Отець Боско. Приятель молоді. Акробат та жонглер.

Івасик мав дуже жваву та допитливу вдачу. Він був спритний, гнучкий. Одного дня він повертається додому раніше, ніж звичайно, а з його обличчя текла кров. Йому було п’ять років - вік цікавих і довгих спільних забав. Гралися у «шаблі», і його супротивник випадково вдарив його в обличчя. Засмучена мати обмила та перев’язала рану.

Івасику, ти щодня щось виробляєш... Не ходи вже більше з тими хлопцями. Бачиш, вони лихі.

Мамо, я йду з ними, тому що коли я з ними, то вони не б’ються та не говорять про погані речі.

- Так, але більше не йди до них.

- Мамо...

- Зрозумів?

- Так. Лише, щоб зробити вам приємність. - І, з благальним поглядом: - Мамо, коли я з ними, вони добре поводяться...

Їхні очі зустрілися.

- Ну, йди, вже йди. - сказала мама Маргарита і погладила його по голові.

Неподалік Беккі знаходилася лука

У десять років Івасик просив у мами дозволу піти на ярмарок до сусіднього села. Він хотів навчитися трюків акробатів і жонглерів. Усі ходили на ці ярмарки.

Мама Маргарита добре знала сина і дозволила йому.

Ти знаєш, що я не маю грошей; тому навіть не проси.

- Про гроші я подбаю сам, мамо!

Жонглери, акробати, витівники, клоуни дивували народ, що зібрався на площі. Селяни спостерігали за всім з відкритим ротом. Івасик, щоб бути в першому ряді, платив дві монети. Пильно придивлявся до вправних рухів жонглерів. Повернувшись додому, він тренував ноги та руки, щоб навчитися робити так само, як вони. Якщо помилявся, то починав спочатку.

Недалеко від Беккі знаходилася одна лука, обсаджена фруктовими деревами: ідеальне місце для акробатичних виступів та жонглювання.

У неділю там збиралися люди. Вони стали довкола Івасика, який показував свої вміння.

Він стелив на траві покривало для високого сальто, клав на стільчик «торбу чудес», до двох дерев прив’язував канат для виконання акробатичних трюків. Людям подобався цей кучерявий хлопець з дзвінким голосом і даром чарувати.

Ось він підскакував на канаті, запихав одну руку в кишеню. І що з неї витягав? Живого кролика? Ні, вервечку. Якщо хотіли бачити продовження, то мусили заплатити: відмовити десяток вервечки. Але й цього не вистачало.

- А тепер повторю вам проповідь отця-пароха з Муріальдо, - казав Івасик.

Дехто підсміювався, вдавав, що ніби йшов собі геть, але цікавість все ж таки стримувала їх. Майже всі повторювали молитву вголос, а проповідь слухали тільки одним вухом.

Потім показ продовжувався. Івасик, ніби це було щось дуже буденне, ковтав монету і знаходив її у носі чи роті когось з селян, які не розуміли сенсу трюку. Брав когутика, скручував йому шию, але зразу ж «воскрешав» його, і той з радості співав. «Помножував» яйця в кошику на очах у приголомшених господинь, відкривав кишеню свого піджака і з неї вилітали чотири голуби. Робив «колесо», швидко крутився, ходив на руках і ногах. Було гарно.

Виходив на канат, танцював на ньому, звисав з нього тільки на одній нозі, падав на землю, як кіт, без жодного страху. Люди були в захопленні. Івасик розважав їх і чинив добро. У 10 років він організовував розваги для людей на прославу Бога.

Стовп з нагородами

Минули роки. Іванові Боско вже було 16 років. Він, бідний учень, пізно пішов до школи і мав потребу у всьому. Але якось давав собі раду, маючи великий потенціал талантів та Божих обдарувань. Ось як він заробив собі 20 франків, ковбасу та хустину.

У сусідньому селі Монтафія відбувалось свято. Там поставили стовп з нагородами: високий, змащений милом та жиром. Парубки із села розглядали колесо, що знаходилося на вершечку стовпа, - з нього звисали різні нагороди. Потерши руки та стиснувши зуби, піднімаються до самого верху. Знесилені, спускаються на землю, так і не досягнувши цілі.

Іван уважно придивлявся, бо хотів зрозуміти, чому ж ті парубки не змогли досягти до самого верху. Здається, що зрозумів. Коли вже всі спробували, пробував також і він.

Він почав спокійно і поволі. Ще кілька метрів, сильно обняв стовп ногами та руками і відпочивав. Потім продовжував підійматися.

Люди, дивлячись на такий маневр, висміювали його. Коли ж піднявся вище за інших, усі замовкли. Іван однією рукою торкнувся колеса. Нагороди належали йому. Люди плескали. Іван зняв мішечок із двадцятьма франками, ковбасу і хустину, а решту залишив для інших конкурсантів.

Неможливе притягувало цього хлопця. Йому подобалося працювати в неможливих умовах.

Чотирикратна перемога над акробатом

У вісімнадцять років Іван був студентом в К’єрі. Там, разом із приятелями, він створив гурток, який назвав «Товариство веселості».

Одного разу в місті сталося щось незвичайне. Прийшов один акробат і в неділю, коли саме відправлялося в церкві, показував свої здібності. Навіть добрі хлопці з «Товариства веселості» не йшли до церкви, а залишалися на площі. Іван їм за це докоряє, а вони йому: «Чому ти не змагаєшся з ним?» Тоді він кинув виклик тому акробатові. Цей радо прийняв його. Призначився день і ставка. Іван не мав грошей, але його приятелі мали. Винагорода - двадцять франків. Змагання почалося з бігу. Акробат стартував, як стріла, і випередив Iвана на декілька метрів. Але цей наздогнав його і перемагає. На половині дороги акробат здався.

А тепер позмагаємось у стрибку, - казав йому. - Я ставлю сорок франків і навіть більше, якщо хочеш!

Виклик прийнявся. Акробат вибрав місце: стрибок виконується навпроти поруччя одного містка. Він стрибнув перший - аж до самого поруччя. Далі стрибнути було неможливо. Іван міг тільки зрівнятися з ним, але не перемогти його. Подумав хвилину.

Розігнався, перестрибнув, як його суперник, схопився руками за поруччя і перекинувся через нього, виконавши досить небезпечний трюк.

Третє змагання. Ставка збільшилась у чотири рази - вісімдесят франків. Танець з паличкою. Іван взяв паличку, на один кінець навісив капелюх, а інший поставив на долоню. Потім перемістив палицю на кінець мізинчика, на кінці інших пальців, на щиколотки, на лікоть, на плече, на щоку. Потім покрутив її навколо носа і повернув на долоню.

- Не час програвати, - сказав акробат. - Це я люблю робити найбільше. - Взяв палицю і спритно перемістив її аж до щоки. Але далі вона торкнулася довгого носа акробата та впала. Страшне приниження для нього.

- Я маю ще сто франків, - сказав акробат, - і їх виграє той, хто поставить свої ноги найближче до вершини он того дерева!

Вибране дерево - тонкий та стрункий в’яз. Іван також і цього разу прийняв виклик. Акробат першим виліз на дерево і став ногами так високо, що дерево здавалося ось, ось зламається. Дістатися вище вже було неможливо. Іван досягнув тієї висоти, до якої сягнув акробат, а потім, вхопившись руками за дерево, підніс ноги майже на метр вище від нього. Захоплення! Перемога! Але перемога була без гордості. Іван віддав гроші акробатові - за умови, що той пригостить обідом його і товаришів. Акробат радо погодився, витративши лише двадцять п’ять франків, а пізніше отримав решту, тобто двісті п’ятнадцять.

Вина змушувала його також прийняти ще одну умову: більше не виступати під час богослужінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!