Отець Боско. Приятель молоді. Перший у класі.

Пані Лучія Матта, господиня хати у К’єрі, де жив Іван, мала сина, що не любив вчитися. Він ніяк не міг терпіти школи.

Іван допомагав йому, маленькими послугами здобув його прихильність і посприяв формуванню сильного характеру свого товариша.

Через шість місяців пані Лучія побачила такий поступ у навчанні й поведінці свого сина, що віддячилася Іванові, звільнивши його від оплати за житло. Яке щастя!

Його пам’ять творила чудеса

Іван вчився дуже старанно. Його вік не відповідав класові, до якого ходив. З нього сміялися. Але через два місяці вчителі перевели його до старшого класу, а через наступні три місяці допустили його до ще старшого класу. Отож, за один рік він закінчив два класи.

Його пам’ять творила чудеса. Коли прийшов до нового класу, вчитель Чіма прийняв його сарказмом:

- Ти - або осел, або великий геній.

- Щось середнє, пане вчителю, - Іван покірно відповів. - Я лише прагну якнайкраще виконувати свої обов’язки.

Дивовижний епізод.

Одного дня вчитель Чіма почав пояснювати життєпис Аджезілая, написаний Корнелієм Непоте. Іван шукав книжку, але не знаходив її: напевне, забув вдома. Що ж робити? Щоб приховати те, що забув книжку, Іван відкрив іншу, що лежала на парті. Хоча він сконцентровував свою увагу на тому, що говорив вчитель, все ж його руки нервово перегортали листки.

Лукаві товариші помітили це. Один почав підсміхатися, другий покашлювати, третій підморгувати четвертому, показуючи на Івана.

- Що сталося? - суворо запитав вчитель.

Іван майже завмер. Усі дивилися на нього. Коли Іван не читав, учитель закричав:

- Боско! Читай те, що ми щойно читали, переклади та поясни.

Іван встав, вдавав, що читав, перекладав, подавав деякі пояснення учителя. Все бездоганно.

Гучні оплески. Здивовані товариші стали на ноги та аплодували Іванові. Приголомшений такою поведінкою, вчитель Чіма розлютився. Це вперше на його уроках сталася така метушня. Він схопив Івана лівою рукою, а правою замахнувся, щоб дати йому ляпаса, але це йому не вдалося, бо Іван відхилив голову.

Вчитель взяв в руки Іванову книжку і, розлючено дивлячись на учнів, запитав:

- Можна дізнатися, що відбувається?

- Боско тримав у руках іншу книжку, - насмілився промовити один учень, - але читав і пояснював так, ніби мав книжку Корнелія Непоте.

Учитель оглянув Іванову книжку, перегорнув сторінки, дивився на Івана і не міг повірити своїм очам. Тоді попросив його ще раз повторити два періоди життя Корнелія Непоте, а потім пояснити. І дійсно, не було жодного обману. І сказав:

- Пробачаю тобі, що забув книжку. Тобі пощастило Боско, маєш великий дар, тож вживай його на добро.

Клуб однодумців

З того дня багато учнів просили Івана допомогти їм у навчанні, навіть студенти з вищих класів зверталися до нього. Він радо всім допомагав. Ночами читав книжки. Тим, що дивувалися з цього, відповідав: «Моя мати навчила мене мало спати».

Іван заснував у К’єрі дивний клуб товаришів, що мав оригінальну назву: «Товариство веселості». Це товариство мало свій статут, свої правила: їх було не багато - щоб було легко пам’ятати і дотримуватися. Там було тільки дві статті, прості та зрозумілі. Перша: «Кожен член «Товариства веселості» повинен уникати розмов і вчинків, які не відповідають поставі справжнього доброго християнина». Друга: «Точність у виконанні шкільних та релігійних обов’язків».

Члени товариства ходили до церкви отців Єзуїтів на релігійне навчання і щотижня збиралися в хаті одного з його членів.

Крім справжніх членів, до «Товариства веселості» також належали приятелі дійсних членів. В усі святкові дні вони збиралися з Іваном, що повторював для них свої найкращі трюки, організовував забави, прогулянки та різноманітні подорожі. Він став організатором, засновником. Вже від тепер молодь стала для нього справжньою пристрастю.

Одного разу Іван вирушив зі своїми друзями на прогулянку до Турина. Вийшли на пагорб Суперга і відвідали базиліку Пресвятої Богородиці. Іван вперше бачив Турин.

«Чернець? Чому б і ні?»

Закінчивши ліцей, Іван вирішив стати ченцем. Йому подобався святий Франциск Асизький.

Іван не приховував свого рішення, і про це дізнався парох з Кастельнуово.

- Що ж робить цей хлопець?! - вигукував він з обуренням.

- Не думає про свою матір, що віддає йому всі свої сили.

Казав так, бо, якби Іван став ченцем, не міг би допомагати мамі Маргариті в її старості й оддячитися за її численні жертви, зроблені задля нього.

Він пішов до мами Маргарити у Беккі та заохочував її переконати Івана, щоб він покинув думку іти в монастир:

- Ви не багаті, Маргарито, та й вже не молоді. Якщо ваш син піде до монастиря, то не зможе допомагати вам.

Це було правдою. Тоді Іван і справді більше не зможе допомагати їй. Мама Маргарита пішла до К’єрі. Прийшовши до сина, вона сказала до нього:

- Слухай добре, Івасику. Хочу, щоб ти добре подумав. Вирішиш один раз, йди своєю дорогою, не дивлячись ні на кого. Найважливіша річ - це спасіння твоєї душі. Отець-парох хотів би, щоб я відрадила тебе від цієї думки, тому що в майбутньому потребувала б твоєї допомоги. Але я, Іване, кажу тобі: це - не моя справа, Бог є важливіший. Я нічого не хочу від тебе і нічого не очікую. Добре пам’ятай про це: я народилася бідною, живу бідно і хочу померти бідною. Якщо станеться таке, що ти розбагатієш, я ніколи не прийду відвідати тебе. Запам’ятай це, Іване.

- Сказавши це, мама Маргарита повернулася до Беккі.

Іван знав, що в Турині жив один молодий священик, його земляк, Йосиф Кафассо, якому тоді було 24 роки. Мила Богові душа. Він пішов до нього і виклав перед ним усі свої проблеми. Отець Кафассо, уважно вислухавши його, сказав:

- Вступай до семінарії. Спокійно вчися, а Бог подбає про тебе.

Це не порада, а наказ.

«Мама, яких на світі є мало...»

«Я завжди всього потребував», - так скаже колись отець Боско. Це правда. Для вступу до семінарії йому дарували все: парох подарував плащ, якийсь чоловік - рясу, якийсь командор - капелюха, якась жінка - черевики, інші - ще щось.

Найкращий подарунок дала мама Маргарита. Після обряду облечення вона кличе його до себе на розмову: «Іване, відтепер на тобі одяг семінариста. Але пам’ятай, що не ризи вшановуватимуть твій священицький стан, лиш твої чесноти. Якщо будеш сумніватися у своєму покликанні, заради Бога, Іване, не безчести цього одягу, а негайно зніми його. Волію мати за сина убогого селянина, ніж священика, що не виконує належно своїх обов’язків. Коли ти народився, я посвятила тебе Пресвятій Богородиці; коли ти почав навчання, я знову доручила тебе цій добрій Небесній Матері. Тепер прошу тебе повністю довіритись їй, бо вона є матір’ю, яких на світі є мало.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!