Артикул 3. Свобода людини

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ перший. Покликання людини - життя у Святому Дусі.

Глава перша. Гідність людської особи.

«Людина розумна і цим подібна до Бога, створена вільною і є володарем своїх учинків» (Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, 4, 4, 3.).

І. Свобода і відповідальність

1731     Свобода є владою, вкоріненого в розумі і в нашій волі, діяти чи не діяти, робити це чи інше, і, таким чином, виконувати свідомі вчинки за власною ініціативою. Силою вільного вибору кожний розпоряджається собою. У людині свобода є силою зростання і дозрівання у правді й доброті. Свобода досягає своєї досконалості, коли вона спрямована до Бога, нашого блаженства.

1732    Поки свобода не є ще остаточно закріплена у своєму найвищому добрі, яким є Бог, вона допускає можливість вибору між  добром і злом, тобто можливість зростати в досконалості або падати і грішити. Вона визначає вчинки, властиві людині. Вона стає джерелом хвали чи догани, заслуги чи осуду.

1733    Чим більше ми творимо добра, тим вільнішими стаємо. Справжня свобода можлива лише у служінні добру і справедливості. Вибір непослуху і зла є зловживанням свободою і веде до «рабства гріха» (Пор. Рим. 6, 17.).

1734    Свобода робить людину відповідальною за свої вчинки настільки, наскільки вони є добровільними. Поступ у чеснотах, пізнання добра та аскеза збільшують панування волі людини над її вчинками.

1735    Осудність і відповідальність за вчинок можуть бути зменшені або й скасовані через незнання, неуважність, насильство, страх, звички, непомірковані прив'язаності та інші психічні чи суспільні чинники.

1736    За кожний навмисний вчинок відповідає той, хто його здійснює:

Так, Господь запитує в Адама після гріха в саду: «Що ти це наробив?» (Бут. 3,13). Так само і в Каїна (Пор. Буг. 4, 10.). Пророк Натан теж запитує в царя Давида після перелюбу з жінкою Урії та його вбивства (Пор. 1 Сам. 12,7-15.).

Якийсь учинок може бути добровільним непрямо, коли він випливає з недбалості щодо того, що треба було знати чи робити, наприклад, нещасний випадок через незнання дорожних правил.

1737    Наслідок, хоч і не був бажаний особою, може бути допущений: наприклад, виснаження матері під час лікування своєї хворої дитини. Поганий наслідок не є провиною, якщо він не був задуманий ні як мета, ні як засіб учинку - як, наприклад, смерть, що настала під час надання допомоги особі, яка була в небезпеці. Поганий наслідок стає провиною тоді, коли його можна було передбачити і той, хто його вчинив, мав змогу його уникнути - наприклад, убивство, вчинене водієм у стані сп'яніння.

1738    Свобода здійснюється у стосунках між людьми. Кожна людина, створена на образ Божий, має природне право бути визнаною вільною і відповідальною істотою. Усі мають обов'язок кожному віддати цю пошану. Право користати зі свободи є вимогою, невіддільною від гідності людської особи, особливо в моральній та релігійній площині (Пор. II Ватиканський Собор, Декл. « Dignitatis humanae », 2.). Це право має бути цивільне визнане і захищене в межах спільного добра і громадського порядку (Пор. II Ватиканський Собор, Декл. «Dignitatis humanae», 7.).

II. Людська свобода в Економії спасіння

1739    Свобода і гріх. Свобода людини обмежена і піддатлива помилкам. Справді, людина заблудилася. Вона згрішила добровільно. Відкидаючи план Божої любові, вона обманула саму себе - стала невільником гріха. Це перше відчуження породило багато інших. Від початку історія людства свідчить про нещастя та гноблення, які народилися в серці людини внаслідок неправильного використання свободи.

1740    Загрози свободі. Свобода не дає права все говорити і все робити. Фальшивими є твердження, що «людина - суб'єкт свободи - як окрема особа є самодостатньою, а її мета - задоволення своїх власних інтересів через використання земних благ» (Конгрегація віровчення, Інструкція « Libertatis conscientia », 13.). З іншого боку, умови економічного, політичного, суспільного та культурного порядку, необхідні для правильного користування свободою, дуже часто не визнаються і порушуються. Ці обставини засліплення і несправедливості обтяжують моральне життя і ставлять і сильних, і слабких перед спокусою гріха проти любові. Відступаючи від морального закону, людина ризикує власною свободою; сама себе поневолює, розриває братерство з іншими людьми і бунтується проти Божої правди.

1741    Визволення і спасіння. Через Свій прославлений Хрест Христос здобув спасіння для всіх людей. Він відкупив їх від гріха, який тримав їх у рабстві. «Христос нас визволив для того, щоб ми були вільні» (Гал. 5,1). У Ньому ми маємо спільність «у правді, яка визволяє нас» (Iв. 8,32). Святий Дух був нам даний і, як навчає апостол, «де Господній Дух, там воля» (2 Кор. 3,17). Уже тепер ми пишаємося «славою дітей Божих» (Рим. 8,21).

1742    Свобода і благодать. Христова благодать зовсім не порушує нашої свободи, коли остання відповідає розумінню правди і добра, вкладеного Богом у серце людини. Але навпаки, як це засвідчує християнський досвід, особливо в молитві, чим більше ми слухняні порухам благодаті, тим більше зростає наша внутрішня свобода і наша впевненість під час випробовувань, а також гад тиском і вимогами зовнішнього світу. Через дію благодаті Святий Дух виховує в нас духовну свободу, щоб зробити з нас вільних співпрацівників Своєї справи в Церкві та у світі:

«Добрий і Всемогутній Боже, відгороди від нас усі злигодні, щоб без жодної перешкоди духа чи тіла ми могли виконувати Твою службу у свободі наших сердець» (Римський Мисам, Недільна молитва 32-га.).

КОРОТКО

1743    Бог «залишив людину в руках свого власного рішення» (Сир. 15,14), щоб вона змогла вільно прилучитися до свого Творця і дійти таким чином до блаженної досконалості (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 17.).

1744    Свобода є владою діяти чи не діяти і, отже, здійснювати зі своєї ініціативи свідомі вчинки. Вона осягає досконалість своєї дії, коли вона спрямована до Бога, Найвищого Добра.

1745    Свобода визначає вчинки, властиві людині. Вона робить людську особу відповідальною за добровільно здійснені вчинки. Вчинок, здійснений свідомо, належить особі як її власний.

1746    Ступінь провини і відповідальність за вчинок можуть бути зменшені чи скасовані через незнання, насильство, строк та через інші психологічні і суспільні чинники.

1747    Право користуватися свободою є вимогою, невіддільною від людської гідності, особливо в ділянці релігії та моралі. Але свобода не дає права все говорити і все робити.

1748    «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні» (Гал. 5,1).

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!