Артикул 3. У час Церкви

Частина четверта. Християнська молитва.

Розділ перший. Молитва у християнському житті.

Глава перша. Одкровення молитви.

2624    В Єрусалимі, у першій громаді віруючі «перебували в апостольській науці та спільноті і в ламанні хліба, та в молитвах» (Ді. 2,42). Послідовність є характерною для молитви Церкви: основана на апостольській вірі й утверджена любов'ю, вона живиться Євхаристією.

2625    Ці молитви - це передусім ті, що їх вірні слухають і читають у Святому Письмі, але вони пристосовують їх до сьогодення, особливо молитви псалмів, сповнення яких відбувається у Христі (Пор. Лк. 24, 27. 44.). Дух Святий, що таким чином нагадує Христа Його Церкві, яка молиться, також веде її до вічної істини і породжує нові формулювання, що виражають незбагненне таїнство Христа, Який діє у житті, у святих таїнствах та у місії Його Церкви. Ці формулюємвання розвиваються у великих літургійних і духовних традиціях. Форми молитви, які випливають з канонічних апостольських Писань, залишаться нормативними для християнської молитви.

І. Благословення і поклоніння

2626    Благословення виражає глибинний порив християнської молитви: воно є зустріччю Бога і людини. У ньому Дар Божий і приймання його людиною кличуть один одного і об'єднуються. Молитва благословення - це відповідь людини на дари Божі: позаяк Бог благословляє людину, серце людини може благословляти у відповідь Того, Хто є Джерелом усякого благословення.

2627    Цей рух виражається у двох основних формах: чи то він підноситься, ведений Духом Святим через Христа до Отця (ми благословляємо Його за те, що Він благословив нас Пор. Еф. 1, 3-14; 2 Кор. 1, 3-7; 1 Пт. 1, 3-9.); чи то він просить про благодать Святого Духа, Який через Христа сходить від Отця (це Він нас благословляє Пор. 2 Кор. 13, 13; Рим. 15, 5-6. 13; Еф. 6, 23-24.).

2628    Богопоклоніння (адорація) - це перший прояв людини, що визнає себе творінням перед лицем свого Творця. Воно прославляє велич Господа, Який нас створив (Пор. Пс. 95, 1-6.), і всемогутнього Спасителя, Який визволяє нас від зла. У ньому - схиляння духа перед «Царем слави» (Пс. 24, 9-10) та шанобливе мовчання перед Богом, котрий «Великий над усіма» (Пор. св. Августин, Пояснення Псалмів, 62, 16.). Поклоніння Богу, Трисвятому, улюбленому понад усе, наповнює нас покорою і надає впевненості нашим молінням.

II. Прохальна молитва

2629    Благальна лексика у Новому Завіті багата на відтінки: вона означає просити, вимагати, наполегливо домагатися, голосити, волати, кричати, «змагатися в молитвах» (Пор. Рим. 15, 30; Кол. 4, 12.). Найбільш звична форма молитви — позаяк вона найбільш спонтанна - це прохання. Саме у прохальній молитві виражаємо усвідомлення нашого зв'язку з Богом: будучи створіннями, ми не походимо самі від себе, ми не владні над лихами і не являємо собою останньої цілі; як грішники, ми - християни - знаємо, що відвертаємося від нашого Отця. Прохання - це вже до Нього повернення.

2630    У Новому Завіті майже немає молитов - плачей, що такі часті у Старому Завіті. Звідсіля у Христі воскреслому прохання Церкви пройняте надією, навіть якщо ми безупинно очікуємо і щодня знову повинні навертатися. Християнське прохання випливає з іншої глибини: те, що св. апостол Павло називає «стогоном»: це стогін створіння «у родових муках» (Рим. 8,22), це також і наш стогін, «що очікує відкупдення нашого тіла, бо ми надією спаслися» (Рим. 8,23-24), і, нарешті, це є «невимовні стогони» Самого Духа Святого, Який «допомагає нам у немочі нашій; бо ми не знаємо, про шо маємо молитися як належить» (Рим. 8,26).

2631    Прохання про прощення - перший порух прохальної молитви  (пор. слова митаря: «Боже, будь милостивий до мене грішного!» - Лк. 18,13). Воно передує властивій і чистій молитві. Сповнена довіри покора знову вводить нас у світло спілкування з Отцем і Його Сином Ісусом Христом, а також один з одним (Пор. 1 Ів. 1, 7-2. 2.). Тоді, «чого тільки попросимо, одержимо від Нього» (1 Ів. 3,22). Прохання про прощення передує Євхаристійній літургії, як теж і особистій молитві.

2632    Християнське прохання сконцентроване на бажанні та шуканні прийдешнього Царства згідно з наукою Ісуса (Пор. Мт. 6, 10. 33; Лк. 11, 2. 13.). Існує Ієрархія прохань: спочатку ми просимо Царства, згодом - того, що необхідне для його отримання і сприяння його приходу. Це сприяння місії Христа і Святого Духа, яке тепер є місією Церкві, є предметом молитви апостольської спільноти (Пор. Ді. 6, 6; 13,3.). Молитва Павла - апостола в найглибшому значенні цього слова - показує нам, як божественна турбота про всі Церкви повинна надихати християнську молитву (Пор. Рим. 10, 1; Еф. 1, 16-23; Флп. 1, 9-1 1; Кол. 1, 3-6; 4, 3-4. 12.). Молитвою кожен охрещений спричиняється до приходу Царства.

2633    Коли ми таким чином є причасниками до спасенної любові Бога, ми розуміємо, що будь-яка потреба може стати предметом прохання. Христос, Який взяв на Себе все, аби все відкупити, прославляється через прохання, які в ім'я Його (Пор. Ів. 14, 13.) ми приносимо Отцеві. На цій основі апостоли Яків (Пор. Як. 1,5-8.) і Павло закликають нас молитися у всіх обставинах (Пор. Еф. 5, 20; Флп. 4, 6-7; Кол. З, 16-17; 1 Сол. 5, 17-48.).

III. Молитва заступництва

2634    Заступництво - це прохальна молитва, що якнайближче уподібнює нас до молитви Ісуса. Він - єдиний Заступник перед Отцем за всіх людей, зокрема грішників (Пор. Рим. 8, 34; 1 Ів. 2, 1; 1 Тим. 2, 5-8.). Він «може завжди спасти тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитися» (Євр. 7,25). Дух Святий Сам «заступається за нас, (...) і Він заступається за святих, з волі Божої» (Рим. 8,26-27).

2635    Заступатися за інших, просити щось для інших - з часів Авраама властиве серцю, яке живе згідно з Божим милосердям. У час Церкви християнське заступництво бере участь у заступництві Христа: воно є вираженням причастя святих. У заступництві той, хто молиться, «дбає не про своє, але і про інших» (Флп. 2,4), навіть за тих, хто заподіює зло (Пор. Степан, який молиться за своїх мучителів, подібно до Ісуса: пор. Ді, 7, 60; Лк. 23, 28. 34.).

2636    Перші християнські громади проводили жіптя інтенсивно згідно з цією формою спільності (Пор. Ді. 12, 5; 20,36; 21, 5; 2 Кор. 9, 14.). Апостол Павло у той спосіб робить їх співучасниками у своєму слугуванні Євангелію (Пор. Еф. 6, 18-20; Кол. 4, 3-4; 1 Сол. 5, 25), але також і сам заступається за них (Пор. 2 Сол. 1,11; Кол. 1, 3; Флп. 1, 3-4.). Заступництво християн не знає меж: «за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі» (1 Тим. 2,1-2), за переслідувачів (Пор. Рим. 12, 14.), за спасіння тих, хто відкидає Євангеліє (Пор. Рим. 10, 1.).

IV. Молитва подяки

2637    Подяка прикрашає молитву Церкви, яка проявляється і ще більше стає тим, чим є у здійсненні Євхаристій. Насправді, у ділі спасіння Христос звільняє створіння від гріха і смерті, щоб знову присвятити його Богові і повернути Отцеві на Його славу. Подяка членів Тіла приєднується до подяки Голови.

2638    Як і в прохальній молитві, кожна подія і кожна потреба можуть стати предметом   молитовної подяки. Послання св. апостола Павла часто починаються і закінчуються словами подяки, і завжди в ній присутній Господь Ісус. «За все дякуйте: така бо воля Божа щодо Вас у Христі Ісусі» (1 Сол. 5,18). «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці» (Кол. 4,2).

V. Хвалебна молитва

2639      Хвала - це молитва, яка найбільш безпосередньо визнає, що Бог є Богом. Хвала звеличує Бога заради Нього Самого, прославляє Його, не тільки за те, що Він чинить, але й за те, що Він Є. Вона бере участь у блаженстві чистих сердець, які люблять Бога у вірі, перше ніж побачать Його у славі. Через хвалу Дух Святий з'єднується з нашим духом, щоби свідчити про те, що ми - діти Божі (Пор. Рим. 8, 16.), хвала свідчить і Єдинородному Синові, у Якому ми усиновлені і через Якого ми прославляємо Отця. Хвала об'єднує інші форми молитви і заносить їх до Того, Хто є їхнє Джерело і Кінець: «Та для нас один Бог - Отець, що від Нього (походить) все і для Нього - ми» (1 Кор. 8,6).

2640    Св. Лука часто згадує у своєму Євангелії захоплення і хвалу перед чудами Ісуса. Він підкреслює це також з приводу діл Святого Духа, якими є Діяння Апостолів: перша християнська громада Єрусалима (Пор. Ді. 2, 47.), оздоровлення кульгавого Петром та Іваном (Пор. Ді. 3, 9.), прославлення Бога (Пор. Ді. 4, 21.) натовпом, погани в Пісидії, які «раділи і прославляли слово Господнє» (Ді. 13,48).

2641    «Проказуйте поміж собою псалми й гімни, і духовні пісні; співайте й грайте у серцях ваших для Господа» (Еф. 5,19; пор. Кол. 3,16). Як і натхнеш автори Нового Завіту, перші християнські громади знову перечитують Книгу Псалмів, оспівуючи в них таїнство Христа. Оновлені в Дусі, вони складають також гімни і пісні, оспівуючи нечуване, що здійснив Бог у Його Синові: Його Воплочення, Його Смерть, що смерть подолала. Його Воскресіння і Вознесіння по правиці Отця (Пор. Флп. 2,6-11;Кол. І, 15-20; Еф. 5, 14; 1 Тим. З, 16; 6, 15-16; 2 Тим. 2. 11-13.). Саме від цих «чудесних дій» усієї Ікономії спасіння здіймається славослів'я і хвала Богові (Пор. Еф. 1, 3-14; Рим. 16, 25-27; Еф. 3, 20-21; Юди 24-25.).

2642    Апокаліпсис - об'явлення того, що «мас незабаром статися», - грунтується на піснях небесної літургії (Пор. Од. 4, 8-11; 5, 9-14; 7, 10-12.), а також на заступництві «свідків» (мучеників: Од. 6,10). Пророки і святі, всі ті, що були вбиті на землі, через свідчення про Ісуса (Пор. Од. 18, 24.), численний натовп тих, які, пройшовши через великі страждання, випередили нас у Царстві Божому, оспівують хвалу, прославляючи Того, Хто сидить на престолі, й Агнця (Пор. Од. 19. 1-8.). У спів-причасті з ними Церква на землі також співає ці гімни у вірі й у випробовуваннях. Віра - у прохальній і заступницькій молитвах - сподівається без усякої надії і дякує «Отцеві світил», від Якого «усякий досконалий дар згори сходить» (Як. 1,І7). Таким чином, віра є чистою хвалою.

2643    Євхаристія містить та виражає всі форми молитви: вона -«чиста жертва» всього Тіла Христового «на славу Імені Його» (Пор. Мал. 1,11.); за Традицією Сходу і Заходу саме вона - «жертва хвали».

КОРОТКО

2644    Дух Святий, Який навчає Церкву і нагадує їй усе, що говорив Ісус, водночас виховує її до молитовного життя, породжуючи нові вислови молитви у межах незмінних форм: благословення, прохання, заступництва, подяки і хвали.

2645    Тому, що Бог благословляє людину, серце людини у свою чергу може благословляти Того, Хто є Джерелом усякого благословення.

2646    Предметом прохальної молитви є прощення,  шукання Царства Божого, а також усяка справжня потреба.

2647    Молитва заступництва полягає у проханні за інших. Вона не мас меж: і поширюється навіть на ворогів.

2648    Будь-яка радість і будь-яке горе, будь-яка подія і будь-яка потреба можуть бути предметом подяки, яка, приєднуючись до подяки Христа, повинна наповнювати все наше життя: «За все дякуйте» (1 Соя. 5.18).

2649    Молитва хвали, цілком безкорислива, підтешеться до Бога; вона оспівує Бога заради Нього Самого, прославляє Його, не лише за те, що Він робить, але й за те, що ВІН Є.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!