Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 2. Благодать та оправдання. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 2. Благодать та оправдання
   

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ перший. Покликання людини - життя у Святому Дусі.

Глава третя. Боже спасіння: закон і благодать.

І. Оправдання

1987    Благодать Святого Духа має силу виправдати нас, тобто очистити від наших гріхів і передати нам «праведність Божу через віру в Ісуса Христа» (Рим. 3,22) і через Хрещення (Пор. Рим, 6, 3-4):

«Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує. Вмираючи бо, Він умер для гріха один раз, а живучи, живе для Бога. Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога у Христі Ісусі» (Рим. 6,8-11).

1988    Силою Святого Духа ми беремо участь у страстях Христових, вмираючи для гріха, та у Його Воскресінні, народжуючись до нового життя; ми є членами Його Тіла, яким є Церква (Пор. 1 Кор. 12), гілками, вщепленими на Виноградній Лозі, якою є Він Сам (Пор. Iв. 15, 1- 4.):

«Через Духа ми беремо участь у Бозі. Через участь у Дусі ми стаємо учасниками Божої природи (...). Тому ті, в кому живе Дух, є обожнені» (Св. Атанасій Олександрійський, Послання до Сєрапіону, 1, 24.).

1989    Першим ділом благодаті Святого Духа є навернення, яке чинить оправдання, відповідно до сповіщення Ісуса на початку Євангелія: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17). Під упливом благодаті людина звертається до Бога і відвертається від гріха, приймаючи, таким чином, прощення і праведність із висоти. «Оправдання є не тільки відпущенням гріхів, а й освяченням і внутрішнім відновленням людини». (Тридентський Собор: DS 1528.).

1990    Оправдання звільняє людину від гріха, який суперечить Божій любові, і очищає її серце. Оправдання іде вслід за почином Божого милосердя, що дає прощення. Воно примирює людину з Богом. Воно звільняє від неволі гріха й оздоровлює.

1991   Оправдання є водночас прийняттям справедливості Божої через віру в Ісуса Христа. Справедливість означає тут правоту Божої любові. Разом зі справедливістю в наші серця вливаються віра, надія і любов і вділяється послух Божій волі.

1992    Оправдання є для нас заслужене страстями Христа, Який віддав Себе на Хресті як живу і святу жертву, милу Богові, кров якої стала засобом примирення, відкуплення гріхів усіх людей. Оправдання дається Хрещенням - таїнством віри. Воно уподібнює нас до праведності Бога, Який силою Свого милосердя робить нас внутрішньо праведними. Воно має на меті Славу Божу і Христову і дар вічного життя: (Пор. Тридентський Собор: DS 1529).

«Тепер же без закону з'явилася Божа справедливість, засвідчена Законом І Пророками, справедливість Божа через віру в Ісу 3са Христа для всіх, хто вірує, бо немає різниці. Всі бо згрішили, й позбавлені слави Божої, й оправдуються даром, Його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі, Якого видав Бог як жертву примирення, в Його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням колишніх гріхів, за час довготерпіння Божого, щоб виявити свою справедливість за нинішнього часу, - щоб він був справедливий і усправедливлював того, хто вірує в Ісуса» (Рим. 3,21-26).

1993    Оправдання встановлює співпрацю між Божою благодаттю і свободою людини. З боку людини вона виражається у згоді віри зі Словом Божим, яке закликає її до навернення, та у співдії любові зі спонукою Святого Духа, Який цю згоду випереджає та оберігає:

«Коли Бог торкається серця людини світлом Святого Духа, то людина, приймаючи таке натхнення, не залишається бездіяльною, бо може, до речі, І відкинути його; але все-таки вона не може без Божої благодаті, сама зі своєї волі, наблизитися до праведності перед Богом» (Тридентський Собор: DS 1525.).

1994    Оправдання є найдосконалішим ділом Божої любові, виявлене в Ісусі Христі і дароване через Святого Духа. Св. Августин вважає, що «оправдання грішника є більшим ділом, ніж створення неба і землі», бо «небо і земля минуть, а спасіння й оправдання вибраних залишається» (Св. Августин, Трактат на Євагеліє від Івана, 72). Він вважає навіть, що оправдання грішників перевищує створення ангелів у праведності, позаяк воно засвідчує більше милосердя.

1995    Святий Дух є внутрішнім учителем. Породжуючи «внутрішню людину» (Рим. 7,22; Еф. 3,6), оправдання здійснює освячення цілої людини:

«Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті і беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддайте ваші члени на служіння праведності, на освячення. (...) Тепер же, звільнившись від гріха і ставши слугами Богові, маєте ваш плід на освячення, а кінець - життя вічне» (Рим. 6,19.22).

II. Благодать

1996    Наше оправдання йде від Божої благодаті. Благодать є прихильністю (ласкою), незаслуженою допомогою, даною нам Богом, щоб ми відповіли на Його заклик стати дітьми Божими (Пор. Iв. 1, 12-18), усиновленими дітьми (Пор. Рим. 8, 14-17), учасниками Божої природи  (Пор. 2 Пт. 1, 3-4.), вічного життя (Пор. Iв. 17,3.).

1997    Благодать є участю в Божому житті, вона вводить нас у внутрішнє життя Пресвятої Трійці; через Хрещення християнин бере участь у благодаті Христа - Голови Його Тіла. Як «усиновлений», він може відтепер називати Бога «Отцем» у єдності з Єдиним Сином. Він отримує життя Святого Духа, Який вдихає в нього любов і Який будує Церкву.

1998    Це покликання до вічного життя є надприродним. Воно цілковито залежить від незаслуженого почину Бога, бо Він єдиний може Себе об'явити і віддати. Воно перевищує розумові здібності й сили людської волі, як і всього створіння (Пор.1 Кор. 2, 7-9).

1999    Христова благодать є незаслуженим від Бога даром Його життя, яке Він вливає в нашу душу через Святого Духа, для того щоб її вилікувати від гріха й освятити: це благодать, освячуюча, чи обожнююча, яку отримуємо у Хрещенні. Вона стає в нас джерелом освячення (Пор. Iв. 4, 14; 7, 38-39):

«Тому, коли хтось у Христі, той - нове створіння. Старе минуло, настало нове. Усе ж від Бога, Який примирив нас із Собою через Христа» (2 Кор. 5,17-18).

2000    Освячуюча благодать є постійним (габітуальним) даром, сталим нахилом, який удосконалює саму душу, щоб вона була здатна жити з Богом, діяти задля любові до Нього. Розрізняють: постійну благодать (gratia habitualis), яка є постійним нахилом жити і діяти згідно з Божим покликом, та дійові ласки (gratiae actuales), які є Божими втручаннями чи то на початку навернення, чи то під час діла освячення.

2001    Приготування людини до прийняття благодаті - це вже діло благодаті. Вона є необхідною, щоб збудити і підтримати нашу співпрацю у оправданні через віру та в освяченні через любов. Бог завершує в нас те, що Він розпочав, «бо Він, починаючи, робить Своїм діянням так, щоб ми хотіли; а завершуючи, спів діє з нашою, вже наверненою, волею» (Св. Августин, Про благодать І вільне рішення, 17, 33.):

«Справді, ми теж працюємо, але співпрацюємо з Богом, Який Сам працює. Бо милосердя Його випередило нас, аби нас оздоровити, і воно ще продовжує йти за нами, аби, раз оздоровившись, ми постійно були оживлювані; воно йде перед нами, щоб покликати нас, і йде за нами, щоб ми були прославлені; йде перед нами, щоб ми жили побожно, а за нами, - щоб ми жили вічно з Богом, бо без Нього ми не можемо нічого вчинити» (Св. Августин, Про природу і благодать, 31, 35.).

2002    Вільний почин Бога вимагає вільної відповіді людини, бо Бог створив людину за образом Своїм і надав їй, разом зі свободою, і наснагу Його пізнати і любити. Душа лише добровільно входить у спілкування любові. Бог безпосередньо торкається серця людини і прямо зрушує його. Він вклав у людину прагнення правди і добра, які лише Він один може заспокоїти. Обітниці «життя вічного» відповідають цьому прагненню понад усяку надію:

«Коли Ти після завершення Своїх «дуже добрих» діл (...), хоч Ти їх у спокої завершив, відпочивав сьомого дня, то це для того, щоб нам наперед сказати голосом Твоєї книги, що після закінчення наших справ, які є також «дуже добрими», бо Ти їх нам дарував, ми також спочинемо в Тобі в Суботу вічного життя» (Св. Августин, Сповідь, 13, 36, 50.).

2003    Благодать є насамперед і головним чином даром Святого Духа, Який нас оправдовує та освячує. Однак благодать містить також дари, які Святий Дух нам дає, щоб залучити нас до Свого діла, щоб зробити нас здатними співпрацювати у спасінні інших і зростанні Тіла Христового - Церкви. Це благодаті таїнств (сакраментальні) - дари, властиві різним святим таїнствам. Крім цього, є особливі благодаті, названі також харизмами, за грецьким словом, ужитим св. Павлом, яке означає прихильність, незаслужений дар, добродійство (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 12). Якими б не були їхні ознаки, часом надзвичайні, як дар чудес чи мов, харизми спрямовані до освячуючої благодаті і мають на меті загальне добро Церкви. Вони служать любові, яка будує Церкву (Пор. 1 Кор. 12).

2004    Серед особливих благодатей треба назвати благодаті стану, які супроводжують виконання відповідальних завдань християнського життя і служінь усередині Церкви:

«Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: чи то дар пророцтва - виконуймо його мірою віри; чи хто має дар служіння, нехай служить; чи хто навчання, нехай навчає; чи хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає - у простоті; хто головує дбайливо; хто милосердиться - то з радістю» (Рим. 12,6-8).

2005    Благодать, позаяк належить до надприродного порядку, не піддається нашому досвідові, але може бути пізнана лише через віру. Отже, ми не можемо спиратися на свої почуття чи діла, щоб на їх підставі зробити висновок, що ми оправдані й спасенні  (Пор. Тридентський Собор: DS 1533-1534). Проте, за словами Господа: «За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх» (Мт. 7,20), роздумуванням над добродійствами Бога в нашому житті та в житті святих дає нам запоруку того, що благодать діє в нас і спонукає до все більшої віри і до постави довірливої вбогості:

Один із прекрасних виявів цієї поведінки знаходимо у відповіді св. Жанни Д'Арк на підступне запитання церковних суддів: «На запитання, чи вона знає, що перебуває у Божій благодаті, вона відповіла: «Якщо я в ній не є, то хай Він мене допровадить; якщо я є в ній, то хай Він мене оберігає в ній» (Св. Жанна Д'Арк, Виступ: Акти судового процесу.).

III. Заслуга

«Прославлений Ти у сонмі Святих: коли Ти увінчуєш їх заслуги, то Ти увінчуєш Свої власні дари» (Римський Мисал, Префація святих, пор. «Доктор благодаті», св. Августин, Пояснення Псалмів 102, 7.).

2006    Слово «заслуга» означає загалом винагороду, яку спільнота чи товариство винні за діяльність одного з її членів, яка визнана за добру чи шкідливу і є гідна нагороди або кари. Заслуга стосується чесноти справедливості і відповідає засаді рівності, яка нею керує.

2007    Стосовно Бога, у правовому стислому значенні слова, не існує заслуги з боку людини. Між Ним і нами невимірна нерівність, бо від Нього, нашого Творця, ми отримали все.

2008    Заслуга людини перед Богом у християнському житті йде від того, що Бог добровільно постановив залучити людину до справ Своєї благодаті. Божа ініціатива в Його батьківській дії є перша, вільне діяння людини як співдія є другим, так що заслуги за добрі вчинки повинні бути зараховані насамперед Божій благодаті, і тільки потім - вірному. Крім того, заслуга людини повертається сама до Бога, бо її добрі вчинки здійснені у Христі з натхненням і допомогою Святого Духа.

2009    Коли усиновлення через благодать робить нас учасниками Божої природи, згідно з незаслуженою справедливістю Бога воно може дати нам правдиву заслугу. Саме в цьому - право благодаті, повне право любові, яке робить нас «співспадкоємцями» Христа, гідними прийняти «обіцяну спадщину вічного життя» (Тридентський Собор: DS 1546.). Заслуги за наші добрі діла є дарами Божої доброти (Пор. Тридентський Собор: DS 1548). «Найперше дарувалася благодать; тепер віддається належне. (...) Твої заслуги є дарами Бога» (Св. Августин, Проповіді, 298, 4-5).

2010    Оскільки в порядку благодаті почин належить Богові, ніхто не може заслужити собі першої благодаті в тому, що стосується початку навернення, прощення та оправдання. Зрушені Святим Духом і любов'ю, ми згодом можемо заслужити собі самим і іншим благодаті, потрібні як для нашого освячення, для росту благодаті і любові, так і для отримання вічного життя. Також земні блага, як здоров'я, приязнь, можна заслужити згідно з Божою мудрістю. Ці благодаті і ці блага є предметом християнської молитви. Через молитву отримуємо благодать, яка необхідна для нас, щоб ми могли творити діла, гідні нагороди.

2011    Любов Христа є у нас джерелом усіх наших заслуг перед Богом. Благодать, єднаючи нас із Христом діяльною любов'ю, надає надприродну якість нашим учинкам, а отже, робить їх заслугою як перед Богом, так і перед людьми. Святі завжди ясно усвідомлювали, що їхні заслуги були чистою благодаттю.

«Після земного вигнання я сподіваюся насолоджуватися Тобою в Батьківщині, та не хочу назбирувати заслуг для доступу до неба, прагну працювати лише задля Твоєї Любові [...]. Коли настане вечір цього життя, я стану перед Тобою з порожніми руками, бо не прошу Тебе, Господи, щоб Ти рахував мої діла. Усі наші справедливості заплямовані у Твоїх очах. То ж я хочу зодягнутись у Твою власну Праведність і отримати від Твоєї Любові у вічне посідання Тебе Самого...» (Св. Тереза від Дитятка-Ісуса, Акт принесення себе в дар милосердній Любові)

IV. Християнська святість

2012    «Тим, які люблять Бога, (...) усе співпрацює для добра. Бо яких Він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородний між багатьма братами; яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив» (Рим. 8,28-30).

2013    «Усі віруючі в Христа, усякого стану і положення, покликані до повного християнського життя і до досконалості в любові». (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 40). Усі покликані до святості: «То ж будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5,48).

«Вірні повинні застосовувати сили, які вони отримали за мірою Христового дару, для отримання цієї досконалості, щоб (...), сповнюючи в усьому волю Отця, усією своєю душею присвятити себе Славі Божій і служінню ближньому. Так святість Божого Народу розвивається багатими плодами, як про це яскраво засвідчує історія Церкви життям багатьох святих» (II Ватиканський Собор, Догм, коист. « Lumen gentium », 40.).

2014    Духовний розвиток спрямований на все тісніше з'єднання з Христом. Це з'єднання називається «містичним», бо бере участь у таїнстві Христа через святі таїнства - «святі містерії», а в Ньому - у таїнстві Святої Трійці. Бог закликає всіх нас до цього тісного зв'язку з Ним, навіть якщо особливі благодаті чи надзвичайні знаки цього містичного життя дані лише декому, щоб виявити дар, даний усім.

2015    Дорога вдосконалення проходить через Хрест. Нема святості без зречення і духовної боротьби (Пор. 2 Тим. 4.). Духовний поступ передбачає аскезу та умертвлення, які поступово приводять до життя в мирі і радості блаженств:

«Той, хто спинається вгору, ніколи не зупиняється; кожний початок стає новим початком, і тих початків немає кінця. Ніколи той, хто піднімається, не перестає прагнути того, що уже пізнав» (Св. Григорій Нісський, Бесіди на Пісню Пісень, 8.).

2016    Діти нашої Матері, Святої Церкви, слушно надіються на благодать витривання до кінця і нагороди Бога, їхнього Отця, за добрі діла, вчинені з Його благодаттю в єднанні з Ісусом (Пор. Тридентський Собор: DS 1576.). Дотримуючись того ж правила життя, віруючі беруть участь у «блаженній надії» тих, яких милосердя Боже збирає в «місті святому, Єрусалимі новому, що сходить із неба від Бога, приготованому, мов наречена, прикрашена для мужа свого» (Од. 21,2).

КОРОТКО

2017    Благодать Святого Духа дарує нам справедливість Вожу. Єднаючи нас через віру і Хрещення зі страстями і Воскресінням Христа, Дух робить нас учасниками Свого життя.

2018    Оправдання, як і навернення, має два аспекти. Під впливом благодаті людина звертається до Бога і відвертається від гріха, приймаючи таким чином прощення і праведність з висоти.

2019    Оправдання означає відпущення гріхів, освячення і внутрішнє оновлення людини.

2020    Оправдання для нас заслужив Христос Своїми страстями. Воно дається нам через Хрещення. Воно уподібнює нас до справедливості Бога, Який робить нас праведними. Воно має на меті Славу Бога і Христа і дар вічного життя. Воно є найкращим виявом Божого милосердя.

2021    Благодать є допомогою, яку Бог дає нам, щоб ми відповіли на наше покликання стати його всиновленими дітьми. Вона вводить нас у внутрішнє життя Пресвятої Трійці.

2022    Божий почин у ділі благодаті випереджує, підготовляє і збуджує вільну відповідь людини. Благодать відповідає глибоким прагненням людської свободи; вона закликає її співпрацювати з нею та вдосконалює її.

2023    Освячуюча благодать є незаслуженим даром, який Бог нам дає, даром Його життя, влитого Святим Духом у нашу оушу, щоб оздоровити її від гріха та освятити.

2024    Освячуюча благодать робить нас «милими Богові»: харизми, особливі дари Святого Духа, скеровані до освячуючої благодаті І мають на меті загальне добро Церкви. Бог діє також численними дійовими ласками, які відрізняються від постійної благодаті, що стало присутня в нас.

2025    Ми можемо мати заслугу перед Богом лише завдяки добровільному Божому Задуму залучити людину до діла Своєї благодаті. Заслуга є передусім ділом Божої благодаті, а також: співпрацею людини. Заслуга людини повертається до Бога.

2026    Через наше усиновлення благодать Святого Духа може дати нам правдиву заслугу відповідно до безкорисливої справедливості Бога. Любов є в нас головним джерелом заслуги перед Богом.

2027    Ніхто не може заслужити собі першої благодаті, що є на початку навернення. Зрушені Святим Духом, ми можемо заслужити для самих себе і для інших усі благодаті, потрібні для досягнення вічного життя, а також: необхідні земні блага.

2028    «Усі віруючі покликані до повного християнського життя і до досконалості в любові» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 40.). «У чесноті межею християнської досконалості, як ми навчилися від Апостола, ста, що немає в неї межі» (Св. Григорій Нісський, Про життя Мойсея, 1, 5.).

2029    «Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт. 16,24).


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!