Артикул 5. П'ята Заповідь

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ другий. Десять Заповідей.

Глава друга. Люби ближнього твого, як самого себе.

«Ви чули, що було сказано давнім: «Не вбивай; І коли хтось уб'є, той підпаде судові». А Я кажу вам, що кожний хто гнівається на брата свого, підпаде судові» (Мт. 5,21-22).

2258    «Людське життя треба поважати, як щось священне», бо від самого початку воно основується на творчій дії Бога і воно назавжди залишається в особливому відношенні до Творця, своєї єдиної мети. Сам Бог є Владикою життя від його початку і до кінця; ніхто, за жодних обставин, не може привласнювати собі право прямо знищити невинну людську істоту (Конгрегація віровчення, Інструкція « Donum vitae», Вступ, 5.).

І. Пошанування людського життя

Свідчення Священної Історії

2259    У розповіді про вбивство Авеля братом його Каїном (Пор. Буг. 4, 8-12). Святе Письмо виявляє від початків історії людства присутність у людині гніву І пожадливості - наслідків первородного гріха. Людина стала ворогом свого ближнього. Бог говорить про злочинність цього братовбивства: «Що ти вчинив? Ось голос крові брата твого кличе до Мене з землі. Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки» (Буг. 4,10-11).

2260    Укладений між Богом і людством Союз витканий споминами про Божий дар людського життя та смертоносне насилля людини:

«Я буду жадати вашу кров із душ ваших (...) Хто виллє кров людську з людини, того виллята буде його кров; бо людина створена за образом Божим» (Буг. 9,5-6).

Старий Завіт завжди вважав кров святим знаком життя (Пор. Лев. 17, 14.). Ця наука актуальна на всі часи.

2261    Святе Письмо уточнює заборону П'ятої Заповіді: «Не вбивай ані безвинного, ані правого» (Вих. 23,7). Добровільне вбивство невинного тяжко суперечить гідності людської особи, золотому правилу і святості Творця. Закон, що таке вбивство виключає, є повсюдно чинним: він зобов'язує всіх і кожного, завжди і скрізь.

2262    У Нагірній проповіді Господь нагадує цю заповідь: «Не вбивай» (Мт. 5,21), і додає до неї заборону гніву, ненависті та помсти. Мало того, Христос каже Своєму учневі підставити другу щоку (Мт. 5, 22-26. 38-39.) і любити своїх ворогів (Мт. 5, 44.). Він Сам не захищався і наказав Петрові сховати меча в піхви (Мт. 26, 52.).

Законний захист

2263    Законний захист особи і суспільства не полягає у вбивстві невинного, що є свідомим душогубством. «З акту чийогось самозахисту може наступити подвійний результат: перший - збереження власного життя, другий - смерть напасника. (...) Лише перший результат є бажаним, другий - ні» Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 64, 7.).

2264    Любов до самого себе залишається основним принципом моралі. Отже, законно є вимагати поваги до свого власного права на життя. Хто захищає своє життя, не є винним у вбивстві, навіть якщо він змушений нанести своєму супротивникові смертельний удар:

«Якщо для самозахисту хтось вдається до більшого насильства, ніж необхідно, його дії протизаконні. Якщо від насильства відбивається помірковано, то це дозволено законом. (...) І не обов'язково для спасіння душі відмовлятись від такого поміркованого захисту, щоб уникнути вбивства напасника; бо людина більш зобов'язана захистити своє власне життя, ніж життя іншого» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 64, 7).

2265    Законний самозахист може бути не лише правом, а й вагомим обов'язком того, хто відповідальний за життя інших.

Захист загального добра вимагає, щоб протизаконний агресор знаходився поза можливістю шкодити. Ті, хто законно користується владою і кому довірено відповідальність за суспільство, правосильні також застосовувати зброю для знешкодження агресорів.

2266    Вимозі оберігання суспільного добра відповідають зусилля держави, спрямовані на стримування дій, які порушують права людини та фундаментальні норми громадського співжиття. Легітимна публічна влада має право й обов'язок накладати кару згідно з тяжкістю злочину. А втім, перша мета покарання - це поправа безпорядку, заподіяного проступком. Коли винуватець приймає кару добровільно, то вона має вартість спокутування. Нарешті, покарання, крім охорони громадського порядку та безпеки осіб, ставить також лікувальну мету: воно повинно, наскільки це можливо, сприяти виправленню винуватця.

2267    Традиційна доктрина Церкви не виключає застосування смертної кари, після цілковитого визначення тотожності та відповідальності того, хто винуватий,  якщо це є тільки єдиний можливий ефективний шлях захисту життя людей від незаконного агресора. Якщо, однак, для безпеки і захисту людей від агресора достатньо безкровних засобів, то влада користуватиметься тільки такими засобами як більш відповідними конкретним умовам загального добра і гідності людської особи.

А втім, у наші дні, коли держава має можливість успішно приборкати злочин і знешкодити винуватця без того, щоб відібрати в нього можливість спокутувати провину, обставини, за яких абсолютно необхідно усунути винуватця, «трапляються доволі рідко, якщо взагалі трапляються» (Іван-Павло II, Енц. « Evangelium vitae». 56.).

Навмисне вбивство

2268    П'ята Заповідь забороняє під тяжким гріхом пряме і свідоме вбивство. Вбивця і ті, хто йому добровільно у вбивстві допомагають, чинять гріх, який кличе до неба про помсту (Пор. Буг. 4, 10.)

Дітовбивство (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 51.), братовбивство, батьковбивство і вбивство одного з подружжя є особливо тяжкими злочинами з огляду на природний зв'язок, який вони розривають. Турбота про євгеніку й старання про публічне здоров'я не може виправдати жодного вбивства, навіть якщо воно наказане публічною владою.

2269    П'ята Заповідь забороняє чинити що-небудь з наміром непрямо спричинити смерть людини. Моральний закон забороняє наражати когось без поважної причини на ризик смерті, як і відмовити в допомозі людині, яка перебуває у небезпеці.

Байдужість людського суспільства до обставин смертельного голоду є ганебною несправедливістю І тяжкою провиною. Торгівці, лихварська і корислива діяльність яких викликає голод І смерть їхніх братів, чинять непряме убивство. Воно рахується їм за провину (Пор. Ам. 8, 4-10.).

Ненавмисне вбивство морально не звинувачується. Але не можна виправдати людину від важкої провини, якщо вона без відповідних мотивів спричинила смерть, навіть без наміру призвести до неї.

Аборти

2270    Необхідно поважати й повністю захищати людське життя від хвилі його зачаття. Від першої хвилини свого існування за людиною повинні визнаватися її права, серед яких невіддільне право будь-якої невинної істоти - право на життя (Пор. Конгрегація віровчення, Інструкція «Donum vitae», 1,1.).

«Перш ніж Я уформував тебе в утробі, Я знав тебе; перш ніж ти вийшов з лона, освятив Я тебе» (Єр. 1,5).

«Кості мої не були сховані від Тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко» (Пс. 139,15).

2271    Від першого століття Церква стверджувала, що є моральним злом будь-який спричинений аборт. Це вчення не змінилося. Воно залишається непохитним. Прямий аборт, тобто бажаний як мета або засіб, тяжко суперечить моральному законові:

«Не вб'єш зародка абортом і не погубиш новонародженого» (Дидахе 2, 2; пор. Послання Псевдо Варнави 19, 5; Послання до Діогнета 5, 5; Тергуліян, Апологетик, 9, 8.)

«Бог, Володар життя, довірив людям високе служіння стерегти життя, і людина повинна виконувати його способом, гідним людини. Отже, життя повинно надзвичайно старанно охоронятися від часу самого зачаття: аборт і дітовбивство є жахливими злочинами» (II Ватиканський Собор, Паст, конят. «Gaudium et spes», 51.).

2272    Формальна співпраця в аборті становить тяжку провину. Церква накладає канонічну кару відлучення за цей злочин проти людського життя. «Хто спричинює аборт, якщо мета досягнута, підлягає відлученню силою закону (latae sententiae)» (Кодекс канонічного права, кан. 1398) «за сам факт вчинення провини» (Кодекс канонічного права, кан. 1314.) відповідно до умов, передбачених Законом. (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1323-1324) Церква не прагне, таким чином, відмовитись від милосердного ставлення. Вона виявляє тяжкість скоєного злочину, непоправну кривду, завдану невинно замордованій дитині, її батькам та всьому суспільству.

2273    Невіддільне право кожної невинної людини на життя становить складовий елемент цивільного суспільства та його законодавства:

«Цивільне суспільство та політична влада повинні визнати та поважати невіддільні права особи. Права людини не залежать ні від окремих людей, ні від батьків, ані не є привілеями, наданими суспільством чи державою; вони належать людській природі і є внутрішньо властивими людині силою творчого акту, від якого сама особа бере свій початок. Серед цих основних прав, у цій справі, треба назвати право на життя і тілесну цілісність кожної людської Істоти від зачаття аж до смерті» (Конгрегація віровчення, Інструкція «Donum vitae», 3.).

«З моменту, коли позитивний закон позбавляє певну категорію людей захисту, який повинен бути їм наданий цивільним зако-нодавстом, тим самим держава заперечує рівність усіх громадян перед законом. Якщо держава не використовує своєї сили для служіння правам усіх громадян, зокрема - слабших, тоді самі основи законності держави під загрозою (...). Як наслідок поваги і захисту, які повинні бути забезпечені дитині від хвилини її зачаття, закон повинен передбачати кари, відповідні до кожного навмисного порушення її прав» (Конгрегація віровчення, Інструкція «Donum vitae», 3.)

2274    Оскільки зародок (ембріон) від самого зачаття повинен вважатися особою, то він повинен бути захищений у своїй цілісності, бережений та лікований у міру можливості, як всяка інша людська істота.

Дородова діагностика морально дозволена, «якщо вона шанує життя і цілісність зародка чи людського плоду і якщо вона спрямована на індивідуальну охорону або лікування (...). Вона вагомо суперечить моральному законові, якщо, залежно від її результату, передбачає можливість аборту. Діагностика не повинна стати рівнозначною вирокові смерті» (Конгрегація віровчення, Інструкція «Donum vitae»,1,2.).

2275    «Треба вважати дозволеними хірургічні втручання в людський зародок за умови, що вони зберігають життя і цілісність зародка, не несуть для нього непропорційно великого ризику, а лише скеровані на покращення стану його здоров'я чи на природне виживання окремого зародка» (Конгрегація віровчення, Інструкція «Donum vitae», 1, 3.).

«Неморальним є виробляти людські ембріони, призначені для використання як наявний біологічний матеріал» (Конгрегація віровчення, Інструкція «Donum vitae»,1, 5.)

«Деякі спроби втручання до хромосомної чи генетичної спадщини людини не є лікувальними, а лише спрямовані на продукування людей із вибраною статтю та іншими наперед встановленими якостями. Ці маніпуляції суперечать особистій гідності людської істоти», її цілості та унікальній і неповторній тотожності (Конгрегація віровчення, Інструкція «Donum vitae», 1, 6.).

Евтаназія

2276    Особи, життєва спроможність яких обмежена чи послаблена, потребують особливої пошани. Хворих та інвалідів треба підтримати, щоб вони могли вести життя, наскільки це можливо, нормальне.

2277    Якими б не були причини і засоби, пряма евтаназія полягає в тому, щоб покласти край життю інвалідів, хворих чи людей, які помирають. Вона є морально недопустима.

Так, дія чи бездіяльність, які самі собою чи у своєму намірі призводять до смерті, щоб таким чином припинити біль, становлять убивство, яке глибоко суперечить гідності людини і пошані до Живого Бога, її Творця. Помилка судження, яку хтось може зробити з доброї волі, не змінює природи цього вбивчого акту, який завжди треба осудити й виключити (Пор. Конгрегація віровчення, Декл. « Iura et bona ».)

2278    Припинення обтяжливих медичних заходів, небезпечних, надзвичайних чи непропорційних до очікуваних результатів, може вважатися слушним. Це відмова від «терапевтичної наполегливості». Тут відсутній намір завдати смерті; приймається, що в цьому випадку не можна їй перешкодити. Рішення повинне бути прийняте хворим, якщо він у цьому компетентний і здатний до цього, а якщо ні, то тими, хто має законне право, завжди шануючи розумну волю та законні інтереси хворого.

2279    Навіть якщо смерть видається неминучою, то лікування, яке звичайно належить хворій людині, легітимне не може бути перерване. Використання знеболювальних засобів для полегшення страждань того, хто помирає, навіть із ризиком укоротити його життя, вважається морально згідним із людською гідністю, якщо смерть не є бажана ні як мета, ні як засіб, а лише передбачається і толерується як неминуча. Паліативна опіка безнадійно хворих І вмираючих становить визначну форму безкорисливої любові. На цій підставі їй слід сприяти.

Самогубство

2280    Кожен відповідає за своє життя перед Богом, Який дав його. Бог залишається найвищим Володарем життя. Ми зобов'язані прийняти його з вдячністю й оберігати його задля шани Бога і спасіння наших душ. Ми є тільки управителями, а не власниками життя, даного нам Богом. Ми ним не розпоряджаємося.

2281    Самогубство суперечить природній схильності людини зберігати і продовжувати своє життя. Воно глибоко протилежне правдивій любові до себе. Воно зневажає також і любов ближнього, тому що несправедливо розриває зв'язки солідарності з родинною, національною і людською спільнотою, стосовно яких ми маємо обов'язки. Самогубство суперечить любові до Живого Бога.

2282    Якщо самогубство вчинене з наміром дати приклад, особливо для молодих, то воно стає важкою спокусою до зла. Добровільна співпраця в самогубстві суперечить моральному законові.

Важкі психічні розлади, тривога чи великий страх перед випробуванням, стражданням і тортурами можуть зменшити відповідальність самогубця.

2283    Не слід втрачати надію на вічне спасіння людей, які заподіяли собі смерть. Бог може їм дати, лише Йому відомим шляхом, нагоду спасенного каяття. Церква молиться за людей, які відібрали собі життя.

II. Пошана гідності людей

Пошана душі іншої людини: баламучення (спокуса)

2284    Баламучення - це ставлення або поведінка, яка спонукає іншу людину вчинити зло. Той, хто є причиною спокуси, наводить свого ближнього на гріх. Він посягає на його чесноти і праведність і може привести свого брата до духовної смерті. Бути причиною баламучення є важкою провиною, якщо дією чи занедбанням воно свідомо призводить іншого до важкої провини.

2285    Згіршування набирає особливої ваги залежно від влади тих, що його спричинюють, чи слабкості тих, котрі її зазнають. У цій справі Господь видав слова осуду: «Хто спокусить одного з тих малих, що вірують у Мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шиї і він був утоплений у глибині моря» (Мт. 18,6; Пор. І Кор. 8, 10-13.). Бути причиною спокуси є важкою провиною, коли цього допускаються ті, які з природи чи за посадою мають обов'язок навчати і виховувати інших, Ісус дорікає за це книжникам і фарисеям: він їх порівнює з хижими вовками в овечій одежі (Пор. Мт. 7, 15).

2286    Причиною спокуси може бути закон чи установа, мода або громадська думка. Причиною згіршення стають ті, що видають закони або встановлюють соціальні структури, які ведуть до занепаду моралі і розкладу релігійного життя або до «суспільних умов, які, безпосередньо чи посередньо, роблять важким або практично неможливим християнське життя, згідне із заповідями Найвищого Законодавця» (Пій XII, Промова 1 червня 1941 р.) Це ж стосується і керівників підприємств, що встановлюють правила, які заохочують до обману, вчителів, які «дратують» своїх учнів (Пор. Еф. 6, 4;Кол. 3,21), а також тих, які, маніпулюючи громадською думкою, відвертають її від моральних цінностей.

2287    Той, хто використовує дану йому владу в умовах, які схиляють до зла, стає причиною згіршення і є відповідальним за зло, якому він безпосередньо або посередньо сприяв. «Неможливо, щоб не з'являлися спокуси. Однак горе тому, через кого вони приходять» (Лк. 17,1).

Шанування здоров'я

2288    Життя і фізичне здоров'я є цінним добром, даним Богом. Ми повинні про них розумно дбати, враховуючи потреби інших і потреби загального добра.

Турбота про здоров'я громадян вимагає допомоги суспільства через створення умов життя, які дозволять виростати й досягти зрілості: їжа та одяг, житло, медична опіка, основне навчання, праця, суспільна допомога.

2289    Хоч моральний закон закликає до пошани тілесного життя, проте він не робить з нього абсолютної цінності. Він виступає проти новопоганської концепції, яка намагається встановити культ тіла, все йому жертвувати, обожнювати фізичну досконалість та спортивні успіхи. Селективним поділом людей на слабких і сильних така концепція може призвести до спотворення людських стосунків.

2290    Чеснота поміркованості передбачає уникнення всякого роду надміру у вживанні їжі, алкоголю, тютюну та медикаментів. Ті, хто у стані сп'яніння чи через надмірне вподобання швидкості ризикують життям інших і своїм власним на дорогах, на морі чи в повітрі, беруть на себе тяжку провину.

2291    Уживання наркотиків завдає великої шкоди здоров'ю і життю людини. Воно є важкою провиною, за винятком, коли вмотивоване медичними приписами. Таємне виробництво наркотиків і торгівля ними є прямою причиною спокуси; вони є безпосередньою співпрацею в провині, тому що спонукають до вчинків, які ясно суперечать моральному законові.

Пошана до особи і наукові дослідження

2292    Наукові, медичні та психологічні досліди на особах або групах людей можуть сприяти лікуванню хворих та поступові охорони суспільного здоров'я.

2293    Основні наукові дослідження, зокрема прикладні, становлять виразний доказ панування людини над створінням. Наука і техніка є цінним надбанням, якщо вони поставлені на службу людині і сприяють цілісному розвиткові для добра всіх. Однак вони не можуть самі в собі визначати сенс людського існування і поступу. Наука і техніка підпорядковані людині, від якої вони беруть свій початок і розвиток; поз отже, у людині та її моральних вартостях вони знаходять визначення своєї останньої мети й усвідомлення своїх меж.

2294    Оманливим є обстоювання моральної нейтральності наукових досліджень і їх застосування. Але так само вони не можуть керуватися тільки звичайною технічною ефективністю, ні користю, яка з них випливає для одних із шкодою для Інших, ні, що ще гірше, панівною ідеологією. Від науки і техніки, з огляду на їх внутрішнє значення, слід вимагати безумовного визнання основних засад моральності; вони повинні перебувати на службі людини, її невіддільних прав, правдивого і повного добра, відповідно до наміру і волі Бога.

2295    Досліди чи експерименти на людині не можуть узаконювати дій, які самі собою суперечать гідності особи та моральному законові. Можлива згода піддослідних осіб не виправдовує таких дій. Експерименти на людській істоті морально не дозволені, якщо вони призводять до непропорційного ризику (чи такого, що його можна б уникнути) для життя та фізичної і психічної цілісності людини. Тим більше, експерименти на людях не можна погодити з гідністю людини, якщо вони відбуваються без виразної згоди особи або тих, що мають на це право.

2296    Трансплантація органів відповідає моральному закону І може бути гідною похвали, якщо небезпеки і фізичний та психічний ризик, яких зазнає донор, пропорційні бажаному добру, що його отримає одержувач. Давання органів після смерті є шляхетною і корисною справою, і треба до неї заохочувати як до вияву щедрої солідарності. Воно є морально неприйнятним, якщо донор або ті, що мають на це право, не дали виразної своєї згоди. Тим більше, морально неприйнятним є безпосереднє спричинювання каліцтва або смерті одній людині, хоча б це було для того, щоб продовжити життя інших людей.

Пошана тілесної цілісності

2297    Викрадення і взяття заручників сіють терор і чинять через погрози нестерпний тиск на жертви. Вони є морально не дозволені. Тероризм безрозбірно загрожує, ранить і вбиває; він поважно суперечить справедливості і любові. Катування, тобто завдавання фізичного і морального насильства, щоб вирвати зізнання, покарати винних, залякати супротивників, задовольнити свою ненависть, суперечать пошані до особи і людської гідності. Поза контекстом медичних вказівок строго лікувального характеру ампутації, калічення або навмисна стерилізація невинних людей суперечать моральному законові (Пор. Пій XI, Енц. « Casti connubii »: DS 3722-3723.).

2298    У минулому ці жорстокі заходи загально вживались законними урядами для підтримання закону і порядку, часто без протесту з боку пастирів Церкви, які самі застосовували у своїх власних трибуналах норми римського права про тортури. Окрім цих жалюгідних фактів, Церква завжди навчала обов'язку милосердя І лагідності; вона забороняла духовним проливати кров. В останніх часах стало очевидно, що ця жорстока практика не була ні необхідною для громадського порядку, ні згідною з законними правами людини. Навпаки, ці практики ведуть до найгірших деградацій. Треба працювати над їх скасуванням. Треба молитися за жертви та їх катів.

Шана померлим

2299    Треба виявляти увагу й піклування до вмираючих, щоб допомогти їм пережити останні хвилини в гідності та спокої. їм допоможе молитва їхніх близьких. Близькі повинні подбати про те, щоб хворий у відповідному часі прийняв святі таїнства, які підготують його до зустрічі з Живим Богом.

2300    3 тілами померлих слід поводитися з пошаною і любов'ю, що випливають із віри і надії на воскресіння. Поховання померлих є вчинком милосердя до тіла (Пор. Тов. 1, 16-18.); воно вшановує дітей Божих, що є храмами Святого Духа.

2301    Розтин трупів може вважатися морально допустимим для судового дослідження або для наукових дослідів. Безоплатне віддавання органів після смерті дозволене й гідне похвали.

Церква дозволяє кремацію, якщо вона не ставить під сумнів віри у воскресіння тіла (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1176, § 3.).

III. Захист миру

Мир

2302    Нагадуючи запов « бивй»М.521), наш осподь имаає миру серця і засуджує аморальність злочинного гніву й ненависті.

Гнів є бажанням помсти. «Прагнути помсти, щоб причинити зло тому, кого слід покарати, не дозволено»; але похвальним є вимагати надолуження «для виправлення пороків і встановлення справедливості» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 158, 1, аd 3.). Якщо гнів доходить до свідомого прагнення вбити ближнього чи важко його поранити, то він тяжко суперечить любові; він є смертним гріхом. Господь каже: «Кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові» (Мт. 5,22).

2303    Добровільна ненависть суперечить любові. Ненависть до ближнього є гріхом, якщо людина свідомо хоче йому зла. Ненависть до ближнього є тяжким гріхом, якщо хтось свідомо зичить тяжкої шкоди. «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі...» (Мт. 5,44-45).

2304    Пошана до людського життя та до його зростання вимагають миру. Мир - це не тільки відсутність війни, він не обмежується забезпеченням рівноваги сил супротивників. Миру на землі не можна досягти без захисту добра людей, вільного спілкування між ними, пошани до гідності людини і народів, постійної підтримки братерства. Він є «спокоєм порядку» (Св. Августин, Про Боже місто, 19, 13.). Він є ділом справедливості (Пор. Іс. 32, 17.) і плодом любові (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 78.).

2305    Земний мир є образом і плодом миру Христа, месіанського «Князя миру» (Іс. 9,5). Своєю кров'ю на Хресті «Він убив ворожнечу у Своєму тілі» (Еф. 2,1 6; Пор. Кол. 1, 20-22.), Він примирив людей із Богом і зробив зі Своєї Церкви таїнство, святий знак єдності людського роду та з'єднання його з Богом. «Бо Він - наш мир» (Еф. 2,14). Він об'являє: «Блаженні миротворці» (Мт. 5,9).

2306    Ті, що відмовляються від насильницьких і кривавих вчинків і для захисту прав людини вдаються до засобів захисту, які доступні найслабшим, засвідчують цим євангельську любов, тільки щоб це не чинило шкоди правам та обов'язкам інших людей і суспільств. Вони законно засвідчують вагу фізичних і моральних небезпек, які постають внаслідок насильства, через матеріальне знищення і смерть людей (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 78.).

Уникнути війни

2307    П'ята Заповідь забороняє добровільне знищення людського життя. Оскільки кожна війна приносить горе і несправедливість, Церква наполегливо заохочує кожного молитися і діяти, щоб Божа Доброта звільнила нас від стародавнього рабства війни (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 81.).

2308    Кожен громадянин та кожен, хто при владі, покликані працювати, щоб уникнути воєн.

«Але доки існуватиме небезпека війни і не буде компетентної міжнародної влади, наділеної достатніми силами, доти не можна відмовити урядам, після вичерпання всіх можливостей мирного врегулювання, права на законний захист» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 79.).

2309    Треба прискіпливо визначити точні умови законного захисту за допомогою військової сили. Серйозність такого рішення підпорядковує його суворим умовам моральної законності. Для цього водночас потрібно:

– щоб шкода, завдана агресором нації чи спільноті націй, була тривалою, важкою і безперечною;

– щоб усі інші засоби для покладення цьому краю виявилися неможливими або безуспішними;

– щоб були обґрунтовані можливості успіху;

– щоб використання зброї не спричинило лиха і безладдя, важчих, ніж лихо, яке слід усунути. Під час оцінювання цих умов слід враховувати потужність сучасних засобів руйнування.

Це традиційні елементи, перелічені в доктрині про так звану «справедливу війну».

Оцінка цих умов моральної законності належить до розсудливості тих, які несуть відповідальність за загальне добро.

2310    У цих випадках публічна влада має право та обов'язок накладати на громадян зобов'язання, необхідні для національної оборони.

Ті, хто присвячує себе служінню батьківщині військовою службою, є слугами безпеки і свободи народів. Якщо вони вірно виконують свій обов'язок, вони насправді сприяють загальному добру і підтриманню миру (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 79.).

2311    Публічна влада повинна відповідним способом подбати про тих, що задля мотивів сумління відмовляються брати у руки зброю, зобов'язуючи їх іншим способом служити людській спільноті (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 79.).

2312    Церква і людський розум стверджують постійну правосильність морального закону під час збройних конфліктів. «Факт, що війна, на нещастя, розпочалась, не означає, що все стає дозволеним між сторонами, які воюють» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 79.).

2313    Потрібно поважати й гуманно поводитися з мирним населенням, із пораненими солдатами та полоненими.

Свідомі дії, які суперечать правам людини та їх загальним принципам, а також накази, які примушують виконувати ці дії, є злочинами. Сліпий послух не є достатнім для оправдання тих, які виконують наказ. Так, винищення народу, нації чи етнічної меншості повинно бути засуджене як смертельний гріх. Існує моральний обов'язок протистояти наказам про геноцид.

2314    «Всілякі воєнні дії, спрямовані, без ніякої різниці, на знищення цілих міст та великих регіонів із їхніми жителями, є злочином проти Бога і самої людини, злочином, який повинен бути суворо і без вагань засуджений» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 80.). Небезпека новітньої війни полягає в тому, що власники наукової зброї (особливо атомної, біологічної або хімічної) мають можливість чинити такі злочини.

2315    Нагромадження зброї здається багатьом як парадоксально ефективний спосіб, щоб стримати від війни можливих супротивників. Люди, які дотримуються такої думки, вбачають у ньому найуспішніший засіб, здатний забезпечити мир між народами. Цей спосіб стримування викликає суворі моральні застереження. Гонка озброєнь не забезпечує миру. Далека від того, щоб усунути причини війни, вона ризикує їх збільшити. Витрати величезних коштів на виготовлення все нової зброї перешкоджають надавати допомогу бідному населенню (Пор. Павло VI, Енц. « Populorum progressio », 53.); вони перешкоджають розвиткові народів. Надмірне озброєння примножує причини конфліктів і збільшує ризик їх поширення.

2316    Виробництво зброї і торгівля нею торкаються загального добра націй та міжнародної спільноти. Тому публічна влада має право й обов'язок їх урегулювати. Пошук короткочасної приватної чи групової вигоди не може виправдати заходів, що розпалюють насильство і міжнаціональні конфлікти і порушують міжнародний правовий порядок.

2317    Несправедливості, надмірні нерівності економічного та суспільного розвитку, заздрість, підозрілість і гордість, які лютують між людьми і народами, безперервно загрожують мирові і спричинюють війни, Усе, що робиться для подолання цього безладдя, сприяє будуванню миру та уникненню війни:

«З огляду на гріховність людей, їм завжди загрожує небезпека війни і загрожуватиме аж до повернення Христа. Проте в міру подолання гріха, у спільній любові, люди подолають також і насильство, і здійсняться щ слова: «Вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, І не вчитимуться більше воювати» (Іс. 2,4)» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 78.).

КОРОТКО

2318   «У Його руці душа всього живого, дихання кожного людського тіла» (Іов 12,10).

2319    Усяке людське життя, від часу його зачаття аж до смерті, святе, бо Господь забажав людину задля неї самої на образ і подобу Бога, Живого і Святого.

2320    Убивство людини тяжко суперечить гідності людини та святості Творця.

2321    Заборона вбивства не скасовує права знешкодження несправедливого напасника. Законний захист є серйозним обов'язком для тих, хто відповідальний за життя інших і за загальне добро.

2322    Від свого зачаття дитина має право на життя. Безпосередні аборти, тобто бажані як мета чи засіб, є «ганебною практикою» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 27.), яка серйозно суперечить моральному законові. Церква карає канонічною карою відлучення від Церкви за цю провину проти людського життя.

2323    Оскільки від свого зачаття зародок повинен вважатися людською особою, необхідно захищати його цілісність, дбати про нього і лікувати, як кожну іншу людську істоту.

2324    Навмисна евтаназія, незалежно від її форм і мотивів, є вбивством. Вона серйозно суперечить гідності людської особи і пошані до Живого Бога, її Творця.

2325    Самогубство серйозно суперечить справедливості, надії і любові. Воно заборонене П'ятою Заповіддю.

2326    Зведення становить важку провину, коли діями чи через занедбання це свідомо веде іншу людину до тяжкого гріха.

2327    Через лихо і несправедливість, викликані всякою війною, ми повинні робити все, розумно можливе, щоб її уникнути. Церква молиться: «Рятуй нас, Господи, від голоду, пошесті і війни».

2328    Церква і людський розум стверджують постійну чинність морального закону під час збройних конфліктів. Дії, які свідомо суперечать правам людини та їх загальним принципам, є. злочинами.

2329    «Гонка озброєнь є дуже великим нещастям людства і нестерпною шкодою знедолених» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 81.).

2330    «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5,9).

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!