Артикул 1. Священнодійство літургії Церкви

Частина друга. Здійснювання християнського таїнства.

Розділ перший. Сакраментальна ікономія.

Глава друга. “Сакраментальне Священннодійство Пасхальної містерії”.

1136    Літургія є «дією» «цілого Христа». Ті, що її тепер відправляють, підносячись над символами, уже перебувають у небесній літургії, там, де відправа є суцільним спілкуванням і святом.

Ті, що відправляють небесну літургію

1137    Одкровення св. Івана, яке читається у церковній літургії, об'являє нам насамперед, що «престол стояв на небі, а на престолі - Сидячий» (Од. 4,2): «Господь» (Іс. 6,1; Єз. 1,26-28.). Відтак «Агнець стоїть, мов заколений» (Од. 5,6; Iв. 1,29: розп'ятий і воскреслий Христос, єдиний Первосвященик справжньої скинії (Пор. Євр. 4, 14-15; 10, 19-21 та ін.), «той, Хто приносить і Кого приносять, і Хто приймає і Кого роздають» (Літургія св. Івана Золотоустого, Молитва Херувимської пісні.). Врешті, показує «річку води життя, світлу, мов кришталь, що виходила від престола Бога й Агнця» (Од. 22,1) один із найгарніших символів Святого Духа (Пор. Ів. 4, 10-14; Од. 21, 6.).

1138    У службі прославлення Бога і виконанні Його Задуму беруть участь усі «зібрані під єдиним Главою» у Христі: Небесні Сили  (Пор. Од. 4-5; Іс. 6,2-3), усе творіння (чотири тварини), служителі Старого і Нового Завітів (двадцять чотири Старших), новий Божий Народ (сто сорок чотири тисячі Пор. Од. 7, 1-8; 14, 1.), зокрема мученики, «повбивані за Слово Боже» (Од. 6,9), Пресвята Мати Божа (жінка (Пор. Од. 12.); Наречена Агнця (Пор. Од. 21,9)), відтак «натовп численний, перелічити який ніхто не міг, - від усякого народу і племен, і людностей, і язиків» (Од. 7,9).

1139    У цій вічній літургії Дух і Церква роблять нас учасниками, коли ми прославляємо містерію спасіння у святих таїнствах.

Ті, що відправляють сакраментальну літургію

1140    Літургію відправляє уся спільнота, Тіло Христове, з'єднане зі своїм Головою. «Літургійні дії не є приватними діями, а відправами Церкви, яка є «таїнством єдності», тобто святим Народом, з'єднаним і зорганізованим під керівництвом єпископів. Тому ці дії належать до всього Тіла Церкви, являють його і відображаються в ньому: вони по-різному, але стосуються кожного з членів, відповідно до рукоположених чинів, функцій та активної участі» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 26.). З цієї причини «кожного разу, коли обряди богослужень, відповідно до властивої кожному природи, можуть спільно відправлятися з присутністю і активною участю вірних, треба підкреслити, що, наскільки це можливо, така відправа повинна мати перевагу над індивідуальними і немов приватними відправами» (II Ватиканський Собор, Конст, « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 27.).

1141    Зібрання, яке відправляє богослуження, є спільнотою охрещених, які «відродженням і помазанням Святим Духом посвячені, щоб стати духовним домом і святим священством, аби приносити духовні жертви (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 10.). . Це «спільне священство» є священством Христа, єдиного Священика, у Якому беруть участь усі Його члени (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 10; 34; II Ватиканський Собор, Декр. «Presbyterorum ordinis », 2. )

«Мати Церква дуже прагне, щоб усі вірні були залучені до цієї повної, свідомої й активної участі в богослуженнях, якої вимагає І268 природа самого богослуження і до якої, в силу свого хрещення, увесь християнський народ - «рід вибраний, царське священство, народ святий, люд придбаний» (1 Пт. 2,9; Пт. 2, 4-5) - має право і зобов'язаний» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 14.).

1142    Проте «всі члени не виконують ту саму роботу» (Рим. 12,4). Деякі з членів покликані Богом у Церкві і через Церкву до особливої служби спільноті. Ці служителі вибрані і посвячені святим таїнством Рукоположення, через яке Святий Дух робить їх здатними діяти в особі Христа-Голови, щоб служити всім членам Церкви (Пор. II Ватиканський Собор, Декр. « Presbyterorum ordinis », 2 і 15.). Рукоположений служитель є наче «іконою» Христа Священика. Оскільки в Євхаристії повністю виявляється таїнство Церкви, то в головуванні під час Євхаристії насамперед виявляється слугування єпископа, а в спільності з ним - слугування священиків і дияконів.

1143    Для виконання завдань загального священства вірних існують також інші партикулярні служіння, які не уділяються таїнством Рукоположення і функція яких визначається єпископами згідно з літургійними традиціями і пастирськими потребами. «Навіть помічники, читці, коментатори і ті, хто належать до хору, виконують справжню літургійну службу» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 29.).

1144    Таким чином у відправі святих таїнств усе згромадження є «літургом», кожен зі своїми обов'язками, але в «єдності Духа», Який діє в усіх. «У відправлянні богослужень кожен - священнослужитель чи вірний - виконуватиме повністю те і лише те, що йому належить у силу природи речей і літургійних приписів» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 28.).

II. Як відправляти?

Знаки і символи

1145    Сакраментальна відправа складається зі знаків і символів. Відповідно до Божої педагогіки спасіння їх значення закорінене в ділі творення і в людській культурі, уточнюється в подіях Старого Союзу і повністю об'являється в особі і ділі Христа.

1146    Знаки із світу людини. У людському житті знаки і символи займають важливе місце. Людина, будучи водночас тілесною і духовною істотою, виражає духовні явища і сприймає їх через матеріальні знаки і символи. Як суспільна істота, людина потребує знаків і символів, щоб спілкуватися з іншими мовою, жестами, діями. Це саме стосується і її спілкування з Богом.

1147    Бог промовляє до людини через видиме творіння. Матеріальний космос даний людині для розуміння тому, щоб вона могла в ньому побачити сліди свого Творця (Муд. 13, 1; Рим. 1, 19-20; Ді. 14). Світло і темрява, вітер і вогонь, вода і земля, дерево і плоди говорять про Бога, символізують одночасно Його велич і Його близькість.

1148    Як творіння, ці зрозумілі для людських чуттів реальності можуть стати місцем вияву діяння Бога, Який освячує людей, і діяння людей, які віддають шану Богові. Те саме стосується знаків і символів суспільного життя людей: обмивання і помазання, ламання хліба і пиття з одного келиха - усі ці дії можуть виражати освячувальну присутність Бога і вдячність людини своєму Творцеві.

1149    Великі релігії людства свідчать, часто дуже вражаюче, про це космічне і символічне значення релігійних обрядів. Літургія Церкви приймає, інтегрує й освячує елементи творіння і людської культури, надаючи їм гідності знаків благодаті, нового творіння в Ісусі Христі.

1150    Знаки Союзу. Вибраний народ отримує від Бога особливі знаки і характеристичні символи, які відрізняють його літургійне життя: це не лише святкування космічних циклів і жести суспільного значення, це знаки Союзу, символи великих діл Бога для Свого народу. Серед таких літургійних знаків Старого Союзу можна назвати обрізання, помазання і посвячення царів і священиків, покладення рук, жертвоприношення, а особливо - Пасху. Церква вбачає у цих знаках прообрази таїнств Нового Союзу.

1151    Знаки, прийняті Христом. У Своєму проповідуванні Господь Ісус часто послуговується знаками створеного світу, щоб зробити зрозумілими таїнства Царства Божого (Пор. Лк. 8, 10.). Він чинить оздоровлення або підкреслює Свою проповідь матеріальними знаками чи символічними жестами (Пор. Iв. 9, 6; Мр. 7, 33-35; 8, 22-25.). Він надає нового значення подіям і знакам Старого Союзу, особливо Виходу з Єгипта та святкуванню Пасхи (Пор. Лк. 9, 31; 22, 7-20), бо Він Сам є змістом усіх цих знаків.

1152    Знаки таїнств. Після П’ятидесятниці Святий Дух здійснює діло освячення через знаки святих таїнств Своєї Церкви. Святі таїнства Церкви не усувають знаків і символів матеріального світу і суспільного життя, а, навпаки, очищують та приймають усе їхнє багатство. Крім того, вони є завершенням прообразів і образів Старого Союзу, вони означають і здійснюють спасіння, вчинене Христом, і стають прообразами і передсмаком Небесної Слави.

Слова і дії

1153 Сакраментальна відправа є зустріччю дітей Божих зі своїм Отцем у Христі і Святому Дусі, і зустріч ця виражається у формі діалогу через дії і слова. Символічні дії вже самі собою є своєрідною мовою, проте необхідно, щоб Слово Боже і відповідь віри на нього супроводжували ці дії й оживляли їх, щоб зерно Царства принесло свій плід на добрій землі. Літургійні дії означають те, що Боже Слово виражає: незаслужену Божу ініціативу й водночас відповідь віри Його народу.

1154    Літургія Слова - невіддільна частина сакраментальних відправ. Щоб живити віру вірних, слід звертати особливу увагу на знаки Божого Слова: книга Слова (лекціонарій або Євангеліє), його пошанування (несення у процесії, кадило, світло), місце його оголошення (амвон), його зрозуміле й доступне читання, проповідь священнослужителя, яка є продовженням проголошення слова, відповіді зібрання (виголоси, псалми – розважання, літанії, визнання віри).

1155    Літургійне слово і літургійна дія, нерозривні як знаки і навчання, є нерозривними ще й тому, що здійснюють те, що означають. Святий Дух дає не лише розуміння Божого Слова, яке збуджує віру: через святі таїнства Він реалізує Божі «чуда», які проголошує Слово; Він робить присутнім і дарує діло Отця, виконане Його Улюбленим Сином.

Спів і музика

1156 «Музична традиція Вселенської Церкви являє собою скарбницю неоціненної вартості, яка перевищує всі інші роди мистецтва, особливо з огляду на те, що церковний спів, пов'язаний зі словами, становить необхідну і невіддільну частину урочистої літургії» (II Ватиканський Собор, Конст, « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 112.). Композиція і спів натхненних Псалмів, часто супроводжувані музичними інструментами, тісно пов'язані вже з літургійними відправами Старого Союзу. Церква продовжує і розвиває цю традицію: «Проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте в серцях ваших Господа» (Еф. 5,19) (Пор. Коп. З, 16-17.). «Хто співає, молиться двічі» (Пор. св. Августин, Пояснення Псалмів, 72, 1.).

1157    Спів і музика виконують свою функцію знаків тим красномовніше, чим «тісніше вони пов'язані з літургійним дійством» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 112.) за трьома головними критеріями: промовистою красою молитви, одностайною участю зібраних людей у передбачених хвилинах й урочистим характером відправи. Таким чином спів і музика беруть участь у тому, що є метою літургійних слів і дій, -у Божій славі й освяченні вірних (Пор. П Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 112.):

«Скільки разів я ридав, слухаючи Твої гімни, і як наспівував, зворушений до глибини благозвучними голосами, якими сповнювалася Твоя Церква! Яке зворушення мене огортало! Ті голоси вливалися в мої вуха, а в моє серце цідилася правда, а згодом розгорілося сильне почуття побожності, і сльози покотилися по моїм обличчі, і добре було з ними» (Св. Августин, Сповідь, 9, 6, 14.).

1158    Гармонія знаків (спів, музика, слова і дії) є тим більше вимовною і плідною, якщо вона виражається у культурному багатстві, властивому Божому Народові, який здійснює богослуження (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 119). Тому-то «треба підтримувати релігійний народний спів так, щоб «голос вірних міг лунати під час побожних і святих чинностей і на самих богослуженнях» згідно з церковними нормами (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 118). А «тексти, призначені для церковного співу, хай будуть згідні з католицькою наукою і будуть взяті здебільшого зі Святого Письма та літургійних джерел» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит» 121).

Святі образи

1159    Святий образ, літургійна ікона, зображає передовсім Христа. Вона не може зображати невидимого й незбагненного Бога; але Втілення Сина Божого дало початок новій «ікономії» образів:

«Колись Бог, що не має ні тіла, ні форми, взагалі не міг бути представлений образом. Тепер же, коли Він явився у плоті і жив із людьми, чим ВІН дав частково Себе оглядати, я можу скласти образ Бога (...). Ми споглядаємо славу Господа з відкритим обличчям» (Св. Іван Дамаскин, Проповіді про святі ікони 1, 16).

1160     Християнська іконографія відтворює в образах євангельську вість, яку Святе Письмо передає словами. Образ і слово пояснюють одне одного:

«Коротко кажучи, ми зберігаємо всі церковні традиції (письмові та усні), які були нам передані без змін. Однією з них є живописне зображення образу, яке відповідає проповіді євангельської історії, і служить підтвердженням справжнього, а не тільки уявного очоловічення Бога-Слова, і приносить нам користь, позаяк речі, які взаємно одна одну пояснюють, без сумніву, мають обопільне важливе значення» (Пор. II Hiкейський Собор 787 р.: СОD 111).

1161    Усі знаки літургійної відправи стосуються Христа: святі образи Матері Божої і святих - також. Вони означають Христа, Який прославляється в них. Вони являють «хмару свідків» (Євр.12,1), які продовжують брати участь у спасінні світу і з якими ми з'єднані, насамперед у таїнственній відправі. Через їх ікони нашій вірі об'являється людина, яка є «образом Божим» і врешті перетворена «на Його подобу» (Пор. Рим. 8, 29; 1 Iв. З, 2.), і навіть ангели, включені також до діла Христа:

«Йдучи за Богом натхненою наукою наших святих Отців і Традицією католицької Церкви (про яку ми знаємо, що вона належить до Святого Духа, що живе в ній), ми стверджуємо з усією певністю і правильністю, що, як і зображення дорогоцінного й оживляючого Хреста, вшановуванні святі образи — чи то мальовані, чи мозаїчні, або з іншого відповідного матеріалу – повинні розміщуватися у святих Божих церквах на святих предметах і святім одязі, на стінах і дошках, у будинках і на дорогах; а також образ нашого Господа, Бога і Спасителя Ісуса Христа, як і образ Пречистої Владичиці нашої і Пресвятої Матері Божої, святих ангелів, усіх святих і праведних» (Пор. II Нікейський Собор: DS 600)

1162    «Краса і кольори образів підносять мою молитву. Це свято для моїх очей; так само, як споглядання природи збуджує моє серце, аби віддати славу Богові» (Св. Іван Дамаскин, Проповіді про святі ікони, 1, 47.). Споглядання на святі ікони, поєднане з роздумами над Божим Словом і співом літургійних гімнів, входить у гармонію знаків богослуження, щоб таїнство, яке прославляємо, закарбувалося в пам'яті серця і виразилося згодом у новому житті вірних.

III. Коли відправляти літургію?

Літургійний час

1163    «Свята Мати Церква вважає, що її завданням є у визначені дні протягом року прославляти святим спогадом спасенне діло свого Божественного Нареченого. Щотижня, у день, що його назвала «Господнім», вона згадує Господнє Воскресіння, яке також раз на рік звеличує найбільшими врочистостями Пасхи, разом зі святими Його страстями. Протягом року вона розгортає ціле Христове Таїнство (...) Так, відсвятковуючи містерії відкуплення, вона одночасно відкриває багатства чеснот і заслуги свого Господа вірним, які з них черпають і сповнюються благодаттю спасіння» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 102.).

1164    Від закону Мойсея Божий Народ мав визначені свята, починаючи від Пасхи, щоб згадувати дивні діла Бога Спасителя, дякувати Йому за них, увічнити пам'ять про них і навчити нові покоління узгоджувати з ними свою поведінку. У часі Церкви, від Пасхи Христа і до її сповнення у Царстві Божім, літургія, яка відправляється у визначені дні, цілковито просякнута новизною містерії Христа.

1165    Коли Церква святкує таїнство Христа, є одне слово, що надає її молитві особливого звучання: «сьогодні» - наче відлуння молитви, якої навчив її Господь (Пор. Мт. 6, 11), і заклику Святого Духа (Пор. Євр. З, 7-4, 11; Пс. 95, 7). Це «сьогодні» Бога Живого, до якого людина покликана ввійти, воно є «Годиною» Ісусової Пасхи, яка пронизує цілу  історію і веде її:

«Життя поширилося на всі істоти, і всі були наповнені ясним світлом; Схід сходів огорнув всесвіт; і Той, Хто народився «перед ранішньою зіркою», Безсмертний і Неосяжний, Великий Христос освітлює всі істоти більше, ніж сонце. Тому для нас, що віруємо в Нього, настав День Світла, довгий, вічний, який не згасає: містична Пасха» Псевдо - Іполит Римський, Про Пасху, 1,1-2).

День Господній

1166    «Церква святкує Пасхальне таїнство в силу апостольської Традиції, яка походить від самого дня Христового Воскресіння, кожного восьмого дня, справедливо названого Днем Господа, або неділею» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 106.). День Христового Воскресіння є «першим днем тижня», пам'яттю про перший день творення і водночас «восьмим днем», коли Христос після «відпочинку» Великої Суботи починає День, «що сотворив Господь» (Пс. 118, 24), «день невечірній» (Візантійська літургія, Утреня в день Пасхи.). «Вечеря Господня» є його центром, бо саме на ній уся спільнота вірних зустрічає Воскреслого Господа, Який запрошує їх на Свій бенкет (Пор. Iв. 21, 12; Лк. 24, 30.):

«День Господній, день Воскресіння, день християн, це наш день. Отож, його названо днем Господнім, бо саме цього дня Господь-Переможець вознісся до Отця. Якщо погани називають його днем сонця, то і ми це охоче визнаємо, бо нині піднялося Світло світу, нині з'явилося Сонце Правди, промені Якого приносять спасіння» (Св. Єронім, Проповідь Пасхальної неділі).

1167    Неділя є по своїй суті днем літургійного зібрання, коли вірні збираються, «щоб, слухаючи слово Боже й беручи участь у Євхаристії, згадувати Страсті, Воскресіння і Славу Господа Ісуса, дякуючи Богові, Який їх відродив для живої надії через Воскресіння Ісуса Христа з мертвих»(II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 106.):

«Коли ми роздумуємо, о Христе, про чудесні діла, які були здійснені цього недільного дня Твого святого Воскресіння, то говоримо: Благословен той день Господній, бо того дня стався початок творення (...), спасіння світу (...), відновлення роду людського (...). Того дня зраділи небо і земля, а всесвіт наповнився світлом. Благословен день Господній, бо тоді відчинилися двері Раю, щоб Адам і всі вигнанці увійшли туди без остраху» (Фанкит (Молитовне правило), 6, Літня частина, с. 193b.).

Літургійний рік

1168    Починаючи від Пасхального Тридення як джерела світла, 2698 новий час Воскресіння наповнює своїм світлом увесь літургійний рік. Поступово, наближаючись то з одного, то з іншого боку до цього джерела, рік преображується літургією. Він справді -«рік Господній сприятливий» Пор. Лк. 4, 19. Ікономія спасіння діє в межах часу, але після свого сповнення в Пасці Ісуса і у вилитті Святого Духа немовби настає кінець історії, і Царство Боже входить у наш час.

1169    Отож Пасха є не просто одним зі свят: вона «Свято свят», «Торжество торжеств», так, як Євхаристія є таїнством з таїнств (Велике Таїнство). Святий Атанасій називає це свято «Великою Неділею» (Св. Атанасій Олександрійський, Святкове послання, 1 (329 р.), 10.), як Святий Тиждень названий на Сході Великим Тижнем. Містерія Воскресіння, якою Христос знищив смерть, проймає наші старі часи своєю могутньою силою, аж доки все буде Йому підпорядковане.

1170    На Нікейському Соборі (325 р.) усі Церкви погодилися святкувати християнську Пасху в неділю, після повного місяця (14 нісана), після весняного рівнодення. Застосовуючи різні методи у вирахуванні стосовно дня 14 місяця нісана, день Пасхи у Церквах Сходу і Заходу не завжди збігається. Церкви Заходу і Сходу шукають тепер згоди, щоб знову прийти до спільної дати святкування дня Воскресіння Господнього.

1171    Літургійний рік - це розгортання різних аспектів єдиного Пасхального таїнства. Це стосується особливо циклу свят, пов'язаних з таїнством Втілення (Благовіщення, Різдво, Епіфанія - Богоявлення), які пригадують початок нашого спасіння і передають нам первістки Пасхального таїнства.

Вшанування святих у літургійному році

1172    «Святкуючи річний цикл містерій Христа, Свята Церква з особливою любов'ю вшановує Пресвяту Матір Божу, яка нерозривно зв'язана зі Своїм Сином у ділі спасіння. У Марії Церква подивляє найкращий плід Відкуплення і прославляє його, і в ній, як у найчистішому образі, вона з радістю споглядає те, чого прагне сама і чим сподівається бути» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 103).

1173    Коли протягом річного циклу Церква згадує мучеників та інших святих, вона «проголошує Пасхальну містерію» у тих мужах і жінках, «які терпіли з Христом і з Ним прославлені; їхні приклади, що усіх притягують до Отця через Христа, вона ставить своїм вірним і завдяки їхнім заслугам випрошує Божі дари» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 104; пор. 108 і 111.).

Літургія Годин

1174    Таїнство Христа, Його Втілення і Його Пасха, які ми святкуємо у Євхаристії, насамперед у недільному зібранні, пронизує і перетворює час кожного дня відправою Літургії Годин - (Officium divinum, Часослов) (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », IV, 83-101). Цю відправу, як вираз вірності апостольським настановам «молитися безперестанно» (1 Сол. 5, 15; Еф. 6, 18), «було укладено таким чином, що всі пори дня і ночі було посвячено на хвалу Бога» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 84.). Вона творить «публічну молитву Церкви» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 98), у якій вірні (клир, особи посвяченого життя і миряни) виконують своє царське священство охрещених. Літургія Годин, яка відправляється «відповідно до форми, затвердженої» Церквою, «є справді голосом самої Нареченої, яка звертається до свого Нареченого; це також молитва Христа і Його Тіла до Бога Отця» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 84.).

1175    Літургія Годин призначена для того, щоб стати молитвою усього Народу Божого. У ній Сам Христос «виконує надалі священиче служіння через Свою Церкву» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 83.); кожен бере в ній участь відповідно до власного служіння у Церкві і до умов свого життя: священики – як такі, що віддані душпастирському служінню, бо вони покликані постійно молитися і служити Слову (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 86; 96; II Ватиканський Собор, Декр. «Presbyterorum ordinis », 5); особи посвяченого життя - через харизму своєї посвяти (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 98); усі вірні - по своїй можливості: «Пастирі пильнуватимуть за тим, щоб головні Години, головним чином Вечірня в неділі й урочисті свята, спільно з людьми відправлялася в Церкві. Бажано також мирянам читати Officium divinum (Церковне Правило) самим чи зі священиками, чи на своїх зборах, чи навіть індивідуально» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 100.).

1176    Відправляння Літургії Годин вимагає не тільки узгодження голосу з молитвою серця, а також старання «глибше пізнати богослуження і Біблію, особливо псалми» (П Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 90.)

1177    Гімни і прошення Літургії Годин вводять молитву псалмів у час Церкви, виражаючи символіку пори дня, літургійного періоду чи свята, яке відзначається. Більше того, читання Слова Божого в кожній Годині (з відповідями або тропарями, які йдуть після нього) та в деяких Годинах читання творів Отців Церкви й учителів духовного життя глибше виявляють значення містерії, яку святкується, допомагають краще зрозуміти псалми і приготовляють до мовчазної молитви. Духовне читання (Lectio divina), під час якого Боже слово стає предметом роздумів, щоб воно стало молитвою, також закорінене в літургійній відправі.

1178    Літургія Годин, яка є наче продовженням євхаристійної відправи, не виключає, а домагається, як доповнення, й інших форм побожних служб Народу Божого, особливо адорацію і почитання Найсвятішого Таїнства (Євхаристії).

IV.   Де відправляти?

1179    Поклоніння Нового Союзу «в дусі й правді» (Iв. 4,24) не пов'язане тільки з одним місцем. Уся земля є святою і довіреною людям. Найважливішим, коли вірні збираються в одному місці, є те, що вони - «живе каміння», зібране, щоб «збудувати духовний дім» (1 Пт. 2,4-5). Тіло воскреслого Христа - це духовний храм, звідки б'є джерело живої води. Вщеплені у Христа через Святого Духа, «ми є храмом Бога живого» (2 Кор. 6,16).

1180    Коли релігійна свобода не є обмежена (Пор. II Ватиканський Собор, Декл. «Dignitatis humanae», 4.), християни будують будівлі, призначені для Божого культу. Такі видимі церкви (храми) не є звичайними місцями зібрань, а означають і являють собою в цьому місці живу Церкву, мешкання Бога з людьми, примиреними і з'єднаними во Христі.

1181    «Дім молитви, у якому служиться й зберігається Пресвята Євхаристія, де збираються вірні, де присутність Сина Божого,Спасителя нашого, відданого за нас на жертовнику, вшановується для підтримки і зміцнення християн, повинен бути гарним і пристосованим для молитви і євхаристійних відправ» (II Ватиканський Собор, Декр. «Presbyterorum ordinis », 5; пор. II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 122-127.). У цьому «Божому Домі» правда і гармонія знаків, з яких він складається, повинні являти Христа, Який є присутній і діє у цьому місці (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 7).

1182      Вівтарем Нового Союзу є Хрест Господній (Пор. Євр. 13, 10.), з якого випливають  таїнства Пасхального таїнства. На вівтарі, що є центром церкви, стає присутньою в сакраментальних знаках Хресна Жертва. Вівтар є також Трапезою Господньою, до якої запрошений Божий Народ (Пор. Римський Мисал, Загальна настанова, 259). У деяких східних літургіях престол (вівтар) є також символом Гробу Господнього (Христос справді вмер і справді воскрес).

1183    Кивот повинен міститися у храмі «в найдостойнішому місці, з найбільшою пошаною» (Павло VI, Енц. « Mysterium fidei».). Відповідна форма, розташування і безпека євхаристійного кивоту (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 128.) повинні сприяти адорації Господа, справді присутнього у НайсвятІшому Таїнстві Вівтаря.

Святе миро, помазання яким є сакраментальним знаком печаті дару Святого Духа, традиційно зберігається і шанується в безпечному місці святилища. Можна разом з ним зберігати єлей оглашенних i хворих.

1184    Трон єпископа (саthеdrа) чи сидіння пресвітера «повинно відповідати функції того, хто є головою зібрання i керує молитвою» (Римський Мисал, Загальна настанова 271).

Амвон: «Гідність Слова Божого вимагає, щоб у храмі було місце, сприятливе для проголошення цього Слова, до якого під час літургії Слова природно спрямовується увага вірних» (Римський Мисал, Загальна настанова, 272).

1185    Зібрання Божого Народу починається через Хрещення; отже, церква повинна мати місце для відправи Хрещення (хрещальня, або баптистерій) і сприяти пам'яті про обітниці Хрещення (свячена вода).

Відновлення життя, яке виникло з Хрещення, вимагає покаяння. Храм повинен мати місце для вираження жалю й отримання прощення, пристосоване для прийняття каянникїв.

Храм повинен також бути місцем, яке заохочує до зосередження і до мовчазної молитви, яка продовжує й поглиблює велику Євхаристій-ну молитву (анафору).

1186    Зрештою, церква має есхатологічне значення. Щоб увійти в Дім Божий, треба переступити поріг - символ переходу зі світу, зраненого гріхом, у світ Нового Життя, до якого покликані всі люди. Видима церква символізує батьківський дім, до якого прямує Божий Народ і в якому Отець «витре кожну сльозу з очей їхніх» (Од. 21,4). Ось чому церква є домом усіх Божих дітей, широко відчиненим і гостинним.

КОРОТКО

1187    Літургія є ділом усього Христа, Голови й Тіла. Наш Первосвященик відправляє її невпинно в небесній літургії разом з Пресвятою Богородицею, апостолами, всіма святими і безліччю людей, які вже ввійшли до Царства Божого.

1188    У літургійній відправі все зібрання є «літургом», кожний відповідно до свого служіння. Священство охрещених є священством усього Тіла Христового. Але деякі вірні є посвячені святим таїнством Рукоположення, щоб представляти Христа як Голову Тіла.

1189    Літургійна відправа мас в собі знаки і символи, які стосуються порядку творіння (світло, вода, вогонь), людського життя (обмивання, помазання, ламання хліба) та історії спасіння (Пасхальні обряди). Залучені до світу віри й пройняті силою Святого Духа, ці космічні елементи, ці людські обряди, ці жести, що пригадують Божі дії, стають носіями спасенного й освячувального діяння Христа.

1190    Літургія Слова є невіддільною частиною відправи. Зміст відправи виражається виголошеним Словом Божим і зобов'язанням віри, яке відповідає цьому Слову.

1191    Спів і музика тісно пов'язані з літургійною дією. Критерії їх правильного застосування такі: вираження краси молитви, одностайна участь цілого зібрання і священний характер відправи.

1192    Святі образи, які є в наших церквах і в наших помешканнях, призначені для того, щоб пробудити й живити нашу віру в таїнство Христа. Через Ікону Христа і Його діла спасіння ми

Йому поклоняємось. У святих образах Пресвятої Матері Божої, ангелів і святих ми вшановуємо представлені на них особи.

1193    Неділя, «День Господній», є головним днем відправляння Євхаристії, бо це день Воскресіння. Неділя є, у найвищому значенні слова, днем літургійного зібрання, днем християнської родини, днем радості й відпочинку від праці. Вона - «основа і ядро усього літургійного року» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит», 106.).

1194    Церква «розкриває всю Христову містерію протягом річного циклу відправ, від Втілення і Різдва аж до Вознесіння, до дня П'ятдесятниці і до очікування блаженної надії і Приходу Господа» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 102.).

1195    Творячи пам'ять святих, насамперед - Пресвятої Матері Божої, а потім - апостолів, мучеників та інших святих у визначені дні літургійного року, земна Церква показує, що вона з 'єднана з небесною літургією; вона прославляє Христа за спасіння, яке Він здійснив у прославлених Його членах; їхній приклад надихає Церкву в її дорозі до Отця.

1196    Вірні, які відправляють Літургію Годин, єднаються з Христом, нашим Найвищим Священиком, молитвами псалмів, розважанням над Словом Божим, піснями і благословеннями, щоб бути прилученими до Його безперервної і вселенської молитви, що віддає славу Отцеві і благає дару Святого Духа для цілого світу.

1197    Христос є правдивим Храмом Божим, «місцем, де слава Його перебуває»; Божою благодаттю християни також стають храмами Святого Духа, живим камінням, з якого збудована Церква.

1198    У своїх земних умовах Церква потребує місць, де могла б збиратися спільнота віруючих; це наші видимі церкви, святі місця, що є образами святого Міста, небесного Єрусалима, до якого ми подорожуємо.

1199    У таких церквах Церква виконує публічний культ на славу Пресвятої Трійці, слухає Боже Слово і співає Йому хвалу, підносить свою молитву і приносить жертву Христа, сакраментальне присутнього серед зібраних. Ці церкви є також: місцями духовного зосередження та особистої молитви.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!