Артикул 3. Сім прохань

Частина четверта. Християнська молитва.

Розділ другий. Молитва Господня «Отче наш».

2804    Перша хвиля прохань несе нас до Нього, заради Нього: Ім'я Твоє, Царство Твоє, воля Твоя] Ознака любові - передусім думати про Того, Кого ми любимо. У кожному з цих трьох прохань ми не згадуємо «себе» самих, але нас огортає «палке бажання», навіть «тривога» Улюбленого Сина заради слави Його Отця (Пор. Лк. 22, 15; 12, 50.): «хай святиться (...), хай прийде (...), хай буде (...)» - ці три благання уже вислухані у жертві Христа Спасителя, але звідсіль вони з надією повертаються до їхнього остаточного сповнення, позаяк Бог ще не є всім в усьому (1 Кор. 15, 28).

2805    Друга хвиля прохань розгортається у руслі деяких євхаристійних Епіклез: вона є жертвуванням наших очікувань і привертає погляд Отця милосердя. Вона здіймається від нас і стосується нас уже тепер, в цьому світі: «Дай нам (...), прости нам (...), не введи нас (...), визволь нас». Четверте і п'яте прохання стосуються нашого життя, щоб його підтримати і зцілити його від гріха; два останні прохання стосуються нашої боротьби за перемогу Життя, основної борні молитви.

2806    Першими трьома проханнями ми сприймаємо у вірі, наповнюємося надією і запалюємося любов'ю. Ми, як Божі створіння і, більше того, як грішники, мусимо молитися за себе – про «нас»; цим словом, що має вимір усього світу та історії, ми приносимо себе у пожертву безмірній любові нашого Бога. Бо наш Отець Ім'ям Христа Свого і Царством Свого Святого Духа виконує Свій Задум спасіння, заради нас і всього світу.

І. «Хай святиться Ім'я Твоє»

2807     Слово «святитися» слід розуміти тут насамперед не у своєму причинному значенні (один лише Бог освячує, робить святим), а передусім у вартісному значенні: визнавати святим, ставитись як до святого. Саме так у поклонінні цей заклик іноді розуміється як хвала і подяка (Пор. Пс. 111, 9; Лк. 1, 49.). Але Ісус нас вчив, що це прохання є немов вираженням бажання: це прохання, бажання й очікування, у які задіяні Бог і людина. Звідсіль з першого прохання молитви, зверненого до нашого Отця, ми сягаємо до глибини таїнства Його Божества і драми спасіння нашої людської природи. Прохання, щоб святилося Ім'я Його, залучає нас «у Його уподобання, яке Він постановив», щоб «ми були святі й непорочні перед Ним у любові» (Пор. Еф. 1, 9. 4.).

2808    У вирішальних хвилинах Своєї Ікономії Бог об'являє Своє Ім'я, але об'являє його, виконуючи Своє спасенне діло. А для нас і в нас це діло здійснюється тільки тоді, якщо Ім'я Його святиться нами і в нас.

2809    Святість Бога - недоступна серцевина Його вічного таїнства. Святе Письмо називає Славою те, що виявляється про Нього у створенні та в історії сяйвом Його величі (Пор. Пс. 8; Іс. 6, 3.). Створивши людину «на Свій образ і на Свою подобу» (Бут. 1,26), Бог «увінчав її славою» (Пс. 8,6), але грішна людина «позбавлена слави Божої» (Рим. 3,23). З того часу Бог виявляє Свою святість, об'являючи і даруючи людині Своє ім'я, щоб відновити її «відповідно з образом Свого Творця» (Кол. 3,10).

2810    В обітниці, даній Авраамові, і в клятві, якою вона супроводжується (Пор. Євр. 6, 13.), Бог Сам зобов'язує Себе, хоч не виявляє Свого Імені. Це Мойсеєві (Пор. Вих. З, 14.). Він починає об'являти його і показує його перед очима всього народу, коли рятує від єгиптян: «Він славно прославився» (Вих. 15,1). Після встановлення синайського Союзу цей народ - «Його»; він повинен бути «народом святим» (або посвяченим — у давньоєврейській мові це те саме слово Пор. Вих. 19, 5-6.), 63 тому що Ім'я Бога живе в ньому.

2811    Проте народ, незважаючи на святий Закон, який знову і знову дарує йому Святий Бог (Пор. Лев. 19, 2: «Святими ви мусите бути, бо Я - святий, Господь, Бог ваш».), а також на те, що Господь «заради Імені Свого» виявляє довготерпіння, відвертається від Святого Ізраїля і чинить так, що Ім'я Його «зневажається серед народів» (Пор. Єз, 20, 36.). Тому-то праведники Старого Завіту, вбогі, які повернулися з вигнання, і пророки палали палкою любов'ю до Його Імені.

2812    Вкінці, саме в Ісусі Ім'я Святого Бога нам об'явлено і даровано у плоті як Спаситель (Пор. Мт. 1,21; Лк. 1,31.): Воно об'явлене через те, Хто Він є, об'явлене Його Словом і Його жертвою (Пор. Ів. 8,28; 17,8; 17, 17-19.). У цьому серцевина архиєрейської молитви Христа: «Отче Святий (...), віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині» (Ів. 17,19). Тому що Ісус Сам «освячує» Своє Ім'я (Пор. Єз. 20,39; 36,20-21.), Він нам «являє» Ім'я Отця (Ів. 17,6). На кінці Христової Пасхи Отець дає Йому Ім'я, яке є понад усяке ім'я: Ісус - Господь у славу Бога Отця (Пор. Флп. 2,9-11.).

2813    У воді Хрещення ми «обмились, освятились, оправдались іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога» (1 Кор. 6,11). В усьому нашому житті Отець кличе нас до освячення (1 Сол. 4,7), і, оскільки «через Нього ми у Христі Ісусі, Який став нам освяченням» (1 Кор. 1,30), Його слава і наше життя залежать від того, щоб Його Ім'я святилось у нас і нами. У цьому полягає невідкладність нашого першого прохання.

«Хто може "святити" Бога, якщо Він є Той, Хто освячує? Проте, черпаючи натхнення зі слів «будете святими, бо святий Я» (Лев. 11,44), ми просимо, щоб, освячені Хрещенням, ми залишались непохитними в тому, чим почали бути. І цього ми просимо щоденно, бо щоденно ми грішимо І повинні очищатися від своїх гріхів щоденним освяченням (...). Отже, ми знову звертаємось до молитви, щоб це освячення було постійним у нас» (Св. КипрІян Карфагенський, Про Господню Молитву, 12.).

2814    Чи буде Ім'я Його святитися між народами - невід'ємно 2045    залежить від нашого життя і нашої молитви:

«Ми просимо Бога, щоби святив Ім'я Своє, бо святістю Він спасає й освячує все створіння (...). Мова йде про Ім'я, яке дарує спасіння пропащому світові. Але ми просимо, щоб це Ім'я Боже святилося у нас нашим життям. Бо якщо ми чинимо праведно, Боже Ім'я благословенне; а коли ми чинимо неправедно, воно зневажається. Як говорив апостол; «Через вас Ім'я Боже зневажається між поганами» (Рим. 2,24; Єз. 36,20-22). Отже, ми молимося, просимо, щоб мати в душах наших стільки ж святості, наскільки святим є Ім'я Бога нашого» (Св. Петро Хрисолог, Проповіді, 71, 4.).

«Коли говоримо: «Нехай святиться Ім'я Твоє», - ми просимо, щоб воно святилося у нас, які є в Ньому, а водночас в інших, яких ще очікує Божа благодать, щоб ми відповідали ще цій заповіді, яка зобов'язує нас молитися за всіх, навіть за наших ворогів. Ось чому ми не уточнюємо: «Нехай святиться Ім'я Твоє» в нас, - бо ми просимо, щоб воно святилося в усіх людях» (Тєртуліян, Про молитву, 3, 4).

2815    Це прохання, яке містить у собі всі прохання, е вислухане завдяки молитві Христа, як і наступні шість прохань. Молитва «Отче наш» - це наша молитва, якщо вона промовляється «в ім'я» Ісуса (Пор. Ів. 14, 13; 15, 16; 16, 24. 26.). Ісус просить у Своїй архиєрейській молитві: «Отче Святий! Заради імені Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав» (Ів, 17,11).

II. «Хай прийде Царство Твоє»

2816    У Новому Завіті те саме слово βασιλεία може перекладатись як «царственість» (абстрактний іменник), «царство» (конкретний іменник) і «царювання» (назва дії). Царство Боже існує раніше за нас: воно наблизилося у воплоченому Слові, воно проповідується усім Євангелієм, воно прийшло у смерті і воскресінні Христа. А втім, Царство Боже приходить з Тайної Вечері і в Євхаристії, воно посеред нас. Царство прийде у славі, коли Христос віддасть його Своєму Отцеві:

«Можливо навіть, що Царство Боже означає особисто Христа, приходу Якого ми щоденно бажаємо і той швидкоявний прихід ми хочемо пришвидшити. Отож, якщо Він є нашим воскресінням - бо в Ньому ми воскресаємо - так Він може бути і Царством Божим, бо в Ньому ми царюватимемо» (Св. Кипріян Карфагенський, Про Господню Молитву, 13.).

2817    Це прохання - є тим «Марана та», воланням Духа та Нареченої: «Прийди, Господи Ісусе»:

«Навіть якщо б ця молитва не зобов'язувала нас просити приходу Царства, ми б самі добровільно так волали, з нетерпінням очікуючи сповнення наших надій. Душі мучеників під вівтарем кличуть, волаючи до Господа: «Доки, Владико, не судитимеш і не мститимешся за кров нашу - тим, що живуть на землі?» (Од. 6,10). Вони повинні дійсно знайти справедливість на кінець часів. А втім, хай прийде Царство Твоє, Господи!» (Тєртуліян, Про молитву, 5, 2-4.).

2818    У Молитві Господній передовсім йдеться про кінцевий прихід Царства Божого в час повернення Христа (Пор. Тит. 2, 13.). Проте це бажання не відвертає Церкви від її місії у цьому світі - воно, радше, ще швидше зобов'язує її виконувати. Бо від дня П'ятдесятниці прихід Царства є ділом Духа Господнього, Який «продовжує Своє діло у світі і є Тим, Хто звершує всяке освячення» (Римський Мисал, Євхаристійна молитва, IV, 118.).

2819    «Царство Боже - це праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14,17). Останні часи, у яких ми живемо, - це часи зіслання Святого Духа, коли відбувається вирішальна боротьба між «плоттю» і Духом (Пор. Гал. 5, 16-25.):

«Тільки чисте серце може сказати з упевненістю: «Нехай прийде Царство Твоє». Той бо, хто слухав Павла, що каже: «Нехай не владарює гріх у смертнім вашім тілі» (Рим. 6,12), і зберігає себе чистим ділом, помислом та мовою, той може сказати Богові: «Нехай прийде Царство Твоє» (Св. Кирило Єрусалимський, Повчання містагогічні, 5, 13.).

2820    Розцінюючи згідно зі Святим Духом, християни повинні помічати відмінність між зростанням Царства Божого та суспільним і культурним прогресом, у який вони задіяні. Ця відмінність не є розділенням. Покликання людини до вічного життя не відкидає, а посилює її обов'язок використовувати свої сили, отримані від Творця, щоб практично служити на землі справедливості і миру (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. « Gaudium et spes », 22; 32; 39; 45; Павло VI, Апост. зверн. « Evangelii nuntiandi », 31.).

2821    Ця просьба молитвою Ісуса підтримується і є вислухана в ній (Пор. Ів. 17, 17-20.); вона наявна і дієва в Євхаристії; вона приносить плід у новому житті, яке згідне із Заповідями блаженств (Пор. Мт. 5, 13-16; 6, 24; 7, 12-13.).

III. «Хай буде воля Твоя як на небі, так і на землі»

2822    Воля нашого Отця в тому, «щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тим. 2,4). Він «виявляє своє довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув» (2 Пт. 3,9; Пор. Мт. 18, 14.). Його заповідь, яка містить усі інші заповіді і сповіщає нам усю Його волю, - «щоб ми любили один одного, як Він був полюбив нас» (Ів. 13,34; Пор. 1 Ів. З, 4; Лк. 10, 25-37.).

2823    «Він дав нам пізнати таїнство Своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у Ньому (Христі) (...), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі. У Ньому нам випали на долю заздалегідь призначені рішення Того, Хто все чинить за радою Своєї волі» (Еф. 1,9-11). Ми наполегливо просимо, щоб повністю здійснився цей доброзичливий задум на землі, як він уже здійснився в небі.

2824    Воля Отця була досконало виконана раз і назавжди у Христі, у Його людській волі. Ісус, приходячи на цей світ, сказав: «Ось іду, щоб учинити Твою волю, Боже» (Євр. 10,7; Пс. 40,8-9). Лише Ісус може сказати: «Я завжди те чиню, що до вподоби Йому» (Ів. 8,29). У молитві під час Своєї гетсиманської борні Він повністю погоджується з волею Отця: «Хай не моя, а Твоя буде воля!» (Лк. 22, 42; Ів. 4, 34; 5, 30; 6, 38.). Ось чому Ісус «дав Себе Самого за гріхи наші за волею Бога» (Гал. 1,4). «У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа» (Євр. 10,10).

2825    Ісус, «хоч був Сином, навчився послуху з того, що вистраждав був» (Євр. 5,8). Наскільки більше це зобов'язує нас, створінь та грішників, що стали в Ньому усиновленими дітьми. Ми просимо нашого Отця, щоб наша воля з'єдналася з волею Сина, щоб виконати волю Отця, Його задум спасіння за життя світу. Для цього ми цілком безсилі, але в з'єднанні з Ісусом і силою Його Святого Духа ми можемо передати Отцю нашу волю й вирішити вибрати те, що завжди вибирав Його Син, - робити те, що подобається Отцеві (Пор. Ів. 8, 29.):

«Приєднавшись до Христа, ми можемо з Ним становити один дух і цим виконати Його волю; таким чином, наскільки вона є досконалою на небі, такою буде І на землі» (Ориген, Про молитву, 26, 3.).

«Дивіться, як Ісус Христос навчає нас бути покірними, вказуючи нам, шо наші чесноти залежать не тільки від наших зусиль, але також від Божої благодаті. Він наказує кожному, хто молиться, щоб це робити заради всієї землі. Бо Він не каже: «Нехай буде воля Твоя» у Мені або у вас; але на всій землі: щоб з неї був усунений усякий гріх, панувала правда, щоб були знищені всі вади, щоб повернулись і процвітали чесноти, і щоб земля більше не відрізнялася від неба» (Св. Іван Золотоустий, Бесіди на Євангеліє від Матея, 19, 5.).

2826    У молитві ми можемо «пізнати, яка є воля Божа» (Рим. 12,2; Еф. 5,17), й набувати «терпеливості для її виконання» (Євр. 10, 36). Ісус навчає нас, що у Царство Небесне входять не завдяки словам, але «виконуючи волю Отця мого, що на небі» (Мт. 7,21).

2827    «Коли хтось побожний і Його волю чинить, - ось того Він вислуховує!» (Ів. 9,31; Пор. 1 Ів. 5, 14.). Такою є сила молитви Церкви в ім'я її Господа, особливо в Євхаристії; вона є співпричастям у заступництві разом з Пресвятою Матір'ю Божою (Пор. Лк. 1,38.49.) і всіма святими, яких «уподобав» Собі Господь тим, що вони не шукали своєї волі, а лише Його волі:

«Без порушення правди ми сприймаємо слова «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі» так: у Церкві, як і в Господі нашому Ісусі Христі; у зарученій з Ним Нареченій, як і в Нареченому, Який виконав волю Отця» (Св. Августин, Про Нагірну проповідь Господа, 2, 6, 24.).

IV. «Хліб наш щоденний дай нам сьогодні»

2828    «Дай нам»: це прекрасна є довіра дітей, які чекають усього від Отця. «Він велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт. 5,45); Він дає всьому живому «у свій час поживу» (Пс. 104,27). Ісус навчає нас цього прохання: воно воістину прославляє Отця, бо ми визнаємо, наскільки Він добрий, понад усяку доброту.

2829    «Дай нам» є також вираженням Союзу: ми належимо Йому, а Він - нам, Він - для нас. Проте, це слово «ми» визнає Його також Отцем усіх людей і ми молимось до Нього за всіх людей, з урахуванням їх потреб і страждань.

2830    «Хліб наш». Отець, що дає життя, не може не давати нам необхідної для життя поживи, усіх «відповідних» благ, матеріальних і духовних. У Нагірній проповіді Ісус підкреслює цю синівську довіру, яка співпрацює з Провидінням нашого Отця (Пор. Мт. 6, 25-34.). Він ніяк не закликає нас до пасивності (Пор. 2 Сол. 3, 6-13.), але хоче звільнити нас від усякого неспокою і від усякої тривоги. Такою є синівська відданість дітей Божих;

«Тим, хто шукає Царства Божого і правди Його, Бог обіцяє дати з надлишком. Позаяк усе належить Богові, то тому, хто має Бога, нічого не бракуватиме, якщо він сам не відходить від Бога» (Св. Кипріян Карфагенський, Про Господню молитву, 21.).

2831    Але існування тих, хто відчуває голод через відсутність хліба, виявляє іншу глибину цього прохання. Трагедія голоду на землі закликає християн, які правдиво моляться, до дієвої відповідальності у ставленні до своїх братів, як у їх власній поведінці, так і в їх солідарності з усією людською родиною. Це прохання Молитви Господньої невіддільне від притчі про бідного Лазаря (Пор. Лк. 16, 19-31.) та про Страшний Суд (Пор. Мт. 25, 31-46.).

2832    Як закваска у тісті, так новизна Царства повинна змінити землю Духом Христовим (Пор. II Ватиканський Собор, Декр. « Apostolicam actuositatem », 5.). Ця новизна повинна виявлятись у встановленні справедливості в особистих і суспільних, економічних і міжнародних відносинах, при цьому ніколи не можна забувати, що не буває справедливих структур без людей, які прагнуть бути справедливими.

2833    Йдеться про «наш» хліб, «один» для «багатьох». Убозтво Блаженств - це чеснота вміння ділитись: заклик до цієї вбогості - заклик передавати Іншим матеріальні й духовні блага й ділитись ними, не з примусу, а з любові, щоб багатство одних допомагало іншим, що перебувають у потребі (Пор. 2 Кор. 8, 1-15.).

2834    «Молися і працюй» (Пор. св. Бенєдикт, Правило, 20, 48.). «Моліться так, немовби все залежало від Бога, і працюйте так, немовби все залежало від вас» (Вислів, який приписують св. Ігнатієві Лойолі; пор. Петро з Рібаденейра, Трактат св. Ігнатія про способи керівництва, гл. 6.). Коли ми виконали нашу роботу, пожива залишається даром Отця нашого; правильним є просити в Нього і за це дякувати Йому. Таким є значення благословення їжі у християнській родині.

2835    Це прохання і пов'язана з ним відповідальність стосуються також іншого голоду, від якого страждають люди: «Не тільки хлібом єдиним живе людина, але всім, що виходить з уст Господніх» (Втор. 8,3; Мт. 4,4), - тобто Його Словом і Його

2443    Духом. Усі християни повинні мобілізувати всі свої зусилля, щоб «проповідувати Євангеліє вбогим». Є люди на землі, що голодні - «не голод за хлібом, не спрага за водою, лише за слуханням слова Господнього» (Ам. 8,11). Ось чому особливе християнське значення цього четвертого прохання стосується Хліба життя: Слова Божого, яке ми повинні прийняти з вірою, і Тіла Христа, яке приймаємо у Євхаристії (Пор. Ів. 6, 26-58.).

2836    Слово «сьогодні» є також вираженням довіри. Господь нас цього навчає (Пор. Мт. 6, 34; Вих. 16, 19.); це не витвір нашої зухвалості. Якщо передовсім йдеться про слово Бога і про Тіло Його Сина, то це «сьогодні» стосується не тільки нашого смертного часу: воно є «сьогодні» Боже:

«Коли ти отримуєш (хліб) кожного дня, то кожен день для тебе є «сьогодні». Якщо Христос в тобі сьогодні, то щоденно Він воскресає для тебе. Яким способом? «Ти Син мій єси, я породив Тебе сьогодні» (Пс. 2,7). «Сьогодні» означає; коли Христос воскресає» (Пор. Св. Амвросій Медіоланський, Про святі таїнства, 5, 26.).

2837       «Насущний» [в лат. тексті «щоденний»]. Це слово – έιούσιον: по-грецьки - у Новому Завіті в іншому значенні не вживається. У своєму часовому значенні воно є педагогічним повторенням слова «сьогодні» (Пор. Вих. 16, 19-21.), щоб «без винятку» утвердити нас у нашому довіри. Але в своєму якісному значенні воно означає все те, що необхідне для життя, а в ширшому значенні - всяке добро, необхідне для існування (Пор. 1 Тим. 6, 8.). У дослівному значенні (έιούσιον: по: «на(д)-сутній») воно означає безпосередньо Хліб життя, Тіло Христове, «ліки безсмертя» (Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Ефесян, 20, 2.), без яких ми не маємо в собі життя (Пор. Ів. 6, 53-56.). Вкінці - у зв'язку з розглянутим вище значенням хліба «щоденного», хліба на «сьогодні» — очевидним є і небесне значення: «день», про який там іде мова, є Днем Господа, Днем Царського Бенкету, антиципований у Євхаристії, яка є перед-смаком Царства, що надходить. Ось чому Євхаристійна літургія повинна відправлятися «щодня».

«Отож Євхаристія - наш щоденний хліб. Сила цієї Божої поживи у єдності: вона з'єднує нас із Тілом Спасителя і робить нас Його членами, щоб ми стали тим, що ми прийняли (...). Цей щоденний хліб також у читаннях, які ви чуєте щодня в церкві, у гімнах, які ви слухаєте і які співаєте. Усе це необхідне в нашому паломництві» (Св. Августин, Проповіді, 57, 7, 7.).

«Отець Небесний заохочує нас як дітей небесних просити Хліба Небесного (Пор. Ів. 6, 51.). Христос «Сам - Хліб, Який, засіяний у Діві, що зійшов у плоті, сформований у страстях, спечений у печі гробу, захований у Церкві, принесений на вівтар, щодня дає вірним небесну поживу» (Св. Петро Хрисолог, Проповіді. 67, 7.).

V. «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»

2838    Це прохання дивовижне. Якщо б воно містило лише першу частину речення - «прости нам провини наші», - воно могло б посередньо міститися у трьох перших проханнях Молитви Господньої, тому що жертва Христа складена «на відпущення гріхів». Однак, згідно з другою частиною речення, наше прохання тільки тоді вислухане, коли ми спочатку задовільними цю вимогу. Наше прохання звернене до майбутнього, а наша відповідь повинна його випередити, їх об'єднує одне слово: «як».

«Прости нам провини наші...»

2839    Зі сміливою довірою ми почали молитися до нашого Отця. Благаючи Його про те, щоб святилося ім'я Його, ми просимо Його, щоб ми дедалі більше освячувалися. Але ми, хоч і вдягли убрання Хрещення, не перестаємо грішити та відвертатися від Бога. Тепер, у цьому новому проханні, ми знову приходимо до Нього, як блудний син (Пор. Лк. 15, 11-32.), і визнаємо себе грішниками перед Ним, як митар (Пор. Лк. 18, 13.). Наше прохання починається певною «сповіддю», коли ми водночас визнаємо наше убозтво і Його милосердя. Наша надія непохитна, бо у Його Синові «ми маємо відкуплення, прощення гріхів» (Кол. 1,14; Еф. 1,7). Дієвий і безсумнівний знак Його прощення знаходимо у таїнствах Його Церкви (Пор. Мт. 26, 28; Ів. 20, 13.).

2840    І все ж нам слід боятись того, що потік милосердя не може проникнути в наші серця, поки ми не вибачили тим, хто нас образив. Любов, як і Тіло Христове, неподільна; ми не можемо любити Бога, Якого не бачимо, якщо не любимо брата чи сестру, яких бачимо (Пор. 1 Ів. 4, 20.)? Якщо ми відмовляємося вибачити нашим братам і сестрам, наше серце замикається, черствість робить його недоступним для милосердної любові Отця; через визнання нашого гріха, наше серце відкривається для Його благодаті.

2841 Це прохання настільки важливе, що воно - єдине, до якого Господь повертається і розвиває його в Нагірній проповіді (Пор. Мт. 5, 23-24; 6, 14-15; Мр. 11, 25.). Людина не в змозі виконати цієї основної вимоги, що належить до таїнства Союзу. Однак «Богові - усе можливе» (Мт. 19,26).

«...як і ми прощаємо винуватцям нашим»

2842    Це слово «як» не є єдиним у проповіді Ісуса. «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5,48); «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6,36); «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного, як я був полюбив вас» (їв. 13,34). Зберігання заповіді Бога не можливе, якщо це розуміти як зовнішнє наслідування Божественного взірця. Мова ж іде про нашу живу участь у святості, милосерді і любові нашого Бога, яка лине «з глибини серця». Лише Дух, Яким «ми живемо» (Гал. 5,25), здатний зробити «нашими» ті самі устремління, які були у Христі Ісусі (Флп. 2, 1- 5.). Таким чином стає можливою єдність прощення, коли «ми прощаємо один одному, як Бог у Христі нам простив» (Еф. 4,32).

2843    Так набирають життєвої сили слова Господа про прощення, про ту любов, яка любить до кінця (Пор. Ів. 13, 1.). Притча про немилосердного боржника, яка увінчує науку Господа про Церковну спільноту (Пор. Мт. 18, 23-35.), закінчується словами: «Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме сердечне братові своєму». Справді, саме там, «у глибині серця», зав'язується і розв'язується все. Не в нашій силі перестати відчувати образи і забувати їх; але серце, яке жертвує себе Святому Духові, змінює рану у співчуття й очищує пам'ять, перетворюючи образу заступництвом.

2844    Християнська молитва доходить аж до прощення ворогам (Пор. Мт. 5, 43-44.). Вона змінює учня відповідно до образу його Вчителя. Прощення - це певна вершина християнської молитви: дар молитви може бути прийнятий лише серцем, яке узгіднене з Божим співчуттям. Прощення свідчить також про те, що в нашому світі любов сильніша від гріха. Мученики минулі й сучасні дають це свідчення про Ісуса. Прощення є головною умовою примирення (Пор. 2 Кор. 5, 18-21.) Божих дітей з їхнім Небесним Отцем і людей між собою (Пор. Іван-Павло II, Енц. « Dives in misericordia », 14.).

2845    Немає ні межі, ні міри цьому по суті Божественному прощенню (Пор. Мт. 18, 21-22; Лк. 17, 3-4.). Якщо йдеться про образи (про «гріхи» за Лк. 11,4 або про «борги» за Мт. 6,12), то фактично ми завжди є боржниками: «Не Мийте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові» (Рим. 13,8). Сопричастя Святої Трійці - це джерело і критерій правдивості всяких взаємовідносин (Пор. 1 Ів. 3, 19-24.). Воно входить у наше життя в молитві, особливо в Євхаристії (Пор. Мт. 5, 23-24.):

«Бог не приймає жертви від тих, що сіють роздори, - Він відсилає їх від жертовника, щоб вони насамперед примирилися зі своїми братами. Бог хоче, щоб ми примирилися з Ним молитвами, які лунають від умиротворених сердець. Найкращою жертвою для Бога є наш мир, братня згода і єдність всього вірного народу в єдності Отця і Сина і Святого Духа» (Пор, св. Кипріян Карфагенський, Про Господню молитву, 23.).

VI. «Не введи нас у спокусу»

2846    Це прохання торкається кореня попереднього, бо наші гріхи є наслідком піддавання спокусі. Ми просимо нашого Отця не «вводити» нас у спокусу. Важко перекласти одним словом грецький термін: він означає «не дозволь увійти в» (Пор. Мт, 26, 41.), «не дай нам впасти у спокусу». «Бог бо не може бути спокушуваний злом, і сам Він не спокушає нікого» (Як. 1,13); навпаки, Він хоче звільнити нас від спокус. Ми просимо в Нього, щоб Він не дозволив нам вступити на шлях, що веде до гріха. Ми задіяні до боротьби «між плоттю і Духом». Цим проханням ми благаємо про Духа розпізнання і сили.

2847 Святий Дух дозволяє нам розпізнавати між випробуванням, необхідним для зростання внутрішньої людини (Пор. Лк. 8, 13-15; Ді. 14, 22; 2 Тим. 3,12.), для «випробувань чесноти» (пор. Рим. 5,3-5), та спокусою, яка веде до гріха і смерті (Пор. Як. 1, 14-15.). Ми також повинні відрізняти між тим, щоб «бути спокушеним» та «піддатися» спокусі. Нарешті, розпізнавання викриває брехню спокуси: на перший погляд предмет спокуси «добрий для поживи, гарний для очей і приманює» (Бут. 3,6), але насправді його плід - смерть.

«Бог не хоче, щоб доброчесність здійснювалась з примусу; Він хоче, щоб вона була добровільною (...). У певному значенні спокуса є корисною. Ніхто, окрім Бога, не знає, що наша душа отримала від Бога, - самі цього не знаємо навіть ми. Проте спокуси показують нам це, щоб ми вчилися самі себе пізнавати і цим самим відкривали власне убозтво та зобов'язувались віддячувати за все те добро, яке спокуси виявили нам» (Орнген, Про молитву, 29, 15 і 17.).

2848    «Не ввійти у спокусу» передбачає рішучість серця: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце (...). ніхто не може двом панам служити» (Мт. 6,21.24). «Коли ми живемо Духом, то Духом і ходімо» (Гал. 5,25). У цій згоді зі Святим Духом Отець дає нам силу. «Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний; Він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести» (1 Кор. 10,13).

2849    А втім, така битва й така перемога неможливі, хіба тільки в молитві. Саме через молитву Ісус перемагає спокусника, від самого початку (Пор. Мт. 4, 1-11.) аж до останньої битви в агонії (Пор. Мт. 26, 36-44.). У цьому проханні дo Отця Христос з'єднує нас із Своєю боротьбою і Своєю агонією перед Страстями. Тут наполегливо лунає заклик до пильності серц (Пор. Мр. 13, 9. 23. 33-37; 14, 38; Лк. 12, 35-40.) та співучасті у чуванні Христа. Чування — це «охорона серця», й Ісус просить Отця за нас: «Бережи їх заради імені Твого» (Iв. 17,11). Святий Дух безперервно намагається  розбудити нас до цього чування (Пор. 1 Кор. 16, 13; Кол. 4, 2; 1 Сол. 5, 6; 1 Пт. 5, 8.). Це прохання набирає свого драматичного значення у зв'язку з останньою спокусою в нашій боротьбі на землі; це прохання про витривалість до кінця. «Ось приходжу, неначе злодій. Блаженний, хто чуває!» (Од. 16,15).

VII. «Але визволи нас від лукавого»

2850    Останнє прохання до нашого Отця міститься також у молитві Ісуса: «Не молю, щоб Ти узяв їх від світу, лише - щоб зберіг їх від лихого» (Iв. 17,15). Це прохання стосується кожного з нас особисто, але завжди саме «ми» молимося в співпричасті з усією Церквою і за визволення всього людського роду. Молитва Господня безперервно відкриває нас до повного обсягу Ікономії спасіння. Наша взаємозалежність у драмі гріха і смерті змінюється на солідарність у Тілі Христовому, у «співпричасті святих» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Reconciliatio et poenitentia », 16.).

2851    У цьому проханні зло не є абстракцією, але означає особу - сатану, злого ангела, який повстає проти Бога. «Диявол», διάβολος той, хто «чинить наперекір» Божому Задумові і Його «ділу спасіння», здійсненому у Христі.

2852    «Душогубець від початку (...), брехун і батько лжі» (Iв. 8,44), «сатана, що зводить вселенну» (Од. 12,9): саме через нього гріх І смерть увійшли у світ і через його остаточну поразку все створіння буде «визволене від гріха і смерті» (Римський Мисал, ЄвхаристіЙна молитва IV, 123.). «Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить. Але той, хто народжений від Бога, береже себе, і лукавий його не чіпає. Ми знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ лежить у злі» (1 Ів. 5,18-19):

«Господь, що узяв на Себе ваш гріх і простив ваші провини, здатний захистити вас і зберегти вас від підступів диявола, що воює з вами, щоб ворог, який звик породжувати гріхи, не застав вас зненацька. Хто довіряє Богові, не боїться диявола. "Коли Бог за нас, хто проти нас?" (Рим. 8,31)» (Св. Амвросій Медіоланський, Про святі таїнства, 5, 30.).

2853    Перемога над «володарем світу цього» (Ів. 14,30) здобута раз і назавжди в ту годину, коли Ісус добровільно віддав Себе на смерть, щоб дарувати нам Своє життя. Тепер здійснюється Суд над цим світом, і володар світу цього «буде вигнаний геть» (Ів. 12,31; Од. 12,11). «Він переслідував Жінку» (Од. 12,13; Пор. Од. 12, 13-16.), але не має над нею влади: нова Єва, «сповнена благодаті» Святого Духа, збережена від гріха і тління смерті (Непорочне Зачаття та Взяття на небо Пресвятої Богородиці Марії Приснодіви). «І розлютився дракон на Жінку і пішов воювати проти решток її нащадків!» (Од. 12,17). Тому-то Дух і Церква просять: «Прийди, Господи Ісусе» (Од. 22,17.20) - бо Його прихід визволить нас від лукавого.

2854    Прохаючи визволити від лукавого, ми також молимося про визволення нас від усякого зла, якого він є винуватцем або ж підбурювачем, - зла теперішнього, минулого і майбутнього. У цьому останньому проханні Церква приносить перед Отцем всі страждання світу. Разом із визволенням від бід, які пригнічують людство, вона благає дорогоцінного дару миру і благодаті витривалого очікування другого пришестя Христа. Молячись таким чином, вона, смиренна у вірі, випереджає остаточне завершення усіх і всього в Христі, Який «має ключі смерті й аду» (Од. 1,18), «хто єсть, хто був, і хто приходить, Вседержитель» (Од. 1,8; Пор. Од. 1,4.):

«Визволи нас, Господи, від усякого зла і обдаруй наші часи миром. Допоможи нам у своєму милосерді, щоб ми, завжди вільні від гріха та безпечні від усякого сум'яття, сповненні надії, очікували приходу нашого Спасителя Ісуса Христа» (Римський Мисал, Обряд Причастя (Емболізм).).

Завершальне славослів'я

2855    Завершальне славослів'я - «Бо Твоє є Царство, і Сила, і Слава навіки» - резюмує, включаючи їх, три перші прохання молитви до Отця: це благання про прославлення Його Імені, про прихід Його Царства і про силу Його спасенної Волі. Але цього разу вони згадуються у формі поклоніння і подяки, як у небесній літургії (Пор. Од. 1, 6; 4, 11; 5, 13.). Князь світу цього брехнею присвоїв собі ці три титули царства, сили і слави (Пор. Лк. 4, 5-6.); Христос, Господь, повертає їх Своєму і нашому Отцеві, аж до того часу, коли Він передасть Йому Царство, коли остаточно звершиться таїнство спасіння і Бог буде усім в усьому (Кор. 15, 24-28.).

2856    «Після закінчення молитви кажеш ти "Амінь", і цим "Амінь", що означає "нехай так станеться" (Пор. Лк. 1, 38.), ти ставиш свою печать під усім, що міститься у цій молитві, якої Бог нас навчив» (Св. Кирило Єрусалимський, Повчання містагогічні, 5, 18.).

КОРОТКО

2857    У молитві «Отче наш» предметом перших трьох прохань є слава Отця: освячення Імені, прихід Царства і сповнення волі Божої. Інші чотири прохання виражають Йому наші бажання: це прохання, які стосуються нашого життя, його підтримування і лікування з гріхів; вони теж дотичні до нашої битви за перемогу Доброго над лукавим.

2858    Коли ми просимо «Хай святиться Ім'я Твоє», ми входимо в Божий Задум про освячення Його Імені, - об'явленого Мойсеєві і згодом у Христі, - нами і в нас, а також: у кожному народі та в кожній людині.

2859    У другому проханні Церква має на увазі головно друге пришестя Христа й остаточний прихід Царства Божого. Вона молиться також за зростання Царства Божого у «сьогодні» нашого життя.

2860    У третьому проханні ми молимо нашого Отця з'єднати нашу волю з волею Його Сина, щоб виконати Його задум спасіння для життя світу.

2861    У четвертому проханні, кажучи «дай нам», ми - у єдності з нашими братами — виражаємо нашу синівську довіру до нашого Небесного Отця. «Хліб наш» вказує на земну поживу, необхідну для існування, а також на Хліб Життя - Слово Боже і Тіло Христове. Ми приймаємо його в Божому «сьогодні» як необхідну і насущну поживу Бенкету Царства, випередженням якої є Євхаристія.

2862    П'яте прохання - це благання Божого милосердя для наших гріхів; це милосердя тільки тоді може проникнути в наше серце, коли ми зуміли вибачити нашим ворогам, за прикладом Христа і з Його допомогою.

2863    Коли говоримо «Не введи нас у спокусу», ми просимо Бога, щоб він не дозволив нам стати на дорогу, яка веде до гріха. Цим проханням ми благаємо про Духа розсудливості і сили; ми просимо благодаті чування і витривалості до кінця.

2864    Останнім проханням - «Але визволи нас від лукавого» — християнин разом із Церквою молить Бога виявити уже здобуту Христом перемогу над «князем світу цього» - над сатаною, ангелом, який особисто виступає проти Бога і Його задуму спасіння.

2865    Завершальним словом «Амінь» ми виражаємо наше «Хай буде» («Fiat»), що стосується усіх семи прохань: «Хай буде так».

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!