Артикул 1. Благословення і освячення

Частина друга. Здійснювання християнського таїнства.

Розділ другий. Сім святих таїнств Церкви.

Глава четверта. Інші літургійні відправи.

Характерні ознаки благословень і освячень

1668    Вони встановлені Церквою як для освячення деяких церковних служінь, деяких станів життя, різних обставин християнського життя, так і для вживання речей, корисних для людини. За душпастирськими рішеннями єпископів, вони можуть також стосуватися потреб культури та історії, властивих християнському народові певного регіону або епохи. Вони завжди передбачають молитву, часто супроводжувану конкретними знаками – такими, як покладення рук, знак Хреста, кроплення свяченою водою (що нагадує Хрещення).

1669    Вони мають свій корінь у хрещальному священстві: кожний  охрещений покликаний бути «благословенням» (Пор. Буг. 12, 2.) і благословити (Пор. Лк. 6, 28; Рим. 12, 14; 1 Пт. З, 9.). Тому миряни можуть головувати на деяких благословеннях (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 79; Кодекс канонічного права, кан. 1168.); чим більше благословення стосується церковного і сакраментального життя, тим більше його уділення зберігається за рукоположеним служителем (єпископом, пресвітером чи дияконом) (Пор. Про благословення, 16; 18.).

1670    Благословення й освячення не вділяють благодаті Святого Духа, на спосіб таїнств, але через церковну молитву готують до прийняття благодаті І налаштовують до співпраці з нею. «Для відповідно налаштованих вірних майже всі життєві події освячені Божою благодаттю, що випливає з Пасхальної містерії страстей, смерті і Воскресіння Христа, з Якого черпають свою силу всі таїнства і благословення. Так майже не існує достойного вживання матеріальних речей, яке не могло б бути спрямоване до освячення людини і прославлення Бога» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 61.).

Різнородні форми благословень і освячень

1671    Між цими літургійними чинностями виділяються насамперед благословення (людей, їжі, предметів, місць). Усяке благословення є хвалою Бога і молитвою про отримання Його дарів. У Христі християни приймають благословення Бога Отця «всяким духовним благословенням» (Еф. 1,3). Тому Церква благословить, взиваючи ім'я Ісуса й роблячи звичайно святий знак Хреста Христового.

1672    Деякі благословення мають тривалу мету: їхнім наслідком є посвячення певних осіб Богові і відведення для літургійного вжитку предметів і місць. Серед благословень, які вділяються особам (не плутати зі сакраментальним свяченням), виділяється благословення настоятеля й настоятельки монастиря, посвячення дів і вдовиць, обряд монаших обітів І благословення для виконування деяких церковних служінь (лекторів, аколітів, катехитів І т.д.). Як приклад благословення предметів можна назвати посвячення чи благословення Церкви чи вівтаря, благословення святого єлею, святого посуду і шат, дзвонів і т.д.

1673    Коли Церква в ім'я Ісуса Христа публічно і силою своєї влади просить, щоб якась особа або предмет були охоронені від нападів лукавого і звільнені від його панування, то мова йде про екзорцизми. Ісус виганяв бісів (Пор. Мр. 1, 25-26.), і Церква отримала від Нього владу Й обов'язок робити це (Пор. Мр. З, 15; 6, 7. 13; 16, 17.). У простій формі екзорцизм виступає при вділюванні Хрещення. Врочистий екзорцизм, названий «великим екзорцизмом», може виконувати лише пресвітер з дозволу єпископа. До нього слід приступати обережно, точно дотримуючись правил, встановлених Церквою. Екзорцизм спрямований на те, щоб вигнати бісів або звільнити від бісівського впливу силою духовної влади, яку Ісус дав Своїй Церкві. Зовсім іншим випадками є недуги, особливо психічні, лікування яких належить до сфери медицини. Тому важливо впевнитися (перед здійсненням екзорцизму), що йдеться про присутність лукавого, а не про хворобу (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1172.).

Народна побожність

1674    Крім літургії таїнств і благословення й освячення, катехиза повинна брати до уваги форми побожності вірних і народної побожності. Релігійне чуття християнського народу в усі часи знаходило свій вияв у різних формах побожності, які оточували сакраментальне життя Церкви, таких як: вшанування мощей, відвідування святинь, прощі, процесії, Хресна дорога, релігійні танці, молитва на вервиці, медалики (Пор. II Нікейський Собор: DS 601; 603; Тридентський Собор: DS 1822) і т.д.

1675    Ці вияви народної побожності продовжують літургійне життя Церкви, але не замінюють його: «[Вони] повинні бути встановлені з урахуванням літургійного часу й узгоджуватися з літургією, тобто певним чином із неї випливати і вводити до неї народ, тому що літургія за своєю природою є значно вища від них» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 13.).

1676    Необхідна пастирська розсудливість, щоб підтримувати й зміцнювати народну побожність і при нагоді очищувати й скеровувати релігійне чуття, з якого виростають ці форми побожності, а також спрямовувати його до глибокого пізнання містерії Христа. Виконання цих форм побожності підпорядковане опіці й оцінюванню єпископів та загальним нормам Церкви (Пор. Іван-Павло Й, Апост. зверн. « Catechesi tradendae », 54.).

«Народна побожність у своєму ядрі є сукупністю вартостей, яка з християнською мудрістю відповідає на головні питання людського існування. Народне католицьке відчуття є здатне творити життєвий синтез. Так воно творчо поєднує божественне і людське, Христа і Марію, дух і тіло, спільноту й установи, особи і громаду, віру й батьківщину, розум І почуття. Ця мудрість - це християнський гуманізм, який міцно утверджує гідність кожної людської особи як Божої дитини, установлює основоположне братерство, навчає зустрічі з природою і розуміння, чим є праця, подає причини для життя в радості і спокої духу, навіть у труднощах життя. Для народу ця мудрість є також принципом розсудливості, євангельським інстинктом, що дає йому підсвідомо відчути, коли служіння Євангелію займає перше місце в Церкві, а коли, навпаки, спустошується його зміст і придушується іншими справами». (Асамблеї єпископів, Документ в Пуеблі; пор. Павло VI, Апост. зверн «Evangelii nuntiandi», 48.).

КОРОТКО

1677    Благословеннями й освяченнями називають святі знаки, установлені Церквою з метою підготувати людей до прийняття плодів таїнств та освячення різних обставин життя.

1678    Особливо важливе місце займають благословення. Вони містять у собі прославу Бога за Його діла і Його дари, а також заступництво Церкви, щоб люди могли вживати дари Божі відповідно до духу Євангелія.

1679    Крім літургії, християнське життя живиться різними формами народної побожності, що вкоренилися в різних культурах. Церква сприяє розвиткові форм народної побожності, які виражають євангельський інстинкт і людську мудрість і збагачують християнське життя, а одночасно турбується про те, щоб просвітлювати їх світлом віри.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!