Артикул 8. Гріх

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ перший. Покликання людини - життя у Святому Дусі.

Глава перша. Гідність людської особи.

1846    Євангеліє - це одкровення в Ісусі Христі Божого милосердя до грішників (Пор. Лк. 15.). Ангел сповіщає це Йосифові: «Ти даси йому ім'я Ісус, бо Він спасе народ Свій від гріхів їхніх» (Мт. 1,21). Те саме можна сказати про Євхаристію, таїнство Відкуплення: «Це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт. 26,28).

1847    «Бог, Який сотворив тебе без тебе, не спасає тебе без тебе» (Св. Августин, Проповіді, 169, 11, 13.). Прийняття Його милосердя вимагає від нас визнання наших провин. «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самі себе обманюємо, і правди в нас немає. Якже ми визнаємо гріхи наші, то Він - вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (1 Ів. 1,8-9).

1848    Св. Павло твердить: «Де примножився гріх, там щедрішою стала ласка». Але щоб чинити своє діло, благодать повинна розкрити гріх, щоб навернути наше серце і щоб «панувала і ласка через праведність на вічне життя, через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 5,20-21). Як лікар оглядає рану перед тим, як її перев'язувати, так і Бог Своїм Словом і Своїм Духом кидає живе світло на гріх:

«Навернення вимагає усвідомлення гріха, воно містить у собі внутрішній суд сумління. А цей суд, доказ дії Духа правди всередині людини, стає водночас початком нового дару благодаті і любові: «Прийміть Духа Святого». Так у цьому «переконанні ,433 про гріх» ми розкриваємо подвійний дар: дар правди сумління і дар певності відкуплення. Дух Правди є Утішителем». (Іван-Павло II, Енц. « Dominum et Vivificantem », 31.

II. Визначення гріха

1849    Гріх є провиною проти правди, розуму, чистого сумління; він є браком справжньої любові до Бога і до ближнього через шкідливу прив'язаність до деяких благ. Він ранить людську природу і посягає на людську солідарність. Його визначили як «вчинок, слово чи бажання, які суперечать вічному Законові» (Св. Августин, Проти Фауста Манихєя, 22, 27; св. Тома АквінськиЙ, Сума теології, 1-2,71,6.).

1850    Гріх є образою Бога: «Тобі, Тобі єдиному, згрішив я, і зло на очах Твоїх учинив я» (Пс. 51,6). Гріх бунтує проти любові Бога до нас і відвертає наші серця від Нього. Як первородний гріх, звичайний гріх є непослухом, повстанням проти Бога через бажання стати «як Бог» у пізнанні і визначенні добра і зла (Бут. 3,5). Таким чином, гріх є «себелюбством аж до погорди Бога» (Св. Августии, Про Боже місто, 14, 28 .). У цьому гордому звеличуванні себе гріх є цілковито протилежний до спасенного послуху Ісуса (Пор. Флп. 2, 6-9.).

1851    Саме у страстях, у яких милосердя Христа перемагає гріх, гріх найкраще виявляє свою жорстокість і різноманітність: невіра, смертельна ненависть, відкидання і насмішки з боку керівників і народу, боягузтво Пилата, жорстокість жовнірів, зрада Юди, така гірка для Ісуса, відречення Петра і втеча учнів. Однак саме в годину темряви і «князя світу цього» (Пор. Ів. 14,30) жертва Христа таємничим способом стає джерелом, з якого випливатиме невичерпне прощення наших гріхів.

III. Різноманітність гріхів

1852    Різноманітність гріхів велика. Святе Письмо подає великий перелік їх. У Посланні до Галатів протиставлено вчинки плоті плодам духу: «Учинки ж плоті явні: розпуста, нечистота, розгнузданість,  ідолослужіння, чари,  ворогування,  сварки, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, заздрощі, пияцтво, гульня і таке інше, про що Я вас попереджаю, - як Я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують» (Гал. 5Д9-21; Пор. Рим. 1,28-32; 1 Кор. 6,9-10; Еф. 5,3-5; Кал. 3,5-9; І Тим. 1,9-10; 2 Тим. 3,2-5.).

1853    Гріхи можна розрізняти залежно від предмета, як усякий людський вчинок, або залежно від надміру або браку чеснот, яким вони протистоять, або залежно від заповідей, які вони заперечують. Гріхи можна упорядкувати залежно від того, чи вони стосуються Бога, ближнього чи себе самого; їх можна розділити на гріхи духовні й тілесні, або на гріхи, вчинені думкою, словом, вчинком або занедбанням. Корінь гріха - у серці людини, у її свобідній волі згідно з ученням Господа: «Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадіж, фальшиві свідчення, богохульства. Це осквернює людину» (Мт. 15,19-20). У серці також міститься і любов - основа добрих і чистих справ, яку ранить гріх.

IV. Тяжкість гріха: смертельний гріх і легкий (простимий) гріх

1854    Гріхи розрізняють за їхньою тяжкістю. Відмінність між смертельним і легким гріхом, помітна вже у Святому Письмі (Пор. Ів. 5, 16-17.), була прийнята в Традиції Церкви. Досвід людей підтвердив її.

1855    Смертельний гріх руйнує любов у серці людини тяжким порушенням Закону Божого; він відвертає людину від Бога, Який є її остаточною метою і блаженством, надає перевагу добру нижчому, ніж Бог.

Легкий гріх дозволяє існувати любові, навіть якщо ображає і ранить її.

1856    Смертельний гріх, знищуючи в нас життєву основу, якою є любов, вимагає нового почину Божого милосердя і навернення серця, яке сповнюється звичайно в таїнстві Примирення:

«Коли воля прямує до чогось, що суперечить любові, через яку ми маємо прийти до остаточної мети, гріх уже через це є смертельним [...], незалежно від того, чи він спрямований проти любові Бога, як-от богохульство, фальшива присяга і таке інше, - чи проти любові до ближнього, як-от вбивство, перелюб і таке інше. [...] І навпаки, коли воля грішника звертається до того, що містить у собі якийсь безлад, який, однак, не противиться любові до Бога і до ближнього, як-от пустослів'я, зайвий сміх І таке Інше, то такі гріхи є легкими гріхами» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 1-2, 88, 2).

1857    Щоб гріх був смертельним, необхідні одночасно три умови: «Смертельним є всякий гріх, який стосується важкої матерії, учинений у повній свідомості і з свідомою згодою». (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Reconciliatio et poenitentia », 17.).

1858    Важкість матерії уточнена в Десятьох Заповідях - за відповіддю Ісуса багатому юнакові: «Не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідчи неправильно, не кривдь, шануй твого батька та матір» (Мр. 10,19). Тяжкість гріха є більшою або меншою: убивство важче, ніж крадіжка. Береться також до уваги і достоїнство скривдженої людини: жорстокість, учинена проти батьків, сама по собі є тяжчою, ніж учинена проти чужого.

1859    Смертельний гріх потребує повного усвідомлення і цілковитої згоди. Він припускає усвідомлення, що вчинок є гріхом, що він суперечить Божому Законові. Він так само припускає добровільну згоду настільки, щоб вибір міг уважатись особистим. Удаване незнання і закаменілість серця (Пор. Мр. 3, 5-6; Лк. 16, 19-31.)и не применшують, а лише збільшують добровільний характер гріха.

1860    Недобровільне незнання може зменшити або виправдати тяжку провину. Але нікого не можна вважати несвідомим засад морального закону, які написані в сумлінні кожної людини. Емоції, пристрасті, а також зовнішні натиски чи патологічні розлади не можуть зменшити добровільність і свободу провини. Гріх через злобу, через добровільний вибір зла є найважчим.

1861    Смертельний гріх, як і любов, є радикальною можливістю людської свободи. Він тягне за собою втрату любові і позбавлення освячуючої благодаті, тобто стану благодаті. Якщо він не спокутуваний жалем і Божим прощенням, то спричиняє виключення з Царства Божого та вічну смерть у пеклі, бо наша свобода має силу робити вибір назавжди і безповоротно. Проте навіть, якщо ми можемо вважати, що той чи інший вчинок є важкою провиною, ми повинні довірити суд над цими особами справедливості і милосердю Божому.

1862    Легкий гріх чинять тоді, коли не дотримуються приписаної норми морального закону в легкій матерії або переступають моральний закон у важкій матерії, але без повного знання чи цілковитої згоди.

1863    Легкий гріх послаблює любов; він виявляє невпорядковану прив'язаність до створених благ; він перешкоджає поступові душі у виконанні чеснот і практикуванні морального добра; вік заслуговує на тимчасові покарання. Легкий добровільний гріх, що залишається без жалю, поволі штовхає нас до гріха. Проте легкий гріх не робить нас противними Божій волі і приязні; він не розриває Союзу з Богом. Людина може відновити його з допомогою Божої благодаті. «Він не позбавляє освячуючої благодаті, дружби з Богом, любові, а згодом і вічного блаженства» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Reconciliatio et poenitentia », 12.):

«Людина, поки має тіло, не може уникнути всіх гріхів, принаймні легких. Та гріхи, які ми називаємо легкими, не слід легковажити; якщо не зважаєш на них за вагою, то тремти, коли рахуєш їх. Багато легких предметів творять велику масу; багато крапель наповнюють ріку, велика кількість зерен творить купу. Якою ж є наша надія? Передовсім - сповідь...» (Св. Августин, Трактат на Послання Івана до Партян, 1, 6.).

1864    «Усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься» (Мт. 12,31; Пор. Мр. З, 29; Лк. 12, 10.). Немає меж Божому милосердю, але хто добровільно відмовиться з покаянням прийняти від Бога милосердя, той відкидає прощення гріхів і спасіння, дане через Святого Духа. (Пор. Іван-Павло II, Енц, « Dominum et Vivificantem », 46) Така закаменілість може призвести до остаточного непокаяння і вічної загибелі.

V. Поширення гріха

1865    Гріх спричиняє потяг до гріха; він породжує порок повторенням тих самих учинків. Звідси випливають шкідливі схильності, які затемнюють сумління, спотворюють конкретну оцінку добра чи зла. Таким способом гріх має схильність збільшуватися і зміцнюватися, але він не може докорінно знищити морального чуття.

1866    Пороки можна класифікувати відповідно до чеснот, яким вони суперечать, або зіставляти з головними гріхами, які розрізнив християнський досвід слідом за св. Іваном Касіяном  (Пор. св. Іван Касіян, Зібрання, 5, 2.) і св. Григорієм Великим (Пор. св. Григорій Великий, Моралії, 31,45,87.). Вони називаються головними гріхами, бо вони спричинюють інші гріхи та інші пороки. Ними є: гордість, жадібність, заздрість, гнів, нечистота, обжерливість, лінощі або нехіть (acedia).

1867    Катехитична традиція нагадує також, що існують «гріхи, які кличуть про помсту до неба». Кличуть до неба: кров Авеля (Бут. 4, 10); гріхи Содому (Буг. 18,20; 19, 13); зойк пригнобленого народу в Єгипті (Вих. З, 7-10.); скарга чужинця, вдови і сироти (Вих. 22, 20-22.); несправедливість стосовно робітника (Втор. 24, 14-15; Як. 5, 4.).

1868    Гріх є особистим вчинком. Більше того, ми несемо відповідальність за гріхи, вчинені іншими, коли ми беремо в них участь:

– безпосередньо і добровільно;

– наказуємо або радимо їх чинити, хвалимо чи схвалюємо їх;

–  не виявляємо їх і не перешкоджаємо, коли до цього зобов'язані;

– захищаємо тих, які чинять зло.

1869    Таким чином гріх взаємно робить людей спільниками, встановлює панування між ними похоті, жорстокості та несправедливості. Гріхи провокують виникнення суспільних обставин та інституцій, що суперечать Божій доброті. «Гріховні структури» є вираженням і наслідком особистих гріхів. Вони, своєю чергою, ведуть свої жертви до вчинення зла. В аналогічному значенні вони становлять «соціальний гріх» (Пор. Іван-Павло II, Апост. зверн. « Reconciliatio et poenitentia », 16.).

КОРОТКО

1870    «Бог замкнув усіх у неслухняність, щоб усіх помилувати» (Рим. 11,32).

1871    Гріх є «словом, вчинком чи бажанням, які суперечать вічному Законові» (Св. Августин, Проти Фауста Манихея, 22, 27.). Він є образою Бога. Він постає у неслухняності перед Богом, протилежній слухняності Христа.

1872    Гріх є актом, суперечливим розумові. Він ранить природу людини і завдає шкоди людській солідарності.

1873    Корінь усіх гріхів у серці людини. Види гріхів та їхня тяжкість визначаються переважно за їх предметом.

1874    Вибрати те, що суперечить Божому Законові й остаточній меті людини свідомо, тобто знаючи про це і бажаючи цього, - означає вчинити смертельний гріх. Він знищує в нас любов, без якої неможливе вічне блаженство. Без розкаяння такий гріх спричиняє вічну смерть.

1875    Легкий гріх є моральною невпорядкованістю, яку можна відновити через любов, яка продовжує перебувати в нас.

1876    Повторювання гріхів, навіть легких, породжує пороки, серед яких розрізняють головні гріхи.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!