Артикул 2. Молитва як боротьба

Частина четверта. Християнська молитва.

Розділ перший. Молитва у християнському житті.

Глава третя. Життя молитви.

І. Закиди проти молитви

2726    У боротьбі молитов нам доводиться опиратися помилковим концепціям молитви - у нас самих та в інших. Дехто бачить у молитві простий психологічний процес, інші - намагання концентрації, аби дійти до розумової порожнечі. Ще інші зводять її до ритуальних звичок та слів. У підсвідомості багатьох християн молитва - це заняття, що не узгоджується з усім тим, що їм потрібно робити: вони для неї не мають часу. Ті, що шукають Бога через молитву, швидко знеохочуються, позаяк вони не знають, що молитва приходить також від Святого Духа, а не лише від них самих.

2727    Нам також слід опиратися ментальності «світу цього»; вона ж бо проникає в нас, якщо ми не пильні. Наприклад, правда буцімто лиш те, що перевірене розумом і наукою (однак молитва - це таїнство, яке переходить межі нашої свідомості і нашої підсвідомості); правда - це нібито цінності виробництва і продуктивність (а молитва непродуктивна, і тому непотрібна); хтивість та вигода - це немов критерії правдивості, добра і краси (а молитва, «любов Краси» [φιλοαλία], захоплюється славою Живого та Правдивого Бога); протиставляючи молитву активізмові, її уявляють як втечу від світу, (тимчасом християнська молитва не є ні відверненням від історії, ні втечею від життя).

2728    Нарешті, наша боротьба повинна протиставитись тому, що ми відчуваємо у молитві як наші невдачі: знеохота від усвідомлення нашої черствості; смуток від того, що ми не все віддали Господеві, маючи «великі маєтки» (Пор. Мр. 10,22.); розчарування, тому що ми не були вислухані так, як ми самі того хотіли; наша зранена гординя, яка міцніє через наше почуття негідності тому, що ми грішні; неправильне сприйняття безкорисливості молитви і т.д. Висновок завжди той самий: навіщо молитися? Щоб подолати ці перешкоди, треба боротися за покору, довір'я і витривалість.

II. Покірна пильність серця Труднощі стосовно молитви

2729    Звичайною трудністю у нашій молитві буває розсіяність думок. Під час усної молитви вона може торкатися слів та їх змісту; вона може торкатися - глибше - і Того, до Кого ми молимося в усній молитві (літургійній чи особистій), в розважанні контемплятивній молитві. Намагатись знайти причини неуважності - означає потрапити в їхню пастку, тимчасом як потрібно всього лиш повернутись до власного серця. Розсіяння виявляє нам те, до чого ми прив'язані, і покірне усвідомлення цього перед Господом повинно передусім пробудити нашу любов до Нього, рішуче жертвуючи Йому серце, аби Він очистив його. Тут має місце боротьба - вибір Пана, Якому потрібно служити (Пор. Мт. 6, 21. 24.).

2730    3 позитивного боку боротьба з нашим «я», корисливим і владолюбним, - це чування, «тверезість» серця. Коли Ісус наполягає на необхідності чування, то йдеться завжди про чування стосовно Нього, до Його приходу в останньому дні і кожного дня: «сьогодні». Наречений приходить опівночі; світло, що не повинно гаснути, - це світло віри: «За тебе промовило серце моє: "Шукайте мого лиця!"» (Пс. 27,8).

2731    Іншою складністю, особливо для тих, хто щиро бажає молитися, є сухість. Вона є елементом контемпляції, коли вихолощене серце не відчуває задоволення у думках, спогадах і почуттях, навіть духовного характеру. Це І є хвилина чистої віри, яка вірно залишається з Ісусом під час агонії і в гробі. «Пшеничне зерно, коли завмре, то рясний плід принесе» (Iв. 12, 24). Якщо сухість походить від недостачі кореня, позаяк слово впало на скелю, тоді боротьба стосується навернення (Лк. 8, 6. 13.).

Перед обличчям спокус у молитві

2732    Брак віри є найпоширенішою і найприхованішою спокусою. Цей брак проявляється не так у явному невірстві, як у будь-якому конкретному виборі. Коли ми починаємо молитися, тисячі справ і турбот, які видаються нагальними, стають першочерговими; це знову ж є хвилина правди серця і вибору любові. Іноді ми звертаємось до Господа як до останнього пристановища: але чи справді ми у те віримо? Іноді ми беремо Господа за союзника, але серце все ще залишається зарозумілим. Брак віри виявляє нам у всіх випадках, що ми ще не маємо покірного серця; «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Iв. 15,5).

2733    Іншою спокусою, якій зарозумілість відчиняє двері - це нудьга. Духовні отці вважають, що це є певна форма депресії, викликана послабленням аскези, і послаблення пильності, недбайливість серця. «Бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26,41). З чим більшої висоти падаємо, тим більше поранимось. Болюча знеохота є зворотним боком зарозумілості. Покірна людина не дивується зі свого горя; воно веде її до більшої довіри, до твердої витривалості.

III. Синівська довіра

2734    Синівську довіру випробовують (вона сама себе випробовує) у скорботах (Пор. Рим. 5,3-5.). Головна трудність стосується прохальної молитви, заступництва за себе або за інших. Дехто навіть перестає молитися, тому що вважає, що його прохання не є вислухане. Виникає два запитання: чому ми вважаємо, що наша молитва не почута? Яким чином наша молитва стає вислуханою, «приносить результат»?

Чому скаржимося, що ми не вислухані?

2735    Насамперед варто було б констатувати одну дивну обставину. Коли ми прославляємо Бога або взагалі дякуємо Йому за добродійства, ми ледве задумуємося над тим, чи приємна Йому наша молитва. А на наші прохання ми вимагаємо очевидного результату. Отож який образ Бога мотивує нашу молитву: чи він є засобом для користування, чи Отцем Господа нашого Ісуса Христа?

2736    Чи ми переконані в тому, «що не знаємо, про що маємо молися, як належить» (Рим. 8,26)? Чи просимо ми в Бога «відповідних благ»? Отець наш знає, що нам потрібно, перш ніж ми попросимо в Нього (Пор. Мт. 6, 8.), проте Він чекає нашого прохання, бо гідність Його дітей - у їхній свободі. Отож треба молитися з Його Духом свободи, щоб уміти істинно пізнавати Його волю (Пор. Рим. 8, 27.).

2737    «Ви не маєте, бо не прохаєте. Ви прохаєте, та не одержуєте, бо прохаєте не на добре, а щоб ужити на пристрасті свої» (Як. 4,2-3; Пор. увесь контекст: Як. 1, 5-8; 4, 1-10; 5, 16.). Якщо ми просимо серцем розділеним, як «перелюбники» (Як. 4,4), Бог не може нас вислухати, бо Він бажає нам добра, бажає нам життя. «Чи думаєте, що Писання даремно говорить: "Аж до заздрости жадає Дух, що в нас пробуває?"» (Як. 4,5). Бог наш ревнує нас, і це - знак правдивості Його любові. Увійдімо ж у бажання Його Духа, і ми будемо вислухані:

«Не журися, якщо ти негайно не отримуєш від Бога того, про що просиш у Нього; бо ж Він хоче дарувати тобі ще більше добро через постійність твого прагнення перебувати з Ним у молитві» (Євагрій ПонтійськиЙ, Про молитву, 34.).

«Він хоче, щоб наше бажання було випробуване молитвами. Так, Він налаштовує нас до прийняття того, що Він готовий нам дати» (Св. Августин, Послання, 130, 8, 17.).

Яким чином наша молитва стає дієвою?

2738    Об'явлення молитви в Ікономії спасіння вчить нас, що віра спирається на дію Бога в історії. Синівська довіра зроджується завдяки найбільш визначній Його дії: страждання і воскресіння Його Сина. Християнська молитва є співпрацею з Божим Провидінням, із задумом Його любові до людей.

2739    У св. апостола Павла ця довіра є сміливою (Пор. Рим. 10, 12-13.), вона ґрунтується на молитві Духа в нас і на вірній любові Отця, Який дарував нам Свого Єдинородного Сина (Пор. Рим. 8, 26-39.). Перетворення серця, що молиться, є першою відповіддю на наше прохання.

2740    Молитва Ісуса робить християнську молитву дієвою. Він є взірцем християнської молитви, Він молиться в нас і з нами. Позаяк серце Сина шукає тільки те, що подобається Отцеві, то як серця усиновлених дітей можуть більше прив'язатися до дарів, ніж до їх Подателя?

2741    Ісус також молиться за нас, в нашому становищі і для нашого добра. Усі наші прохання були раз і назавжди зібрані у Його зойку на Хресті і вислухані Отцем у Його Воскресінні. Саме тому Він не перестає турбуватися про нас перед Отцем (Пор. Євр. 5, 7; 7, 25; 9, 24.). Якщо наша молитва міцно з'єднана з молитвою Ісуса в довірі та синівській сміливості, то ми отримуємо все, про що просимо в Його ім'я, і навіть більше - отримаємо Самого Духа Святого, що володіє всіма дарами.

IV. Витривалість у любові

2742    «Моліться безперестанку» (1 Сол. 5,17) «і дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім'я Господа нашого Ісуса Христа» (Еф. 5,20), «усякою молитвою і благанням моліться у будь-який час в Дусі. І для того чувайте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих» (Еф. 6,18). «Нам не заповіли постійно працювати, чувати і постити, але закон для нас - безупинна молитва» (Євагрій Понтійський, Розділи практичні до Анатолія, 49.). Тільки з любові може плисти цей невичерпний запал. Молитовна боротьба проти нашої зашкарублості і нашого лінивства є боротьбою покірної, довірливої та постійної любові. Ця любов відчиняє наші серця для трьох осяйних і життєдайних очевидностей щодо молитви.

2743    Молитва завжди можлива: час християнина - це час воскрес-лого Христа, Який є «з нами по всі дні» (Мт. 28,20), незважаючи на всі бурі (Лк. 8, 24.). Наш час у руках Божих:

«Можливо мужеві уважно молитись, перебуваючи на форумі чи в дорозі, можливо й ремісникові, сидячи в майстерні й обробляючи шкіри, підносити душу до Бога; так само й слузі, на закупах чи бігаючи сюди й туди на послугах, чи навіть працюючи в кухні - можливо з глибини душі усердне благання возносити» (Св. Іван Золотоустий, Проповіді проАнну, 4, 6.).

2744    Молитва - це життєва необхідність. Доказ через протилежність не менш переконливий: якщо ми не дозволяємо Духу керувати нами, ми знову впадаємо в неволю гріха (Пор. Гал. 5, 16-25.). Як же Святий Дух може бути «нашим Життям», якщо серце наше далеко від Нього?

«Молитва цінніша від усього; вона робить неможливе можливим, важке легким. (...) Неможливо, (...) аби людина, (...) яка молиться, (...) могла грішити» (Св. Іван Золотоустий, Проповіді про Анну, 4, 5.).

«Хто молиться, неодмінно спасається; хто не молиться, неодмінно прирікає себе на осуд» (Св. Альфонс де Лігуорі, Про великий засіб молитви, част.1, гл. 1.).

2745    Християнська молитва і життя є нероздільні, бо йдеться про одну і ту ж любов та одне і те ж самовідречення, яке випливає з любові; про одну і ту ж синівську і люблячу згідливість із задумом Отця; ту ж саму перетворювальну єдність у Святому Дусі, Який завжди щораз більше уподібнює нас до Ісуса Христа; про ту ж саму любов до всіх людей - ту любов, якою полюбив нас Ісус. «Щоб дав вам Отець, чого тільки попросите в Імення Моє. Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!» (Ів. 15,16-17).

«Той безперервно молиться, хто поєднує молитву з ділами і діла з молитвою. Тільки так ми можемо вважати сповненою заповідь безперервної молитви» (Ориген, Про молитву, 12, 2.).

Молитва Години Ісусової

2746    Коли наступила Його Година, Ісус молиться до Отця (Пор. Ів. 17.). Його молитва, яку передає нам Євангеліє, - найдовша з усіх, вона охоплює цілу Ікономію творення і спасіння, а також Його смерть і воскресіння. Молитва Години Ісуса назавжди залишається Його власною молитвою, як також і Його Пасха, яка, хоч здійснилась «раз назавжди», залишається присутньою в літургії Його Церкви.

2747    Християнська традиція справедливо називає цю молитву «архієрейською» молитвою Ісуса. Вона - молитва нашого Первосвященика; вона  невіддільна від Його жертви, Його «переходу» (Пасхи) до Отця, через які Він повністю «посвячується» Отцеві (Пор. Ів. 17, 11. 13. 19.).

2748    У цій Пасхальній жертовній молитві все «знаходить своє звершення у Христі» (Пор. Еф. 1, 10.): Бог і світ, Слово і плоть, вічне життя і час, самовіддана любов і гріх, який її зраджує, присутні учні й ті, які у Нього увірують завдяки їхнім словам, приниження і слава. Це - молитва Єдності.

2749    Ісус виконав все діло Отця, і Його молитва, як і Його жертва, сягає аж до завершення часу. Молитва Години Ісуса наповнює останні часи і спрямовує їх до їх звершення. Ісус, Син, Якому Отець дав усе, увесь відданий Отцеві, і водночас Він висловлюється з найвищою свободою (Пор. Ів. 17, 11. 13. 19.24.) завдяки владі, яку Отець дав Йому над усім живим. Син, Який став слугою, є Господом, Вседержителем (Παντοκράτωρ). Наш Архиєрей, Який молиться за нас також Тим, Хто молиться у нас, і Він же - Бог, Який вислуховує нашу молитву.

2750    Проникаючи у святе Ім'я Господа Ісуса, ми можемо прийняти з нутра молитву, якої Він нас навчає: «Отче наш». Його архієрейська молитва є внутрішнім натхненням великих прохань Молитви Господньої: турботи про Ім'я Отця (Пор. Ів. 17,6. 11. 12.26.), прагнення Його Царства (слави Пор. Ів. 17, 1. 5. 10. 22. 23-26.), сповнення волі Отця, Його задуму спасіння (Пор. Ів. 17,2.4.6.9. 11. 12.24.) та урятування від зла (Пор. Ів. 17, 15).

2751    Нарешті, саме в цій молитві Ісус об'являє і дає нам невіддільне «пізнання» Отця і Сина (Пор. Ів. 17, 3. 6-10. 25.), яке є самим таїнством життя молитви.

КОРОТКО

2752    Молитва передбачає зусилля і боротьбу з самим собою і з підступами спокусника. Молитовна боротьба невіддільна від «духовної борні», яка необхідна для того, щоб постійно діяти в Дусі Христа: кожен молиться так, як живе, — тому що кожен живе так, як молиться.

2753    У молитовній боротьбі ми протиставились помилковим концепціям, різним тенденціям мислення, досвіду наших власних невдач. На ці спокуси, які призводять до сумнівів щодо користі і навіть самої можливості молитви, слід відповідати покорою, довірою і витривалістю.

2754    Основні труднощі в молитовній практиці - розсіяність думок і «сухість». Цілющий засіб ми знаходимо у вірі: у наверненні й пильності серця,

2755    Дві часті спокуси загрожують молитві: брак віри та нудьга, яка є своєрідною депресією духа, викликана послабленням аскези, що веде до зневіри.

2756    Синівська довіра зазнає випробування, коли ми відчуваємо, що наша молитва не завжди вислухана. Євангеліє закликає нас спитати себе, чи наша молитва відповідає бажанню Духа.

2757    «Безперестанку моліться» (1 Сол. 5,17). Молитися можна завжди. Це навіть життєва необхідність. Молитва і християнське життя нероздільні.

2758    Молитва Ісусової Години, правильно названа «архиєрейською молитвою» (Пор. Ів. 17.), підсумовує у Христі цілу Ікономію творення і спасіння. Вона надихає великі прохання молитви «Отче наш».

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!