Артикул 9. Вірую у святу Католицьку Церкву. § 1. Церква в Задумі Божому

Частина перша. Визнання віри.

Розділ другий. Xристиянське визнання віри.

Глава третя “Вірую у Святого Духа”

751    Слово «Церква» [έκκλησία, від грецького έκ-кαλεĩν -«ви-кликати»] означає «скликання». Воно означає народні збори (Пор. Ді. 19,39.), звичайно релігійного характеру. Це термін, що часто вживається у Старому Завіті грецькою мовою для означення зібрань вибраного народу перед Богом, переважно зібрань біля гори Синай, де Ізраїль отримав Закон і був установлений Богом як Його святий народ (Пор. Вих. 19.). Називаючи себе «Екклесією», перша спільнота тих, що вірили у Христа, визнає себе спадкоємницею цього зібрання. У ній Бог «скликає» Свій Народ зі всіх сторін світу. Термін Κυριακή, похідними від якого стали сhurch (англ.), Кirche (нім.), означає «та, що належить Господеві».

752    У мові християн слово «Церква» означає літургійне (Пор. 1 Кор. 11, 18; 14, 19. 28. 34-35.) зібрання, а також місцеву спільноту (Пор. 1 Кор. 1, 2; 16, 1.) або цілу вселенську спільноту віруючих (Пор. 1 Кор. 15, 9; Гал. 1, 13; Флп. 3, 6.). Ці три значення насправді є невіддільними. «Церква» - це Народ, що його Бог збирає з цілого світу. Вона існує в місцевих спільнотах і здійснюється як літургійне зібрання, передусім євхаристійне. Вона живе Словом і Тілом Христа і таким чином сама стає Христовим Тілом.

Символи Церкви

753    У Святому Письмі знаходимо багато образів і фігур, пов'язаних між собою, через які Об'явлення розповідає про невичерпне таїнство Церкви. Образи, взяті зі Старого Завіту, є різновидом основної ідеї «Божого Народу». У Новому Завіті (Пор. Еф. 1, 22; Кол. 1, 18.) всі ці образи знаходять новий центр силою факту, що Христос стає «Головою» цього народу (Пор. II Ватиканський Собор, Догм. конст. « Lumen gentium», 9.), який є від цього часу Його Тілом. Навколо цього центру гуртуються образи, «взяті або з пастушого життя чи сільського життя, або з будівництва, чи з життя родинного або подружнього» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

754    «Церква стала кошарою, до якої єдиним і необхідним входом є Христос (Пор. Ів. 10, 1-10.). Вона є також стадом, пастирем якого заздалегідь проголосив Себе Сам Бог (Пор. Іс. 40, П; Єз. 34, 11-31.) і овець якого, хоча їх ведуть пастирі-люди, безперервно веде і живить Сам Христос, Добрий Пастир і Архи - пастир (Пор. Ів. 10, 11; 1 Пт. 5, 4.), що поклав Своє життя за овець (Пор. Ів. 10, 11-15.)» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

755    «Церква є оброблене поле, Божа нива (1 Кор. 3,9). На цій ниві росте старе оливкове дерево, святим корінням якого були Патріархи і в якому здійснилося й буде здійснюватися примирення між юдеями і язичниками (Пор. Рим. 11 13-26.). Церква була посаджена небесним Виноградарем як виноградник Господа (Пор. Мт. 21,33-43 і парал.; пор. Іс. 5,1-7.). Правдивою виноградною лозою є Христос, бо це Він дає життя і родючість гілкам, тобто нам: через Церкву ми перебуваємо в Ньому, а без Нього ми не спроможні чинити нічого (Iв. 15,1-5)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

756    «Досить часто Церкву називають також Божою будівлею (1 Кор. 3,9). Сам Господь порівняв Себе з каменем, якого відкинули будівничі і який став наріжним каменем (Мт. 21,42 і парад.; Пор. Ді. 4, 11; 1 Пт. 2, 7; Пс. 118, 22.). На цій основі Церкву збудували апостоли (1 Кор. 3,11), і з цієї основи вона отримує силу і згуртованість. Цю будівлю прикрашають різні найменування: Божий Дім (1 Тм. 3,15), у якому живе Його родина, житло Бога в Дусі (Еф. 2,19-22), житло Бога з людьми (Од. 21,3), і особливо храм Божий, символом якого є камінні святині І який прославляється святими Отцями і в літургії справедливо порівнюється зі святим містом - новим Єрусалимом. Ми справді є в ньому на землі ніби тим живим камінням, закладеним у будівлю (1 Пт. 2,5). Іван вбачає у цьому святому місті «Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога» в годину, коли світ обновиться, «приготовлений, мов наречена, прикрашена для мужа свого (Од. 21Д-2)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

757    «Церкву називають ще «вишнім Єрусалимом» і «Матір'ю всім нам» (Гал. 4,26; Див. Од. 12, 17.); її змальовують як непорочну Наречену Непорочного Агнця (Од. 19,7; 21,2.9; 22,17), яку Христос «полюбив і видав Себе за неї, щоб її освятити» (Еф. 5,25-26), яку Він з'єднав із Собою нерозривним союзом і яку не перестає «годувати й піклуватися нею» (Еф. 5,29)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

II. Походження, фундамент і місія Церкви

758    Щоб проникнути в містерію Церкви, треба насамперед розважити про її походження в задумі Пресвятої Трійці і поступове її здійснення в історії.

Задум, народжений у серці Отця

759    «Предвічний Отець вільним і таємничим рішенням Своєї мудрості і доброти створив усесвіт; Він вирішив підняти людей до участі в Божественному житті», до якого Він закликає всіх людей у Своєму Синові: «Усіх, хто вірує в Христа, Отець закликав утворити Святу Церкву». Ця «Божа родина» створюється і здійснюється поступово, упродовж етапів людської історії, відповідно до рішень Отця: отож, Церква була «заповідана у прообразах від початку світу; вона була чудесно приготовлена в історії народу Ізраїля і в Старому Завіті; врешті, вона була заснована в останніх часах і об'явлена через вилиття Святого Духа і при кінці світу осягне своє завершення у славі» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 2.).

Церква, заповідана у прообразах уже від початку світу

760    «Світ був створений задля Церкви», - говорили перші християни (Єрмії, Пастир 8,1, Видіння 2,4,1;пор. Аристид, Апології, 16, 7; Юстин, Апології, 2, 7.). Бог створив світ, щоб він мав співпричастя в Його Божественному житті, співпричастя, яке здійснюється через «скликання» людей у Христі, а це «скликання» є Церквою. Церква є метою усього (Пор. св, Епіфаній, Панаріон, або проти 80 єресей, 1, 1, 5), і навіть скорботні події, такі, як падіння ангелів і гріх людини, були допущені Богом тільки для того, щоб дати Йому нагоду і спосіб розгорнути силу Його правиці, усю міру любові, яку Він хотів дати світові:

«Як воля Божа є дією і цей чин називається всесвітом, так Його наміром є спасіння людей, і цей намір називається Церквою» (Климєнт Олександрійський, Педагог, 1,6,27,2.).

Церква, приготовлена у Старому Завіті

761    Збирання Божого Народу починається від моменту, коли гріх зруйнував єдність людей з Богом і єдність людей між собою. Скликання Церкви стало, так би мовити, відповіддю Бога на хаос, спричинений гріхом. Це возз'єднання відбувається таємно в лоні усіх народів: «...в кожному народі, хто Його боїться і чинить правду, той Йому приємний» (Ді. 10,35)(Пор. II Ватиканський Собор, Догм. конст. « Lumen gentium», 9; 13; 16.).

762    Дальше приготування до збирання Божого Народу розпочинається з покликання Авраама, котрому Бог обіцяє, що той стане батьком великого народу (Бут 12,2; 15,5-6). Безпосереднє приготування розпочинається з вибрання Ізраїля як Божого народу (Вих. 19, 5-6; Втор. 7, 6.). Силою свого вибрання Ізраїль повинен стати знаком майбутнього об'єднання усіх народів (Іс. 2, 2-5; Міх. 4, 1-4.). Проте вже пророки звинувачують Ізраїль у тому, що він розірвав Союз і повів себе як блудниця (Ос.1; Іс. 1, 2-4; Єр. 2, та ін.). Вони сповіщають Новий і вічний Союз (Єр 31,31-34; Іс 55, 3). «Цей Новий Союз установив Христос» (II Ват.Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 9.).

Церква, заснована Ісусом Христом

763    Синові належало здійснити в повноті часів Задум спасіння, усталений Отцем, - це і є мотивом Його «місії» (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 3; II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 3.). «Господь Ісус поклав початок Своїй Церкві, проповідуючи Добру Новину, тобто прихід Царства Божого, обіцяного від віків у Писанні» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.). Щоб виконати волю Отця, Христос встановив Царство Небесне на землі. Церква «є Царство Христа, вже присутнє таїнственно» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.).

764    «Царство це сяє перед очима людей через слово, дії і присутність Христа» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.). Прийняти слово Ісуса - це «прийняти саме Царство» (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.). Зародком і початком Царства є «маленьке стадо» (Лк. 12,32) тих, яких Ісус прийшов скликати навколо Себе і Пастирем яких є Він Сам (Пор. Мт. 10, 16; 26, 31; Ів. 10, 1-21.). Вони становлять справжню Ісусову родину (Пор. Мт. 12, 49.). Тих, кого Він об'єднав навколо Себе, Він навчає нового «способу життя», а також Своєї молитви (Пор. Мт. 5-6.).

765    Господь Ісус надав Своїй спільноті такої структури, яка триватиме до повного завершення Царства. Насамперед Він вибрав Дванадцятьох апостолів на чолі з Петром (Пор. Мр. 3, 14-15.). Представляючи дванадцять племен Ізраїля (Пор. Мт. 19, 28; Лк. 22, 30.), вони є підвалинами нового Єрусалима (Пор. Од 21, 12-14.). Дванадцять апостолів (Пор. Мр. 6, 7.) та інші учні (Пор. Лк. 10, 1-2.) беруть участь у місії Христа, у Його владі, а також у Його долі (Пор. Мт. 10, 25; Ів. 15, 20.). Усіма Своїми діями Христос приготовляє й будує Свою Церкву.

766    Проте Церква народилася передусім з цілковитого дару віз, Христа за наше спасіння, провіщеного установленням Євхаристії і здійсненого на хресті. «Початок і зростання Церкви позначені кров'ю і водою, що витікають з боку розп'ятого Ісуса» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.). «Бо саме з боку Христа, що вмирає на хресті, народилося прекрасне таїнство всієї Церкви» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 5.). Як Єва була утворена з ребра сплячого Адама, так Церква народилася з пробитого серця Христового, що вмер на Хресті (Пор. св. Амвросій, Пояснення Євангелія від Луки, 2, 85-89.).

Церква, об'явлена Святим Духом

767    «Коли була завершена справа, яку Отець доручив Синові вчинити на землі, у день П'ятдесятниці Дух Святий був зісланий, щоб безперервно освячувати Церкву» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 4.). Тоді «Церква явилася відкрито перед усіма і почалося поширення Євангелія через проповідування» (II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 4.). Через те, що Церква є «скликанням» усіх людей до спасіння, вона є за своєю природою місіонерська, післана Христом до всіх народів, щоб зробити їх учнями (Пор. Мт. 28, 19-20; II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 2; 5-6.).

768    Щоб Церква могла сповнити свою місію, Святий Дух «наділяє її різними ієрархічними і харизматичними дарами і через них керує нею» (ІІ Ватиканськнй Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 4.). «Церква, наділена дарами свого Засновника, вірно зберігаючи Його заповіді любові, покори і самовідречення, отримує місію проповідувати Царство Христа і Бога і впроваджувати його в усіх народах; вона є зародком і дочатком цього Царства на землі» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 5.).

Церква, завершена у славі

769    «Церква (...) осягне своє завершення лише у славі небесній» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 48.), після славного повернення Христа. До цього дня Церква «продовжує свою мандрівку серед переслідувань світу і втішань Божих» (Св. Августин, Про Боже місто, 18,51; пор, II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 8.. Тут, на землі, вона почувається на вигнанні, далеко від Господа (Пор. 2 Кор. 5, 6; II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 6.), і прагне цілковитого приходу Царства, «тієї години, коли вона з'єднається у славі зі своїм Царем» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 5.). Завершення Церкви у славі, а через неї і завершення світу у славі станеться лише через важкі випробування. Лише тоді «всі праведні, починаючи від Адама, від праведного Авеля і до останнього вибраного, об'єднаються у Вселенській Церкві біля Отця» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium»; 2.).

ІІІ. Таїнство Церкви

770    Церква перебуває в історії, але водночас вона стоїть понад нею. Лише «очима віри» (Римський Катехизм, 1,10, 20.) можна в ц видимій дійсності бачити одночасно духовну дійсність, що є носієм Божественного життя.

Церква - одночасно видима! духовна

771    «Христое, Єдиний Посередник, постійно будує й підтримує Свою Святу Церкву, спільноту віри, надії й любові, тут, на землі, як видиму дійсність, через яку Він дарує всім людям правду і благодать». Церква - це водночас:

– «ієрархічно організована громада і Містичне Тіло Христа;

– видиме зібрання і духовна спільнота;

– Церква земна і Церква, обдарована небесними дарами».

Ці виміри творять водночас «одну складну дійсність, яка Зрощується з начал - Божественного і людського» (ІІ Ват. Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 8.).

Властивістю Церкви є те, що «вона одночасно людська і Божа, видима і багата на невидимі дійсності, ревна в діянні і віддана контемпляції, присутня у світі і, проте, мандрівниця». Але таким способом, що людське підпорядковане і підвладне Божому; видиме - невидимому; діяльне життя - контемпляції; тимчасове - майбутньому граду, який ми шукаємо» (ІІ Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит», 2.).

«О, покоро! Висото! Кедровий Намете, Божий храме; земне житло І небесна палато; глиняна хато і царський дворе; смертне тіло і святине світла; врешті, предмете погорди для гордих і наречена Христа! Я є чорнява, але гарна, дочка Єрусалима, і хоч зблідла від втоми і страждань довгого вигнання, однак прикрашена небесною звабою» (Св. Бернард Із Клевро, Проповідь на Пісню Пісень, 27, 7, 14.).

Церква - таїнство (mysterium) з'єднання людей із Богом

772    У Церкві Христое сповнює й об'являє Своє власне таїнство як мету Божого Задуму: «об'єднати наново все у Христі» (Еф. 1,10). Св. Павло називає «великим таїнством» (Еф. 5,32) з'єднання Нареченого Христа з Церквою-нареченою. Оскільки Церква, поєднана з Христом, як зі Своїм Нареченим (Пор. Еф. 5, 25-27.), вона сама теж стає таїнством (Пор. Еф. 3, 9-11.). Вбачаючи в ній це таїнство, св. Павло пише: «Христое між вами, надія слави» (Кол. 1,27).

773    У Церкві це сігівпричастя людей з Богом через любов, яка «ніколи не переминає» (1 Кор. 13,8), є метою, яка керує всіма її сакраментальними засобами, пов'язаними з цим минущим світом (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 48.). «її структура повністю узгоджена зі святістю Христових членів. А святість оцінюється згідно «з великою таємницею», у якій Наречена відповідає даром любові на дар Нареченого» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Mulieris dignitatem », 27.). «Марія випереджує нас усіх у святості, що є таїнством Церкви, оскільки вона є Наречена «без плями чи зморшки» (Еф. 5,27). Тому-то «Богородичний вимір Церкви випереджує її Петровий вимір» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Mulieris dignitatem », 27.).

Церква - вселенське таїнство (sakramentum) спасіння

774    Грецьке слово μστήριον було перекладено на латинську мову двома термінами: туsteriит і sасraтепtuт. У пізнішому тлумаченні термін sасraтепtuт виражає більше видимий знак прихованої дійсності спасіння, позначений терміном туsteriит. У цьому сенсі Христос Сам є таїнством (туsteriит) спасіння: немає ж іншого таїнства, крім Христа (Св. Августин, Послання, 187, 11, 34.). Спасенне діло Його святої і освячуючої людськості є таїнством спасіння, яке виявляється і діє у святих таїнствах Церкви (що їх Східні Церкви називають також «святими містеріями»). Сім святих таїнств є знаками і знаряддями, через які Святий Дух розливає благодать Христа, Який є Головою, у Церкві, яка є Його Тілом. Отже, Церква носить у собі і передає невидиму благодать, якої вона є знаком. У такому аналогічному значенні Церкву також називають «святим таїнством (sасraтепtuт)».

775    «Церква у Христі є своєрідним святим таїнством, тобто водночас знаком і знаряддям внутрішнього єднання з Богом і єдності цілого людського роду» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 1.). «Бути святим таїнством (sасraтепtuт) внутрішнього з'єднання людей із Богом - це перша мета Церкви. Оскільки спільність між людьми закорінена в з'єднанні з Богом, Церква є також святим таїнством єдності роду людського. У ній ця єдність уже розпочалася, бо вона збирає людей «усякого народу і племен, і людностей, і мов» (Од. 7,9); водночас Церква є «знаком і знаряддям» повного здійснення цієї єдності, яка повинна ще настати.

776    Як таїнство, Церква є знаряддям Христа. «У Його руках вона є знаряддям Відкуплення усіх людей» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 9.), «загальним таїнством спасіння» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 48.), через яке Христос «проявляє і водночас здійснює таїнство любові Бога до людини» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 45, § 1.). Церква «є видимим задумом любові Бога до людства» (Павло VI, Промова 22 червня 1973 р.), задумом , який бажає, щоб «увесь рід людський став єдиним Божим народом, зрісся у єдине Христове Тіло і став будівлею єдиного храму Святого Духа» (II Ватиканський Собор, Декр. «Ad gentes», 7; II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 17.).

КОРОТКО

777    Слово «Церква» означає «скликання». Воно означає зібрання тих, яких Слово Боже скликає, щоб утворити Божий Народ, і які, живлені Тілом Христовим, самі стають Тілом Христовим.

778    Церква є водночас дорогою і метою Божого Задуму: заповідана у прообразах, приготовлена у Старому Союзі, заснована словами й діями Ісуса Христа, здійснена Його відкупляючим Розп'яттям і Його Воскресінням, вона була явлена як містерія спасіння через вилиття Святого Духа. Вона завершиться у небесній славі як зібрання усіх відкуплених на землі (Пор. Од. 14, 4.).

779    Церква є водночас видимою і духовною, ієрархічною громадою і Містичним Тілом Христовим. Вона є одна, сформована з подвійного елементу - людського і Божого. У цьому її таїнство, яке лише віра може прийняти.

780    У цьому світі Церква є таїнством (sасraтепtuт) спасіння, знаком і знаряддям єднання Бога і людей.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!