Що може розповісти тільки Єва

З книги Джон і Стейсі Елдредж - "Чарівна" (таємниця жіночої душі)

Просто дивитися, як вона іде по кімнаті, -
це вже ліберальна освіта.

К. С. ЛЮЇС

Раптом я озирнувся і побачив, що вона там стоїть.
Зі срібними браслетами на зап’ястках і квітами у волоссі. Граціозно підійшла до мене, зняла мій терновий вінок
І мовила: «Заходь, тобі я дам притулок від бурі».

БОБ ДИЛАН

Батьки назвали мене на честь св. Анастасії, жінки, яка загинула мученицькою смертю в п’ятому столітті, щоб щотижня під час богослужіння моє ім’я зачитували вголос, коли згадують святих. Саме тому «Стейсі» пишеться так чудернацьки. Заберіть «Ана» на початку і «я» укінці, і ви одержите «Стейсі». Я люблю це ім’я. І для цього є ще одна, глибша причина. Я дізналася про Анастасію ще в початковій школі. Не про святу Анастасію, а царівну. Поширилася чутка, що Анастасія, наймолодша дочка останнього російського царя, утекла від катів, які вбили решту її сім’ї. Вона була малою дівчинкою, коли стратили її родину, і говорили, що вона досі живе десь у світі - інкогніто. Справжня перевдягнена царівна.

Жінки проголошували себе нею. Зокрема, одна з них виглядала особливо переконливо. Однак все одно Анастасія лишалася загадкою - царівна, що загубилася в цьому світі, схована, але справжня. Царівна Анастасія заінтригувала й зачарувала мене. Я почала читати про російську історію все, що потрапляло мені до рук. З причин, які не можу пояснити, я відчувала спорідненість з таємничою царівною, зв’язок із нею. Я не вдавала, що була нею, але все ж... щось глибоко в моєму серці шепотіло, що я також незвичайніша, хоч це видно з першого погляду. Можливо, я також належала до царської родини, але втратила своє становище. Можливо, я також перевдягнена. Моє серце калатало, коли я думала про те, що колись могла бути справжньою царівною.

Не думаю, що я самотня в таких почуттях. Чи не думали ви про те, що історія про Попелюшку повсякчас супроводжує нас? Вона не тільки обов'язкова улюблениця малих дівчаток; жінки також люблять її. Подумайте про всі фільми, створені за її мотивами, на зразок «Красуні», «Історії вічної любови», «Історії Попелюшки» і «Покоївки з Мангеттену». Чому ідея про затаєну принцесу (і принца, що шукає її) така безсмертна? Чи щось у нашому серці промовляє до нас? Чи це просто фантазія, втеча від світу? Чи, можливо, щось більше?

Видається, що бажання жіночого серця і реалії жіночого життя розділяє прірва. О так, ми тужимо за романтичним коханням і незамінною роллю у великій пригоді; ми жадаємо краси. Але це не те життя, яке ми маємо. І наслідок цього - почуття ганьби. Прислухаючись до сердець жінок багато, багато років, як друзів, так і чужих у консультаційному кабінеті, ми були вражені тим, які глибокі й поширені жіночі проблеми, пов’язані з почуттям власної гідности. «Я почуваюся домашнім приладом», - одна жінка призналася нам. Звісно, ми не хочемо сказати, що почуття власної гідности не тривожить чоловіків. Але в жінок ці труднощі мають глибшу природу, і вони набагато поширеніші. І для цього є свої причини, унікальні для Єви та її дочок.

Пригадуємо метафору Паскаля, що наші незаспокоєні прагнення і непомічені бажання по суті є «лихом скинутого з трону монарха». Людство подібне до короля чи королеви у вигнанні, і ми не будемо щасливі, поки не знайдемо свій справжній стан. Що, на вашу думку, має відчути Королева і Красуня, яка раптом прокинулася прачкою в чужому краї, далеко від свого королівства? Труднощі жінки, пов’язані з почуттям власної гідности, вказують на славу, для якої вона була призначена. Велика порожнеча, яку ми відчуваємо, свідчить про велич, для якої ми були сотворені. Це правда. Усі ці легенди та казки про незнайдену Принцесу і Красуню, перевдягнену покоївкою, правдивіші, ніж ми думаємо. Є причина, чому маленькі дівчатка так відгукуються на них.

Замість того, щоб запитати «Що повинна робити жінка, яка її роль?», набагато корисніше поставити инше запитання: «Хто така жінка, якою вона сотворена?» А також таке: «Чому Бог помістив серед нас Жінку?» Ми мусимо повернутися до джерел, до історії про Єву. І навіть якщо ви вже чули цю історію раніше (ми розповідали про це багато разів), її варто повторити. Безумовно, ми не засвоїли уроку з неї, бо в иншому разі чоловіки ставилися би до жінок цілком инакше, а жінки бачили би себе в набагато кращому світлі. А тому почнімо зі світла. Зі світанку світу.

КОРОНА ТВОРІННЯ

Щоб зрозуміти історію творіння, слід розглянути її як твір мистецтва. Пригадайте Сикстинську капелу, Венеру Мілоську, П’яту симфонію Бетховена чи пісню «Тіmе tо sау Gооd-bуе» у виконанні Сари Брайтман і Андре Бочеллі. Творіння є великий мистецьким твором, і все, що митці створили згодом, є лише відлунням оригіналу. Як воно відбувалося і де досягло свого апогею - це таємниці, які варто дослідити. Ми ніколи по-справжньому не зрозуміємо жінок, не збагнувши це. Усе починається в темряві:

Темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водамі (Бут. 1,2).

Усе завмерло у темряві перед першими нотами великої симфонії, концерту, вистави, епічного фільму. Безформне, порожнє, темне. А тоді голос каже:

«Нехай буде світло!» (Бут. 1, 3)

І раптом з’явилося світло, чисте, прегарне світло. Тепер його сяйво допоможе нам побачити, що відбувається. Голос про мовляє ще раз і ще раз.

Нехай посеред вод буде твердь і нехай вона відділяє води від вод! (Бут. 1, 6)

Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце і нехай з’явиться суша. (Бут. 1,9)

Творіння на ранніх стадіях починається, як і будь-який великий твір мистецтва, з грубого каменя чи маси глини, легкого ескізу, чистого нотного аркуша. З «пустого й порожнього», як каже Книга Буття (1, 2). Тоді Бог починає надавати форми сирим матеріялам, які Він сотворив, наче митець, що працює з каменем, ескізом або чистим аркушем. Світло й темрява, небо і земля, суша і море - усе набуває форми. З пристрастю й хистом Творець працює сильними, широкими рухами у гігантському масштабі. Великі простори відокремлюються одні від одних і утверджуються. А тоді Він повертається до них для повторного опрацювання і починає наповнювати кольором, деталями, тоншими лініями.

Нехай земля зростить рослини: траву... плодові дерева, що родять плоди (Бут. 1, 11)

Нехай будуть світила на тверді небесній... (Бут. 1,14)

Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею (Бут. 1, 20)

Аж ось виринають ліси і луки. Тюльпани, сосни і вкрите мохом каміння. І зауважте: шедевр стає дедалі складнішим, дедалі інтимнішим. Він наповнює нічне небо тисячами мільйонів зір, і називає їх, і розставляє в сузір’я. Бог простягає руку в цей світ, і звідти вистрибують звірі. Міріяди птахів усякої форми, розмірів і співу злітають у повітря: яструби, чаплі, пелікани. Усі створіння моря стрибають у нього: кити, дельфіни, риба тисяч барв і форм. Коні, газелі, буйволи стугонять на рівнинах, біжучи, як вітер. Це вражає більше, ніж ми можемо уявити.

Вода і камінь, гранат і троянда, леопард і соловей - так творіння зростає у красі. Сюжет загострюється, симфонія прогресує і посилюється щоразу вище і вище, аж до крещендо. І не дивно, що це відбувається «під радісні співи ранніх зір, під оклики веселі всіх синів Божих» (Йов 38, 7). Могутній поклик летить з небес. Народжується найбільший шедевр серед усіх. Те, що колись було безформне й порожнє, тепер переповнене життям, барвами, звуками, рухами в тисячах варіацій. І найважливіше, що кожна наступна істота складніша, шляхетніша і таємничіша, ніж попередня. Цвіркун дивовижний, але його годі порівняти з диким конем.

Тоді відбувається щось справді приголомшливе.

Бог посилає свій образ на землю. Він творить істоту, подібну до себе. Він творить сина.

Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою. (Бут. 2, 7)

Уже наближається кінець шостого дня і завершується великий труд Творця, коли виходить Адам, образ Бога, тріюмф Його праці. Тільки його проголошено сином Бога. Ніщо инше у творінні навіть не може наблизитися до нього. Уявіть собі «Давида» Мікеланджело. Він... пречудовий. Справді, видається, що шедевр завершено. Але все ж Господь каже, що не все ще добре, не все правильно. Чогось не вистачає... а саме Єви.

Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка. (Бут. 2, 21-22)

Вона є крещендо, фіналом, приголомшливим творінням Божим. Жінка. Поки звучать останні фанфари, творіння завершується не Адамом, а Євою. Вона останній штрих Творця. Якби ця книжка мала ілюстрації, то ми показали б вам мистецький твір, який доводить це - наприклад, чудесну грецьку скульптуру богині Ніки Самотракійської, окриленої красуні, що саме зійшла на ніс великого корабля, чиї прекрасні форми видно крізь тонкі серпанки, які огортають тіло. Єва... захоплює дух.

Зважаючи на той спосіб, яким відбувалося творіння, як воно зростає до чимраз досконалішого мистецького твору, чи можуть існувати якісь сумніви, що Єва є короною творіння? Це не результат останнього вагання. Не просто гарний додаток, як орнамент на дереві. Вона стала Божим останнім мазком, окрасою Його творіння. Вона посідає місце, яке ніщо і ніхто инший не здатен заповнити. Підійдіть до вікна, любі леді, якщо є така змога. Або, ще краще, знайдіть місце з широким видноколом. Огляньте землю і скажіть собі: «Увесь цей величезний світ неповний без мене. Творіння сягнуло в мені свого вінця».

ПРО ЩО РОЗПОВІДАЄ НАМ ЄВА?

Історія про Єву має безліч прихованих скарбів, які слід віднайти. Сутність і призначення жінки видно з історії її творіння. Ці глибокі, вічні, мітичні теми лунали не тільки з приходом Єви, вони записані в душі усіх инших жінок після неї. Жінка є вінцем творіння - найскладнішою, найосяйнішою істотою на землі. Вона має виконати вкрай важливу роль, і це її особлива доля.

Вона також носить образ Бога, але таким способом, про який може розповісти тільки жіноча стать. Чого ми можемо навчитися в неї? Бог хотів нам об’явити щось про себе, а тому дав нам Єву. Зустрівши жінку, запитайте себе: «Що розповідає вона мені про Бога?» Вам відкриються дивовижні речі.

По-перше, ви виявите, що Бог має соціяльну природу, романтичне серце. По-друге, Він прагне ділити з нами пригоди, ті, які годі завершити без Нього. І, зрештою, Бог має красу, яку розкриває нам. Красу чарівну, сповнену спасенної сили.

РОМАНТИКА І СТОСУНКИ: ПОРЯТУНОК ВІД САМОТНОСТИ

Любов для чоловіка - річ, відокремлена від життя,
Але для жінки вона - усе її буття.

БАЙРОН

Єва була сотворена, тому що не все було гаразд без неї. Щось було не так. «Не добре чоловікові бути самому» (Бут. 2, 18). Це просто приголомшливо. Тільки замисліться. Світ молодий і ще не заплямований. Адам цілком невинний і сповнений слави. Він ходить з Богом. Між ними немає перепон. Вони мають те, чого ніхто ніколи не осягнув, а тільки прагнув: нероздільну дружбу, неспотворену гріхом. Але чому ж щось не гаразд? Чогось не вистачає? Що ж це таке? Єва. Жінка. Жіночість. Овва! Це справді важливо.

Якщо точніше, то «не добрим» було те, що чоловік лишився самотній. «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього» (Бут. 2, 18). І це справді так. Передусім ми знаємо, що жінки є соціяльними істотами у своєму єстві. Поки хлопчики вбивають одне одного у вдаваних битва на ігровому майданчику, дівчатка ведуть перемовини про стосунки. Якщо ви хочете дізнатися, як у когось справи і що відбувається в нашому світі, не питайте мене, а спитайте Стейсі. Я не телефоную друзям, щоб годинами балакати з ними по телефону. Я не можу вам сказати, хто з ким ходить на побачення або чи почуття було ображено, про це питайте Стейсі.

Цей факт став настільки звичним, настільки зрозуміли для жінок, що вони не зважають на нього. Про стосунки вони дбають понад усе на світі. Провідник розмовної радіопрограми Деніс Праґер розповідає, що коли темою дня на його шоу є «велика проблема», на зразок політики чи фінансів, то йому телефонуватимуть Ед, Джек, Білл і Дейв. Але коли тема розмови - «мала проблема», пов’язана з людськими взаєминами, зокрема побаченнями чи дітьми, то телефонні дзвінки будуть від Джейн, Джоан, Сюзан і Карен.

У грудні ми пішли на різдвяну вечірку в нашій околиці. Цей щорічний захід - єдиний час, коли сусіди з нашої вулиці збираються разом. Чоловіки невдовзі скупчилися на кухні (неподалік від картопляних чіпсів), розпочавши пристрасні дебати про... бетон. Я не жартую. Того вечора ми обговорювали саме таку тему. Бетонні доріжки. Тим часом жінки у вітальні розмовляли про секс після менопавзи.

Більшість жінок характеризують себе з погляду взаємин, а також притаманної їм якости. Я - матір, сестра, дочка, подруга. Або я - самотня. Тепер нікого немає поряд, мої діти не телефонують, а подруга далеко. Це не слабкість жінок, а їхня слава. Слава, що відображає серце Бога.

ПРАГНЕННЯ БОГА ДО ВЗАЄМИН З НАМИ

Це величезне прагнення і спроможність жінки до близьких стосунків свідчать про величезне прагнення і спроможність Бога до близьких стосунків. По суті, це може бути найважливіша річ, яку ми дізнаємося про Бога, - він прагне до взаємин з нами. «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога» (Йо. 17, 3). Уся біблійна історія - це історія любови між Богом та Його народом. Він тужить за нами. Він Піклується. Він має лагідне серце.

А Сіон сказав: «Господь мене покинув, забув мене Владика мій!» Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду... - слово Господнє. (Іс. 49, 14-15)

І дам їм серце, щоб мене взнали, що я - Господь, і вони будуть моїм народом, а я буду їхнім Богом, якщо вони обернуться до мене усім серцем. (Єр. 24, 7)

Єрусалиме, Єрусалиме... Скільки разів хотів я зібрати дітей, твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, - але ви не бажали! (Мт. 2. )

Яка ж це втіха знати що всесвіт, де ми живемо, соціяльний у своїй основі, і що наш Бог має ніжне серце, яке жадає взаємин з нами. Якщо ви маєте ще якісь сумніви стосовно цього,- просто погляньте, що розповідає про Нього жінка. Дивовижно. Бог не тільки тужить за нами, Він тужить за нашою любов’ю. О так, ми не звертали на це уваги. Чи багато хто з вас думав колись про те, що Бог жадає вашої любови? Ми вважаємо Його сильним та могутнім, але ніколи не думаємо, що Він нас потребує, боїться бути відкинутим і хоче бути бажаним для нас. Як я писав у «Дикому серці»:

«Роками вислуховуючи крик душі жінок, я твердо переконався: Бог прагне любови. Він хоче бути пріоритетом для когось. Як могли ми не помічати цього? Від початку до кінця, від першого слова до останнього Боже серце волає до нас: «Чому ви не обрали мене?» Просто дивовижно, яким смиренним, яким вразливим у цей момент є Бог. «І коли шукатимете мене, знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим» (Єр. 29,13). Иншими словами: «Шукайте мене, домагайтеся мене - я хочу, щоб ви домагалися мене». Дивовижно. Як каже Тозер: «Бог хоче бути жаданим».

Чи може існувати будь-який сумнів, що Бог прагне бути жаданим? Перша і найбільша заповідь - любити Його (Мр. 12, 29-30, Мт. 22, 36-38). Він хоче, щоб ми любили Його. Прагнули Його усім серцем. Жінка також прагне, щоб залицяльник жадав її усім серцем. Бог прагне бути жаданим, так, як хоче бути жаданою жінка. Це не жіноча слабість чи невпевненість, а глибоке її поривання. «Вибери мене своєю жаданою, - співає Елісон Краус, - або просто покинь». Бог відчуває те саме. Пригадуєте історію Марти й Марії? Марія вибрала Бога, а Ісус сказав, що саме цього Він хотів. «Марія вибрала кращу частку» (Лк. 10,42). Вона вибрала мене.

Життя кардинально змінюється, коли до нас приходить романтичне кохання. Християнство змінюється, коли ми усвідомимо, що воно також є великим романтичним коханням. Що Бог прагне поділяти з нами життя, сповнене краси, близькости і пригод. «Я полюбив тебе відвічною любов’ю» (Єр. 31, 3). Увесь цей світ сотворений для кохання - ріки й долини, луки й узбережжя. Квіти, музика, цілунок. Але ми якимось чином забуваємо про все, заглиблюючись у клопоти. Єва - Боже послання світові в образі жінки - запрошує нас закохатися. Завдяки ній Бог робить романтичне кохання основою всесвіту.

Отже, Бог наділяє жінку певними рисами, визначальними для взаємин, які розповідають нам про Бога. Вона знадлива. І вразлива. Ніжна. Вона - втілення милосердя. Також вона пристрасна і палко віддана. Старе прислів’я навчає: «У пеклі немає гіршої фурії, ніж знехтувана жінка». Саме так поводиться Бог, Коли Його не обирають. «Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий» (Вих. 20, 5). Справедливі ревнощі жінки свідчать про те, який ревний Бог до нас.

Ніжна і знадлива, чуттєва і спокуслива, палко віддана. Отже, Бог має пристрасне, романтичне серце. Тільки погляньте на Єву.

СПІЛЬНА ПРИГОДА

Хоча Єва славна своїми взаєминами, це ще не вся її сутність. Ще в книзі Буття, посилаючи на землю тих, хто носить Його образ, Бог дає їм доручення:

Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі».

І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх.

І благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі». (Бут. 1, 26-28)

Називайте це Людською Місією - бути всім і здійснити все, і заради чого Бог послав нас сюди. Зверніть увагу, що завдання бути плідними, множитися і наповнювати землю дане і Адамові, і Єві. «Бог і сказав їм...» Єва стоїть там, коли Бог віддає нам, світ. Вона має виконати вкрай важливу роль; вона є партнером у цій великій пригоді. Усе, що людям призначено здійснити тут, на землі (у царині творчости та науки, у пору війни і миру), ми маємо здійснити разом. По суті, Єва не тільки потрібна, без неї годі обійтися.

Коли Бог сотворяв Єву, Він назвав її ezer kenegdo. «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому [ezer kenegdo]» (Бут. 2, 18). Гебраїст Роберт Альтер, який багато років перекладав книгу Буття, визнає, що ця фраза «сумнозвісно складна для перекладу». Ми маємо різні варіянти англійською мовою: «помічниця», «супутниця» чи відоме «підмога». Чому всі ці переклади неймовірно безвольні, нудні, прісні... і незадовільні? Хто ж така ця «підмога»? Яка маленька дівчинка танцює у кімнаті, виспівуючи: «Одного дня я буду підмогою?» Супутниця? Пес може бути супутником. Помічниця? Звучить буденно. Альтер підходить ближче, перекладаючи так: «Опора, що поруч з ним».

Слово ezer вживається тільки в двадцяти инших місцях у всьому Старому Завіті. У всіх инших випадках таким способом описано самого Бога - у ту пору, коли ви відчайдушно потребуєте, щоб Він прийшов вам на допомогу.

Немає такого другого, як Бог Єшуруна! Він летить у небесах тобі на допомогу... Блажен єси, Ізраїлю! Котрий народ такий, як ти, якого б вирятував Господь, щит допомоги твоєї і меч твоєї слави? (Втор. 33,29)

Очі мої підводжу я на гори: звідки прийде моя допомога? Допомога моя від Господа, що створив небо й землю. (Пс. 121,1-2)

Нехай Господь вислухає тебе під час скрути, нехай ім'я Бога Якова тебе захистить! Нехай пошле тобі допомогу...(Пс.20,2-3)

Душа наша Господа чекає; Він - наша допомога, щит наш (Пс. 33, 20).

Ізраїлю, на Господа звіряйся! Він допомога їхня і щит їхній.

О доме Арона, на Господа звіряйся! Він допомога їхня і щит їхній.

Ви, що боїтеся Господа, на Господа звіряйтесь! Він допомога їхня і щит їхній (Пс. 115, 9-11)

До речі, усе це, переважно, в контексті життя і смерти, коли Бог - єдина ваша надія. Ваш ezer. Якщо Його не буде поряд з вами... то ви загинете. Тому кращим перекладом для ezer буде «рятівник життя». Kenegdo означає «поряд» або, навпаки, «навпроти».

Бачите, життя, до якого кличе нас Бог, не є безпечним. Спитайте Йосифа, Авраама, Мойсея, Девору, Естеру, будь-яких друзів Бога зі Старого Завіту. Спитайте Марію й Лазаря; спитайте Петра, Якова і Йоана; спитайте Прискиллу й Акилу, будь-яких друзів Бога з Нового Завіту. Бог кличе нас до життя, що пов’язане з частим ризиком і багатьма небезпеками. Чому в иншому разі потрібно називати його своїм ezer? Вам не потрібен «рятівник», якщо ваша місія полягає в тому, щоб вилежуватися на ліжку. Ezer потрібен у тому разі, коли ваше життя у повсякчасній небезпеці.

Пригадайте Арвен з мітичної кінотрилогії «Володар перснів». Арвен - вродлива й відважна ельфійська принцеса. Вона з’являється, щоб порятувати маленького гобіта Фродо, коли отруєна рана, що підступає до серця, має от-от позбавити його життя.

АРВЕН: Він зімліває. Зосталося вже недовго. Треба привезти його до батька. Я шукала вас два дні. Позаду вас п’ять духів, а де чотири инші, я не знаю.

АРАГОРН: Зоставайся з гобітами. Я пошлю по тебе коней.

АРВЕН: Я прудкіша верхи і наздожену його.

АРАГОРН: Дорога надто небезпечна.

АРВЕН: Я їх не боюся.

АРАГОРН: (Поступаючись, бере її руку). Арвен, мчи швидко. І не озирайся.

Саме вона, а не воїн Арагорн, їде верхи зі славою і швидкістю. Вона - єдина надія Фродо. Тільки їй довірено його життя, і сам він, і майбутнє Середзем’я. Вона його ezer kenegdo.

Це прагнення у серці жінки - бути поряд у великій пригоді - походить із самого серця Бога, який також жадає нас. Він не хоче бути однією з можливостей у нашому житті. Він не хоче бути доповненням, підлеглим. Як і будь-яка жінка. Бог доконечний. Він хоче, щоб ми потребували Його, потребували відчайдушно. Єва доконечна. Вона виконує незамінну роль. Тепер ви розумієте, що жінки наділені палкою посвятою, здатністю терпіти великі незгоди і візією того, як зробити світ кращим.

ПРИХОВАНА КРАСА

Краса.

Я (Джон) щойно глибоко зітхнув. Уже сама потреба пояснювати, що краса цілковито невіддільна від Бога, засвідчує, як нечуйно ми почали ставитися до Нього, світу, в якому живемо і до Єви. Надто багато років свого духовного життя ми прожили, зовсім не розуміючи краси і тієї ролі, яку вона виконує в житті Бога і в нашому житті. Ми твердо вірили у важливість істини та доброти. Якщо ви розповідатимете нам про красу, то ми просто кивнемо, не розуміючи насправді, про що йдеться. Як могли ми недогледіти це?

Краса доконечна для Бога. Ні, це сказано не досить сильно. Краса є сутністю Бога.

Ми знаємо це завдяки природі, світові, який Бог нам дав. Святе Письмо навчає, що Він сотворив світ, сповнений слави Божої (Іс. 6, 3). Як саме? Передусім завдяки красі. Тут, у Колорадо, весни дуже вогкі, і дикі квіти розквітають усюди: люпин, дикі іриси, стокротки і десятки инших. Осики розпускають своє серцеподібне листя, тремтячи від найменшого вітру. Насуваються масивні грозові хмари, які перетворюють захід сонця на величне видовище. Земля улітку переповнена красою, величною, різноманітною, безмежно багатою; красою зрілою, пишною, даною нам з такою щедрістю й достатком, що це майже приголомшує.

Передусім природа не функціональна. Насамперед природа прекрасна. Зупиніться на хвилинку й осмисліть це. Ми так звикли оцінювати все (і всіх) з огляду на корисність, що не здатні відразу осягнути смисл цієї думки. Природа передусім не функціональна, а прекрасна. Краса сама собою є добром, сповненим величі й слави, яке ми потребуємо щодня і у великій кількості (наш Бог, як видається, подбав про це). Природа на висоті своєї слави кричить: «Краса доконечна!» Таким способом вона засвідчує, що Краса є сутністю Бога. Увесь світ повний Його слави.

Крім того, ми знаємо про візії Йоана, який, бувши в Дусі, узрів Бога. Як ми можемо собі уявити, йому важко описати словами те, що він побачив (він повсякчас вживає слово «подібний», неначе силкуючись знайти порівняння, що могло би нам допомогти оцінити побачене).

І цей сидячий був подібний з вигляду до каменя яспіса і сардія, і райдуга навкруг престола, подібна виглядом до смарагду... Перед престолом - наче море скляне, подібне до кришталю (Од. 4, 3,6).

Чи існує якийсь сумнів, що Бог, якого узрів Йоан, був прекрасний невимовно? Звісно, Бог має бути ще славнішим від свого славного творіння, яке «провіщає» чи «демонструє» славу, що належить Богові. Йоан описує Бога осяйним, як коштовне каміння, багато оздобленим золотими, червоними, зеленими і синіми барвами, які виблискують, наче кришталь. Авжеж, це саме ті речі, які одержує Попелюшка, ті речі, якими жінки хочуть прикрашати себе, щоб виглядати найгарнішими. Гм. Хіба не це прагне почути жінка? «Ти просто сяєш цього вечора. Від тебе перехоплює дух».

Святі з минулих століть говорили про найвищі небесні втіхи як просте споглядання Божої краси, «видіння райської благодати».

Жінка хоче показати свою красу і запитує: «Ти в захваті від мене?» просто тому, що Бог робить те саме. Бог є чарівна краса. Як молиться Давид: «Одного в Господа прошу, одного я благаю... бачити красу Господню» (Пс. 27, 4). Чи можна сумніватися в тому, що Бог бажає, щоби Йому поклонялися? Що Він хоче бути помітним і ми були зачаровані побаченим? («Дике серце»)

Але щоб цілковито з’ясувати це питання, Бог дав нам Єву. Завершальний штрих творіння. Краса є сутністю жінки. Ми мусимо відразу зазначити, що маємо на увазі і фізичну красу і душевну (духовну) красу. Одна залежить від другої і випливає з неї. Так світ здешевлює і розбещує красу, зводячи її до ідеальної фігури, яка досяжна тільки для небагатьох жінок. Але християни також мінімізують або надто одухотворяють її, зводячи до «характеру». Ми мусимо відновити благо Краси. Церква мусить повернути його. Краса надто важлива, щоб її втратити.

Бог дав Єві прекрасну форму і прекрасний дух. Вона виявляє красу в одному і в другому. Щобільше, вона виявляє красу просто в тому, ким є насправді. Як і в Бога, краса - її сутність.

Ми зі Стейсі недавно провели вихідні у Санта-Фе, Нью- Мексико, яке пишається тим, що є третім найбільшим зібранням галерей у світі. Ми любили годинами блукати цими галереями й садами, шукаючи твори мистецтва, що могли би особливо привабити нас. Після обіду другого дня Стейсі спитала мене: «Чи бачив ти хоча б одну картину оголеного чоловіка?» Ця думка вразила нас. Переглянувши за кілька днів майже тисячу творів мистецтва, ми не помітили хоча б однієї картини, присвяченій красі оголених чоловічих форм. Жодної. (Насправді є кілька прикладів в історії... але лише кілька). Однак краса Жінки прославлялася всюди, сотні разів у різних картинах та скульптурах. Це також має свої причини.

З одного боку, чоловіки виглядають смішно, лежачи на ліжку голяка, наполовину прикриті простирадлом. Це не збігається із сутністю мужности. Щось у душі шепоче вам: «Уставай і шукай роботу. Коси траву. Працюй». Бо Адама найкраще видно в русі, коли він робить щось. Його сутність - це сила в дії. Саме це він повідомляє світові. Він носить образ Бога, що є воїном. Від імени Бога Адам каже: «Бог прийде. Він у русі». Саме тому пасивний чоловік викликає тривогу. Пасивність заперечує його сутність. Вона суперечність тому, як він носить Божий образ. Пасивний чоловік каже: «Бог не прийде. Він не діє від вашого імени».

З иншого, ми просимо вас потерпіти ще трохи, Єва не виглядатиме привабливо серед жорстокої битви чи у сцені зрубування дерева. З давніх-давен, коли митці прагнули віднайти сутність Єви, вони зображали (фотографували, ліпили) її у спокої. Це не результат тенденційности, соціяльного таврування чи культурного впливу. Так було у всіх культурах і в будь-яку епоху. Що саме бачили митці, але не помічали ми? Єва розмовляє зі світом дещо инакше, ніж Адам. Своєю красою.

ЧОМУ КРАСА ВАЖЛИВА

Будь-який досвід краси спрямований до [вічности].

ГАНС УРС ФОН БАЛЬТАЗАР

Краса могутня. Можливо, це наймогутніша річ на землі. Вона небезпечна. Тому що вона має значення. Дозвольте нам пояснити.

Передусім краса промовляє. Оксфордський єпископ Річард Гарріс пише: «Саме краса сотвореного ладу відповідає на запитання про Бога». Такі запитання виникають і в нас, чи не так? Запитання, спричинені розчаруваннями, стражданнями, страхом. Августин сказав, що відповіді на ці запитання він знайшов у красі світу.

Я попросив їх: «Розкажіть мені про мого Бога, яким ви не є, розкажіть мені щось про Нього». І вони промовили могутнім голосом: «Він створив нас» (Пс. 100, 3). Моє питання було увагою, яка дісталася їм, а їхня відповідь - красою.

І що краса промовляє нам? Подумайте про те, що означає потрапити в автомобільний затор на більш як годину. Виють сирени, люди викрикують вульгарності. Вихлопні гази дують у вікна, спричиняючи задуху. А тепер пригадайте момент, коли ви втішалися красою природи: у саду, лузі чи на тихому узбережжі. Там є простір для душі. Він шириться. Ви знову дихаєте. Відпочиваєте. Усе добре. Усе гаразд. Я сиджу на вулиці літнього вечора і просто слухаю, споглядаю і впиваюся всім; до серця приходить спокій, і мир наповнює душу. Серце каже мені: «Усе буде гаразд». Це висновок, якого дійшов Джуліан Норвіч. «Усе на світі буде гаразд».

Саме це каже нам краса: «Усе буде гаразд».

І саме це ми відчуваємо, коли поряд з нами жінка, яка відпочиває, яка втішається своєю жіночою красою. З нею приємно бути. Вона мила. У її присутності завмирає серце і перехоплює дух. Ви звільняєтеся від напруження і переконуєтеся ще раз, що все буде гаразд. І саме тому жінка у палу боротьби викликає таку тривогу. Не маючи спокою у серці, вона промовляє світові: «Не все добре. Врешті-решт не все буде гаразд». «Подібна до скаламученого водограю, - писав Шекспір, - брудна, хвороблива, розповніла, позбавлена краси». Ми потребуємо того, що сповіщає ця краса. Це нелегко відтворити словами. Однак частиною цього послання є те, що все добре. Усе буде добре.

Краса також приваблює. Пригадайте, що означає почути справді прекрасний музичний твір. Він захоплює вас; вам хочеться сісти і впиватися ним. Ми купуємо компакт-диски і програємо їх багато разів. (У такому разі краса не візуальна, і це засвідчує, що вона глибша, ніж видається). Така музика опановує вашу увагу, запрошує вас заглибитися у неї більше. Те саме можна сказати про красивий сад чи куточок природи. Вам хочеться прийти туди, дослідити, наблизити його до себе, насолодитися ним. Ми кажемо, що чудова книжка «зачаровує». Вона притягує вас, привертає вашу увагу. Ви не можете дочекатися, коли повернетеся до читання, зостанетеся наодинці з нею. Це саме той відгук, якого хоче від нас Бог. А також жінка. Краса приваблює.

Краса живить. Це різновид їжі, без якої знемагає душа. Жіночі груди - це одне з найпрекрасніших творінь Божих. Саме цими грудьми вона годує немовля - вражаючий образ того, як Краса живить нас. По суті, жіноче тіло - це один з найпрекрасніших витворів Бога. «Надто багато вічности, - як сказав Вільям Блейк, - для чоловічого ока». Вона живить, дарує життя. Це така глибока метафора Краси. К. С. Люїс писав:

«Ми не хочемо просто бачити красу, хоча, ясна річ, уже тільки це - велика щедрість. Ми хочемо чогось иншого, що важко висловити - поєднатися з красою, яку ми бачимо, потрапити в неї, прийняти її до себе» («Тягар слави»).

Краса розраджує. Вона має щось глибоко цілюще. Чи запитували ви колись себе, чому ми посилаємо квіти людям, обтяженим утратою? Посеред таких жахливих мук і страждань; тільки дар краси може щось сказати, і сказати до речі. Коли я втратив свого найдорожчого друга Брента, багато місяців мені допомагала тільки краса. Я не міг слухати слова розради. Я не міг читати чи навіть молитися. Допомагала тільки краса.

Розповідають одну зворушливу історію, яка трапилася в госпіталі під час Другої світової війни, куди після пекельних тижневих боїв було відправлено юного і важко пораненого солдата. Зробивши для нього все можливе, медсестра спитала, чим ще могла б допомогти йому. «Так, - відповів він. - Чи не могли б ви змастити губи помадою, поки я дивитимуся?» Краса розраджує. Вона втихомирює душу.

Краса надихає. Побачивши всі неймовірні дива, сотворені в Нарнії (з «Небожа чарівника» К. С. Люїса), візник мовив: «Ти ба! Я був би кращою людиною все своє життя, якби знав, що існують подібні речі!» Або як Джек Нікольсон каже до Гелен Гані наприкінці «Краще не буває»: «Ти примушуєш мене стати кращим чоловіком». Хіба це правда? Подумайте про те, що означає бути поряд з такою жінкою, як Матір Тереза. Її життя було настільки прекрасним, і вона закликала нас до чогось вищого. Учитель з бідного району пояснив, чому він наполягав на тому, щоб у дворику будинку був фонтан і квіти: «Тому що ці діти мусять черпати натхнення. Їм треба знати, що життя може бути кращим». Краса надихає.

Краса трансцендентна. Це наш найбільш безпосередній досвід вічного. Подумайте про те, що означає споглядати розкішний захід сонця або океан на світанку. Пригадайте фінал великого художнього твору. Ми прагнемо затримати час, щохвилини тішитися ними. Инколи краса настільки глибока, що пронизує нас тугою. За чим? За тим життям, яким воно призначене бути. Краса нагадує нам про Едем, який ми ніколи не знали, якимось способом відчуваючи серцем, що сотворені для нього. Краса розповідає про майбутні небеса, коли все буде прекрасним. Вона невідступно нагадує нам про вічність. Краса каже: «Слава кличе тебе». А якщо існує слава, то має також бути джерело сили. Яке велике добро могло сотворити це? Якою має бути щедрість того, хто дав нам змогу споглядати це? Краса притягує нас до Бога.

Усі ці речі правдиві для будь-якого досвіду краси. Але вони особливо правильні, коли ми відчуваємо красу жінки - її очей, форм, голосу, серця, духу, життя. Вона говорить нам про все це набагато глибше, ніж будь-що инше у всьому творінні, тому що вона воплочена; вона особиста. Вона плине до нас від безсмертної сутности. Вона є красою в усьому. «Хіба ж якийсь автор у світі навчить нас такої краси, як око жінки?» (Шекспір).

Безсумнівно, краса є найсуттєвішою і найменш зрозумілою з усіх Божих якостей, і всіх жіночих якостей також. Ми знаємо, що вона стала причиною невимовного болю в житті жінок. Але це також свідчить про щось. Чому стільки хвилювань через красу? Нас не турбує те, що ми не генії і не майстерні хокеїсти. Жінкам завдає болю питання краси, вони жадають бути красивими, вірити, що красиві, і щосили бережуть красу, якщо вдається її знайти.

Я саме зайшов до кав’ярні «Старбакс» і підслухав розмову між двома жінками, яким вже було далеко за п’ятдесят, що сиділи за столом поряд зі мною. Тема? Вага і дієта. Їх турбувала проблема краси.

Глибоко в душі жінка знає, що вона жадає принести красу у світ. Вона може помилятися щодо того, як це має статися (що створює проблеми для кожної жінки), однак вона прагне розкрити красу. Це не просто культура чи потреба «знайти чоловіка». Це в її серці, частина її суті.

АЛЕ В ЧОМУ КРАСА, ЯКУ ТРЕБА РОЗКРИТИ?

Один з найглибших способів, яким жінка носить образ Бога, - це її таємничість. Під «таємницею» ми не маємо на увазі те що «назавжди закрите для пізнання», а що «треба дослідити». «Слава Божа в таїнстві слова, - читаємо у Книзі Приповідок, а царів слава - досліджувати слово» (25, 2). Бог прагне стати відомим. Але Він хоче бути жаданим для тих, хто пізнає Його. «І коли шукатимете мене, знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим» (Єр. 29, 13). У цьому є певна гідність; Бог не кидається на кожного перехожого. Він не повія. Якщо ви хочете пізнати Його, то мусите любити; ви мусите жадати Його всім серцем. Це вкрай важливо для жіночої душі, вже не кажучи про її сексуальність. «Ти не можеш просто мати мене. Ти мусиш жадати, домагатися мене. Я не впущу тебе, поки не переконаюсь у твоїй любові».

А хіба Пресвята Тройця не велика таємниця? Ми просто шукаємо розгадку, а пізнаємо її з дедалі глибшою втіхою й трепетом, радіючи щораз більше. Як і Бог, жінка - це не загадка, яку треба розгадувати, а велике чудо, яким треба втішатися. Те саме стосується її сексуальности. Рідко коли жінка може чи навіть хоче просто «робити це». Прелюдія вкрай важлива для її серця - шепіт, любощі, взаємне дослідження, кульмінацією яких стає статевий акт. Це картина того, що означає любити її душу. Вона прагне бути знаною, а це вимагає часу та близькости. Вимагає розкриття. Коли її жадають, вона виявляє більше своєї краси. Розкриваючи свою красу, вона спонукає нас пізнавати себе ще глибше.

Хай що означає бути жінкою, передусім це глибина, таємничість та складність, найвищою сутністю яких є краса. А тепер, щоб вас не опанував відчай, ми хочемо ствердити якомога ясніше: кожна жінка має красу, яку здатна розкрити.

Кожна жінка.

Тому що вона носить образ Бога. Не треба вдаватися до чарів, ходити по неї у салон, погоджуватися на пластичну операцію чи імплантати грудей. Ні, краса є сутністю, що дана кожній жінці під час її творіння.

НА ЗАВЕРШЕННЯ

Тепер вам вкрай важливо зупинитися і запитати себе: «Що саме я почула від них?»

Ми не кажемо, що жінка цінна тільки своїм зовнішнім виглядом. Ми не кажемо, що жінка існує тільки для того, щоб доповнювати чоловіка, а тому самотня жінка якимось чином не оминає свою долю. Ми сказали, що Єва - це вінець творіння. І в жінці є щось унікальне - чудесне і могутнє. Ми намагалися показати невимовну гідність, святість вашого жіночого серця, показавши, що саме Бог прагне романтичного кохання; саме Бог прагне бути нашим ezer; саме Бог розкриває красу, що доконечна для життя. Ви носите образ цього Бога. Саме тому ви також прагнете цих речей.

У вашому серці сховане світло, якого відчайдушно потребує світ.

[ Повернутися до змісту книги: "Чарівна" (таємниця жіночої душі) ]

[ Скачати книгу: "Чарівна" (таємниця жіночої душі) ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!