хотів займатися хлопцями. Поїхав в Турин до отця Кафассо, свого вірного товариша, що викладав в одному монастирі для нововисвячених священиків, готуючи їх до активної пастирської діяльності. Отець Кафассо пропонував також і йому повчитися тут декілька років. Отець Боско прислухався до його поради.

8 грудня - свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Отець Боско зайшов до ризниці церкви святого Франциска Асизького, щоб підготуватися до Літургії. Та в кутку побачив якогось хлопчину.

Паламар кликав його прислуговувати на Службі Божій.

- Ходи сюди, будеш прислуговувати!

- Я не вмію, - відповів хлопець.

- Ходи! - наполягав паламар. - Я хочу, щоб ти прислуговував отцю Боско.

- Та ж я не вмію, я ще ніколи не прислуговував...

- Осел! Тоді чого ти прийшов сюди, до ризниці? - І почав його бити. Хлопець виривався і тікає до дверей.

Отець Боско докоряв паламареві:

- Чому його б’єте? Що злого він вчинив?

- А яке вам до того діло?

- Мене це дуже цікавить, бо це мій приятель. Негайно закличте його, хочу поговорити з ним.

Хлопець підійшов весь тремтячий і заплаканий.

- Ти вже був на Службі Божій?- запитав отець Боско.

-Ні.

- То ходи зі мною. Потім скажу тобі щось таке гарне, що тобі сподобається.

Хлопець, киваючи головою, виявив свою згоду, і витер рукавом сльози з очей.

«Вмієш свистіти?»

Після Служби Божої отець Боско повів хлопця до однієї кімнатки біля ризниці й запитав його:

- Друже мій, як тебе звати?

- Варфоломій Гареллі.

- А звідки ти прийшов?

- З Асті.

- Чим ти займаєшся?

- Я - муляр.

- У тебе є батько?

- Ні, помер.

- А твоя мама?

- Також померла.

- Скільки ж тобі років?

- Шістнадцять.

- Вмієш читати та писати?

- Ні.

- А співати?

- Ні.

- Вмієш свистіти?

Хлопець усміхнувся.

- Скажи, чи ти вже приймав Святе Причастя?

- Ще ні.

- Ти вже сповідався?

- Так, коли був молодший.

- Ходиш на катехизацію?

- Не маю відваги.

- Чому?

- Тому що молодші від мене знають набагато більше, а я, вже дорослий, нічого не знаю.

- А якби я навчав тебе катехизму, ти приходив би?

- Так, із задоволенням.

- Тут, у цій кімнатці?

- Але щоб мене більше не били...

- Не бійся, ніхто більше не битиме тебе. Ти - мій приятель, і ніхто не чіпатиме тебе. Отож, коли починаємо?

- Коли ви захочете.

- Вже сьогодні пополудні?

- Так.

- А може зараз?

- Також добре.

І отець Боско почав. Варфоломій Гареллі, сирота, неписьменний, став першим учнем і вихованцем отця Боско. На наступний тиждень хлопець знову прийшов, але вже не сам - привів з собою шістьох товаришів. Вони нічого не знали про Бога, але знайшли доброго апостола.

Маркіза, що носила волосяницю

Закінчивши три роки навчання у отця Кафассо, отець Боско мусив покинути школу, щоб більше допомагати своїм хлопцям. І так розпочав він своє сумне поневіряння.

Отець Кафассо дав йому таку пораду:

- Збирайте свої речі та йдіть до притулку. Там зараз якраз потребують директора малого шпиталю святої Філомени. Разом з отцем Борелло будете працювати в тій установі, а за той час Бог вкаже вам, що маєте робити для ваших хлопців.

Шпиталь та притулок святої Філомени були засновані маркізою Борелльо (добра душа, але не дуже зговірлива). Маркіза була досить поважною особою в Турині. До її вітальні сходилися відомі люди: Бальзак, Кавур, Лямартін. Вона дозволила отцю Боско збирати своїх хлопців на малому дворику.

У неділю зранку приходили хлопці, галасливі й нетерплячі. Запитували у тих, кого зустрічали по дорозі: «Де отець Боско? Де знаходиться Ораторія?».

Мешканці того спокійного місця сердилися: «Який отець Боско? Що то за Ораторія? Геть звідси, волоцюги!»

Прийшов отець Боско, і хлопці гучними окликами вітали його.

Його кімната була досить великою, щоб вмістити всіх.

Хлопці взяли її штурмом. Хто сідав на крісло, хто - на ліжко, хто - на землю, а хто - на підвіконник.

Один запалював вогонь, другий гасив; один замітав, другий смітив. Старші хлопці наводили лад. Отець Боско дивився та посміхався, лише просив, щоб нічого не нищили. Забави чергувалися з навчанням і молитвою.

Вісім місяців терпеливості, й годі вже...

Ставало чимраз більше невигод. Бракувало церкви, тому треба було йти в інше місце на Службу Божу, не було приміщень, не було подвір’я. Отець Боско насмілився просити про допомогу маркізу Борелльо. Вона дозволила створити з двох кімнат лікарні каплицю, яку отець і хлопці могли займати до серпня наступного року.

8 грудня 1844 року, у річницю зустрічі з Варфоломієм Гареллі, отець Боско урочисто відкрив «церкву». Падав сильний сніг, але усі хлопці приходили. Під час обряду отець Боско плакав з радості, не ховаючись від здивованих поглядів своїх хлопців. Потім у маленькій церкві, в кімнаті, кухні, коридорі, у вестибюлі протягом дня лунав легкий гомін радісних юначих голосів.

З часом до ігор та катехизму додалася ще й вечірня школа. Отець Боско та отець Борель стали у ній вчителями. Не було шкільних класів, але їх успішно замінили кімнати двох священиків.

Забави відбувалися на алеї, що відділяли заклади маркізи від установ отця Коттоленго. Отець Боско подбав про м’ячі, камінці, ходулі; також обіцяв хлопцям гойдалки, зал для гімнастики, співу та музики.

Маркіза терпляче спостерігала за всім цим протягом восьми місяців. Їй не подобалося бачити свій дім брудним, заповненим брудними хлопцями, що весь час бігали, кричали, зриваючи квіти з алеї.

Отець Боско мусив покинути це приміщення. Але куди ж іти?

Дві могили

Не дуже далеко від притулку маркізи знаходилося кладовище «Святого Петра в кайданах». Там була каплиця та непогана площа, що якраз підійшла б для забав. Отець Боско пішов до священика, який відповідав за кладовище, - отець Йосиф Тезіо - і просив дозволу збирати там своїх хлопців. Отець Тезіо радо дав свою згоду. Наступної неділі хлопці вже збиралися на тому місці.

Було це 25 травня. Прийшли туди, коли не було отця Тезіо. Хлопці лише бавилися, співали, бігали, як завжди.

З будинку вийшла прибиральниця дому отця Тезіо та накинулася на них з брутальною лайкою, - такою, яку тільки може вигадати цілком розлючена жінка.

Якась курка сиділа в кошику, коли один хлопець сполохав її; вона вилетіла, яйце впало на землю і розбилося. Це ще більше долило масла у вогонь.

«Разом з нею, - напише колись отець Боско, - сварилась на хлопців її дочка, гавкав пес, нявкав кіт, хрипливо кричали налякані кури. Здавалося, що розпочалась європейська війна».

Отець Боско всіма силами старався втихомирити цю жінку, але на нього вилилася ціла бочка образ та дорікань.

- Якщо отець Тезіо не прожене вас звідси, то я знаю, як це зробити! - погрожувала вона. - А ви, отче Боско, чому не вгамовуєте цих волоцюг? Ось так ви їх виховуєте? Наступної неділі можете не приходити!»

- Шановна пані! - втихомирював її отець Боско. — Чи ви певні того, що будете тут на наступну неділю?

Потім він зібрав хлопців і пішов з ними до церкви. А та собі далі верещала. Отець Боско впівголоса сказав до хлопців: «Бідолаха! Каже нам більше не приходити сюди, а сама на наступну неділю вже буде лежати на кладовищі».

Тим часом повернувся отець Тезіо, і прибиральниця описала йому отця Боско та його хлопців як революціонерів і святотатців.

Отець Тезіо підійшов до отця Боско й твердо наказав:

- На наступну неділю можете не приходити сюди галасувати. Як ні, то звернуся до вищих властей.

Отець Боско похитав головою:

- Бідний отець Тезіо! Він не знає, чи на наступну неділю ще буде живий!

Наступного дня, в понеділок, отець Тезіо написав скаргу до міської управи. Це був останній його лист. Кілька годин після того у нього стався серцевий напад, а в середу зранку він помер. Того ж таки тижня померла і його прибиральниця.

Наступної неділі 1 червня на дверях церкви «Святого Петра в кайданах» висіло оголошення: декретом міської управи отцю Боско заборонено збирати тут хлопців, а в разі непослуху йому загрожував арешт.

Прийшла зима

Але все ж таки міська рада, за дорученням єпископа, дала дозвіл отцю Боско вживати церковцю святого Мартина біля Муліні Дора. Таким чином, одної неділі отець Боско разом із хлопцями переніс туди свої знаряддя для забав та все необхідне. Отець Борель відправив Службу Божу в новій церкві; а одного разу почав проповідь такими словами: «Знайте, добрі хлопці, що якщо не пересаджувати капусти, то не буде з неї великого плоду. Так і з нашою Ораторією».

Але також тут отець Боско не міг залишитися на довший час. Секретар Муліні вірив у лихі поголоси мешканців, які виступали проти Ораторії і навіть дещо перебільшив сказане ними, він виклав все на папері та вислав свого листа до міської ради. Міська рада чемно, але невідкличною постановою просив отця Боско залишити це місце до 1 січня 1846 року.

Секретар Муліні після написання цього листа більше вже не міг писати інших листів: у нього почала сильно трястися права рука. А через три роки він помер. Його син залишився круглим сиротою; отець Боско прийняв його до своєї Ораторії і знайшов йому роботу... У святкові дні отець Боско збирав хлопців - то тут, то там, по церквах Турина або ж поза містом. Зранку хлопці сповідалися, брали участь у Службі Божій, а пополудні вивчали катехизм і забавлялися або йшли на прогулянку. Зима видалася дуже холодною, що перешкоджало хлопцям частіше виходити на прогулянки.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!