Артикул 9. Вірую у святу Католицьку Церкву. § 4. Христові вірні, ієрархія, миряни, життя, присвячене Богові

Частина перша. Визнання віри.

Розділ другий. Xристиянське визнання віри.

Глава третя “Вірую у Святого Духа”

872    «Між усіма вірними внаслідок їхнього відродження у Христі існує, щодо гідності й діяльності, справжня рівність, силою якої всі співпрацюють у будуванні Христового Тіла відповідно до власного стану й служіння» (Кодекс канонічного права, кан. 208; пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 32.).

873    Відмінності, які Господь установив між членами Свого Тіла, служать його єдності і його місії. Бо «в Церкві існує розмаїття служінь, але єдність місії. Христос довірив айостолам і їхнім наступникам завдання навчати, освячувати І керувати в Його ім'я і Його силою. Однак і миряни, будучи учасниками священичої, пророчої і царської служби Христа, беруть на себе - у Церкві й у світі - свою частину того, що є місією всього Божого Народу» (II Ватиканський Собор, Декр. « Apostolicam actuositatem», 2.). Врешті, «є вірні, що належать до першої і до другої  групи [ієрархії і мирян], які через сповідування євангельських рад (...) посвятили себе Богові і співдіють своїм особливим способом у спасенній місії Церкви» (Кодекс канонічного права, кан. 207, § 2.).

І. Ієрархічний устрій Церкви

Для чого потрібне служіння в Церкві?

874    Христос Сам є джерелом служіння в Церкві. Він його встановив, дав йому владу й місію, напрям і мету:

«Христос Господь, щоб пасти й завжди примножувати Божий Народ, установив у Своїй Церкві різні служіння, скеровані на добро всього Тіла. Служителі, які мають священну владу, служать своїм братам, щоб усі, що належать до Божого Народу, (.,.) осягнули спасіння» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 18.).

875    «Як вірити у Того, Кого не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?» (Рим. 10,14-15). Ніхто, жодна особа, жодна спільнота, не може проповідувати сама собі Євангеліє. «Віра від слухання» (Рим. 10,17). Ніхто не може сам себе уповноважити проповідувати Євангеліє. Посланий Господом говорить і чинить не своєю владою, лише силою Христової влади; не як член спільноти, лише промовляючи до неї в ім'я Христа. Ніхто не може сам собі подати благодать - вона повинна бути дана й подарована. Це передбачає наявність служителів благодаті, які отримали від Христа владу і достоїнство. Від Нього єпископи і пресвітери отримують місію й здібність («священну владу») діяти в особі Христа-Голови, а диякони - силу слугування Божому Народові в «дияконії» богослуження, слова і любові у спільності з єпископом і його пресвітерством. Це служіння, у якому вони, послані Христом, чинять і дають через дар Божий те, чого не можуть вчинити й дати самі від себе, Церковна Традиція називає «святим таїнством». Служіння Церкви передається окремим святим таїнством.

876    Зі сакраментальною природою церковного служіння внутрішні пов'язаний її «службовий характер». Бо ж цілковито залежачи від Христа, Який дає місію і владу, служителі справді є «слугами Христа Ісуса» (Рим. 1,1), подібно до Христа, Який для нас добровільно прийняв «вигляд слуги» (Флп. 2,7). Оскільки слово і благодать, служителями яких вони є, належать не їм, лише Христові, Який їм довірив їх для інших, вони добровільно стануть слугами всіх (Пор. 1 Кор. 9, 19.).

877    Так само зі сакраментальної природи церковного служіння випливає його колегіальний характер. Справді, від початку Свого служіння Господь Ісус установив дванадцятьох апостолів - як «паростки Нового Ізраїля і водночас початок священної ієрархії» (II Ватиканський Собор, Декр. «Ad gentes»і, 5.). Вибрані разом, вони також послані разом, а їхня братерська єдність буде служити братерській єдності всіх вірних; вона буде наче відбитком і свідченням єдності Божих Осіб (Пор. Ів. 17, 21-23.). Тому-то кожний єпископ виконує своє служіння в лоні Єпископської Колегії в єдності з Римським Єпископом - Наступником св. Петра і головою колегії; священики виконують своє служіння в лоні єпархіального пресвітерства під керівництвом свого єпископа.

878    Врешті до сакраментальної природи церковного служіння належить і його особовий характер. Хоча Христові служителі діють разом, водночас вони завжди діють також як особистості. Кожен з них покликаний особисто: «Ти йди за Мною» (Ів. 21, 22 ; Див. Мт. 4, 19. 21; Ів. 1,43.), щоб бути у спільній місії особистим свідком, який особисто несе відповідальність перед Тим, Хто посилає, діючи «в Його особі» і для осіб: «Хрещу тебе в ім'я Отця...», «Прощаю тобі...».

879    Сакраментальне служіння в Церкві є, отже, службою, яка виконується в ім'я Христа. її природний характер є персональний, а форма - колегіальна. Це підтверджується зв'язками між Єпископською Колегією та її головою, Наступником св. Петра, і відношенням між пастирською відповідальністю єпископа за свою єпархію і спільною турботою Єпископської Колегії про Вселенську Церкву.

Колегія Єпископів і її голова - Римський Архієрей

880    Христос, установлюючи Дванадцятьох, «надав їм форму колегії, тобто сталої групи, а на чолі її поставив Петра, вибраного з-поміж них» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 19.). «Так, як св. Петро й інші апостоли за установою Господа утворюють єдину колегію апостолів, подібно і Римський Архиєрей, Наступник Петра, і Єпископи, наступники Апостолів, становлять єдине ціле» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 22; пор. Кодекс канонічного права, кан. 330.).

881    Господь одного тільки Симона, якого Він назвав Петром, учинив скелею для Своєї Церкви. Йому Він дав ключі від неї (Мт. 16, 18-19.); його Господь установив пастирем над усім стадом (Пор. Ів. 21, 15-17.). «Але цей дар зв'язувати і розв'язувати, даний Петрові, був також, безсумнівно, даний і колегії апостолів у єдності зі своїм головою» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 22). Ця пастирська місія Петра та інших Апостолів належить до підвалин Церкви. Він продовжується в Єпископах під головуванням Римського Архиєрея.

882    Верховний Архиєрей - Єпископ Римський і Наступник св. Петра - «є постійним і видимим началом та основою єдності, яка пов'язує між собою і Єпископів, і безліч вірних» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 23.). «Римський Архиєрей силою свого служіння як Христового Намісника і Пастиря всієї Церкви має у Церкві повну, найвищу й універсальну владу, яку він завжди може вільно здійснювати» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 22; пор. II Ватиканський Собор, Декр. «Christus Dominus», 2; 9.).

883    «Колегія, або Єпископський Собор, має владу лише тоді, Коли вона об'єднана з Римським Архиєреєм як зі своїм головою». Як така ця колегія «також має найвищу і повну владу у Церкві, але може виконувати цю владу лише за згодою Римського Архиєрея» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 22; пор. Кодекс канонічного права, кан. 336.).

884    «Колегія Єпископів виконує свою владу над усією Церквою урочисто на Вселенському Соборі» (Кодекс канонічного права, кан. 337, §1.). «Немає Вселенського Собору, якщо його як такого не затвердить або принаймні не схвалить наступник Петра» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 22.).

885   «Своїм численним складом ця колегія виражає різноманітність та універсальність Божого Народу; об'єднана під одним Головою, вона виражає єдність Христового стада» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 22.).

886    «Окремі єпископи є началом і фундаментом єдності в їхніх єпархія» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 23.). Як такі вони «виконують свою пастирську владу над тою частиною Божого Народу, яка їм довірена» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 23.), з допомогою священиків і дияконів. Але кожний єпископ, як член на Єпископської Колегії, повинен піклуватися всіма Церквами (Пор. II Ватиканський Собор, Декр. «Christus Dominus», 3.); це вони [єпископи] чинять, «добре керуючи передусім власними Церквами як частиною вселенської Церкви», причиняючись таким чином «до добра цілого містичного Тіла, яке також є Тілом Церков» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 23.). Така турбота хай поширюється особливо на вбогих (Пор. Гал. 2, 10.), переслідуваних за віру, а також на місіонерів, які трудяться по всій землі.

887    Сусідні єпархії, які мають однорідну культуру, утворюють церковні провінції або більші об'єднання, названі патріархатами чи округами (Пор. Апостольські правила, 34.). Єпископи цих об'єднань можуть збиратися на Синоди чи провінційні Собори. «Так само і єпископські конференції можуть сьогодні успішно причинитися різними способами до конкретного здійснення духу колегіальності» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 23.).

Місія навчати

888    Єпископи зі священиками, своїми співробітниками, «своїм першим завданням мають проповідувати Боже Євангеліє всім людям» (II Ватиканський Собор, Декр. « Presbyterorum ordinis », 4.), згідно з наказом Господа (Пор. Мр. 16, 15.). Вони є «провісниками віри, які приводять нових учнів до Христа, автентичними учителями апостольської віри, «уповноваженими владою Христа» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 25.).

889    Щоб утримати Церкву в чистоті віри, переданої апостолами, Христос, Який є Правдою, хотів уділити Своїй Церкві участь у Своїй власній непомильності. Через «надприродне чуття віри» Божий Народ «непохитно триває у вірі» під проводом живого Учительського Служіння Церкви (Пор. II Ватиканський Собор, Догм. конст. « Lumen gentium », 12; II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 10.).

890    Місія Учительського Служіння пов'язана з остаточним характером Союзу, укладеного Богом через Христа зі Своїм Народом; Учительське Служіння повинно захищати Його від помилок і слабкостей, гарантувати йому об'єктивну можливість безпомилково визнавати правдиву віру. Отож, пастирська місія Учительського Служіння покликана пильнувати за тим, щоб Божий Народ перебував у правді, яка визволяє. Для виконання цього служіння Христос дав Своїм пастирям харизму непомильності в справах віри і моралі. Виконання цієї харизми може мати різні форми.

891    «Цю непомильність силою самого свого служіння посідає Римський Архиєрей, голова Колегії Єпископів, коли він як верховний Пастир і Учитель усіх вірних, якому доручено «утверджувати своїх братів у вірі», оголошує вирішальним актом учення, що стосується віри і моралі (...). Непомильність, обіцяна Церкві, є також і в Колегії Єпископів, коли вона «разом із Наступником Петра» виконує своє найвище Учительське Служіння, особливо на Вселенському Соборі (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 25; пор. І Ватиканський Собор: DS 3074.). Коли Церква через своє найвище Учительське Служіння пропонує щось «до вірування, як об'явлене Богом» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 10.) і як науку Христа, «ці визначення треба прийняти в послусі віри» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 25.). Ця непомильність «поширюється на цілу спадщину віри Божого Об'явлення» (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 25.).

892    Божа допомога дана також наступникам апостолів, які навчають спільно з наступником Петра, а особливим способом Єпископові Римському - Пастиреві цілої Церкви, коли - не формулюючи непомильного визначення і не висловлюючись «вирішальним актом» - вони пропонують, виконуючи своє звичайне Учительське Служіння, учення, яке веде до кращого розуміння Об'явлення у справах віри та моралі. Цьому звичайні йому навчанню вірні повинні «виявити релігійний послух свого духа» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 25.), який хоч відрізняється від послуху віри, але є його продовженням.

Місія освячування

893  Єпископ є також «служителем благодаті найвищого священства» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 26.), зокрема в Євхаристії, яку він сам здійснює або приношення якої забезпечує через священиків - своїх помічників. Бо Євхаристія є осередком життя єпархії. Єпископ і священики освячують Церкву своєю молитвою і своєю працею, служінням слова і святих таїнств. Вони освячують її своїм прикладом «не як пануючі над вибраними, а бувши зразком для стада» (1 Пт. 5,3). Саме так «вони разом зі стадом, яке їм довірене, приходять до вічного життя» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 26.).

Уряд служіння

894    «Єпископи керують довіреними їм єпархіями як намісники або післанці Христа своїми порадами, заохоченнями, своїми прикладами, а також силою свого авторитету і виконуванням своєї святої влади» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 27.), яку вони повинні виконувати для будування - у тому ж дусі служіння, як і в їхнього Учителя (Пор. Лк. 22, 26-27.).

895    «Влада, якою вони користуються особисто в ім'я Христа, є владою власною, звичайною і безпосередньою, хоча її здійснення в кінцевому підсумку визначається найвищою владою Церкви» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium» 27). Але не треба вважати єпископів за намісників Римського Архиєрея, звичайна і безпосередня влада якого над цілою Церквою не скасовує, а, навпаки, утверджує і захищає їхню владу. Така влада повинна здійснюватися у єдності з усією Церквою під проводом Римського Архиєрея.

896    Взірцем і «формою» пастирської місії єпископа хай буде Добрий Пастир. Свідомий своїх слабкостей, «єпископ може співчувати незнаючим і заблуканим. Нехай він не відмовляється вислухати своїх підлеглих, а опікується ними як справжніми своїми дітьми (...), Що ж до вірних, то вони повинні бути єдиними зі своїм єпископом, як Церква з Ісусом Христом і як Ісус Христос із Отцем Своїм» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 27.):

«Ідіть усі за єпископом, як Ісус Христос за Отцем, а за пресвітерами - як за апостолами; що ж до дияконів, то шануйте їх як Заповідь Божу. Нехай ніхто без волі єпископа нічого не чинить з того, що стосується Церкви» (Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Смирнян, 8, 1.).

II. Вірні миряни

897    «Під назвою «миряни» тут розуміються всі вірні, окрім рукоположених і визнаного Церквою чернецтва, тобто вірні, які поєднані з Христом через Хрещення, установлені як Божий Народ, стали, кожний своїм способом, учасниками священичого, пророчого і царського служіння Христа. Зі свого боку, вони виконують у Церкві й у світі властиву місію всього християнського народу» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 31.).

Покликання мирян

898    «Властиве покликання мирян полягає в тому, щоб шукати Царство Боже через заняття світськими справами, якими вони керують згідно з Божою волею (...). Вони повинні особливим чином висвітлювати й скеровувати всі світські справи, з якими вони тісно пов'язані, так, щоб ці справи виконувалися і розвивалися завжди згідно з Христом і були на славу Творця і Відкупителя» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 31.).

899    Ініціатива світських християн особливо необхідна, коли йдеться про відкривання і відшукування засобів для проникнення в суспільну, політичну, економічну дійсність відповідно до вимог християнської науки і християнського життя. Ці починання є звичайним елементом життя Церкви:

«Вірні, а конкретніше миряни, перебувають на передовій лінії життя Церкви; завдяки їм Церква є життєвою засадою суспільства. Тому вони повинні особливо усвідомлювати дедалі чіткіше не лише свою належність до Церкви, а й те, що вони є Церквою, тобто спільнотою вірних на землі під проводом спільного голови - Римського Архиєрея - і з'єднаних з ним єпископів. Вони є Церквою» (Пій XII, Промова 20 лютого 1946 р.: цитовано Іваном-Павлом II, Іван-Павло II, Апост. зверн. « Christifideles Laici », 9.).

900    Тому що миряни, як усі вірні, покликані Богом до апостольства силою Хрещення і Миропомазання, вони мають обов'язок і право особисто або об'єднавшись у товариства працювати над тим, щоб Божа вістка про спасіння була знана й прийнята всіма людьми і на всій землі. Цей обов'язок дуже нагальний, бо саме через мирян люди можуть почути Євангеліє і пізнати Христа. У церковних спільнотах їхня діяльність настільки необхідна, що без неї апостольство пастирів часто-густо не може бути цілковито успішним (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 33.).

Участь мирян у священичому служінні Христа

901     «Миряни, силою свого посвячення Христові і помазання Святим Духом, у чудовий спосіб покликані і приготовані до того, щоб зростали в них щедріші плоди Святого Духа. Справді, усі їхні справи, молитви та апостольські починання, їх подружнє і родинне життя, щоденна праця, відпочинок душі і тіла, якщо вони відбуваються в Божому Дусі, чи навіть життєві випробування, якщо переносяться терпляче, - стають «духовними жертвами, приємними Богові, через Ісуса Христа» (1 Пт. 2,5). І вони у євхаристійній службі приносяться разом із жертвою Тіла Господнього, щоб з усією побожністю стати даром Отцеві. Так миряни, поклоняючись Богові, живучи у святості, посвячують Богові світ» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 34; 10.).

902    Особливим способом батьки беруть участь у місії освячення, «коли ведуть подружнє життя у християнському дусі і дають своїм дітям християнське виховання» (Кодекс канонічного права, кян. 835, §4.).

903    Миряни, які мають відповідні якості, можуть бути прийняті на постійне служіння як читці та аколіти (Кодекс канонічного права, кан. 230, § 1.). «Там, де потреба Церкви цього вимагає, у зв'язку з нестачею служителів, миряни, навіть не будучи читцями чи аколітами, можуть виконувати деякі їхні функції: виконувати служіння слова, головувати на літургійних молитвах, хрестити й роздавати Святе Причастя згідно з приписами права» (Кодекс канонічного права, кан. 230, § 3.).

Участь мирян у пророчому служінні Христа

904    «Христос (...) виконує Своє пророче завдання не лише через ієрархію (...), а й через мирян, яких Він зробив для цього свідками і наділив їх чуттям віри і благодаттю слова» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 35.):

«Навчати когось, щоб привести до віри, є завданням кожного проповідника і навіть кожного віруючого» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 3, 71,4, ad. 3.).

905    Миряни виконують свою пророчу місію також через євангелізацію, тобто через «проповідування Христа свідченням життя і словом». У мирян «ця євангелізація (...) набирає своєрідного характеру й особливої дієвості з огляду на те, що вона здійснюється у звичайних умовах цього світу» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 35.):

«Такого роду апостольство не полягає лише в самому свідченні життя: правдивий апостол шукає нагоди проповідувати Христа словом - чи то невіруючим (...), чи то вірним» (АА 6; пор. II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 15.).

906    Ті з-поміж вірних мирян, які є до цього здібні і підготовлені, можуть також надати допомогу в катехитичній підготовці (Кодекс канонічного права, кан. 774. 776. 780.), у навчанні святих наук (Кодекс канонічного права, кан. 229.), у роботі засобів масової інформації (Кодекс канонічного права, кан. 822, § 1.).

907        «Відповідно до своїх знань, компетентності й авторитету вірні мають право, а часом навіть і обов'язок, висловлювати священним пастирям свою думку про те, що стосується добра Церкви, і повідомляти про це інших вірних, зберігаючи неушкодженою цілість віри і моралі, пошану до пастирів і беручи до уваги спільну користь і гідність осіб» (Кодекс канонічного права, кан. 212, § 3.).

Участь мирян у царській місії Христа

908    Своїм послухом аж до смерті (Пор, Флп. 2, 8-9.) Христос уділив Своїм учням дар царської свободи, «щоб вони здолали самі в собі царство гріха через самозречення і святість» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 36.).

«Той, хто панує над власним тілом і керує своєю душею, не дозволяє, щоб її турбували пристрасті, є паном собі: його можна назвати царем, бо він уміє панувати над собою; він є вільний і незалежний І не піддається неволі гріха» (Св. Амвросій, Пояснення Псалма, 118, 4, 30.).

909    «Окрім того, миряни, об'єднавши свої зусилля, мають нести не? необхідне оздоровлення світським установам й умовам, якщо спонукають до гріха, щоб вони всі були відповідні до правил справедливості і сприяли практикуванню чесноти, а не перешкоджали цьому. Так поступаючи, вони наповнюють людські діла і культуру моральною вартістю» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 36.).

910    «Миряни можуть почуватися покликаними або справді бути покликаними до співпраці з пастирями на службі церковній спільноті для її зростання і життя, виконуючи найрізноманітніші служіння відповідно до благодаті і харизм, які Господь захоче їм дати» (Павло VI, Апост. зверн. « Evangelii nuntiandi », 73.).

911    У Церкві «вірні миряни можуть співпрацювати, згідно з правом, у виконуванні місії управління» (Кодекс канонічного права, кан. 129, § 2.). Це стосується їхньої присутності на помісних соборах (Кодекс канонічного права, кан. 443, § 4.), на єпархіальних синодах (Кодекс канонічного права, кан. 463, §§ 1-2.), на душпастирських радах (Кодекс канонічного права, кан. 511; 536.); спільної відповідальності за виконання душпастирської місії в парафії (Кодекс канонічного права, кан. 517, § 2.), співпраці в радах з економічних питань (Кодекс канонічного права, кан. 492; §1; 537.); участі в церковних судах (Кодекс канонічного права, кан. 1421, § 2.) і т. п.

912    Вірні повинні «старанно розрізняти права й обов'язки, які їм належать як членам Церкви, від тих, які вони мають як члени людського суспільства. Вони повинні прагнути гармонійно узгодити одні права з другими, пам'ятаючи, що в усіх земних справах вони повинні керуватися християнським сумлінням, бо жодна людська діяльність, навіть світська, не може бути виведена з-під влади Бога» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 36.).

913    «Отже, кожний мирянин силою дарів, які йому були дані, є свідком і водночас живим знаряддям місії самої Церкви «за мірою Христових дарів» (Еф. 4,7)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 33.).

III. Життя, посвячене Богові

914    «Стан життя, установлений визнаннями євангельських рад, торкається ієрархічної структури Церкви, але невід'ємно стосується п життя І її святості» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 44.).

Євангельські ради, посвячене Богові життя

915    Євангельські ради у своїй різноманітності пропоновані всім учням Христа. Досконалість любові, до якої покликані всі вірні, означає для тих, хто вільно приймає поклик до посвячення життя Богові, що вони зобов'язуються зберігати чистоту безшлюбності для Царства Божого, жити в убогості і послусі. Визнання цих рад в усталеному житті, визнаному Церквою, є тим, що характеризує життя, «посвячене Богові» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 42-43; II Ватиканський Собор, Декр. « Perfectae Caritatis », 1.).

916    Стан посвяченого життя виявляється, таким чином, одним із способів «глибшого» посвячення, яке вкорінене в Хрещенні і цілковито посвячує вірного Богові (II Ватиканський Собор, Декр. « Perfectae Caritatis », 5.). У житті, посвяченому Христові, вірні під натхненням Святого Духа постановляють у досконаліший спосіб іти за Христом, віддатися Богові, Якого вони полюбили над усе, і, прямуючи до досконалої любові на службі Царства, самим ставати його ознакою і проповідувати в Церкві славу майбутнього віку (Кодекс канонічного права, кан. 573.).

Велике дерево з численними гілками

917    «Як дерево дивовижно й буйно розгалужується на Господній ниві із зернятка, посіяного Богом, так само розвиваються різноманітні форми самотнього або спільного життя, різні родини, духовне надбання яких іде на користь одночасно і членам цих родин, і на добро всього Тіла Христового» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 43.).

918    «Від початку Церкви були чоловіки і жінки, які бажали через практикування євангельських рад вільніше йти за Христом і вірніше наслідувати Його і які, кожен на свій спосіб, вели життя, посвячене Богові. Багато з-поміж них, натхнені Святим Духом, або жили в самотності, або ж засновували релігійні родини, які Церква своїм авторитетом охоче прийняла й утвердила» (I Ват. Соб., Декр. «Perfectae Caritatis», 1).

919    Єпископи завжди повинні прагнути розпізнавати нові дари посвяченого Богові життя, довірені Церкві Святим Духом; право схвалення нових форм посвяченого життя належить Апостольському Престолові (Кодекс канонічного права, кан. 605.).

Пустельницьке життя

920    Не завжди публічно складаючи обіти трьох євангельських рад, анахорети «в суворому віддаленні від світу, у мовчанні самоти, у постійній молитві й покуті посвячують своє життя прославлянню Бога і спасінню світу» (Кодекс канонічного права, кан. 603, § 1.).

921    Вони показують кожному той внутрішній аспект таїнства Церкви, яким є особиста близькість із Христом. Приховане від людських очей, життя пустельника є мовчазним проповідуванням Христа, Якому він віддав своє життя, бо Він є для нього всім. У цьому, власне, міститься особливий заклик віднайти в пустелі, у духовній боротьбі, славу Розп'ятого.

Дівиці і вдови, що посвятили життя Богові

922    Від апостольських часів християнські дівиці (Пор. 1 Кор. 7, 34-36.) і вдови, покликані Господом, щоб посвятитися Йому неподільно в більшій свободі серця, тіла і духа, вирішували, за дозволом Церкви, жити відповідно у дівицтві або в довічній невинності «задля Небесного Царства» (Мт. 19,12).

923    «Виражаючи святий задум якнайближче йти за Христом, дівиці посвячуються Богові єпархіальним єпископом відповідно до утвердженого літургійного обряду, містично обручаються з Христом Сином Божим і віддають себе на службу Церкві» (Кодекс канонічного права, кан. 604, § 1.). Через цей урочистий обряд посвячення (Consecratio virginum) «дівиця стає посвяченою особою, трансцендентним знаком любові Церкви до Христа, есхатологічним образом цієї небесної Нареченої і майбутнього життя» (Чин посвячення дівиць, 1.).

924    «Подібно як в інших формах посвяченого Богові життя» (Кодекс канонічного права, кан. 604, § 1.), чин дівиць утверджує жінку, що живе серед світу (або монахиню), у молитві, покуті, служінню братам і апостольській праці відповідно до стану й харизм, даних кожній» (Чин посвячення дівиць, 2.). Дівиці, які посвятили життя Богові, можуть об'єднуватися, щоб вірніше дотримуватися своїх постанов (Кодекс канонічного права, кан. 604, § 2.).

Монаше життя

925    Монаше життя, яке зародилося на Сході в перші століття християнства (II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 15.) і практиковане в інститутах, канонічне заснованих Церквою (Кодекс канонічного права, кан. 573.), відрізняється від інших форм посвяченого Богові життя культовим аспектом, публічним визнанням євангельських рад, братерським життям у спільноті, свідченням з'єднання Христа з Церквою (Кодекс  канонічного права, кан. 607.).

926    Монаше життя походить з таїнства Церкви. Воно є даром, що його Церква отримує від Господа свого і пропонує як сталий стан життя для вірного, покликаного Богом, у виконанні євангельських рад. Так Церква може одночасно виявляти Христа і визнавати себе Нареченою Спасителя. Монаше життя покликане, щоб у різних формах виявляти Божу любов, виражену мовою наших часів.

927    Усі монахи, що підлягають чи не підлягають владі єпархіального єпископа (Кодекс канонічного права, кан. 591.), належать до його співробітників в його душпастирській місії (II Ватиканський Собор, Декр. « Christus Dominus », 33-35.). Місіонерське закладання та поширення Церкви потребують присутності монашого життя в різних його формах від самих початків єваигелізації (II Ватикакськкй Собор, Декр. « Ad gentes », 18;40.). «Історія засвідчує великі заслуги монаших родин у поширенні віри та утворенні нових Церков - від часу стародавніх монаших інституцій і середньовічних чинів аж до новітніх згромаджень» (Іван-Павло II, Енц, « Redemptoris Mater », 69.).

Світські інститути

928    «Світський інститут - це установа посвяченого життя, у якій вірні, живучи у світі, прямують до досконалості любові і стараються причинитися, передусім зсередини, до освячення світу» (Кодекс канонічного права, кан. 710.).

929    «Життям, досконало і цілковито відданим [цьому] освяченню» (Пій ХП, Апост. конст. « Provida Mater ».), члени таких інститутів беруть участь у євангелізашйній місії Церкви «у світі і від світу», де їхня присутність діє «як закваска» (II Ватиканський Собор, Декр. « Perfectae Caritatis », 11.), їхнє «свідчення християнського життя» спрямоване до «підпорядкування земних справ Божій волі і пронизування світу силою Євангелія», Через святі узи вони приймають євангельські ради і дотримуються між собою такого роду спільності і братерства, яке властиве їхньому «світському способові життя» (Кодекс канонічного права, кан. 713, § 2.).

Товариства апостольського життя

930   Поряд із різноманітними формами посвяченого Богові життя «існують товариства апостольського життя, члени яких без монаших обітів реалізовують апостольську мету свого товариства, живучи по-братерськи у спільноті; згідно з власним способом життя прямують до досконалості в любові через дотримування уставів. Між ними є також товариства, члени яких приймають євангельські ради» згідно з їхніми уставами (Кодекс канонічного права, кан. 731, §§ 1-2.).

Освячення і місія: звіщати грядущого Царя

931    Людина, яка вже в Хрещенні офірувала Богові і яка віддається Йому, Якого любить понад усе, таким способом посвячується ще глибше на службу Богові і віддається для добра Церкви. Цим посвяченим Богові станом Церква виявляє світові Христа і показує, як Святий Дух предивно діє в ній. Ті, хто складає обіти євангельських рад, мають завдання передусім жити своїм посвяченням. «Але тому, що вони віддають себе на службу Церкві, силою самого їхнього посвячення вони зобов'язані особливим способом працювати в місійному ділі у властивій їхньому інститутові формі» (Кодекс канонічного права, кан. 783; пор. Іван-Павло II, Енц. « Redemptoris Mater », 69.).

932    У Церкві, яка є наче таїнством, тобто знаком і знаряддям Божого життя, посвячене Богові життя виявляється немов особливий знак таїнства Відкуплення. «Ближче» йти за Христом і наслідувати Його, «ясніше» виявляти Його виснаження - означає «глибше» бути присутнім у серці Христа для своїх сучасників. Бо ті, хто йде «вужчою» дорогою, своїм прикладом заохочують своїх братів; вони дають прекрасне і чудове свідчення того, «що світ неможливо змінити і принести в дар Богові, не маючи духа блаженств» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 31.).

933    Чи це свідчення дається публічно, як у монашому стані, чи воно більш приватне або навіть таємне, прихід Христа залишається для всіх, хто посвятив себе Богові, початком і напрямом їхнього життя:

«Оскільки Божий Народ не має на землі постійного міста, то [цей чернечий стан] (...) показує теж всім віруючим наявність уже в цьому світі небесних благ І засвідчує нове і вічне життя, здобуте Відкупленням через Христа; а також він звіщає майбутнє воскресіння і небесну славу» (II Ватиканський Собор, Дога, конст. Lumen gentium », 44.).

КОРОТКО

934    «З Божої установи в Церкві між вірними є священнослужителі, які названі в церковному праві також кліром; а інші називаються мирянами». Врешті, є вірні, які належать чи то до кліру чи до мирян, які через складення обітів євангельських рад посвятилися Богові і так служать місії Церкви (Кодекс канонічного права, кан. 207, §§ 1-2.).

935    Щоб проповідувати віру і поширювати Своє Царство, Христос посилає Своїх апостолів та їх наступників. Він робить їх учасниками Своєї місії. Від Нього вони отримують владу діяти в Його особі (іп реrsопа Сhrіstі).

936    Господь зробив св. Петра видимою основою Своєї Церкви. Він вручив йому від неї ключі. Єпископ Римської Церкви, Наступник св. Петра, є «головою Колегії Єпископів, Вікарієм Христа і Пастирем цілої Церкви на землі» (Кодекс канонічного права, кан. 331.).

937    Римський Архиєрей «з Божої установи має найвищу, повну, безпосередню і вселенську душпастирську владу» (II Ват. Собор, Декр. « Christus Dominus », 2.).

938    Єпископи, установлені Святим Духом, є наступниками Апостолів. «Кожен із них є видимою основою і фундаментом єдності у своїх єпархіях» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 23.).

939    З допомогою священиків, своїх співпрацівників, та дияконів єпископи зобов'язані правдиво навчати віри, здійснювати богослужіння, передовсім Євхаристію, і керувати своєю Церквою як правдиві пастирі, їхнім завданням також є турбота про всі Церкви — разом з Римським Архиєреєм і під його керівництвом.

940    «Позаяк стану мирян властивим є те, що вони живуть у світі і займаються світськими справами, тому закликає Бог, щоб вони, запалені християнським духом, немов закваска, виконували своє апостольство» (II Ватиканський Собор, Декр. « Apostolicam actuositatem », 2.).

941    Миряни беруть участь у священстві Христа: чимраз більше з'єднані з Ним,  вони розвивають благодать Хрещення і Миропомазання у всіх вимірах особистого, родинного, суспільного та церковного життя і так здійснюють покликання до святості, звернене до всіх хрещених.

942    Завдяки своїй пророчій місії миряни «покликані також і до того, щоб у всьому посеред людської спільноти бути свідками Христовими» (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 43, § 4.).

943     Завдяки своїй царській місії миряни спроможні викоренити гріх у собі і у світі своїм самозреченням і святістю свого життя (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 36.).

944    Життя, посвячене Богові, вирізняється публічним складенням обітів євангельських рад: убогості, моральної чистоти і послуху в постійному стані життя, визнаного Церквою.

945    Той, кого Хрещення вже призначило Богові, в стані посвяченого життя віддається Богові, Якого любить понад усе, щоб інтимніше себе посвятити Божій службі   і віддати себе для добра цілої Церкви .

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!