Артикул 7. Таїнство Подружжя

Частина друга. Здійснювання християнського таїнства.

Розділ другий. Сім святих таїнств Церкви.

Глава третя. Таїнство на службі громади.

І. Подружжя в Божому задумі

1602   Святе Письмо розпочинається створенням чоловіка і жінки на образ і подобу Божу (Пор. Бут. І, 26-27.) і завершується видінням «шлюбу Агнця» (Од. 19,7.9). Від початку до кінця Письмо говорить про подружжя і його «таїнство», про його установлення і значення, яке Бог дав йому, про його початок і мету, про різні способи здійснення його впродовж історії спасіння, про його труднощі, що виникають із гріха та відновлення його «у Господі» (1 Кор. 7,39), у Новому Союзі Христа і Церкви (Пор. Еф. 5, 31-32.).

Подружжя у порядку творення

1603    «Глибока спільність подружнього життя і любові заснована Творцем й унормована Його законами. (...) Сам Бог є творцем подружжя» (II Ватиканський Собор, Паст, конст.. « Gaudium et spes », 48.). Покликання до подружжя закладене в самій природі чоловіка і жінки, якими вони вийшли з рук Творця. Подружжя не є чисто людською установою, незважаючи на численні зміни, яких воно зазнавало впродовж століть у різних культурах, суспільних структурах і духовних укладах. Ця різноманітність не повинна спричинити забуття спільних і сталих властивостей. Хоча гідність цього союзу не виявляється скрізь з однаковою ясністю (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes »,47), проте у всіх культурах існує певне поняття величі подружнього союзу. «Бо добробут кожної людини і людського та християнського суспільства тісно пов'язаний з процвітанням подружньої й родинної спільноти» (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. « Gaudium et spes », 47.).

1604    Бог, Який створив людину з любові, покликав її також до любові, яка є основним і вродженим покликанням кожної людської особи. Бо людина була створена на образ і подобу Бога (Пор. Бут. 1, 27.), Який Сам є Любов (1 Iв. 4, 8. 16.). Оскільки Бог створив людину чоловіком і жінкою, їхня взаємна любов стає образом абсолютної і вічної любові, якою Бог любить людину. Ця любов є доброю, дуже доброю в очах Творця (Пор. Бут. 1, 31.). І ця любов, благословлена Богом, призначена стати плідною і втілитися у спільну справу оберігання творіння: «І благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні й множтеся, наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Буг. 1,28).

1605    Святе Письмо стверджує, що чоловік і жінка були створені одне для одного: «Не добре чоловікові бути самому» (Бут, 2, 18). Жінка, «плоть від його плоті» (Пор. Бут. 2, 23), тобто його подоба, рівня йому, найближча йому, дана чоловікові Богом як допомога, представляючи таким чином Господа, в Якому «допомогаn наша» (Пор. Пс. 121, 1). «Так-то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2,18-25). Сам Господь указує, що це означає нерозривну єдність їх двох життів, пригадуючи, яким «від початку» був задум Творця Пор. Мт. 19,4: «Так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло» (Мт. 19,6).

Подружжя під владою гріха

1606    Кожна людина зазнає зла навколо себе і в собі. Цей досвід відчувається і в стосунках між чоловіком і жінкою, їхньому союзу завжди загрожувала незгода, дух панування, невірність, заздрість і різні конфлікти, які можуть призвести до ненависті і розірвання його. Цей непорядок може виявлятися більш або менш гостро, і його можна менше або більше подолати, залежно від культури, епохи, особистості, але він має загальний характер.

1607    У світлі віри цей непорядок, який ми болюче стверджуємо, не походить від природи чоловіка і жінки, ні від природи їхніх стосунків, а від гріха. Розірвання з Богом, первородний гріх, має наслідком розірвання первісної спільності чоловіка й жінки, їхні стосунки спотворені взаємними звинуваченнями (Пор. Бут. 3, 12); їхній взаємний потяг - власний дар Творця (Пор. Бут. 2, 22.) - змінюється у стосунки панування і хтивості (Пор. Бут. З, 16); високе покликання чоловіка і жінки бути плідними, множитися і підпорядковувати собі землю (Пор. Бут. 1, 28.) обтяжене болем пологів і труднощами здобування хліба (Пор. Бут. З, 16-19.).

1608    І все ж таки порядок творення продовжує існувати, навіть якщо він є значно порушеним. Щоб оздоровити рани від гріха, чоловік і жінка потребують допомоги благодаті, у якій Бог у Своєму безконечному милосерді їм ніколи не відмовляв (Пор. Бут. 3, 21.). Без цієї допомоги чоловік і жінка не можуть досягти здійснення єдності їхнього життя, для якої Бог їх створив «на початку».

Подружжя в педагогії Закону

1609    Милосердний Господь не покинув грішну людину. Страждання що є наслідком гріха, - «в болях будеш народжувати - дітей» (Бут. 3,16), «в поті лиця твого їстимеш хліб» (Бут 3 19) - одночасно становлять ліки, які обмежують шкоду від гріха. Після гріхопадіння подружній стан допомагає перемогти замкнутість у собі, самолюбство, пошуки самозадоволення і відкритися іншій людині для взаємної допомоги і дарування себе.

1610    Моральна свідомість стосовно єдності й нерозривності подружжя розвивалася під впливом педагогії старозавітного Закону. Полігамія патріархів і царів ще не осуджується відкрито. Однак Закон, даний Мойсеєві, передбачає захист жінки від сваволі чоловікового панування, навіть якщо цей самий Закон, за словами Господа, ще несе на собі сліди «жорстокості серця» чоловіка, через що Мойсей дозволив відпускати жінку (Пор. Мт. 19, 8; Втор. 24, 1).

1611    Бачачи в образі особливої і вірної подружньої любові союз Бога з Ізраїлем (Пор. Ос. 1-3; Іс. 54, 62; Єр. 2-3, 31; Єз 16; 23.) пророки підготували свідомість вибраного Народу до глибокого розуміння єдності й нерозривності подружжя (Пор. Мал. 2, 13-17). Книги Рути і Товита подають зворушливі свідчення високого значення подружжя, вірності і ніжності одружених. Традиція завжди вбачала в Пісні Пісень незрівнянне вираження людської любові, чистого відбитку любові Бога, любові, «як смерть, сильної», якої «водам великим не вгасити» (П. П. 8, 6-7).

Подружжя у Господі

1612    Шлюбний союз Бога та Його народу Ізраїля підготував Новий і Вічний Союз, у якому Син Божий, втілившись і віддавши Своє життя, з'єднався певним чином з усім людством, Ним спасенним (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. « Gaudium et spes », 22.), готуючи таким способом «шлюб Агнця» (Од. 19,7.9).

1613    На порозі Свого публічного життя Ісус, на прохання Своєї Матері, сповняє Своє перше чудо на весіллі (Пор. Iв. 2, 1-11.). Церква надає великого значення присутності Ісуса на весіллі в Кані. Вона вбачає в ній підтвердження, що подружжя є добром і передвісником того, що відтепер воно буде дієвим знаком присутності Христа.

1614    У Своєму навчанні Ісус недвозначно навчав про первісне значення союзу чоловіка і жінки, такого, якого хотів Творець на початку; даний Мойсеєм дозвіл на розлучення був поступкою жорстокості серця (Пор. Мт. 19, 8.); подружній союз чоловіка і жінки є нерозривним: Сам Бог його здійснює: «Що Бог злучив, людина хай не розлучає» (Мт. 19,6).

1615    Це недвозначне наполягання щодо нерозривності подружніх уз могло непокоїти і виявитися нездійсненною вимогою (Пор. Мт. 19, 10). Однак Ісус не обтяжує подружжя тягарем, який і неможливо нести і який надто важкий (Пор. Мт. 11,29-30), важчий, ніж Закон Мойсея. Приходячи, щоб відновити початковий порядок творення, порушений гріхом, Ісус Сам дає силу і благодать, щоб подружжя жило в нових вимірах Царства Божого. Йдучи слідом за Христом, зрікаючись самих себе, беручи на себе свій хрест (Пор. Мр. 8, 34), чоловік і жінка зможуть «зрозуміти» (Пор. Мт. 19, 11.) первісний сенс подружжя і з допомогою Христа жити згідно з ним. Ця благодать християнського подружжя є плодом Хреста Христового - джерела цілого християнського життя. На це вказує апостол Павло, говорячи: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї, щоб її освятити» (Еф, 5,25-26), і відразу додає: «Тим-то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велике таїнство, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5,31-32).

1617    Усе християнське життя несе на собі відбиток шлюбної любові Христа і Церкви. Уже Хрещення, що вводить до Божого Народу, є шлюбною містерією: це, так би мовити, весільна купіль (Пор. Еф. 5, 26-27), що випереджує весільну трапезу, Євхаристію. Християнське подружжя стає, своєю чергою, дієвим знаком, містерією Союзу Церкви і Христа. Подружжя між охрещеними є справжнім таїнством Нового Союзу, оскільки воно означає і вділяє благодать (Пор. Тридентський Собор: DS 1800; Кодекс канонічного права, кан. 1055, п.І.).

Дівицтво для Царства Божого

1618    Христос є центром усього християнського життя. Зв'язок з Ним займає перше місце перед усіма іншими зв'язками - родинними чи суспільними (Пор. Лк. 14, 26; Мр. 10,28-31). Від початку Церкви були чоловіки й жінки, які відмовилися від великого добра подружжя, щоб іти за Агнцем, куди б Він не пішов (Пор. Од. 14,4.), щоб дбати про справи Господа і старатися Йому сподобатися (Пор. 1 Кор. 7, 32.), щоб вийти назустріч Нареченому, Який надходить (Пор. Мт. 25, 6). Сам Христос покликав деяких іти за Ним у такому способі життя, взірцем якого є Він Сам:

«Бувають бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може вмістити, нехай вмістить» (Мт. 19,12).

1619    Дівицтво ради Царства Небесного є розвитком благодаті Хрещення, могутнім знаком переваги зв'язку з Христом палкого очікування Його повернення, знаком, який нагадує також, що подружжя є дійсністю нинішнього світу, що минає (Пор. Мр. 12,25; 1 Кор. 7,31.).

1620    Обидві дійсності - таїнство Подружжя і дівицтво для Царства Божого - походять від Самого Господа. Бо Він надає їм змісту й уділяє благодать, необхідну для того, щоб жити в них відповідно до Його волі (Пор. Мт. 19, 3-12.). Пошана дівицтва для Царства (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 42; П Ватиканський Собор, Декр. «Perfectae caritatis», 12; II Ватиканський Собор, Декр. « Optatam totius », 10) і християнське розуміння подружжя нероздільні і взаємно підтримуються:

«Хто засуджує подружжя, принижує дівицтво; хто хвалить подружжя, збільшує подив щодо дівицтва. (...) Бо те, що виявляється добром лише в порівнянні зі злом, не може справді бути добром; але те, що є краще, ніж незаперечні добра, є благом найвищою мірою» (Св. Іван Золотоустий, Про дівицтво, 10, 1; пор. Іван-Павло II, Апост. зверн. «Familiaris consortio», 16.).

II. Здійснення шлюбу

1621    У латинському обряді шлюб двох католиків відбувається звичайно під час Служби Божої з огляду на зв'язок усіх таїнств віз із Пасхальним таїнством Христа (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 61.). У Євхаристії здійснюється спомин Нового Союзу, яким Христос назавжди злучився з Церквою, Своєю Улюбленою Нареченою, для якої Він віддав Себе (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 6). Отже, слушно, щоб подружжя засвідчило свою згоду віддати себе одне одному через жертву власного життя, прилучивши її до жертви Христа за Свою Церкву, що присутня у євхаристійній Жертві, і, приймаючи Євхаристію, споживаючи те саме Тіло і Кров Христа, творило «одне тіло» у Христі (Пор. 1 Кор. 10, 17).

1622    «Як сакраментальний акт освячення, літургійна відправа Подружжя (...) повинна бути сама в собі правочинна, достойна і плідна» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 67.). Належить, щоб майбутнє подружжя підготувало себе до відправи шлюбу, прийнявши таїнство Покаяння.

1623    Згідно з латинською традицією, наречені, як служителі Христової благодаті, взаємно уділяють одне одному таїнство Подружжя, висловлюючи перед Церквою свою згоду. У традиціях Східних Церков священики - єпископи або пресвітери - отримавши спільну згоду наречених, благословляють чоловіка й дружину для правочинності таїнства.

1624    Різні літургії багаті на молитви благословення та епіклези, які просять у Бога Його благодаті та благословення для нової пари, насамперед для нареченої. В Епіклезі цього таїнства подружжя отримує Святого Духа як союз любові Христа і Церкви (Пор. Еф. 5, 32). Він є печаттю їхнього союзу, вічно відкритим джерелом їхньої любові, силою, у якій відновлюється їхня вірність.

III. Подружня згода

1625    В укладанні шлюбного союзу головну роль виконують охрещені чоловік і жінка, які є вільні для укладання шлюбу і які добровільно виражають свою згоду. «Бути вільним» означає:

– не бути змушеним;

– не мати перешкоди з боку природного чи церковного закону.

1626    Церква вважає взаємне вираження згоди між подружжям  необхідним елементом, «який створює подружжя» (Кодекс канонічного права, кан. 1057, § 1). Якщо немає згоди, немає одруження.

1627    Згода полягає у «людському акті, через який подружжя взаємно віддає себе одне одному і приймає одне одного» II Ватиканський Собор, Паст, конст « Gaudium et spes », 48; канонічного права, кан. 1057 § 2): «Беру тебе за свою жінку ... Беру тебе за свого чоловіка» (Чин таїнства Подружжя ,45). Ця згода, що зв'язує подружжя між собою, знаходить своє завершення в тому, що обоє «стають одним тілом» (Буг. 2,24; Мр. 10, 8; Еф. 5,31).

1628    Згода повинна бути виявом волі кожного з тих, що беруть шлюб, вільним від примусу чи тяжкого зовнішнього страху (Кодекс канонічного права, кан. 1103.). Жодна людська влада не може замінити цієї згоди (Кодекс канонічного права, кан. 1057, § 1.). Якщо цієї свободи бракує, то одруження неправочинне.

1629     З цього приводу (чи з інших причин, які унеможливлюють і роблять недійсним шлюб (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1083-1108.)) Церква може після вивчення ситуації компетентним церковним трибуналом оголосити «недійсність одруженій», тобто те, що одруження ніколи не було. У цьому випадку ті, що брали шлюб, є вільні і можуть знову одружитися, але зобов'язані дотримуватися природних обов'язків попереднього союзу (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1071, § 1, 3.).

1630    Священик (чи диякон), який асистує під час здійснення шлюбу, в ім'я Церкви приймає згоду подружньої пари і дає церковне благословення. Присутність служителя (а також свідків) виражає наочно, що подружжя стало церковною дійсністю.

1631    Саме тому Церква вимагає звичайно для своїх вірних церковної форми для укладання шлюбу (Пор. Тридентський Собор: DS 1813-1816; Кодекс канонічного права, кан. 1108.). Численні  підстави допомагають пояснити цю вимогу:

– таїнство Подружжя є літургійним актом. Тому його належить вділяти під час публічної літургії Церкви;

– подружжя впроваджує в церковний стан (оrdо), воно дає права й обов'язки в Церкві між подружжям і стосовно дітей;

– оскільки одруження є станом життя в Церкві, треба, щоб була певність одруження (звідси обов'язковість мати свідків);

– публічний характер згоди охороняє «Так», дане один раз, і допомагає зберігати йому вірність.

1632    Для того, щоб «Так» подружньої пари було добровільним і відповідальним актом і щоб подружній зв'язок мав міцні і тривалі людські та християнські основи, великого значення набирає приготування до подружжя:

Приклад і виховання, дані батьками і родинами, залишаються найкращим шляхом цього приготування.

Роль пастирів і християнської спільноти як «Божої родини» необхідна для переданая людських і християнських цінностей подружжя і родини (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1063.), і це тим більше, що в наш час багато молодих людей мають досвід розбитих родин, які не забезпечують достатньої підготовки:

«Треба вчасно навчати молодь, належним чином, щодо обов'язків і виявів гідності подружньої любові, насамперед у колі родини, щоб, виховані в пошані до чистоти, вони у відповідному віці могли перейти від чесного заручення до подружжя» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 49.).

Мішані шлюби і відмінність релігії

1633    У багатьох країнах досить частими є випадки мішаних шлюбів (між католиками І хрещеними некатоликами). Вони вимагають особливої уваги подружжя і пастирів; ще з більшою обережністю треба сприймати шлюб між людьми різних релігій (між католиками і неохрещеними).

1634     Відмінність віровизнання наречених не становить для одруження перешкоди, якої не можна подолати, якщо їм вдається поєднати те, що кожен отримав у своїй спільноті, і навчити один одного способу, яким кожен втілює в життя свою вірність Христові. Проте труднощі змішаних шлюбів не варто недооцінювати. Вони пов'язані з тим, що не подолано ще поділу християн. Подружжя ризикує трагічно відчути драму роз'єднання християн, навіть у лоні свого дому. Різниця віри може ще збільшити ці труднощі. Розходження, які стосуються віри і - самого розуміння подружжя, як І різна релігійна ментальність, можуть становити джерело напруження в подружжі, особливо у вихованні дітей. Тоді виникає ще одна спокуса - релігійна байдужість.

1635    За чинним у Латинській Церкві правом, мішаний шлюб потребує для своєї законності спеціального дозволу церковної влади (Кодекс канонічного права, кан. 1124). У разі відмінності релігії потрібне спеціальне звільнення, яке знімає перешкоди до законності подружжя (Кодекс канонічного права, кан. 1086.). Дозвіл або звільнення передбачають, що обидві сторони знають і не виключають мети і головних властивостей подружжя, як і зобов'язання католицької сторони, дане до відома некатолицької сторони, стосовно хрещення І виховання дітей у католицькій Церкві (Кодекс канонічного права, кан. 1125.).

1636    У багатьох регіонах завдяки екуменічному діалогові зацікавлені християнські спільноти змогли організувати спільне дуитастирюванпя для мішаних подруж. Його завданням є допомогти подружнім парам переживати їхнє особливе становище у світлі віри. Також його дією є допомога подолати напруження, яка випливає з обов'язків подружжя у ставленні одне до одного і до своїх церковних спільнот. Таке спільне душпастирство повинно також заохочувати розвивати те, що є спільне в їх вірі, і пошану до того, що їх роз'єднує.

1637 У шлюбах, де є різні релігії, католицька сторона має особливе завдання: «Невіруючий бо чоловік освячений жінкою, і невіруюча жінка освячена чоловіком віруючим» (1 Кор. 7,14). Велика радість є для члена подружжя-християнина і для Церкви, якщо це «освячення» веде до добровільного навернення іншого до християнської віри (Пор. 1 Кор. 7, 16.). Щира подружня любов, смиренне й терпеливе практикування родинних чеснот і постійна молитва можуть приготувати невіруючого члена подружжя прийняти благодать навернення.

IV.   Наслідки таїнства Подружжя

1638    «Від правосильного подружжя народжується між подружжям зв'язок, вічний і винятковий за своєю природою; крім того, у християнському шлюбі подружжя, з огляду на завдання та гідність свого стану, зміцнюється і неначе освячується особливим таїнством» (Кодекс канонічного права, кан. 1134).

Подружні узи

1639    Згоду, якою подружжя взаємно віддає і приймає одне одного, запечатує Сам Бог (Пор. Мр. 10, 9). З їхнього союзу за Божим законом «виникає непорушна установа, також і перед суспільством» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 48.). Союз подружньої пари залучається до союзу Бога з людьми: «Справжня подружня любов стає частиною любові до Бога» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 48.).

1640    Отже, подружні узи установлені Самим Богом так, що подружжя, укладене і фізично здійснене між хрещеними, ніколи не може бути розірване. Цей зв'язок, що є результатом добровільного людського акту подружньої пари і фізичного здійснення подружжя, стає вже безповоротною дійсністю і дає початок союзові, запорукою якого є Божа вірність. Церква не має влади висловлюватися проти цього розпорядження Божої мудрості (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1141).

Благодать таїнства Подружжя

1641    «У своєму житті та у своєму стані християнська подружня пара має серед Божого Народу свій власний дар» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11). Ця благодать, властива таїнству Подружжя, призначена для вдосконалення любові між подружжям, для зміцнення їх нерозривної єдності. Цією благодаттю «вони допомагають одне одному освячуватися в подружньому житті, у прийнятті і вихованні дітей» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. « Lumen gentium », 11; пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 41.).

1642    Христос – джерело цієї благодаті. «Так само, як Бог заснував колись Союз любові і вірності зі Своїм народом» так і тепер Спаситель людей і Наречений Церкви виходить назустріч християнському подружжю через таїнство Подружжя (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 48). Він залишається з ними, дає їм силу йти за Ним, узявши на себе свого хреста, підніматися після упадків, взаємно прощати одне одному, нести тягарі один одного (Пор. Гал. 6, 2.), «коритися один одному в Христовім острасі» (Еф. 5,21) і любитися надприродною, ніжною і плідною любов'ю. Уже тут, на землі, у радощах їхньої любові і радощах родинного життя Він дає їм передчуття весільної трапези Агнця:

«Де черпатиму силу, щоб відповідно описати щастя подружжя, яке зв'язує Церква, ЄвхаристІйна жертва скріплює, а благословення позначає, ангели проголошують, Небесний Отець затверджує? (...) Що за пара з тих двох християн, злучених єдиною надією, єдиним бажанням, єдиним порядком, однаковою службою! Вони обоє - діти того самого Отця, слуги того самого Пана; ніщо їх не розділяє ні духом, ні тілом; навпаки, вони справді є двоє в одному тілі. Там, де є одне тіло, є також один дух» (Тертуліян, До дружини, 2, 8, 6-7; пор. Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 13.).

V. Блага і вимоги подружньої любові

1643    «Подружня любов передбачає цілісність, до якої входять усі складники людської особи: поклик тіла та інстинкту, сила чуттів та емоційності, прагнення духу і волі; вона передбачає глибоку єдність особистостей, таку, яка понад тілесним союзом веде до творення одного серця й однієї душі. Вона вимагає нерозривності й вірності у взаємному обдаровуванні; вона відкрита для плідності. Отже, йдеться про нормальні характерні ознаки всякої природної подружньої любові, але з новим значенням, яке не лише їх очищує й зміцнює, а й піднімає їх до рівня вираження правдиво християнських цінностей» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 13.).

Єдність і нерозривність подружжя

1644    Любов подружньої пари вимагає зі самої своєї природи єдності і нерозривності їх особистої спільності, яка охоплює усе їхнє життя: «Так що вони вже не двоє, лиш одне тіло» (Мт. 19,6 ;Пор. Буг. 2, 24). «Вони покликані зростати без перерви у своїй спільності через щоденну вірність шлюбній обітниці взаємного цілковитого дару» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 19.). Ця людська спільність підтверджується, очищується й завершується через єдність в Ісусі Христі, даній через таїнство Подружжя. Вона поглиблюється через життя спільної віри і через Євхаристію, яку спільно подружжя приймає.

1645    «Рівна особиста гідність, яку треба визнати за дружиною і чоловіком у взаємній і повній любові, з усією ясністю виявляє єдність подружжя, підтверджену Господом» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 49.). Полігамія суперечить цій рівній гідності і подружній любові, що є єдиною і ексклюзивною (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 19.).

Вірність подружньої любові

1646    За своєю природою подружня любов вимагає від подружжя незламної вірності. Це - наслідок взаємного дарування подружжя одне одному. Любов прагне бути постійною. Вона не може бути тільки «до нового рішення». «Цей тісний союз, взаємне віддання двох осіб, не менше, ніж добро дітей, вимагають цілковитої вірності подружньої пари і їх нерозривної єдності» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 48.).

1647    Найглибший мотив подружньої вірності закорінений у вірності Бога Своєму Союзі і вірності Христа Своїй Церкві. Через таїнство Подружжя подружжя отримує змогу представляти цю вірність і засвідчувати її. Через це таїнство нерозривність подружжя набирає нового і глибшого змісту.

1648    Може здаватися важким або й неможливим зв'язати себе на все життя з якоюсь людиною. Саме тому дуже важливо є проповідувати Добру Новину, що Бог нас любить остаточною і безповоротною любов'ю, а члени подружжя мають частку в цій любові, яка їх піднімає і підтримує, і що у своїй вірності вони можуть стати свідками цієї вірної любові Бога. Члени подружжя, які з Божою благодаттю дають це свідчення, часто в дуже важких умовах, заслуговують на вдячність і підтримку церковної спільноти (Пор. Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 20.).

1649    Існують, однак, такі умови, за яких із дуже різних причин подружнє співжиття стає практично неможливим. У таких випадках Церква допускає фізичне відокремлення подружньої пари і кінець їхнього співжиття. Подружжя й надалі є перед Богом чоловіком і дружиною, і їм не дозволено брати новий шлюб. За таких важких обставин найкращою розв'язкою є примирення, якщо це можливо. Християнська спільнота покликана допомагати таким особам по-християнськи переживати цю ситуацію у вірності їхньому подружньому зв 'язку, який залишається нерозривним (Пор, Іван-Павло Й, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 83; Кодекс канонічного права, кан. 1151-1155.).

1650    У багатьох країнах численні католики вдаються до розлучення на підставі цивільного права і беруть новий цивільний шлюб. Церква, залишаючись вірною слову Ісуса Христа («Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить Із нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, - чужоложить»: Мр. 10,11-12), обстоює позицію, що вона не може визнати правочинним новий союз, якщо таким був перший шлюб. Якщо розлучені беруть новий цивільний шлюб, то вони перебувають у ситуації, яка об'єктивно суперечить Божому Закону. З того часу вони не можуть приступати до святого Причастя доти, доки триває це становище. З тієї ж причини вони не можуть сповняти деякі церковні обов'язки. Примирення через таїнство Покаяння може вділятися лише тим, які розкаялися за порушення печаті союзу і вірності Христові й зобов'язалися жити у цілковитій стриманості.

1651    Християнами, які живуть у таких умовах й оберігають віру, прагнуть по-християнськи виховувати своїх дітей, священики і вся спільнота повинні уважно піклуватися, щоб вони не вважали себе відлученими від Церкви, у житті якої вони як хрещені повинні й можуть брати участь:

«Необхідно запрошувати їх слухати Слово Боже, бути присутніми на Службі Божій, витривалими в молитві/давати внески на діла милосердя та діяльність спільноти на захист справедливості, виховувати своїх дітей у християнській вірі, зміцнювати дух покути й виконувати акти покути, щоб так день за,днем випрошувати собі Божу благодать» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 84.).

Відкритість до плідності

1652    «За самою своєю природою установа подружжя і подружня любов спрямовані до народжування й виховування дітей, якими вони немов увінчуються» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 48.).

«Діти є найціннішим даром подружжя і приносять батькам найбільше добра. Сам Господь сказав це: «Не добре чоловікові бути самому» (Буг. 2,18) І «та й що від початку створив їх чоловіком і жінкою» (Мт. 19,4), бажаючи дати їм особливу участь у Своєму ділі творення; Він благословив чоловіка й дружину, кажучи: «Будьте плідні й множтеся» (Бут. 1,28). Тому справжня подружня любов, взаємна повага і вся сутність сімейного життя, яка з цього випливає, прямують до того, щоб, не забуваючи інших цілей подружжя, члени подружжя були налаштовані до відважної співпраці з любов'ю Творця і Спасителя, Який прагне через них поширювати й збагачувати Свою родину» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 50).

1653    Плідність подружньої любові поширюється на плоди морального, духовного і надприродного життя, що їх батьки через виховання пер.дають своїм дітям. Батьки є головними й першими вихователями своїх дітей (Пор. II Ватиканський Собор, Декл. « Gaudium et spes », 3.). У цьому значенні головним завданням подружжя і родини є бути на службі життя (Iван-Павло II, Апост. зверн, « Familiaris consortio », 28.).

1654    Подружня пара, якій Бог не дав дітей, може, однак, жити повним подружнім життям, у людському і християнському значенні, їхнє подружжя може випромінювати багатство любові, гостинності і жертовності.

VI. Домашня Церква

1655    Христос бажав народитися і зростати в лоні святої Родини Йосифа і Марії, Сама Церква є «Божою Родиною», Від початку ядро Церкви становили ті, що «з усім своїм домом» увірували (Пор. Ді. 18, 8.). Коли вони наверталися, то прагнули, щоб «увесь їхній дім» також прийняв спасіння (Пор. Ді. 16,31; 11, 14.). Ці родини, що увірували, стали острівцями християнського життя у світі невіруючих.

1656    У наш час у світі, часто чужому і навіть ворожому до віри, віруючі родини є дуже важливими як вогнища живої і осяй ви Тоу уи аикансьй Собораєродині давню назву; домашня Церква (Ессlеsіа dотеstіса) (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11; пор. Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 21.). Саме в лоні родини батьки «словами і прикладом є для своїх дітей першими вісниками віри, розвиваючи властиве кожному з них покликання, а особливо дбайливо духовне покликання» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11.).

1657 Саме тут чудовим способом здійснюється хрещальне священство батька й матері родини, дітей та всіх членів родини «через прийняття таїнств, молитву і подяку, свідчення святого життя, самовідречення і діяльну любов» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 10.). Таким чином, родинне вогнище - це перша школа християнського життя, «школа людського збагачення» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 52.). Саме тут навчають витривалості і радості праці, братерської любові, великодушного багато разового прощення, а особливо - почитання Бога молитвою і жертвою власного життя.

1658    Треба згадати також певних осіб, які через конкретні умови, у яких вони мусять жити, часто не з власної волі, особливо близькі серцю Ісуса і заслуговують любові й піклування Церкви, особливо душпастирів: ними є велика кількість неодружених людей. Багато з них залишаються без людської родини часто через бідність. Є між ними такі, які у своїх обставинах живуть у дусі блаженств, взірцево служачи Богові і ближньому. Усім їм потрібно відчинити двері родинного вогнища, «домашньої Церкви», і великої родини, якою є Церква. «Ніхто не є без родини у цьому світі: Церква є домом і родиною всіх, особливо "втомлених і обтяжених" (Мт. 11,28)» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 85.).

КОРОТКО

1659    Св. Павло говорить: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву. (...) Це велике таїнство, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5,25.32).

1660    Подружній союз, через який чоловік і жінка встановлюють між собою інтимну спільність життя і любові, заснував Творець і наділив його власними правами. За своєю природою він призначений для добра подружжя, а також для народжування і виховання дітей. Подружжя між хрещеними було піднесено Господом Ісусом Христом до гідності таїнства (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 48, § 1; Кодекс канонічного права, кан. 1066, § 1.).

1661    Таїнство Подружжя означає єдність Христа і Церкви. Вона дає подружжю благодать любити одне одного любов'ю, якою Христос полюбив Свою Церкву; благодать таїнства вдосконалює таким чином людську любов подружжя, зміцнює їх нерозривну єдність та освячує їх на шляху до вічного життя (Пор. Тридентський Собор: DS 1799.).

1662    Подружжя базується на згоді тих, що беруть шлюб, тобто на бажанні віддати себе одне одному, взаємно й остаточно, з метою жити в союзі вірної й плідної любові.

1663    Оскільки шлюб ставить подружжя у публічний стан життя в Церкві, то треба, щоб він відбувався публічно, під час літургійної відправи перед священиком (або уповноваженим свідком Церкви), свідками та спільнотою вірних.

1664    Єдність, нерозривність і відкритість до плідності належать до сутності подружжя. Полігамія несумісна з єдністю подружжя; розлучення розділяє те, що Бог з'єднав; відмова від плідності позбавляє подружнє життя від його «найпрекраснішого дару» - дитини (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 50.).

1665    Повторне одруження розлучених при живому законному членові подружжя суперечить задумові і Законові Божому, якого навчив Христос. Розлучені не є відлучені від Церкви, але вони не можуть приймати Євхаристійного Причастя. Вони житимуть по-християнськи, особливо виховуючи своїх дітей у вірі.

1666    Християнське родинне вогнище є місцем, де дітям вперше звіщається віра. Ось чому родинний дім слушно названо «домашньою Церквою», спільнотою благодаті і молитви, школою людських чеснот і християнської любові.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!