 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Мама Маргарита була дуже працьовитою жінкою: прибирала, варила, приносила воду, прала білизну... На руках у неї були мозолі від важкої роботи. Вона носила чепчик, що обрамлював її лице. Сама працювала на городі й на полі. Виконувала не тільки легку сільську роботу, що належала жінкам, але й важку, що належала чоловікам. Орала, сіяла, жала збіжжя, в’язала снопи, перевозила їх на тік, складала у скирти, молотила і зносила зерно до хлібної комори. Вона була добрим прикладом у праці навіть для чоловіків. Мама Маргарита не виходила заміж вдруге. Чоловік залишив їй свою матір, і вона відносилася до неї з великою повагою, як до справжньої господині дому: радилася з нею в різних життєвих обставинах, слухалася її порад, старалася задовольнити її бажання і навіть часом випереджувала їх.
У вільний від роботи час та протягом довгих зимових вечорів вона завжди старалася бути з нею. Доглядала її навіть уночі. Повертаючись з ярмарку, завжди тішила її маленькими подарунками. Її думки були подібними до алеї старих лип, де завжди було багато освіжаючого затінку. «Мамо, як гарно!»Одного вечора Івасик з братом Йосифом спостерігали за заходом сонця, дивилися на палаюче небо, що вимальовувало червоно-жовтими кольорами хмаринки, що пропливали над ними. - Мамо, як гарно! - казали разом. - Бог створив усе це. Він великий і сильний! - шепотала мати. Настала ніч. Діти вийшли на тік і рахували зірки. - Мамо, як гарно! - То Бог посіяв усі ті зірки... Якщо таке гарне це небо, то яким гарним буде Рай! Коли блискавки розсікали небо, а від гуркоту грому здригалася земля, хлопцям ставало страшно і вони ховалися за мамою. - Мамо, як страшно! А вона: - Який сильний Бог! Хто може противитися йому? Ніколи не грішіть. «Я думала, що ти не хочеш пити!»Івасику було чотири роки. Одного дня він повертався з поля, де допомагав Йосифу, старшому братові. Було гаряче. Обидва спітніли, в обох пересохло в горлі. Наблизившись до дому, побігли до матері: - Мамо! Як хочеться пити! Дай води! Маргарита витягнула з криниці відро свіжої води і дала пити Йосифові. Івасик відчув заздрість: чому спочатку Йосиф? Маргарита дала також і йому. А він, нахмурений, відвернувся. Мама Маргарита не хотіла, щоб її сини були заздрісними, тому й відійшла з відром. - Мамо... - Що там, Івасику? - Дайте і мені води... - Я думала, що ти не хотів пити. - Мамо, пробачте... - О, так краще, Івасику. І він також напився холодної води. «Не кажи цих слів!»Івасик і Йосиф мали старшого зведеного по батькові брата - Антона. Вони завжди з ним сперечалися. Одного вечора всі троє, разом із матір’ю, стояли на колінах і молилися. Маргарита проводила молитву «Отче наш», але, дійшовши до слів «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», перервала їх і звернулася до Антона: - А ти не кажи слів «прости нам провини наші». - Але як це? Та вони ж в молитві «Отче наш»! - Тобі не слід їх промовляти. - А що маю казати? - Кажи те, що хочеш, але не ці слова. - Чому? - Тому, що ти не хочеш прощати твоїм братам, сердишся на них. Антон схилив голову, подумав хвилину і: Мамо, - сказав, зітхнувши, - я винен... прости мені. «Я б задушила вас своїми руками!»Одної неділі всі разом йшли на Службу Божу. По дорозі зустріли старшого чоловіка з деякими парубками. Він непристойно висловлювався, а ті собі реготали. Мама Маргарита взяла за руки своїх дітей і, пройшовши повз того чоловіка, з огидою закричала: Ви були б задоволені, коли б ваші діти чули такі слова? А що! - злісно відповів чоловік. - Трохи радості не завадить... - Але хіба є добрими ті речі, що говорите? То чому ж це кажете? - Яка делікатність! Ви надокучлива жінка, Маргарито! Та ж усі так говорять... - Якщо навіть це правда, то що? Ви хочете йти до пекла, тому що всі інші туди йдуть? Той непристойно засміявся. А за ним і парубчаки. Маргарита запротестувала: - Соромтеся! - закричала. - У вашому віці, з сивиною на голові, бешкетувати з молоддю! Ні стиду, ні сорому у вас! Ганьба! І швидко повернула в сторону церкви. На першому попороті зупинилася. Пильно подивилась в очі кожного сина. - Ви знаєте, як я люблю вас, - сказала спокійно і серйозно. - Але, якби ви мали стати такими лихими, як той старий, я воліла б, щоб Бог зараз же послав вам смерть. І думаю, що навіть задушила б вас своїми руками. «Це великий день для тебе!»Івасикові вже було майже одинадцять років. У той час у такому віці йшли до першого Святого Причастя. Мама Маргарита приготовила його до цього великого дня. Три рази вела його до Сповіді й навчала: - Слухай, Івасику. Бог дасть тобі великий дар, а ти добре приготуйся, сповідайся добре, не затаюй нічого, жалуй за всі гріхи, обіцяй Ісусові стати кращим. Вранці, перед прийняттям першого Святого Причастя, не дозволила йому ні з ким розмовляти, пішла з ним до церкви, з ним підготувалась до Причастя, з ним подякувала Богові за такий великий дар. Повернувшись додому, не дозволила йому нічого робити. Вона хотіла, щоб він увесь час був зосередженим. Потім покликала його до себе, разом сіли і вона з любов’ю та спокоєм промовила до нього: - Івасику, це великий день для тебе. Бог увійшов у твоє серце. Обіцяй йому робити все, що зможеш, щоб він допоміг тобі залишатися добрим аж до смерті. Часто приймай Святе Причастя, завжди добре сповідайся. Будь слухняний, радо ходи на заняття з катехизму, будь уважний на проповідях. Але, через любов до Господа, завжди тікай, як від пошесті, від тих, хто веде погані розмови. Через багато років Івасик у своїх спогадах напише: «Я старався практикувати поради моєї доброї матері; і мені здається, що з того дня моя поведінка стала кращою»
[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ] [ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ] [ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
