Артикул 6. Шоста Заповідь

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ другий. Десять Заповідей.

Глава друга. Люби ближнього твого, як самого себе.

Ви чули, що було сказано: «Не чини перелюбу». А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той уже вчинив перелюб із нею у своїм серці» (Мт. 5,27-28).

І. «Чоловіком і жінкою сотворив їх»

2331 «Бог є любов. Він переживає в Собі таїнство єднання і любові. Сотворивши людство чоловіком і жінкою на Свій образ (...), Бог виписав на ньому його покликання, а отже, здатність і належну відповідальність любові і єднання» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 11.).

«І сотворив Бог людину на Свій образ (...), чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1,27). «Будьте плідні й множтеся» (Буг. 1,28). «Коли Бог сотворив людину, Він зробив її на подобу Божу. Сотворив Він їх - чоловіка й жінку, і благословив їх, і дав їм їм'я «людина» тоді, коли сотворив їх» (Бут. 5,1-2)

2332    Сексуальність впливає на всі сторони людської особи в єдності її тіла і душі. Вона стосується насамперед емоційності, здатності любити і народжувати, і взагалі - здатності зв'язувати себе узами єднання з іншими.

2333    Кожному - і чоловікові, і жінці - слід визнати і прийняти свою сексуальну тотожність. Фізична, моральна і духовна відмінність  і взаємодоповнювання спрямовані  на добро подружжя і процвітання родинного життя. Гармонія подружньої пари і суспільства залежить частково від того, як чоловік і жінка вводять у життя своє взаємодоповнювання, свої взаємні потреби й взаємну підтримку.

2334    «Створюючи людину чоловіком і жінкою, Бог у рівній мірі наділив особовою гідністю чоловіка і жінку» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 22; пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 49.). «Людина є особою, однаково чи то чоловік, чи жінка, бо обоє створені на образ і подобу особового Бога» (Іван-Павло   II, Апост. посл. « Мulieris dignitatem », 6.).

2335    Кожна з обох статей із рівною гідністю, хоча різним способом, є образом сили і ніжної любові Бога. Союз чоловіка і жінки в подружжі є мовби наслідуванням у плоті великодушності і плідності Творця: «Так-то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2,24). З цього союзу походять усі людські покоління (Пор. Бут. 4, 1-2. 25-26; 5, 1.).

2336    Ісус прийшов, щоб відновити творення в його первісній чистоті. У Своїй Нагірній проповіді Він чітко тлумачить намір Бога: «Ви чули, що було сказано: «Не чини перелюбу». А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той уже вчинив перелюб із нею у своїм серці» (Мт. 5,27-28). Людина не повинна розлучити того, що Бог сполучив (Пор. Мт. 19, 6.).

Церковна Традиція розуміє Шосту Заповідь як таку, що охоплює цілість людської сексуальності.

II. Покликання до чистоти

2337    Цнотливість означає осягнуту цілісність сексуальності в людині, а через це внутрішню єдність людини в її тілесному і духовному бутті. Сексуальність, через яку виражається належність людини до тілесного й біологічного світу, стає особистою і справді людською, якщо вона входить у стосунок людини з людиною, у взаємне дарування чоловіка і жінки, яке є цілковите і не обмежене в часі.

Чеснота цнотливості передбачає, отже, цілісність особи і повноту дару.

Цілісність особи

2338    Цнотлива особа зберігає цілісність закладених у ній сил життя і любові. Ця цілісність забезпечує єдність особи і суперечить всякій поведінці, яка її ранить. Вона не терпить ні подвійного життя, ні подвійної мови (Пор. Мт. 5, 37.).

2339    Чистота тісно пов'язана з зусиллям панування над собою, що є школою людської свободи. Альтернатива зрозуміла: або людина керує своїми пристрастями й отримує спокій, або дозволяє їм поневолити себе і стає нещасною (Пор. Сир. 1,22.). «Гідність людини вимагає, щоб вона діяла згідно зі свідомим і вільним вибором, дозрілим і внутрішньо визначеним особистим переконанням, а не лише під впливом інстинктивних поштовхів чи зовнішнього примусу. А такої гідності людина досягає, коли - звільнившись з усякої неволі пристрастей - іде до своєї мети, вільно вибираючи добро та пильно й вміло вживаючи відповідні до цього засоби» (II Ватикаиський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 17.).

2340    Той, хто хоче залишитися вірним обітницям свого Хрещення і протистояти спокусам, вдаватиметься до таких засобів: самопізнання, практикування аскези відповідно до власних обставин, послух Божим заповідям, вправляння у моральних чеснотах і вірність молитві. «Стриманість знову збирає і складає нас в одно ціле; вона веде нас.до тієї єдності, яку ми втратили, розпорошуючись» (Св. Августин, Сповідь, 10, 29, 40.).

2341    Чеснота цнотливості залежить від головної чесноти поміркованості, яка спрямована на те, щоб підкорити розумові пристрасті та пожадання людської чуттєвості.

2342    Панування над собою є довгою працею і вимагає тривалості. Ніколи не можна думати, що воно досягнене раз і назавжди. Контроль над собою потребує зусилля, до якого треба знову й знову вдаватися упродовж усього життя (Пор. Тим. 2, 1-6.). Особливих зусиль належить докладати в дитинстві та молодості, тобто в період формування особистості.

2343    Цнотливість має свої закони зростання, які проходять ступенями, позначеними недосконалістю і, часто-густо, гріхом. «День за днем доброчесна й цнотлива людина формує себе численними і вільними рішеннями. Так вона пізнає, любить і чинить моральне добро, йдучи ступенями свого зростання» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 34.).

2344    Цнотливість є працею у найвищій мірі особистою, але вона також пов'язана з культурним зусиллям, бо існує «взаємозалежність між розвитком особи та розвитком самого суспільства» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 25.). Цнотливість передбачає пошану прав особи, зокрема права на отримання інформації і освіти, які шанують моральні й духовні виміри людського життя.

2345    Цнотливість є моральною доброчесністю, але також є Божим даром, благодаттю, плодом Святого Духа (Пор. Гал. 5, 22-23.). Святий Дух дає здатність відродженому водою Хрещення (Пор. 1 Ів. З, 3.) наслідувати чистоту Христа.

Повнота дарування себе

2346    Любов є формою всіх чеснот. Під її впливом цнотливість виявляється як школа дарування себе. Панування над собою скероване на самовідданість. Цнотливість робить людину, яка її дотримується, свідком перед ближнім вірної і ніжної любові Бога.

2347    Чеснота чистоти розвивається у приязні. Вона вказує учням, з як треба йти і наслідувати Того, Хто нас обрав як Своїх власних друзів (Пор. Ів. 15, 15.), цілковито віддав Себе нам і зробив нас учасниками Своєї Божої природи. Цнотливість є обітницею безсмертя.

Цнотливість виражається особливо у дружбі з ближнім. Дружба між людьми тієї самої статі або різних статей є великим добром для всіх. Вона веде до духовного єднання.

Різні форми цнотливості

2348    Усі хрещені покликані до чистоти. Християнин «одягнувся у Христа» (Гал. 3,27), Який є взірцем цнотливості. Усі вірні Христа покликані до життя в цнотливості, згідно з різними станами життя. У момент свого Хрещення християнин зобов'язався свою емоційність підкорити цнотливості. «Усі люди повинні відзначатися цнотливістю відповідно до різних станів свого життя; одні, обіцяючи Богові дівицтво або неодруженість, можуть чудовим способом легше посвятитися Богові неподільним серцем; інші - живучи згідно із загальним моральним законом, чи то як сімейні, чи неодружені» (Конгрегація віровчення, Декл. « Persona humana », 11.). Одружені покликані жити в подружній чистоті; інші практикують чистоту в стриманості:

«Існують три види цієї доброчесності; цнотливість подружжя, цнотливість вдівства І цнотливість дівицтва. Ми не хвалимо котроїсь з них, відкидаючи інші. Саме цим багата дисципліна Церкви» (Св. Амвросій МедІоланський, Про вдів, 23.).

2350    Наречеш покликані жити у стриманості. Це випробовування буде для них розкриттям взаємної пошани, школою вірності і скріплення в надії прийняти одне одного від Бога. Вони відкладуть до часу подружнього життя ті вияви ніжності, які властиві подружній любові. Вони повинні допомагати одне одному взаємно зростати в цнотливості.

Провини проти цнотливості

2351      Розбещеність є невпорядкованою пожадливістю або непоміркованим задоволенням еротичної насолоди. Сексуальне задоволення є морально невпорядкованим, якщо його шукають заради себе самого, відокремлено від мети продовження роду і спільності.

2352     Під мастурбацією слід розуміти добровільне збудження статевих органів, щоб отримати еротичне задоволення. «Учительське Служіння Церкви, постійна традиція і моральна свідомість християн завжди стверджували без вагань, що мастурбація є актом, внутрішньо і серйозно невпорядкованим». «Якою б не була причина, добровільне використання статевої можливості поза нормальними подружніми стосунками суттєво суперечить їх призначенню». Тут пошук сексуальної насолоди здійснюється поза «статевим стосунком, який вимагається моральним законом, що реалізує в контексті справжньої любові повний сенс взаємного віддання себе і продовження людського роду» (Конгрегація віровчення, Декл. «Persona humana»,9.).

Щоб сформулювати справедливу оцінку моральної відповідальності конкретних осіб і спрямувати до пастирської дії, треба врахувати чуттєву незрілість, силу набутих звичок, стан тривоги та інші психічні або суспільні чинники, які можуть применшувати чи навіть зводити до мінімуму провину.

2353    Розпуста є позаподружнім статевим зв'язком між вільними чоловіком і жінкою. Вона серйозно суперечить гідності осіб та людській сексуальності, яка природно скерована до добра подружжя та до народження і виховання дітей. Крім того, розпуста є тяжкою причиною спокуси, коли вона спричинює моральне зіпсуття молоді.

2354    Порнографія полягає у виокремленні сексуальних актів, дійсних або симульованих, з інтимного життя партнерів, щоб навмисно виставляти їх на показ іншим. Вона ображає цнотливість, бо спотворює подружній акт як взаємний інтимний дар подружжя. Вона серйозно посягає на гідність тих, які цьому віддаються (акторів, комерсантів, публіку), бо кожен стає для іншого предметом примітивного задоволення і недозволеної користі. Вона занурює їх усіх у світ ілюзій. Порнографія є важкою провиною. Цивільна влада повинна перешкодити виробництву і розповсюдженню порнографічних матеріалів.

2355    Проституція зазіхає на гідність особи, яка нею займається, стаючи предметом еротичної приємності іншого. Той, хто платить, тяжко грішить проти себе самого: він нищить цнотливість, до якої його зобов'язує Хрещення, і заплямовує своє тіло - храм Духа Святого (Пор. 1 Кор. 6, 15-20.). Проституція становить соціальне лихо. Вона торкається, звичайно, жінок, а також чоловіків, дітей і підлітків (у двох останніх випадках гріх подвоюється, будучи також причиною спскушування). Хоч проституція завжди є важким гріхом, проте бідність, шантаж і суспільний тиск можуть зменшити відповідальність за провину.

2356    Зґвалтуванню означає насильне втручання в сексуальну інтимність людини. Воно є посяганням на справедливість і любов. Зґвалтування глибоко ранить право кожного на пошану, свободу, фізичну і моральну цілісність. Воно завдає тяжкої шкоди і може позначити ціле життя жертви. Воно є завжди внутрішньо злим актом. Ще важчим гріхом є зґвалтування, вчинене родичами (див.: кровозмішання) або вихователями щодо дітей, які їм довірені.

Цнотливість і гомосексуалізм

2357    Гомосексуалізм означає стосунки між чоловіками або між жінками, які відчувають винятковий або переважаючий сексуальний потяг до осіб такої ж статі. Він набирав найбільш різноманітних форм упродовж століть і культур. Його психічне походження залишається загалом нез'ясованим. Спираючись на Святе Письмо, яке розглядає гомосексуальні дії як важкі спотворення (Пор. Бут. 19, 1-29; Рми. 1, 24-27; 1 Кор. 6, 9-10; 1 Тим. 1, 10.), Церковна Традиція завжди проголошувала, що «акти гомосексуалізму за самою своєю внутрішньою природою є невпорядкованими» (Конгрегація віровчення, Декл. «Persona humana», 8.). Вони суперечать природному законові і виключають із сексуального акту дар життя. Вони не виникають із правдивого чуттєвого і сексуального взаємодоповнення. У жодному випадку вони не можуть бути виправдані.

2358    Немало чоловіків і жінок мають глибоко закорінені гомосексуальні нахили. Такий нахил, об'єктивно невпорядкований, для більшості з них є випробуванням. Таких людей треба сприймати з повагою, співчуттям і тактовністю. У ставленні до них слід уникати будь-яких ознак несправедливої дискримінації. Ці особи покликані виконати Божу волю у своєму житті і, якщо вони є християнами, долучити до жертви на Хресті Господа ті труднощі, з якими вони можуть зустрітися з огляду на свій стан.

2359    Гомосексуальні особи покликані до цнотливості. Через чесноти панування над собою, які вчать внутрішньої свободи, інколи через підтримку безкорисливої приязні, через молитву і сакраментальну благодать вони можуть і повинні поступово й рішуче наближатися до християнської досконалості.

III. Подружня любов

2360    Сексуальність призначена для подружньої любові чоловіка і жінки. У подружжі тілесна близькість стає знаком і запорукою духовної спільності. Між хрещеними подружні зв'язки освячені святим таїнством.

2361    «Сексуальність, завдяки якій чоловік і жінка взаємно віддаються особливим притаманним лише подружжю актом, не є чимось чисто біологічним, а торкається людини як такої в її сокровеній суті. Сексуальність здійснюється правдиво людським способом тільки тоді, якщо становить невіддільну частину любові, якою чоловік і жінка цілковито себе зв'язують, аж до смерті» (Іван-Павло II, Апост. зверн. «Familiaris consortio», 11.):

«Товія встав з ліжка й сказав до Сари: «Устань, сестро, молімося і просімо у Господа, щоб учинив з нами милість і спасіння». Вона встала, й вони зачали молитись та просити, щоб на них зійшло спасіння. Він же так узяв молитися: «Благословен єси, о Боже батьків наших, благословенне Твоє ім'я по всі віки! Хай небеса Тебе благословлять і всі Твої творіння по всі віки. Ти створив Адама, Ти створив для нього жінку Єву як помічницю йому Й опору. І з них обох пішов рід людський. Ти мовив: «Недобре чоловікові одному бути; зробімо йому помічницю, подібну до нього». І нині я беру оцю мою сестру не для розпусти, але з добрим наміром. Зволь помилувати мене з нею, і разом до старості дожити!» І сказали обоє разом: «Амінь! Амінь!» Та й лягли спати тієї ночі» (Тов. 8,4-9).

2362     «Акти, через які чоловік і дружина з'єднуються одне з одним інтимно й чисто, є чесні і гідні. Вчинені справді по-людськи, вони є знаком і виявом взаємообдарування, через яке чоловік і дружина збагачують одне одного радістю і вдячністю» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 49.). Сексуальність є джерелом радості і задоволення:

«Бо Творець Сам (...) учинив, що в цій функції [дітонародження] чоловік і дружина відчувають радість і задоволення тіла й душі. Отже, чоловік і дружина не чинять нічого поганого, шукаючи цього задоволення і втішаючись ним. Вони приймають те, що Творець їм призначив. Однак чоловік і дуржина повніші вміти тримати себе в межах праведної поміркованості» (Пій XII, Промова 29 жовтня 1951 р.).

2363    Через подружнє єднання здійснюється подвійна мета шлюбу: добро самого подружжя і передавання життя. Не можна розділяти цих двох значень або вартостей подружжя, не спотворивши духовного життя пари та не наражаючи на небезпеку добра подружжя та майбутнього родини.

Таким чином до подружньої любові чоловіка і жінки ставиться подвійна вимога – вірності і плідності.

Подружня вірність

2364    Подружня пара утворює «інтимну спільноту життя і подружньої любові, засновану і наділену Творцем своїми власними законами. Вона ґрунтується на подружньому союзі, тобто на особистій і не відкличній згоді» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 48.). Вони обоє віддаються одне одному остаточно і повністю. Вони більше не двоє, а стають вже одним тілом. Союз, укладений добровільно подружжям, накладає на них обов'язок зберігати його єдиним і нерозривним (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1056). «Що злучив Бог, людина хай не розлучає» (Мк. 10,9; Пор. Мт. 19, 1-12; І Кор. 7, 10-11).

2365    Вірність виражає постійність у дотриманні даного слова. Бог є вірний. Таїнство Подружжя вводить чоловіка і жінку у вірність Христа стосовно Його Церкви. Своєю подружньою доброчесністю вони засвідчують це таїнство перед людьми.

Св. Іван ЗолотоустиЙ радить новоодруженим чоловікам так промовляти до своїх дружин: «Я взяв тебе у свої обійми, і я кохаю тебе, люблю понад усе моє життя. Бо життя теперішнє - це ніщо, я прошу, я молю І роблю все, щоб ми, які тут проживаємо, були настільки гідними, щоб і там теж змогли у майбутньому віці безтурботно перебувати разом. Ставлю твою любов понад усе, і найприкріше було б для мене не мати таких самих думок, як твої» (Іван Золотоустий, Бесіди на Послання до Ефесян, 20, 8).

Плідність подружжя

2366    Плідність є даром, метою подружжя, бо подружня любов за своєю природою прагне бути плідною. Дитина не приходить іззовні, щоб долучитися до взаємної любові подружжя; вона з'являється в самому серці цього взаємного дару, плодом і здійсненням якого вона є. Тому Церква, яка «виступає за життя» (ІІ Павло II, Апост. зверн. «Familiaris consortio», 30), навчає, що «необхідно, щоб всякий подружній акт сам собою був відкритим для передавання людського життя» (Павло VI, Енц. « Humanae vitae », 11.). «Це навчання, багато разів викладене Учительським Служінням, грунтується на нерозривному Зв'язку між двома значеннями подружнього акту: поєднання і народження. Цей зв'язок встановлений Богом, і людині не дозволено самовільно його розривати» (Павло VI, Енц. «Humanae vitae», 12; пор. Пій XI, Енц. « Casti connubii »: DS 3717.).

2367    Чоловік і дружина, покликані дати життя, беруть участь у 2205    творчій силі і батьківстві Бога (Пор. Еф. З, 14-15; Мт. 23, 9.). «У місії подружжя передавати життя і бути вихователями тих, кому вони його дали, чоловік і дружина є співпрацівниками Божої любові і наче її виразниками. Отже, вони повинні виконувати свій обов'язок з усією людською і християнською відповідальністю» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 50).

2368   Особливий аспект цієї відповідальності стосується регулювання народжуваності. Зі справедливих і слушних причин (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 50.). чоловік і дружина можуть хотіти відкласти час народження своїх дітей. При цьому їм необхідно переконатися, що їхнє бажання не йде від егоїзму, лише відповідає справжній великодушності відповідального батьківства. Окрім того, вони повинні узгодити свою поведінку з об'єктивними критеріями моральності:

«Коли йдеться про узгодження подружньої любові з відповідальністю передавання життя, мораль поведінки залежить не лише від щирості наміру і від оцінки мотивів; вона повинна визначатися об'єктивними критеріями, які випливають з самої природи людини та її вчинків, які зберігають у контексті правдивої любові цілісне значення взаемообдаровування себе і народження людини; це можливо тільки, якщо подружня доброчесність практикується щирим серцем» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 51.).

2369    «Тільки захищаючи ці два істотні аспекти - єднання і народження - подружній акт нерозривно зберігає своє значення взаємної і справжньої любові і своє спрямування до найвищого покликання людини до батьківства» (Павло VI, Енц. « Humanae vitae », 12).

2370    Періодична стриманість, методи регулювання народжуваності, сперті на спостереженні за собою і використанні періодів неплідності (Павло VI, Енц. « Humanae vitae », 16), відповідають об'єктивним критеріям моральності. Ці заходи шанують тіло чоловіка й дружини, сприяють ніжності між ними і вихованню правдивої свободи. І навпаки, по суті поганою вважається «будь-яка дія, яка, чи то в передбаченні подружнього акту, чи то під час нього, чи під час розвитку його природних наслідків, ставить собі за мету або є шляхом зробити народження неможливим» (Павло VI, Енц. «Нитапае Vііае», 14:

«Природному значенню подружнього акту, яке виражає цілковите взаємовіддання подругІв, контрацепція протиставляє об'єктивно протилежне значення, в якому не йдеться про цілковите віддання себе іншому. Звідси походять не лише конкретна й активна відмова від особистої відповідальності за життя, а й фальшування внутрішньої правди подружньої любові, яка покликана бути цілковитим даром для особи. Ця антропологічна і моральна розбіжність між контрацепцією і використовуванням ритмів неплідності відображає дві непримиренні між собою концепції особи і людських сексуальних стосунків» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 32.).

2371    «Крім того, нехай усі знають, що людське життя та обов'язок його передавання не обмежуються цим віком: своє мірило і своє повне значення вони мають тільки у відношенні до вічного призначення людей» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 51.).

2372    Держава відповідальна за добробут громадян. На цій підставі законним є її втручання у скеровування демографічного зростання населення. Вона може це робити через об'єктивне і шанобливе інформування, але в жодному випадку не авторитарне і примусово. Вона не може законно втручатись в Ініціативу подружжя, які перші є відповідальні за народження і виховання своїх дітей (Пор. Павло VI, Енц. « Humanae vitae », 23; Павло VI, Енц. « Populorum progressio », 37.). У цій царині держава не має влади для втручання засобами, що суперечать моральному законові.

Дитина - це дар

2373    Святе Письмо і традиційна практика Церкви вбачають у багатодітних родинах знак Божого благословення і великодушності батьків (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 50.).

2374    Великими є страждання подружніх пар, які виявляються неплідними. «Владико Господи, що даси мені?» - запитує Авраам у Бога. - Я ходжу бездітним...» (Бут 15,2). «Дай мені діток, а то вмру!» - сказала Рахиль до свого чоловіка Якова (Бут. 30,1).

2375    Досліди, які проводяться з метою зменшення людської неплідності, заслуговують на підтримку за умови, що вони будуть поставлені «на службу людині, її невіддільних прав, її справжнього і цілковитого добра, відповідно до задуму і волі Божої» (Конгрегація віровчення, Інструкція « Donum vitae », 2).

2376    Технічні заходи, які призводять розмежування батьків дитини через втручання чужої подружжю особи (донорство сперми або яйцеклітини, виношення плоду Іншою жінкою), є надзвичайно непристойними. Ці методи (штучне чи позаматкове запліднення) порушують право дитини народитися від батька та матері, їй відомих і зв'язаних між собою подружжям. Вони порушують «виключне право на те, щоб стати батьком і матір'ю лише за допомогою один одного» (Конгрегація віровчення, Інструкція « Donum vitae », 2, 1.).

2377    Ці ж способи позаматкового запліднення, застосовувані в рамках подружжя (штучна інсемінацїя і штучне гомологічне запліднення), є, можливо, менш шкідливими, і все ж таки вони залишаються морально неприйнятними. Вони відокремлюють статевий акт від акту народження, основоположний для дитини акт не з'єднаний із взаємним єднанням подружжя. Натомість «зачатий зародок і його тотожність ставляться в залежність від лікаря і біологів. Встановлюється свого роду панування техніки над походженням і призначенням людини. Таке домінування само собою суперечить гідності й рівності, яке має бути спільним у батьків і дітей» (Пор. Конгрегація віровчення, Інструкція « Donum vitae », 2, 5.). «З точки зору моралі народження позбавлене своєї власної досконалості, коли воно бажане не як плід подружнього акту, тобто специфічного акту подружньої злуки. (...) Тільки пошана зв'язку, який існує між подвійним призначенням подружнього акту, і пошана єдності людської істоти, можуть забезпечити початок життя, гідний людської особи » (Конгрегація віровчення, Інструкція « Donum vitae », 2, 4.).

2378    Дитина не є чимось належним, дитина - це дар. «Найбільш чудовим даром подружжя» є людина. Дитину не можна вважати предметом власності, до чого вело б визнання так званого «права на дитину». У цій ділянці лише дитина має справжні права: право «бути плодом специфічного акту подружньої любові своїх батьків і право бути поважаним як особа від хвилини свого зачаття» (Конгрегація віровчення. Інструкція « Donum vitae », 2, 8.).

2379    Євангеліє показує, що фізична безплідність не є абсолютним злом. Подружня пара, яка, вичерпавши всі законні засоби медицини, терпить від безплідності, єднається з Хрестом Господа - джерелом усякої духовної плідності. Вона може виявити свою великодушність, усиновляючи залишених дітей чи виконуючи особливі послуги для ближнього.

IV. Гріхи проти гідності подружжя

2380    Перелюб. Це слово означає подружню невірність. Коли двоє, з яких хоча б один є одруженим, започатковують між собою сексуальні стосунки, навіть короткочасні, то вони чинять перелюб. Христос засуджує перелюб навіть у формі звичайного бажання (Пор. Мт. 5, 27-28). Шоста Заповідь і Новий Завіт цілковито заборонять перелюб (Пор. Мт. 5, 32; 19, 6; Мр. 10, 11-12; 1 Кор. 6, 9-10.). Пророки показують його аморальність. Вони бачать у перелюбі прообраз гріха ідолопоклонства (Пор. Ос. 2, 7; Єр. 5,7; 13,27).

2381    Перелюб є несправедливістю. Той, хто його чинить, відходить від своїх зобов'язань. Він ламає знак союзу, яким є подружній зв'язок, порушує право другого члена подружжя і посягає на інституцію подружжя, порушуючи угоду, яка є його підставою. Він обезцінює добро народження людини і добро дітей, які потребують постійного зв'язку батьків.

Розлучення

2382       Господь Ісус наполягав на первісному намірі Творця, Який І6І4    зробив подружжя нерозривним (Пор. Мт. 5, 31-32; 19, 3-9; Мр. 10, 9; Лк. 16, 18; 1 Кор. 7, 10-11). Він скасовує потурання, яке проникло в Старий Завіт (Пор. Мт. 19, 7-9).

Між хрещеними католиками «укладений і завершений подружнім актом шлюб не може бути розірваним жодною людською владою, з жодної причини, як лише через смерть» (Кодекс канонічного права, кан. 1141.)

2383    Відокремлення чоловіка й дружини із збереженням їх шлюбного зв'язку може вважатися законним у деяких випадках, передбачених канонічним правом (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1 151-1 155.).

Якщо цивільне розлучення є єдиним способом, що забезпечує захист дітей І майнових прав, то його можна толерувати і не вважати моральною провиною.

2384    Розлучення є великим злочином проти природного права. Воно намагається розірвати угоду, добровільно укладену подружньою парою, щоб жити разом аж до смерті. Розлучення завдає образи спасенному Союзові людини з Богом, знаком якого є таїнство Подружжя. Факт укладення нового союзу, навіть якщо він визнаний цивільним законом, збільшує тяжкість розриву: наново одружений член подружжя перебуває у стані публічного і тривалого перелюбу:

«Не дозволено чоловікові, який розлучився із своєю жінкою, одружуватись з іншою жінкою; заборонено іншому одружуватись Із розлученою жінкою» (Св. Василій Великий, Моральні правила, 73.).

2385    Аморальний характер розлучення полягає ще й у тому, що воно вносить безлад у родинне вогнище і в суспільство. Розлучення завдає шкоди покинутому членові подружжя, дітям, травмованим розлученням батьків і яких часто кожен з батьків намагається перетягти на свій бік; воно шкідливе також своєю заразливістю, яка робить із нього справжнє соціальне лихо.

2386    Може трапитися так, що один із подружньої пари є невинною жертвою розлучення, ухваленого цивільним законом; тоді він не порушує моралі подружжя. Існує значна відмінність між тим членом подружжя, який щиро намагався бути вірним таїнству Подружжя і був несправедливо покинутий, і тим, який своєю тяжкою провиною руйнує канонічне чинне подружжя (Пор. Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 84.).

Інші провини проти гідності подружжя

2387    Зрозумілою є драма того, хто, прагнучи навернутися до Євангелія, змушений відпустити одну або кількох жінок, з якими він розділив роки подружнього життя. Однак полігамія не узгоджується з моральним законом. Вона «радикально протистоїть подружній спільності: вона прямо заперечує Божий задум, яким він був нам об'явлений на початку; вона суперечить рівній особистій гідності жінки і чоловіка, які в подружжі віддаються одне одному в цілковитій любові, тим самим єдиній і винятковій» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 19; пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 47.). Християнин, колишній багатоженець, зобов'язаний зі справедливості виконувати зобов'язання, взяті перед своїми давніми жінками і своїми дітьми.

2388    Кровозмішання означає близькі стосунки між родичами чи спорідненими в ступені, який забороняє між ними шлюб (Пор. Лев. 18,7-20). Св. Павло засуджує цю особливо важку провину: «Чути між вами про розпусту; і то про таку (...), що хтось має за жінку батькову жінку! (...) Я вже підкреслював. В ім'я Господа нашого Ісуса (...) слід видати такого сатані на погибель тіла» (1 Кор. 5, 1. 3-5). Кровозмішання спотворює родинні стосунки і є знаком повернення 2207 до тваринного стану.

2389    Можна розцінювати як кровозмішання також сексуальні зловживання, здійснені дорослими щодо дітей або підлітків, довірених їхньому піклуванню. Цей гріх подвоюється ще й тому, що він є причиною скандального злочину, посяганням на фізичну й моральну цілісність молодих, які залишаються позначені цією плямою на все життя, і порушенням виховної відповідальності.

2390    Вільний союз - це коли чоловік і жінка відмовляються надавати юридичної і публічної форми зв'язкові, який передбачає сексуальну близькість.

Цей вираз обманний; що може означати «союз», у якому особи не зобов'язуються одне щодо одного І засвідчують таким чином брак довіри до іншого, до самого себе чи до майбутнього?

Вираз «вільний союз» стосується різних ситуацій: наложництва, відмови від одруження як такого, нездатності пов'язати себе зобов'язаннями на тривалий час (Пор. Іван-Павло II, Апост, зверн. « Familiaris consortio », 81). Усі ці ситуації ображають гідність подружжя; вони руйнують саму ідею родини; вони послаблюють значення вірності. Вони суперечать моральному законові: сексуальний акт повинен мати місце виключно в подружжі; поза подружжям він завжди становить тяжкий гріх і відлучає від Причастя,

2391    Багато людей домагаються сьогодні своєрідного «права на експеримент» для тих, хто має намір одружитися. Якою не була б рішучість наміру тих, хто вступає в ці передчасні сексуальні стосунки, «вони не дозволяють упевнитися в щирості і вірності між-особових зв'язків чоловіка і жінки, а насамперед захистити їх від фантазій і примх» (Конгрегація віровчення, Декл. « Persona humana », 7.). Тілесне з'єднання є законним лише тоді, коли між чоловіком і жінкою створена остаточна спільність життя. Людська любов не допускає «експерименту». Вона вимагає повного й остаточного взаємного обдаровування (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 80.).

КОРОТКО

2392    «Любов є головним і вродженим покликанням кожної людини» (Іван-Павло II, Апост. зверн. «РатШагіз сопзогііо», 11.).

2393    Створивши людину чоловіком і жінкою, Бог наділяє кожного з них рівною особовою гідністю. Кожному - і чоловікові, і жінці — належить визнати і прийняти власну сексуальну тотожність.

2394    Христос є взірцем цнотливості. Усі хрещені покликані жити в цнотливості, кожен за власним станом життя.

2395    Цнотливість означає інтегральність сексуальності в особі. Вона передбачає зростання в пануванні над собою.

2396    Серед гріхів, які серйозно суперечать цнотливості, слід назвати мастурбацію, розпусту, порнографію та гомосексуальні вчинки.

2397    Союз, добровільно укладений подружжям, передбачає вірну любов. Він накладає на них обов'язок зберігати своє подружжя нерозривним.

2398    Плідність є одним із благ, дарів і цілей подружжя. Даючи життя, подружня пара бере участь у батьківстві Бога.

2399    Регулювання народження є одним із аспектів відповідального батьківства і материнства. Законність намірів подружньої пари не виправдовує вживання засобів, морально неприйнятних (наприклад: пряма стерилізація або контрацепція).

2400    Перелюб і розлучення, полігамія і вільний союз є важкими образами гідності подружжя.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!