Артикул 2. У повноті часу

Частина четверта. Християнська молитва.

Розділ перший. Молитва у християнському житті.

Глава перша. Одкровення молитви.

Ісус молиться

2599    Син Божий, що став Сином Діви., навчився молитви також Своїм людським серцем. Він вчиться від Своєї Матері, яка зберігала у серці всі «великі діла» Всемогутнього Бога і розмірковувала про них (Пор. Лк. 1,49; 2, 19. 51.). Він молиться словами і ритмами молитви Свого народу в синагозі Назарета і в Храмі. Але Його молитва випливає із потаємнішого джерела, як Він, дванадцятилітній, дає нам пізнати: «Я маю бути при справах Отця Мого» (Лк. 2,49). Тут починає відкриватися новизна молитви в повноті часу: синівська молитва, яку очікував Отець від Своїх дітей, буде врешті втілена Самим Єдинородним Сином у Його людській природі, з людьми і заради людей.

2600   Євангеліє від Луки підкреслює дію Святого Духа і значення молитви в служінні Христа. Ісус молиться перед вирішальними моментами Своєї місії: перед тим, як Отець свідчить про Нього при Його Хрещенні (Пор. Лк. 3,21.) та Пре ображенні (Пор. Лк. 9, 28.), перед тим, як Він здійснить задум любові Отця у Своїх страстях (Пор. Лк. 2, 41-44). Він також молиться перед вирішальними моментами, які торкаються служіння апостолів: перед тим, як вибрати І покликати їх (Пор. Лк. 6, 12.), перед тим, як Петро визнає Його як «Христа Божого» (Пор. Лк. 9, 18-20.), і молиться, щоб віра голови апостолів не ослабла у спокусі (Пор. Лк. 22, 32.). Молитва Ісуса перед спасенними подіями, які Отець доручає Йому здійснити, - це повне покори і довіри віддання Своєї волі люблячій волі Отця.

2601    «Якось Він молився в одному місці, і, як закінчив, сказав до Нього один з Його учнів: «Господи, навчи нас молитись» (Лк. 11,1). Чи не тому учень бажає молитися, що спершу він спостерігає за молитвою свого Вчителя? Він може, таким чином, навчитись від Учителя молитви. Споглядаючи і слухаючи Сина, діти вчаться молитися до Отця.

2602    Ісус часто відходить на безлюддя і молиться на самоті, на горі, переважно вночі (Пор. Мр. 1, 35; 6, 46; Лк. 5, 16.). У Своїй молитві Він представляє людей, позаяк Він прийняв людську природу у Своєму Вошюченні, і Він, приносячи Самого Себе, приносить їх як дар Отцеві. Він - Слово, що «прийняло плоть» - приєднується у Своїй людській молитві до всього того, чим живуть Його «брати» (Євр. 2,12). Він співчуває їхнім недугам, щоб визволити їх від недуг (Пор. Євр. 2, 15; 4, 15.). Саме для цього послав Його Отець. Таким чином, Його Слова і діла виявляються наочним виявом Його молитви «прихованої».

2603    Від часу земного життя Христа євангелісти зберегли для нас дві Його молитви у більш дослівній формі. І обидві вони розпочинаються подякою. У першій з них (Пор. Мт. 11, 25-27; Лк. 10, 21-22.) Ісус сповідує Отця, визнає Його і благословляє, бо ж Він приховав таїнства Царства від тих, що вважали себе вченими, і відкрив «немовлятам» («убогим» з Блаженств). Його зворушення «Так, Отче!» виражає глибину Його серця і повну згоду з «тим, що було до вподоби» Отцеві, як відгомін «хай буде так» Його Матері в момент Його зачаття - і ніби вступ до того, що Він скаже Отцеві під час боротьби у Гетсиманському саду. Уся молитва Ісуса перебуває в цій згоді любові — цілковитій відданості Його людського серця «таїнству волі» Отця (Еф. 1,9).

2604    Другу молитву подає св. євангеліст Іван (Пор. Ів. 11, 41-42.) перед розповіддю про воскресіння Лазаря. Цій події передує подяка: «Отче, дякую Тобі, що Ти почув Мене». Це означає, що Отець завжди вислуховує прохання Сина. Ісус додає: «Я і це знав, що Ти завжди вислухаєш Мене», - це означає, що Ісус, зі Свого боку, просить Отця постійно. Отож, молитва Ісуса, підтримувана подякою, відкриває нам, як треба просити: раніш, ніж дар є дарований, Ісус згідний з Тим, Хто дарує і Хто віддає Себе в дарах. Ціннішим є Той, Хто дарує, ніж дар, що дається. Він є «Скарбом», і в Ньому перебуває серце Його Сина: дар дається «з надлишком» (Пор. Мт. 6, 21. 33.).

2746    «Архиєрейська» молитва Ісуса (Пор. Ів. 17.) займає унікальне місце в Ікономії спасіння, їй буде присвячений роздум наприкінці першого розділу. Вона об'являє нам, що молитва нашого Архиєрея є неустанною і при цьому містить те, чого Він навчає нас у молитві, зверненій до Отця нашого, про що буде мова в другому розділі. Коли приходить година виконати задум любові Отця, Ісус дозволяє на мить побачити незмірну глибину Його синівської молитви - не лише перед добровільним жертвуванням Себе («Отче... хай буде воля не Моя, а Твоя!»: Лк. 22, 42), а й у своїх останніх словах на хресті, де молитва і жертва складають одне ціле: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23,34); «Істинно кажу тобі: сьогодні будеш зо Мною в раю» (Лк. 23,43); «жінко, ось син Твій (...) Ось Матір твоя» (Ів. 19,26-27); «Спраглий я!» (Ів, 19,28); «Боже мій! Нащо Ти покинув Мене?» (Мр. 15, 34; Пор. Пс. 22, 2.); «Звершилось» (Ів. 19,30); «Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!» (Лк. 23,46), — аж до «сильного крику», з яким Ісус віддав Духа (Пор. Мр. 15, 37; Ів. 19, 30.).

2606    В цьому крику воплоченого Слова зібрані усі злигодні у всі часи людства, поневоленого гріхом і смертю, усі прохання і клопотання історії спасіння. І Отець, воскрешаючи Свого Сина, приймає їх і відповідає на них, перевершуючи всі сподівання. Так здійснюються і докопується драма молитви в Ікономії творення і спасіння. Псалтир подає нам ключ до драми у Христі. У «нинішньому дні» Воскресіння Отець каже: «Ти Син Мій єси, я породив Тебе сьогодні. Проси Мене, і Я дам Тобі народи в спадщину і кінці землі в посілість» (Пс. 2,7-8; Пор. Ді. 13, 33.).

Послання до Євреїв у драматичних словах пояснює, як молитва Ісуса перемагає і дає спасіння: «Він за днів плоті Своєї з голосінням великим та слізьми приніс був молитви й благання до Того, Хто міг спасти Його від смерти, і Він був вислуханий за благоговіння; і хоч Він був Сином, проте навчився послуху з того, що вистраждав був, а вдосконалившись, Він для всіх, хто слухняний Йому спричиниться до вічного спасіння» (Євр. 5,7-9).

Ісус навчає молитви

2607    Коли Ісус молиться, Він уже навчає нас молитви. Божественний шлях нашої молитви - це Його молитва до Отця. Але Євангеліє подає нам безпосередньо зрозумілу науку Ісуса про молитву. Він як педагог починає наше навчання від того місця, на якому ми знаходимось, і поступово веде нас до Отця. Звертаючись до народу, який іде за Ним, Ісус виходить із того, що ці люди вже знають про молитву Старого Союзу, і відкриває їх для новизни прийдешнього Царства. Згодом Він розкриває цю новизну у притчах. Вкінці Своїм учням, які повинні стати учителями молитви в Його Церкві, Він говорить відверто про Отця і про Духа Святого.

2608    Починаючи з Нагірної проповіді, Ісус обстоює навернення серця: примирення з братом перед принесенням жертви на вівтар (Пор. Мт. 5, 23-24.), любов до ворогів і молитва за переслідувачів (Пор. Мт. 5, 44-45.), молитва до Отця «у тайні» (Мт. 6,6), малослів'я у молитві (Пор. Мт. 6, 7.), прощення з глибини серця в молитві (Пор. Мт. 6, 14-15.), чистота серця і пошук Царства (Пор. Мт. 6, 21; 25, 33.). Таке навернення повністю спрямоване до Отця і є в суті синівським.

2609    Серце, яке зважилось на таке навернення, вчиться молитви у вірі. Віра - синівське приєднання до Бога, що перевищує все те, що ми відчуваємо або розуміємо. Вона стає можливою тому, що улюблений Син відкрив нам доступ до Отця. Він може веліти, щоб ми «шукали» і «стукали», тому що Він Сам - двері та дорога (Пор. Мт. 7, 7-11; 13-14.).

2610    Так само, як Він молиться до Отця і дяку возносить Йому перед тим, як прийняти Його дари, Ісус навчає нас цієї синівської сміливості: «Усе, чого ви попросите у молитві, вірте, що одержите» (Мр. 11,24). Такою є сила молитви: «все можливе тому, хто вірує» (Мр. 9,23), «вірою, яка не вагається» (пор. Мт. 21,21). Наскільки Ісус засмучений «невірством» Своїх ближніх (Мр. 6,6) і «маловір'ям» Своїх учнів (Мт. 8,26), настільки ж Він захоплений великою вірою римського сотника (Мт. 8,10) та ханаанянки (Мт. 15,28).

2611    Молитва віри полягає не тільки в тому, щоб говорити: «Господи, Господи!», але й у тому, щоб налаштувати серце для виконання волі Отця (Мт. 7,21). Ісус закликає учнів до того, щоб їх молитва містила в собі прагнення сприяти Божому задуму (Пор. Мт. 9, 38; Лк. 10, 2; Ів. 4, 34.).

2612    В Ісусі «наблизилось Царство Боже» (Мр. 1,15). Він закликає до навернення і віри, а також до пильності. У молитві учень пильнує, очікуючи Того, Хто є і Хто приходить, - пам'ятаючи про Його перший Прихід у покорі плоті і в надії на Його другий Прихід у Славі (Пор. Мр. 13; Лк. 21, 34-36.). Молитва учнів у співучасті зі Своїм Учителем, -це боротьба; пильнуючи в молитві, ми не впадаємо у спокусу (Пор. Лк. 22, 40. 46.).

2613   Три важливі притчі про молитву передає нам св, євагеліст Лука:

Перша, «Про настирливого приятеля» (Пор. Лк. 11, 5-13.), запрошує до наполегливої молитви: «Стукайте, і вам відчинять». Тому, хто так молиться, Отець Небесний «дасть усе, що той потребує», а передусім - Духа Святого, Який містить усі дари.

Друга притча, «Про докучливу вдову» (Пор. Лк 18, 1-8), що зосереджена на одній з ознак молитви: треба завжди невтомно з терпінням і вірою молитися. «А втім, коли прийде Син Чоловічий, чи знайде на землі віру?»

Третя притча, «Про митаря та фарисея» (Пор. Лк. 18,9-14.), стосується покори серця, яке молиться. «Боже, змилуйся надо мною грішним!» Цю молитву як свою невпинно проказує Церква: «Киріє елейсон!»

2614    Відверто довіряючи Своїм учням таїнство молитви до Отця, Ісус відкриває їм, якою повинна бути їхня і наша молитва, коли Він повернеться до Отця у Своїй прославленій людській природі. Тепер новизною є: «Просити в Його ім'я» (Ів. 14,13). Віра в Ісуса вводить учнів у пізнання Отця, бо Ісус є «Путь, Істина і Життя» (їв. 14,6). Віра приносить свої плоди в любові: зберігати Його слово, Його заповіді, перебувати з Ним в Отці, Який у Ньому нас до такого ступеня любить, що в нас перебуває. У цьому Новому Союзі наша впевненість полягає у тому, що наші прохання, які ґрунтуються на молитві Ісуса (Пор. Ів. 14, 13-14.), будуть в й слухані.

2615    Більше того, коли наша молитва з'єднується з молитвою Ісуса, Отець дає нам «іншого Утішителя, щоб з нами був повіки, Духа Істини» (їв. 14,16-17). Така новизна молитви та її умов відкрилась під час прощальної розмови Ісуса з учнями (Пор. Ів. 14, 23-26; 15, 7. 16; 16, 13-15. 23-27.). Християнська молитва у Дусі Святому стає співпричастям любові з Отцем, не лише через Христа, але й у Христі: «В ім'я Моє досі ви не просили нічого. Просіть - і отримаєте, щоб повна була ваша радість» (їв. 16,24).

Ісус вислуховує молитву

2616    Молитва до Ісуса уже вислухана Ним під час Його земного служіння через знаки, які випереджають могутність Його смерті та Воскресіння: Ісус вислуховує молитву віри, яку словесно виразили (прокажений (Пор. Мр. 1, 40-41.); Яір (Пор. Мр. 5, 36.); ханаанянка (Пор. Мр. 7, 29.); добрий розбійник (Пор. Лк. 23, 39-43.)), чи молитву мовчазну (ті, що принесли розслабленого (Пор. Мр. 2, 5.); кровоточива, яка доторкається до Його одягу (Пор. Мр. 5, 28.); сльози  грішниці і пахощі, які вона принесла (Пор. Лк. 7, 37-38.)). Наполегливе прохання євангельських сліпих - «Помилуй нас, Сину Давидів!» (Мт. 9,27) або «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Мр. 10,48) - увійшло до традиції Церкви в словах Ісусової Молитви: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!» Зцілюючи недуги або прощаючи гріхи, Ісус завжди відповідає на молитву, що звернена до Нього з вірою: «Іди в мирі, віра твоя спасла тебе!» Св. Августин чудово підсумовує три аспекти молитви Ісуса: «Він молиться за нас як наш Священик; Він молиться у нас як наш Голова; до Нього звернені наші молитви як до нашого Бога. Тож упізнаймо наші голоси в Ньому і Його голос у нас» (Пор. св. Августин, Пояснення Псалмів, 85, 1; пор. Літургія Годин, Загальний вступ, 7.).

Молитва Діви Марії

2617    Молитва Марії відкривається нам на світанку повноти часів. Перед Воплоченням Сина Божого та перед зісланням Святого Духа, її молитва особливим способом взаємодіє задуму благовоління Отця - у момент Благовіщення молилась заради зачаття Христа (Пор. Лк. 1, 38.) і в момент П'ятдесятниці заради створення Церкви, Тіла Христового (Пор. Ді- 1, 14.). У вірі Його покірної слугині Дар Божий прийнято так, як Він сам очікував від початку часу. Та, котру Всемогутній зробив «повною благодаті», відповідає жертвою всього свого єства: «Ось я раба Господня; нехай станеться зі мною по слову Твоєму». «Нехай станеться!» («Fiat») - такою є християнська молитва: цілком належати Йому, тому що Він повністю належить нам.

2618      Євангеліє вказує нам, як Марія молиться і у вірі заступається: у Кані (Пор. Iв. 2, 1-12.) Мати Ісусова просить Свого Сина поклопотатися про весільний бенкет, який є знаком іншої Вечері - вечері Агнця, Який дає Своє Тіло і Свою Кров на прохання Церкви, Своєї Напеченої. В час Нового Союзу біля хреста (Пор. Iв. 19, 25-27.) є вислухана молитва Марії як Жінки, нової Єви, істинної «Матері живих».

2619    Таким чином Пісня Богородиці (Лк. 1,46-55.) (латинське «Magnificat»), візантійське «Μεγαλυνάριον» - «Величає [душа Моя Господа]..,») є водночас гімном Матері Божої і Церкви - гімном Доньки Сіону і нового Народу Божого, гімном подяки за повноту благодаті, даної в Ікономії спасіння, піснею «вбогих», чия надія здійснилася у сповненні обітниць, даних «батькам нашим — Авраамові і Його потомству повіки».

КОРОТКО

2620    У Новому Завіті досконалим взірцем молитви є синівська молитва Ісуса. Здійснювана зчаста на самоті, потай, Молитва Ісуса є згодою любові, виражає повну відданість волі Отця аж до хреста і цілковиту впевненість у тому, що буде вислухана.

2621    Навчаючи, Ісус вчить учнів молитися з очищеним серцем, з живою, стійкою вірою та синівською сміливістю. Він закликає їх до неспання і в ім'я Його просити Отця. Ісус Христос Сам вислуховує молитви, звернені до Нього.

2622    Молитва Діви Марії - її «Нехай станеться» («Fiat») та її Величання «Magnificat» - свідчить про те, як Своїй у вірі Вона повністю приносить Себе у жертву Богові.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!