Артикул 3. Третя Заповідь

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ другий. Десять Заповідей.

Глава перша. Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю.

«Суботу встановлено для людини, а не людину для суботи; тож Син Людський - Владика й над суботою» (Мр. 2,27-28).

І. День суботній

2168    Третя Заповідь Декалогу нагадує про святість суботи: «Сьомий день на цілковитий спочинок, присвячений Господеві» (Вих. 31,15).

2169    Святе Письмо згадує з цього приводу створення: «Бо шість днів творив Господь небо, і землю, й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив. Тим і благословив Господь сьомий день і освятив його» (Вих. 20,11).

2170    Святе Письмо виявляє також у дневі Господньому пам'ять визволення Ізраїля з єгипетської неволі: «Пам'ятай, що ти був рабом у Єгипетській землі і що Господь, Бог твій, вивів тебе звідтіля могутньою рукою і простягненим рам'ям; тим і заповідав тобі Господь святкувати день суботній» (Втор. 5,15). Бог дав Ізраїлеві суботу, щоб він дотримувався її як знаку нерозривного Союзу (Пор. Вих. 31, 16). Субота належить Господеві, присвячена прославленню Бога, діла Його творення і Його спасенних дій для Ізраїля,

2172    Діяння Бога є взірцем для людського діяння. Якщо Бог «спочив» сьомого дня (Вих. 31,17), то і людина повинна також «не працювати» і дати іншим, особливо вбогим, «щоб перевести духа» (Вих. 23,12): субота припиняє щоденну працю і дає відпочинок. Це день протесту проти рабства праці та культу грошей (Пор. Неєм. 13, 15-22; 2 Хр. 36, 21).

2173    Євангеліє повідомляє про численні випадки, коли Ісуса звинувачували в порушенні закону суботи. Проте Ісус ніколи не порушував святості цього дня (Пор. Мр. 1,21; Ів. 9, 16). Він авторитетно дає цьому правдиве тлумачення: «Суботу установлено для людини, а не людину для суботи» (Мр. 2,27). Зі співчуття Христос вважає дозволеним «у суботу чинити добро», а не зло, «спасти життя», а не «погубити» (Мр. 3,4). Субота є днем Господа милосердного і пошани Бога (Пор. Мт. 12, 5; Ів. 7, 23). «Син Людський ~ владика й над суботою» (Мр. 2,28).

II. День Господній

«Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому» (Пс. 118,24).

День Воскресіння: нове створення

2174    Ісус воскрес із мертвих «першого дня тижня» (Мт. 28,1; Мр. 16,2; Лк. 24,1; їв. 20,1). Як «перший день», день Воскресіння Христа нагадує перше створення. Як «восьмий день», що йде за суботою (Пор. Мр. 16, 1;Мт. 28, 1.), він означає нове творіння, започатковане з Воскресінням Христа. Він став для християн першим із усіх днів, першим із усіх свят, Днем Господа (по-грецьки: ή Κυριακή ήμέρα, по-латинськи: dies Dominica «неділею»:

«Ми збираємося всі у день сонця, бо це - перший день [після юдейської суботи, а також перший день], коли Бог, вивівши матерію з темряви, сотворив світ, і цього ж дня Ісус Христос, наш Спаситель, воскрес із мертвих» (Св. Юстин, Апології, 1, 67).

Неділя - завершення суботи

2175    Неділя виразно відрізняється від суботи, за якою вона хронологічно йде кожного тижня і яка для християн замінює суботу з її обрядовим приписом. Через Пасху Христа неділя доповнює духовне значення юдейської суботи і заповідає вічний відпочинок людини в Бозі. Богослужбовий порядок Закону готував таїнство Христа, а те, що відбувалося в ньому, було в певному значенні прообразом, що стосувався Христа (Пор. 1 Кор. 10, 11.):

«Ті, які жили за старим порядком речей, прийшли до нової надії, уже не дотримуючись суботи, лише Дня Господнього, у якому наше життя благословиться Ним і Його смертю» (Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Магнєзіщів, 9, 1.)

2176    Святкування неділі виконує моральний припис, задовільняє моральну природну потребу людського серця «віддати Богові зовнішню, видиму, публічну та регулярну шану для відзначення цього великого, загального добродійства, яке Він вчинив для людей» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 122, 4). Недільний культ виконує моральний припис Старого Завіту, переймає його ритм і дух, прославляючи щотижня Творця і Відкупителя свого народу.

Недільна Євхаристія

2177    Недільне святкування Дня і Євхаристії Господньої є серцевиною життя Церкви. «Неділя, коли за апостольською традицією святкується Пасхальна містерія, повинна святкуватись цілою Церквою як головний зобов'язуючий святковий день» (Кодекс канонічного права, кан. 1246, § 1.).

«Так само повинні святкуватися дні Різдва Господа нашого Ісуса Христа, Богоявлення, Вознесіння, Пресвятого Тіла і Крові Христа; день Пресвятої Богородиці Марії, її Непорочного Зачаття й Успіння, святого Йосифа, святих апостолів Петра і Павла та Всіх Святих» (Кодекс канонічного права, кан. 1246, § 1.).

2178    Ця практика християнського зібрання походить від апостольських часів Пор. ДІ. 2, 42-46; І Кор, 11,17. Послання до Євреїв нагадує: «Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо одні одних» (Євр. 10,25),

Традиція зберігає згадку про завжди актуальне повчання: «Прийти вранці до Церкви, наблизитись до Господа і висповідатись перед Ним зі своїх гріхів, покаятись у молитвах, бути присутнім на святій Божественній Літургії, закінчити свою молитву і не відходити перед кінцем (...). Ми часто вам говорили: цей день вам даний для молитви і відпочинку. Бо це день, що Його сотворив Господь. Радіймо й веселімося в ньому» Псевдо-Євсевій Олександрійський, Проповідь недільного дня.)

2179    «Парафія - це визначена спільнота вірних, постійно встановлена в окремій Церкві (єпархії), пастирське піклування над якою довірене парохові як її власному пастиреві під владою єпархіального єпископа» (Кодекс канонічного права, кан. 515, § 1.). Вона є місцем, де збираються всі вірні на недільне святкування Євхаристії. Парафія виховує християнський народ до постійного літургійного життя: збирає його на відправу; вчить спасенної Христової науки; парафія здійснює любов Господа в добрих і братерських учинках (Пор. Іван-Павло II, Апост. зверн. « Christifideles Laici », 26.):

«Молитися можна також вдома, але ти не можеш вдома молитися так, як у Церкві, де є багато людей, де голос здіймається до Бога одним серцем. Тут є щось більше: єднання духа, згода душі, зв'язок любові, молитви священиків» (Св, Іван Золотоустий, Про незбагнену Божу природу, 3, 6.).

Обов'язок святкування неділі

2180    Церковна заповідь визначає й конкретно уточнює Закон Господа: «У неділю та в інші встановлені святкові дні вірні зобов'язані брати участь у Службі Божій» (Кодекс канонічного права, кан. 1247.). «Виконує обов'язок брати участь у Службі Божій той, хто бере в ній участь там, де вона відправляється в католицькому обряді в день самого свята або ввечері попереднього дня» (Кодекс канонічного права, кан. 1248,§ 1.).

2181    Недільна Євхаристія обґрунтовує й утверджує всю християнську практику. Тому вірні зобов'язані брати участь у Євхаристії в установлені дні, хіба що виправдані важливою причиною (наприклад хвороба, догляд хворих чи немовлят) або отримали звільнення від свого пастиря (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1245), які свідомо занедбують цей обов'язок, чинять тяжкий гріх.

2182    Участь у спільному святкуванні недільної Євхаристії засвідчує належність до Христа і Його Церкви і вірність їм. Цим вірні підтверджують єднання у вірі і любові. Вони разом засвідчують святість Бога та свою надію на спасіння. Вони взаємно зміцнюють себе під проводом Святого Духа.

2183    «Якщо через відсутність священнослужителя чи з іншої поважної причини участь у Євхаристійній відправі неможлива, то вірним настійно рекомендується брати участь у літургії Слова, якщо така служиться в парафіяльній церкві або в Іншому святому місці за розпорядженням єпархіального єпископа, або перебувати в молитві впродовж відповідного часу - особисто чи в сім'ї, або, якщо є нагода, з кількома родинами» (Кодекс канонічного права, кан. 1248, § 2.).

День благодаті і відпочинку від праці

2184    Як Бог «спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був» (Буг. 2,2), так і людське життя складається з праці і відпочинку. Встановлення Господнього Дня сприяє тому, щоб усі мали час для відпочинку і дозвілля, який дозволяє їм пильнувати своє родинне, культурне, суспільне та релігійне життя. (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. « Gaudium et spes », 67, § 3).

2185    У неділю та в інші дні встановлених свят вірні стримуються від роботи або діяльності, яка є перешкодою для віддавання належної пошани Богові, радості, притаманній Дневі Господньому, для виконування діл милосердя і відповідного відпочинку, духовного і тілесного (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1247.). Родинна чи важлива суспільна необхідність є слушним оправданням невиконання заповіді недільного відпочинку. Вірні мають пильнувати, щоб ці слушні причини не довели до звичок, шкідливих для релігії, родинного життя і здоров'я.

«Любов до правди шукає святого дозвілля, а необхідність любові приймає на себе відповідну працю» (Св. Августин, Про Боже місто, 19, 19.).

2186    Нехай християни, які можуть відпочивати, пам'ятають про своїх братів, які мають ті самі потреби і ті самі права, але не можуть відпочивати через свою вбогість і злидні. У християнській побожності неділя традиційно присвячена добрим справам та смиренному служінню хворим, інвалідам і старцям. Християни ще освячують неділю, віддаючи своїй родині і своїм близьким час і турботи, які їм важко вділити в інші дні тижня. Неділя є часом застанови, мовчання, освіти і роздумувань, які сприяють зростанню внутрішнього і християнського життя.

2187    Святкування неділі та святкових днів вимагає спільних зусиль. Кожен християнин повинен уникати без потреби накладати на іншого те, що йому перешкодило б святкувати День Господній. Коли звички (спорт, розваги та ін.) І суспільні обов'язки (громадські служби і т.п.) вимагають від декого працювати в неділю, то кожен несе відповідальність за забезпечення собі достатнього часу для відпочинку. Вірні повинні помірковано та з любов'ю уникати ексцесів та насильства, спричинених іноді масовим відпочинком. Незважаючи на економічну необхідність, публічна влада повинна забезпечити громадянам час, призначений для відпочинку та пошанування Бога. Працедавці мають подібний обов'язок стосовно своїх працівників.

2188    У пошануванні релігійної свободи і загального добра всіх християни повинні домагатися визнати неділю та дні церковних свят законними святковими днями. Вони повинні подати всім публічний приклад молитви, пошани та радості і захищати свої традиції як цінний внесок у духовне життя людського суспільства. Якщо законодавство країни чи інші причини змушують працювати в неділю, то цей день все-таки треба прожити як день нашого визволення, що робить нас учасниками цього «святкового збору», «церкви первородних, записаних на небі» (Євр. 12; 22-23).

КОРОТКО

2189    «Зберігай день суботній, святкуючи його» (Втор. 5,12). «Сьомого дня - субота відпочинку від праці, святість для Господа» (Вих. 31,15)..

2190    Субота, яка зображувала завершення першого творення, замінюється неділею, яка нагадує про нове творення, розпочате Воскресінням Христа.

2191   Церква святкує день Воскресіння Христового восьмого дня, справедливо названого Днем Господнім, або неділею (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 106.).

2192    Згідно із заповіддю, «неділя повинна святкуватися (...) як головний святковий день» (Кодекс канонічного права, кан. 1246, § 1.). У неділю та в інші встановлені святкові дні вірні зобов'язані брати участь у Службі Божій (Кодекс канонічного права, кан. 1247.).

2193    «У неділю та в інші встановлені дні вірні повинні утримуватись від роботи і занять, які перешкоджають віддаванню честі Богові, радості, властивій Дню Господньому та відповідному духовному і фізичному відпочинкові» (Кодекс канонічного права, кан. 1247.).

2194    Встановлення неділі сприяє тому, щоб «усі могли користуватися достатнім відпочинком і дозвіллям для родинного, культурного, суспільного та релігійного життя». (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 67.).

2195    Кожен християнин повинен уникати накладання на іншого без потреби того, що йому перешкодило б святкувати День Господній.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!