 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги Джон і Стейсі Елдредж - "Чарівна" (таємниця жіночої душі)
«Ну ж бо!» Наближалися сутінки. Повітря було прохолодне, пропахле сосною й полином, і швидка ріка манила нас. Ми поставили намети на Тетоні, і так сталося, що каное було на даху авто. «Відчалюймо». Джон зиркнув на мене, наче я несповна розуму. Не мине й двадцяти хвилин, як ніч спаде на нас, ріку і ліс. Буде темно, хоч око виколи. Ми опинимося самі на ріці, тільки приблизно уявляючи собі, куди пливти (униз), де пристати (поблизу дороги), знаючи, що згодом на нас чекає довге повернення до автомобіля. Хтозна, які небезпеки чигають на нас? Він ще раз поглянув на мене, подивився на наших синів і сказав: «Добре!» Ми рушили. Вечір був дивовижний. Води ріки, граціозно рухаючись, вигравали різними кольорами: від темно-синього до сріблистого й чорного. На видноколі не було нікого. Заводь Ярма належала тільки нам. За короткий час каное вже було на воді; рятівні жилети міцно застебнуті, весла напоготові, хлопці зручно вмощені. І ми рушаємо - у погоню за красою, прагнучи напитися її якомога більше, разом. Старий дерев’яний міст низько повис над рікою, його поламані рештки виглядали так, наче мають упасти після першого сильного пориву вітру. Нам довелося пригнутися, щоби проплисти під ним. Ми обережно пливли петлястими каналами Снейку. Джон - попереду, я - позаду, наші троє хлопців - посередині, всі сповнені подиву й захоплення. Коли з’явились зорі, ми почувалися малими дітьми, що присутні під час сотворення Нарнії - таким ясним було небо, такими близькими зорі. Затамувавши подих, ми дивилися, як одна зірка повільно впала і зникла. Виляск бобра на ріці пролунав, як рушничний постріл, сполошивши двох качок, однак між темною водою і небом ми побачили лише білі брижі, наче після двох синхроністів-воднолижників. Сови почали своє нічне пугукання у лісі нагорі, до них приєдналися канадські журавлі вздовж берега. Звуки були знайомі, але немов потойбічні. Ми перешіптувалися одне з одним про кожне нове диво, коли весла майже нечутно поринали у воду. Настала ніч. Час повертатися. Ми планували зійти на берег у затоці, найближчій від дороги, щоб не ходити надто далеко, шукаючи автомобіль. І навіть не пробували пристати туди, звідки відплили... бо в такому разі нам би довелося гребти проти течії майже наосліп. Коли ми підпливли до берега, серед високих трав встав лось. Саме в тому місці, де ми планували зійти на берег. Він був чорний, як ніч; ми могли бачити тільки його силует на тлі неба, за визубнями гір. Велетенський, він заступив собою єдину нашу дорогу. В національних парках лосі вбивають більше людей, ніж будь-які инші тварини. Незвичайна швидкість, 1700 фунтів м’язів та рогу і цілковита непередбачуваність - їхня небезпека. Тому лосеві вистачило би двох секунд, щоб вдарити по воді й перекинути наше каное. Туди нам шлях закритий. Настрій змінився. Ми з Джоном почали хвилюватися. У нас залишалася єдина альтернатива для цієї дороги, тепер уже закритої для нас, - гребти вгору річкою у цілковитій темряві. Мовчазно, зосереджено ми повернули каное і попрямували угору, шукаючи правильне річище, що дасть нам змогу оминути основну течію. Ми не сподівалися, що наша пригода буде такою, несподівано довелося докладати максимальних зусиль. Джон мусів майстерно керувати; я - гребти з усієї сили. Достатньо однієї помилки - і сильна течія переверне каное, заллє його і понесе наших хлопців у нічну темряву внизу. Та ми впоралися. Він і я. Ми змогли опанувати становище і працювати спільно. Знадобилися всі мої зусилля, я боролася разом із сім’єю і заради неї, оточена дикою, мерехтливою красою, що було досить небезпечно. Той час став... трансцендентним. То вже не Стейсі. Я - Сакагавея, індіянська принцеса Заходу, хоробра і сильна жінка. ДОРОГА ЖІНКИ
Я намагаюся пригадати, коли вперше відчула серцем, що перестала бути дівчинкою і стала жінкою. Це сталося, коли я закінчила середню школу або коледж? Чи коли вийшла заміж? Стала матір’ю? Мені сорок п’ять років, коли я пишу ці рядки, однак в моєму серці є місцини, де досі панує молодість. Пригадуючи імовірні «обряди посвячення» у своєму житті, я починаю розуміти, чому моя дорога видавалася такою безладною і непевною. Того дня, коли в мене почалися місячні, сім’я змусила мене зніяковіти за обіднім столом, заспівавши пісню «Ця дівчина вже жінка...» Я не почувалася навіть трішки иншою. Відчувала лише приниження від того, що вони знали. І прикипіла очима до тарілки, раптом задивившись на свою кукурудзу. Того дня, коли я вдягнула свій перший бюстгальтер (спортивний), зроблений з еластичного матеріялу, одна із сестер потягла мене в коридор, де я з жахом побачила свого батька, що приготувався фотографувати мене. Вони сказали, що з цього фото я згодом сміятимуся (але так не сталося). Як і багато инших жінок, мене покинули напризволяще, коли я шукала свою дорогу в юності, відчуваючи, як змінюється і пробуджується моє тіло, і так само серце. Ніхто не дав мені жодної поради у цій подорожі до жіночости. Однак мене заохочували менше їсти. Мій батько відвів мене вбік і прошепотів: «Жоден хлопець тебе не любитиме, якщо ти будеш товстухою». Я долучилася до феміністичного руху в коледжі, шукаючи, як і багато инших жінок у середині 70-х, саму себе. Зрештою я стала директором Центру допомоги жінкам у ліберальному державному університеті в Каліфорнії. Але скільки би я не утверджувала свою силу й незалежність як жінка («слухайте мене»), моє жіноче серце залишалося порожнім. Коли ви є молоді і шукаєте свій шлях у житті, не дуже допомагає почути: «Ти можеш стати будь-ким». Це надто широко. Немає визначеного напряму. І також не буде користі, коли ви почуєте, подорослішавши, що «ти така сама, як чоловіки». Я не хочу бути чоловіком. Що означає бути жінкою? Щодо любови, то я блукала на тій таємничій території, маючи за путівники тільки фільми й музику. Як і багато инших моїх знайомих жінок, я пережила кілька трагедій розбитого серця, без будь-чиєї допомоги. На останньому році навчання в коледжі я закохалася насправді, і цей юнак також щиро полюбив мене. Ми з Джоном зустрічалися два з половиною роки, поки заручилися. Коли ми складали шлюбні плани, мама дала мені дуже рідкісну пораду, яка виявилася її напутнім словом. Вона була подвійна. По-перше, любов вилетить крізь вікно, коли не буде свинячої відбивної на столі. І, по-друге, слід завжди дбати про чистоту підлоги в кухні; завдяки цьому весь дім виглядає краще. Я зрозуміла суть. Моя нова роль «дружини» була зосереджена на кухні, де я готувала свинячі відбивні і згодом прибирала. Я чомусь повірила, що магічним способом перетворюся на Бетті Крокер, як тільки скажу «так». Я уявляла собі, як печу свіжий хліб, рожевощока і красива, і витягаю гарячі буханці з печі. Незважаючи на те, що за своє життя спромоглася зготувати зо п’ять страв, я почала рішуче й завзято готувати вечері й навіть сніданки. Коли минуло два таких тижні, я понуро лежала на ліжку, оголосивши, що нічого не хочу чути про вечерю і нехай Джон подбає про себе сам. Крім того, підлога в кухні була брудна. Я зазнала невдачі. Моя історія нагадує те, що пережили багато жінок. Ми діставали багато різноманітної інформації, але надто мало чули про те, що означає стати жінкою. Як одна жінка нещодавно написала нам:
Видається, що з’являється дедалі більше книжок про чоловічу подорож - обряди посвячення, ініціяції і таке инше - і багато з них корисні. Однак про дорогу до жіночости було сказано надто мало мудрих слів. О так, ми знаємо про сподівання, які покладають на нас сім’я, церква і суспільство. Є цілі стоси матеріялів про те, якими ви зобов’язані бути, щоби стати доброю жінкою. Але це не щось зовсім инше, ніж розуміння того, якою має бути подорож до жіночости, або якою насправді має бути мета. Церква також не стала у великій пригоді. Ні, ці слова не зовсім чесні. Церква була частиною проблеми. Ось що вона, передусім, говорила жінкам: «Ви покликані служити. Саме тому Бог сотворив вас: служити. У дитячій кімнаті, на кухні, у різних комітетах, у власному домі, у спільноті». Змалюйте жінок, які ми вважаємо взірцями жіночости у церкві. Вони ласкаві і чепурно зачесані; вони дисципліновані, врівноважені і втомлені. Пригадайте собі жінок, яких ви зустрічаєте в церкві. Вони намагаються відповідати певному взірцеві жіночости. Чого вони «навчають» вас про те, якою має бути жінка? Що повідомляють нам своїм життям? Як ми зазначали, ви мусите дійти висновку, що благочестива жінка... втомлена. І винна. Ми всі живемо в тіні цього сумнозвісного образу, жінки з Книги Приповідок (31, 10-31), чиє життя настільки заклопотане, що мені цікаво, де вона знайде час для дружби, прогулянок або читання добрих книг? Її світло ніколи не згасає уночі? Коли вона кохається? Якимось чином вона освятила ганьбу, що нависла над більшістю жінок, біблійний доказ того, що ми не такі, як слід. Чи можна вважати благочестям відчуття того, що ви зазнали невдачі як жінка? НЕПОМІТНА, НЕБАЖАНА, НЕПЕВНАЯ знаю, що не самотня в цьому ядучому почутті, що не здатна виправдати надії, що не досить добра як жінка. Кожна жінка, з якою я знайома, мала таке почуття - иноді навіть глибше, ніж просте усвідомлення невдачі в тому, що вона робить. Це глибинне, інстинктивне усвідомлення невдачі в тому, ким вона є. Я - не дуже і аж надто водночас. Не досить гарна, не досить струнка, не досить добра, не досить люб’язна, не досить дисциплінована. Але надто емоційна, надто вимоглива, надто чуттєва, надто сильна, надто самовпевнена, надто неохайна. І наслідок цього - ганьба, постійний супутник жінок. Вона переслідує нас, кусаючи за п’яти, живлячись нашим найглибшим страхом зостатися покинутими і самотніми. Зрештою, якби ми були кращими жінками (хай що це означає), життя не було б таким важким. Чи не так? Ми би не страждали від стількох сумнівів; і не мали б такого смутку в серці. Чому так важко плекати змістовні приятельські стосунки і підтримувати їх? Чому наші дні видаються такими дріб’язковими, сповненими вимог та обов’язків, а не любови й пригод? Ми почуваємося непомітними, навіть для тих, хто нам найближчий. Ми почуваємося небажаними, навіть для тих, хто має пристрасть або відвагу домагатися нас, знехтувати нашу недоладність і знайти у глибині нашої душі жінку. І ми почуваємося непевними - непевними того, що означає бути жінкою; непевними того, що таке справжня жіночість; непевними того, чи знайшли або чи колись знайдемо її. Усвідомлюючи власні невдачі, ми обливаємо зневагою своє серце, прагнучи більшого. О так, ми жадаємо близькости і пригод; ми жадаємо стати Красунею у якійсь чудесній історії. Але бажання, що затаїлися глибоко в серці, видаються нам якоюсь розкішшю, даною тільки тим жінкам, які ефективно організовують своє життя. Решта чує або від настирливого суспільства, або від церкви, що треба старатися більше. СЕРЦЕ ЖІНКИУ всіх повчаннях ми забули про найважливіше. Ми забули про серце жінки. І це не дуже мудро. Бо Святе Письмо навчає, що серце - найважливіше. «Більш ніж щось инше пильнуй своє серце, бо з нього б'ють життя джерела» (Прип. 4, 23). Більше, ніж усе инше. Чому? Тому що Бог знає, що наше серце є основою того, ким ми є. Це джерело всієї нашої творчости, мужности і переконань. Це корінь нашої віри, надії і, звісно, любови. Це «джерело життя» у нашому нутрі є сутністю нашого існування, осердям нашого буття. Ваше жіноче серце - це найважливіша річ, притаманна вам. Замисліться про таке: Бог сотворив вас жінкою. «І сотворив Бог людину на свій образ... чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1, 27). Хай що означає носити Божий образ, ви робите це як жінка. Жіноча стать. Саме таким способом ви носите Його - образ. Ваше жіноче серце було сотворене з найбільшою можливою гідністю - як відображення серця Божого. Ви є жінкою глибоко в душі, у сутності свого буття. І тому подорож до пізнання того, що замислив Бог, сотворивши жінку на свій образ, починається з вашого серця. Цю думку можна висловити инакше: ця подорож починається з бажання. Погляньте на ігри, у які бавляться дівчатка, і, якщо зможете, пригадайте свої мрії, коли ви були малою. Зверніть увагу, які фільми до вподоби жінкам. Прислухайтеся до свого серця і сердець жінок, яких ви знаєте. Чого хоче жінка? Про що вона мріє? Ще раз подумайте про таких жінок, як Тамара, Рута, Рахав, не дуже «церковних» жінок, які, однак, заслужили на велику пошану в Біблії. Як видається нам, ви маєте усвідомити, що кожна жінка у своєму серці сердець жадає трьох речей: пережити романтичне кохання, виконати незамінну роль у великій пригоді і розкрити свою красу. Саме вони оживляють жінку. ПЕРЕЖИТИ РОМАНТИЧНЕ КОХАННЯ
Чи не найбільше в дитинстві я любила гратися у «викрадення й порятунок». Я знаю багатьох малих дівчаток, які бавилася в цю гру. Історія про красуню, викрадену поганими хлопцями, яку в битві рятує герой, жила в наших мріях. Як Приспана Красуня, Попелюшка, діва Маріанна чи Кора в «Останньому з могікан», я хотіла бути героїнею і знайти героя, що прийде по мене. Чому ж мені ніяково розповідати про це? Мені просто до вподоби відчувати, що мене жадають і готові битися за мене. Це бажання глибоко заховане в серці кожної дівчинки, і кожної жінки. Однак ми, переважно, соромимося його. Применшуємо. Удаємо, що воно слабше, ніж насправді. Ми, жінки двадцять першого століття, є сильні, незалежні й талановиті. Чого ж нам ще треба? Еге ж... а хто ж купує всі ці любовні романи? Поміркуйте, які фільми ви колись любили і які любите тепер. Хіба бувають стрічки для дівчаток, де немає чарівного принца, який приходить на порятунок своїй коханій? Приспана Красуня, Білосніжка, Русалонька. Маленька дівчинка прагне пережити романтичне кохання, бути поміченою і жаданою, знати, що її шукають і готові битися за неї. Тому Чудовисько мусить і скорити серце Красуні. І тому в «Звуках музики» Капітан зрештою оголошує про свою любов до Марії у сцені на бельведері, а потім настає час для пісні й поцілунку. І ми зітхаємо. Чи не здригається щось у вашій душі, коли Едвард врешті- решт повертається, щоби повідомити про свою любов до Елінор у «Чутті й чуттєвості»? «То... ви... не одружений?» - питає вона, майже затамувавши дух. «Ні», - відповідає він. «Моє серце завжди було... і завжди буде... вашим». А як же епізод, коли Фрідріх повертається до Джо в кінці «Маленьких жінок»? Або надвечірня сцена на палубі «Титаніка»? І годі забути «Хоробре серце», де Вільям Волес прагнув скорити Маррон квітами, листами і запрошеннями на верхові прогулянки. Любов полонила її, коли вони їхали під дощем. (То як? Чи не хотіли б ви прогулятися верхи Шотландським високогір’ям з таким чоловіком, як Мел Ґібсон?) Коли ми з Джоном почали «зустрічатися», я саме розірвала трирічні стосунки, після яких залишилася кривда, недовіра і лякливість. Ми з Джоном були друзями багато років, але ніколи не ступали на територію кохання. Він подобався мені, але, - з його погляду, ми мали лишатися «просто друзями». Або він симпатизував мені більше, а я йому - ні. Ви розумієте. Але коли однієї осені він став християнином, а я почала відчайдушне шукання, наші духовні дороги і прагнення сердець врешті-решт перетнулися. Джон писав мені листи, багато листів. Кожен був сповнений його любови до Бога і пристрастю до мене, його жаданням мене. Він годинами вирізував гарненьке сердечко з дерева мучниці, а тоді припасував його до вишуканого ланцюжка і зробив мені сюрприз. (Я досі тішуся цим намистом). Я приходила до свого авта, коли закінчувалася моя зміна офіціянтки, і знаходила вірші під лобовим склом. Вірші написані для мене, написані мені! Він любив мене. Він бачив і помічав мене, прагнув мене здобути. Мені подобалося, що мене кохають. У юності ми хочемо, щоб нас хтось цінував, особливо тато. Коли ми дорослішаємо, це бажання трансформується у щось більш зріле - прагнення бути потрібною, омріяною, жаданою. «Чому я так соромлюся глибини цього бажання?» - спитала нещодавно наша юна подруга. Ми розмовляли про її життя самотньої жінки, про те, що вона любить свою роботу, але набагато більше хотіла би вийти заміж. «Я не хочу зв’язувати себе, але все одно відчуваю тугу». Звісно. Ви - жінка. Крім того, романтичне кохання - це не все, чого хоче жінка, і ми з Джоном аж ніяк не кажемо, що жінка зобов’язана черпати смисл свого існування з того, чи залицяється до неї чоловік, чи ні... Але хіба ви не бачите, що хочете цього? Відчувати, що нас жадає і прагне здобути той, хто вас любить, стати метою чийогось життя? Переважно згубні звички спалахують з новою силою, коли жінка відчуває, що непотрібна і небажана. Десь у самій основі, глибоко в душі, у таємничих і незнаних закутках серця, кожна жінка хоче, щоб її помічали, жадали, прагнули здобути. Ми хочемо пережити романтичне кохання. НЕЗАМІННА РОЛЬ У ВЕЛИКІЙ ПРИГОДІБудучи дівчинкою, я полюбляла фільми про Другу світову війну. Я уявляла себе їхньою героїнею. Я мріяла, що виросту, заплету волосся в косу, а тоді сховаю його під каску. Я планувала приховати свою стать, щоб мене взяли в армію. Я відчувала, що чоловіки в цих фільмах є частиною героїчної, мужньої і гідної справи. І також хотіла долучитися до неї. У глибинах душі я прагнула стати частиною чогось великого й доброго; того, що вимагало би мене всю; чогось небезпечного і вартого того, щоби померти. Щось люте є в серці жінки. Достатньо скривдити своїх дітей, чоловіка чи найближчу подругу, щоб відчути смак цієї люті. Жінка також воїн. Але вона покликана бути воїном в унікальний жіночий спосіб. Часто, перш ніж негоди життя встигають вбити це почуття, молоді жінки прагнуть стати частиною чогось величного, чогось важливого. Перш ніж запанує сумнів та звинувачення, дівчатка відчувають, що вони мусять виконати вкрай важливу роль; вони вірять, що мають зробити щось потрібне і доконечне. Пригадайте Сару з фільму «Сара, що шукає щастя». Чоловік і його малі діти потребують її; у їхньому світі не все буде гаразд, поки вона не належатиме до нього. Вона несе свою відвагу та творчу енергію на Захід і допомагає приборкати його. Ми захоплюємося медсестрами в «Перл-Гарборі», які посеред жахливого ворожого нападу знаходять мужність і силу, щоб врятувати життя сотень чоловіків. Жінки в трилогії «Володар Перснів» хоробрі і прекрасні - жінки на зразок Арвен і Ґаладрієл та Ейовін, які змінюють долю Середзем’я. А такі жінки, як Естера, Марія і Рута? Це біблійні персонажі, чию роль не замінити у Великій Історії. Це не просто «безпечні» й «милі» жінки, не тільки «лагідні», але й пристрасні та могутні, що були прекрасні як воїни. Чому я люблю згадувати історію про подорож в каное у Тетоні? Тому що мене потребували. Я була потрібна. І не тільки потрібна, але й, як Арвен, незамінна. Ніхто инший у цьому каное не міг би зробити того, що я. Жінки полюбляють різні пригоди. Пригоди з кіньми (більшість дівчаток у певну пору захоплюються кіньми), екстремальний рафтинг, подорожі до далеких країн, акторську гру, народження дітей, започаткування бізнесу чи заглиблення в серце Бога ми сприймаємо як нагоду долучитися до великої пригоди. Пригоди, яка є спільна. Нам потрібна пригода не тільки заради неї самої, але й для того, що вона вимагає від нас заради инших. Ми не хочемо бути в ній самотніми; ми хочемо бути в ній разом з иншими. Инколи думка про відлюдне життя видається нам привабливою. Життя без вимог, потреб, болю й розчарувань. Але так трапляється, коли ми скривджені і виснажені. У серці сердець, тому місці, де ми найбільше є самі собою, надто довге усамітнення не видається нам дуже бажаним. Наше життя призначене для того, щоб жити з иншими. Будучи відлунням Тройці, ми зберегли пам’ять. Сотворені на образ досконалого зв’язку, ми є соціяльними істотами в осерді свого буття і сповнені прагнення до трансцендентальної мети. Ми прагнемо виконувати незамінну роль у спільній пригоді. СПРАВЖНЯ КРАСА
Мила шестирічна Лейсі недавно відвідала представництво нашого служіння і почала ходити від офісу до офісу, розчиняючи навстіж двері і запитуючи з усмішкою: «Чи не хотіли б ви послухати мою пісню?» Її обличчя було всіяне цілунками сонця - чарівними веснянками, спереду бракувало двох зубів, а очі витанцьовували з радости. Хто ж би міг відмовити їй? Дитина зовсім не думала про те, що могла завадити комусь. Я дуже сумніваюся, що це взагалі спадало їй на думку. Вона співала тільки-но вигадану пісеньку про цуценят і кошенят, сподіваючись викликати велике захоплення, а тоді мчала далі коридором, щоб ощасливити працівників иншого офісу. Вона була, наче промінь літнього сонця, або садовою феєю, що пурхала від офісу до офісу. Вона була маленькою дівчинкою у своїй славі, що не соромилися бажання викликати захоплення і самій тішитися ним. Саме тому малі дівчатка бавляться в переодягання. Малі хлопчики також переодягаються, але иншим способом. Наші сини роками були ковбоями. Чи вояками. Або лицарями-джедаями. Але вони жодного разу не виряджалися нареченими, феями чи метеликами. Хлопчики не малюють нігтів на ногах. Вони не просять, щоби їм прокололи вуха. (Деякі хлопці-підлітки також це роблять, але то вже инша історія). Малі хлопці не одягають материних коштовностей і не взувають високі каблуки. Вони не сидять годинами, розчісуючи одне одному волосся. Пригадуєте кружляння у спідниці? У більшості дівчаток настає пора, коли вони не хочуть носити нічого, що не крутиться (а якщо ще й виблискує, то набагато краще). Якщо дати малим дівчаткам коробку з капелюхами, шарфами, намистом і одежею, то вони будуть годинами гратися без угаву. Намистини з дешевої крамниці є безцінними коштовностями, а зношені тапочки - кришталевими черевичками. Нічна сорочка бабусі - бальною сукнею. Зодягнувшись, вони танцюють по цілому будинку або чепуряться перед дзеркалом. Їхні юні серця інтуїтивно хочуть знати, що вони милі. Деякі так і питатимуть: «Я мила?» Инші будуть просто запитувати очима. І байдуже, розкажуть вони про це чи ні, зодягнуться в пишну сукню чи обляпаються грязюкою, усі малі дівчатка хочуть це знати. Ось як про це недавно написала молода піснярка:
Минулого літа ми з Джоном відвідали бал у пишному історичному Бродмурському готелі. Це було щось приголомшливе. Смокінги і вечірні сукні. Світло свічок. Вечеря. Танці. Усе, що забажаєш. Дворик, де подавали закуски, зачаровував свіжими квітами, іскристими фонтанами і музикою талановитого піяніста. Це був вечір, який ми довго планували. За тижні, ні, за місяці до події я, як і кожна инша жінка, там присутня, ставила собі головне запитання: «Що одягти?» (Коли цей особливий вечір наближався, я також думала про те, чи не змогла би схуднути на двадцять фунтів за сім днів). Вечір виявився фантастичним. Погода була ідеальна. Подбали про кожну приємну дрібницю. Однак жінки були набагато кращими від усього иншого. Гучніше, ніж плюскіт води у фонтанах, навіть від музики, що пронизувала повітря, лунали захоплені вигуки: «Виглядаєш чудово!» «Ти розкішна!» «Яка чудесна сукня!» «Яка ти мила!» Ми захоплювалися красою одна одної і тішилися власною. Ми бавилися в переодягання і насправді любили це. То були звичайні жінки, такі самі, як і ми з вами. Жінки, яких ви зустрінете в гастрономі чи в офісі. Жінки, у яких після боротьби з вуграми зосталися цятки на лиці, а на душі - рубці. Жінки, чия боротьба із зайвими кілограмами стала бичем їхнього життя. Жінки, які завжди відчували, що їхнє волосся надто рідке, надто густе, надто пряме або надто кучеряве. Звичайні жінки, якщо такі існують. Однак це були жінки, які, принаймні на кілька годин того вечора, ризикнули показати свою справжню красу. Можливо, це краще, ніж назавжди приховати її. Подумайте про день свого весілля (або про який ви мрієте). Наскільки важливим є одяг нареченої? Ви просто схопите першу-ліпшу річ у своєму гардеробі, накинете на себе «якесь лахміття»? Наша подруга виходить заміж через шість місяців. Ця юна жінка мала не одного хлопця і не раз лишалася з розбитим серцем. Історія її краси пов’язана з болісними спогадами. Але коли вона розповідала нам про те, як приміряє весільне вбрання, шукаючи найкращу сукню, втома розвіялася, і вона засяяла. «Я почуваюся принцесою!» - сказала вона майже засоромлено. Чи не про це ви мріяли? Одна дівчинка, яку виховували в оселі, де піклуються про жіноче серце, розповіла мамі чудесний сон.
Бажання бути красивою не залежить від віку. Моїй подрузі Лілі вже за вісімдесят. Одного разу, коли в Різдвяні свята вона спускалася вниз сходами свого будинку, мене полонила її краса. На ній був зелений вельветовий джемпер з тісним білим коміром, вкритий льодяниковим візерунком. Я сказала: «Лілі, ти виглядаєш мило!» Її лице заясніло, і вже не було помітно зморшок та слідів старости на обличчі, коли вона поклала руки на боки, як балерина, і граціозно крутнулася на місці. Їй вже не було вісімдесят, старість наче зникла. Бог поклав вічність у наші серця. Прагнення до краси також заховане там. Отже, ми знаємо, що прагнення до краси завдало багатьом жінкам безкінечних турбот (на скількох дієтах ви сиділи?) У погоні за нею було пролито море сліз і розбито безліч сердець. Як співала Дженіс Єн: «Я зрозуміла цю істину у сімнадцять, що любов призначена для королев краси і школярок з блискучими усмішками». Красу прославляли, їй поклонялися і зробили її недосяжною для більшости з нас. (Вам подобається, коли вас фотографують? Вам подобаються ці фото, коли ви переглядаєте їх згодом? Що ви відчуваєте, коли люди запитують вас про вік? Проблема краси має глибоке коріння!) Краса часто зазнавала ганьби і надуживань. Дехто з вас дізнався, що краса може виявитися небезпечною. Але все одно (і це просто вражає), незважаючи на весь біль і страждання, яких завдала жінкам краса, прагнення до неї залишається незмінним. Минулого року під час одного з моїх виступів про жіноче серце одна жінка в авдиторії нахилилася до своєї подруги і сказала: «Я не розумію, про що взагалі тут йдеться - кружляння у спідницях і таке инше». Ці слова ледве злетіли їй з уст, як вона раптом залилася сльозами і змушена була піти із зали. Дуже мало вона знала про те, як глибоко вкорінене це бажання і скільки завдає болю. Багато з нас зреклися його у своєму серці. Це бажання бути Красунею. Крім того, ми зазнали такої глибокої травми, що більше не визнаємо цього бажання і навіть з обуренням ставимося до нього. Але воно не зникло. І це не просто прагнення до зовнішньої краси, а прагнення бути чарівною в глибинах того, ким ви є. Так, Попелюшка гарна, але вона також добра. Її зовнішня краса виявиться порожньою там, де не буде прекрасним її серце. Саме тому ми любимо її. У «Звуках музики» Графиня перемагає Марію за зовнішністю, і вони обоє про це знають. Але Марія має рідкісну і прекрасну глибину духу. Вона має дар любити сніжинки на кошенятах і збиточних дітей. Вона бачить рукоділля Бога у музиці, сміху і деревах для лазіння. Душа її Жива. І вона приваблює нас. Рута могла бути милою, сильною жінкою, однак Вооза приваблює її непохитна мужність, вразливість і віра в Бога. Естера - найвродливіша жінка в цілому краї, але саме її відвага і звабливе добре серце спонукає царя помилувати її народ. Тут не йдеться про сукні і косметику. Краса настільки важлива, що в цій книжці ми будемо повертатися до неї знову і знову. Але хіба вже тепер ви не розумієте, як прагне жінка, щоб її помітили і вважали чарівною? Ми бажаємо володіти красою, яка варта того, щоб її здобували у боротьбі; красою, яка є осердям того, хто ми є насправді. Ми хочемо краси, яку можна помітити й відчути; краси, яка впливає на инших і яку ми здатні розкрити. СЕРЦЕ ЧОЛОВІКАЯ (Джон) вже писав у «Дикому серці», що серце кожного чоловіка також має три найсокровенніші бажання. (Якщо ви не читали цієї книжки, то я вам дуже раджу її. Вона розкриє вам очі на світ чоловіків). Однак ці бажання унікальні саме для чоловіків. Передусім кожен чоловік прагне взяти участь у битві. Саме тому хлопців так тягне до зброї. За кілька років наш дім перетворився на арсенал: піратські мечі, індіанські ножі, світлові шаблі, револьвери, пейнтбольні маркери і «м’яка пневматична» зброя (ця назва наче придумана для матерів). Усе, що завгодно. Наші хлопці боролися, билися і кидали один одного до стіни, бо саме так вони виявляли прихильність! А тепер погляньте на фільми, які люблять чоловіки: «Хоробре серце», «Гладіятор», «Найкращий стрілець», «Спекотний полудень», «Врятувати рядового Раяна». Чоловіки створені для битви. (Дівчата, чи не любите ви героїв таких фільмів? Можливо, ви не хочете битися на війні, але чи не тужите ви за чоловіком, який буде битися заради вас? Щоб Денієл Дей-Люїс зазирнув вам в очі і сказав: «Байдуже, скільки мине часу і як буде далеко, але я знайду тебе».) Жінки не бояться чоловічої сили, якщо це добрий чоловік. Пасивність може зробити чоловіка «безпечним», але в далекій перспективі вона завдала жінкам нечуваної шкоди. Безумовно, це сталося з Євою (більше про це згодом). Чоловіки також прагнуть пригод. Хлопці люблять лазити, стрибати і перевіряти, як швидко зможуть їздити на велосипеді (без рук). Тільки загляньте у свій гараж - кільки там всякого приладдя, дитячих автомобілів, мотоциклів, канатів, човнів і всього иншого. Що вже казати про так звані «чоловічі іграшки». Пригода - це глибоко духовне бажання в серці кожного чоловіка. Пригода вимагає від нас чогось, бере нас на пробу. Навіть остерігаючись її, ми все одно прагнемо випробувати себе, щоби переконатися у власній спроможності здолати перешкоду. І, зрештою, кожен чоловік прагне врятувати Красуню. Це справді так. Де був би Робін Гуд без Меріан, а король Артур без Гіневри? Самотні чоловіки беруть участь у самотніх битвах. Бачите, чоловік не просто потребує бою. Йому треба битися заради когось. Ніщо так не надихає чоловіка на хоробрість, як жінка, яку він любить. Більшість відчайдушних (инколи смішних) учинків юнаки здійснюють, прагнучи вразити дівчат. Чоловіки йдуть на війну, поклавши у портмоне фото своєї коханої. Це метафора цього глибокого прагнення битися за Красуню. Я не маю на увазі, що жінка є «безпорадною істотою», яка не зможе прожити життя без чоловіка. Я кажу, що чоловіки прагнуть застосувати свою силу в ім’я жінки. Чи тепер ви погоджуєтеся, що бажання чоловічого і жіночого серця щонайменше призначені поєднатися одне з одним? Жінка в присутності доброго, справжнього чоловіка жадає бути жінкою. Його сила дає можливість квітнути її жіночому серцю. Його залицяння пробуджують її красу. І чоловік у присутності жінки прагне бути чоловіком. Її краса спонукає його грати чоловічу роль і будить у ньому силу. Вона надихає його на героїзм. Якби тільки всі ми були такі щасливі. ДОРОГОЮ СЕРЦЯПрагнення, які Бог закарбував глибоко у вашому серці, розповідають щось істотне про те, що означає бути жінкою і який Його намір для вашого життя. Тепер ми знаємо: багато цих бажань лишалися незаспокоєними, опинялися в небезпеці або просто так довго нехтувалися, що більшість жінок врешті-решт починали жити подвійним життям. Ззовні ми заклопотані та діяльні, навіть професійні. Ми якось даємо собі раду. А в душі жінки занурюються у світ фантазій і дешевих романів або присвячують себе їжі чи якійсь иншій залежності, щоб затамувати біль серця. Але ваше серце нікуди не зникло, і воно благає звільнити себе, щоби знайти життя, про яке розповідають ваші бажання. Ви можете знайти це життя, якщо готові вирушити у велику подорож. Саме туди ми запрошуємо вас. Не до ще одних стандартів, яких годі дотриматися. Не до нового комплексу правил життя чи обов’язків, які слід виконати. А до чогось набагато кращого - подорожі серця. Подорожі відновлення та звільнення жінки, якою ви завжди жадали бути. Це книжка не про те, що ви зобов’язані робити чи якою повинні бути. Ця книжка про шукання того, ким ви насправді є, будучи жінкою. Жінкою, яка у своєму єстві була сотворена, щоб мати романтичне кохання, незамінну роль у великій пригоді і красу, яку здатна розкрити. Жінка, яку мав на думці Бог, сотворивши Єву... і сотворивши вас. Славну, могутню і чарівну.
[ Повернутися до змісту книги: "Чарівна" (таємниця жіночої душі) ] [ Скачати книгу: "Чарівна" (таємниця жіночої душі) ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
