 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Частина третя. Життя у Христі.Розділ перший. Покликання людини - життя у Святому Дусі.Глава перша. Гідність людської особи.І. Заповіді Блаженства1716 Блаженства містяться в центрі Ісусової проповіді. Оголошення їх відновлює обітниці, дані вибраному народові від часів Авраама. Блаженства виконують ці обітниці не лише стосовно простого користування землею, а й щодо Царства Небесного:
1717 Заповіді Блаженства змальовують обличчя Ісуса Христа й описують Його милосердну любов; вони виражають покликання вірних, залучених до слави Його страстей і Його Воскресіння; вони висвітлюють діяння й вчинки, притаманні християнському життю; вони є парадоксальними обітницями, які підтримують надію у стражданнях; вони сповіщають благословення і винагороди, уже прихованим способом дані учням; їх початок уже існує в житті Діви Марії і всіх святих. II. Прагнення щастя 1718 Заповіді Блаженства відповідають природному прагненню до щастя. Це прагнення має Боже походження; Бог заклав його в серці людини, щоб притягнути її до Себе; бо Він Один може її наповнити: «Усі ми, звичайно, хочемо жити щасливо, і немає нікого серед людей, які б не погодилися на цю пропозицію ще перед тим, як вона представлена повністю» (Св. Августин, Про мораль Католицької Церкви, 1, 3, 4.). «Наскільки ж я шукаю Тебе, Господи? Бо Тебе шукаючи, мій Боже, шукаю життя щасливого; зроби так, аби я шукав Тебе, щоб моя душа жила, бо тіло моє живе з душі, а душа моя живе Тобою». (Св. Августин, Сповідь, 10, 20, 29.). «Бог єдиний насичує». (Св. Тома Аквінський, Пояснення Апостольського Символу віри, 15.) 1719 Заповіді Блаженства розкривають мету людського існування, остаточну мету людських діянь: Бог прикликає нас до Свого власного блаженства. Це покликання звернене до кожного особисто, а також до цілої Церкви, нового народу, складеного з тих, що прийняли обітницю і живуть нею у вірі. III. Християнське блаженство 1720 У Новому Завіті вживається багато виразів для означення блаженства, до якого Бог кличе людину: прихід Божого Царства (Пор. Мт. 4, 17.); оглядання Бога: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт. 5,8) Пор. 1 їв. З, 2; 1 Кор. 13, 12; входження у радість Господа Пор. Мт. 25, 21.23; входження у відпочинок Бога (Євр. 4,7-11): «Там ми спочиватимемо й оглядатимемо; оглядатимемо і любитимемо; любитимемо і хвалитимемо. Ось що буде в кінці без кінця. Яку ж бо іншу мету маємо, якщо не дійти до Царства, яке не буде мати кінця?» (Св. Августин, Про Боже місто, 22, 30.). 1721 Бо Бог привів нас на світ, щоб ми Його пізнавали, Йому служили і Його любили і так дійшли до неба. Блаженство робить нас учасниками Божої природи (2 Пт. 1,4) і вічного Життя (Пор. Ів. 17, 3.). З блаженством людина входить до слави Христа (Пор. Рим. 8, 18.) і до радості троїчного життя. 1722 Таке блаженство перевищує розум і самі людські сили. Воно випливає з безкорисливого дару Божого. Тому-то його названо надприродним, як і благодать, яка робить людину здатною увійти в Божу радість. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Справді, у Його величі І невимовній славі «ніхто не побачить Бога І залишиться живим», бо Отець незбагненний; але у Своїй доброті, любові до людей і Всемогутності Він дає привілей тим, які люблять Його, бачити Бога (...), «бо що неможливе в людей, те можливе в Бога». (Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, 4,20,5). 1723 Обіцяне блаженство ставить нас перед вирішальним моральним вибором. Воно закликає нас очистити своє серце від злих схильностей і шукати любов Бога понад усе. Воно вчить нас, що справжнє щастя - це не багатство чи добробут, не людська слава чи влада, ні жодна людська справа, якою корисною вона б не була, - чи то наука, чи техніка, чи мистецтво, - ні жодне творіння, лише Бог один, що є джерелом усякого добра і любові: «Багатство є великим ідолом нашого часу; багато людей Йому спонтанно поклоняються. Вони вимірюють щастя майном, а через майно вимірюють гідність (...) Усе це йде від нашого переконання, що з багатством можна все. Отже, багатство є одним із сьогоднішніх ідолів, а іншим є популярність. (...) Дійшло до того, що популярність - бути відомим І чинити шум у світі - вважають добром самим у собі, найвищим добром, предметом дійсної пошани». (Джон Генрі Ньюман, Проповіді, звернені до змішаних громад, 5.). 1724 Декалог (Десять Заповідей), Нагірна проповідь та апостольська катехиза описують нам шляхи, які ведуть до Царства Небесного. Ми крок за кроком, своїми щоденними вчинками, йдемо ними, підтримувані благодаттю Святого Духа. Запліднені Словом Христа, поволі приносимо плоди в Церкві для Слави Бога (Пор. Притчу про сіяча: Мт. 13, 3-23.). КОРОТКО 1725 Заповіді Блаженства продовжують і завершують Божі обітниці від часів Авраама, спрямовуючи їх до Царства Небесного. Вони відповідають прагненню щастя, яке Бог вклав у людське серце. 1726 Заповіді Блаженства навчають нас про останню мету, до якої нас кличе Бог: Царство Боже, бачення Бога, участь у Божій природі, вічне життя, усиновлення, відпочинок у Бозі. 1727 Блаженство вічного життя є незаслуженим Божим даром; воно є надприродним, як і благодать, що веде до нього. 1728 Заповіді Блаженства ставлять нас перед рішучим вибором стосовно земних благ; вони очищують наше серце, щоб навчити нас любити Бога понад усе. 1729 Небесне блаженство визначає оцінні критерії для вживання земних благ згідно з Божим Законом.
[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ] Читайте також - Католицький народний катехизм Читайте также - Катехизис католической церкви
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
