Артикул 12. Вірую у вічне життя

Частина перша. Визнання віри.

Розділ другий. Xристиянське визнання віри.

Глава третя “Вірую у Святого Духа”

«Покинь цей світ, душе християнська, в ім'я Отця Всемогутнього, що тебе сотворив, в ім'я Ісуса Христа - Сина Бога Живого, що страждав за тебе, в ім'я Духа Святого, що був зісланий на тебе. Спочинь сьогодні в мирі і замешкай з Богом у святому Сіоні, з Дівою Марією - Матір'ю Божою, зі святим Йосифом, ангелами та усіма Божими святими (...). Вернись до Творця свого, що створив тебе з пороху землі. 2677, Нехай у годину, коли душа твоя вийде з твого тіла, Марія, ангели і всі святі поспішать тобі назустріч (...). Щоб ти міг побачити свого Відкупителя обличчям в обличчя» (Чин помазання хворих І їх пасторальна опіка, Чин опіки над вмираючими.).

І. Подрібний суд

1021    Смерть кладе кінець людському життю як часові, відкритому для прийняття чи відкинення Божої благодаті, даної у Христі (Пор. 2 Тим. 1,9-10.). Новий Завіт говорить про суд, передусім коли йдеться про майбутню остаточну зустріч із Христом у час Його другого приходу; але також багаторазово стверджує про заплату кожному безпосередньо після смерті, відповідно до його діл і віри. Притча про бідного Лазаря (Пор. Лк. 16, 22.) і слова розп'ятого Христа до розбійника, який визнав Його (Пор. Лк. 23,43.), як і інші тексти Нового Завіту (Пор. 2 Кор. 5, 8; Флп. 1, 23; Євр. 9, 27, 12,23.), говорять про остаточне призначення душі (Пор. Мт. 16, 26.), яке може бути різним для тих чи інших людей.

1022    Кожна людина отримує у своїй безсмертній душі вічну заплату в момент смерті на подрїбному суді, який показує відношення її життя до Христа: або входження до небесного щастя, - чи то через очищення (Пор. Ліонський Собор: DS 856; Флорентійський Собор: DS 1304; Тридентський Собор: DS 1820.), чи безпосередньо (Пор. Ліонський Собор: DS 857; Іван XXII, Булла « Ne super his »: DS 990; Бенедикт XII, Конст. « Benedictus Deus »: DS 1000-1001; Флорентійський Собор: DS 1305.), - або безпосереднє прокляття навіки (Пор. Ліонський Собор: DS 858; Бенедикт XII, Конст. « Benedictus Deus »: DS 1002; Флорентійський Собор: DS 1306.).

«На схилі нашого життя ми будемо суджені за любов'ю» (Св. Іван від Хреста, Слово про світло і любов, 57.).

II. Небо

1023    Ті, що вмирають у благодаті і приязні Божій і які є цілковито очищені, живуть вічно з Христом. Вони назавжди уподібнені до Бога, бо вони Його бачать «як Він є» (1 Iв. 3,2), обличчям в обличчя (1 Кор. 13, 12; Од. 22, 4.):

«Нашою апостольською владою ми визначаємо, що відповідно до загального Божого розпорядження, від часу Вознесіння Господа і Спаса Ісуса Христа на небо, душі всіх святих (...) та всіх інших вірних, які померли, отримавши святе Хрещення Христове, і яким перед смертю не було чого очищати, (...) — або якщо в них було чи буде щось до очищення, то коли після своєї смерті вони завершать це очищення - (...) навіть перед воскресінням їх тіл і перед Загальним Судом, (ці душі) були, є і будуть у небі, у Небесному Царстві і Небесному Раю з Христом, прийняті до товариства святих ангелів. Після терпіння і смерті Господа Ісуса Христа вони бачили І продовжують бачити Боже єство інтуїтивним баченням і навіть обличчям в обличчя, без посередництва будь-якого створіння» (Бенедикт XII, Конст. « Benedictus Deus »: DS 1000, пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 49.).

1024    Це досконале життя з Пресвятою Трійцею, ця спільність життя і любові з Нею, з Дівою Марією, з ангелами і всіма святими називається «небом». Небо є останньою метою і сповненням найглибших бажань людини, станом найвищого й остаточного блаженства.

1025    Жити в небі - це «бути з Христом» (Пор. Iв. 14, 3; Флп. 1, 24; 1 Сол. 4, 17.). Вибрані живуть «у Ньому», але вони там зберігають чи, краще сказати, знаходять свою тотожність, своє власне ім'я (Пор. Од. 2, 17.):

«Бо життя - це бути з Христом: тому-то, де є Христос, - там життя, там і Царство» (Св. Амвросій, Пояснення Євангелія від Луки, 10, 121.).

1026    Своєю смертю і Воскресінням Христос «відчинив» нам небо. Життя блаженних полягає в повному володінні плодами Відкуплення, яке завершив Христос, Який приєднує до Своєї небесної слави тих, що увірували в Нього і залишилися вірними Його волі. Небо є блаженною спільнотою усіх тих, які досконало поєднані з Христом.

1027    Це таїнство блаженної спільності з Богом та з усіма тими, які є у Христі, перевищує всіляке розуміння й уявлення. Св. Письмо про це говорить образами: життя, світло, мир, весільний бенкет, вино Царства, дім Отця, небесний Єрусалим, рай: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор. 2,9).

1028    Через Його трансцендентність, Бога неможливо побачити таким, яким Він є, доки Він Сам не відкриє Свого таїнства для безпосередньої контемпляції з боку людини і доки не дасть їй здатності до цього. Це бачення Бога у небесній славі Церква назвала «блаженним баченням»:

«О, якою буде твоя слава і твоє щастя: бути допущеним бачити Бога, мати честь брати участь у радості спасіння та вічного світла в товаристві Христа Господа, твого Бога, (...) тішитися в Царстві Небесному разом із праведниками і друзями Божими радощами дарованого безсмертя» (Св. Кипріян Карфагенський, Послання, 58, 10.).

1029    У небесній славі блаженні продовжують із радістю виконувати волю Бога стосовно інших людей і всього творіння. Вони вже царюють із Христом; із Ним «царюватимуть на віки вічні» (Од. 22,5; Пор. Мт. 25, 21. 23.).

III. Остаточне очищення, або Чистилище

1030    Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоча мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості.

1031    Це остаточне очищення вибраних Церква називає Чистилищем, яке цілковито відрізняється від кари проклятих. Церква сформулювала доктрину віри стосовно Чистилища переважно на Соборах у Флоренції (Пор. Флорентійський Собор: DS 1304.) і Триденні (Пор. Тридентський Собор: DS 1820; 1580.. Церковна Традиція, покликаючись на деякі тексти Св. Письма (Наприклад: 1 Кор. 3, 15; 1 Пт. 1, 7.), говорить про вогонь очищення:

«Що стосується невеликих провин, то треба вірити, що перед судом існує вогонь очищення, бо так твердить Той, Хто є Правдою: коли хтось говорить хулу на Духа Святого, то це йому не буде прощено ні в цьому житті, ні в майбутньому (Мт. 12,31-32). З цього твердження ми можемо зрозуміти, що деякі провини можуть бути прощені в цьому житті, а деякі з них - у майбутньому» (Св. Григорій Великий, Діалоги, 4,41, 3.).

1032    Це вчення спирається також і на практику молитви за померлих, про яку вже говорить Святе Письмо: «Тому він [Юда Макавей] і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12,46). Від найраніших часів Церква вшановувала пам'ять померлих і молилась за них, приносячи за них зокрема євхаристійну жертву (Пор. Ліонський Собор: DS 856.), щоб, очищені, вони могли дійти до блаженного бачення Бога. Церква також рекомендує давати милостиню, здійснювати відпусти і покутні діла заради померлих:

«Помагаймо їм і пам'ятаймо про них. Якщо сини Йова були очищені жертвою свого отця (Пор. Іов 1, 5.), чому ми сумніваємося, що наші жертви за вмерлих приносять їм певну втіху? Не вагаймося допомагати тим, що відійшли, і жертвуймо за них наші молитви» (Св. Іван Золотоустий, Бесіда на І Послання до Коринтян, 41, 5.).

IV. Пекло

1033    Ми не можемо бути з'єднаними з Богом, не вибравши добровільно любов до Нього. Але ми не можемо полюбити Бога, якщо важко грішимо проти Нього, проти нашого ближнього і проти самих себе: «Хто не любить, той у смерті проживає. Кожен, хто ненавидить брата свого, - душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б» (1 Iв. 3,14.15). Господь остерігає нас, що будемо від Нього відлучені, якщо занедбаємо тяжкі потреби вбогих і малих, які є Його братами (Пор. Мт. 25, 31-46.). Вмерти у смертельному гріху, без каяття і не приймаючи милосердної любові Бога, означає бути відлученим від Нього назавжди за нашим добровільним вибором. Цей стан остаточного самовідлучення від спільності з Богом і блаженними визначається словом «пекло».

1034    Ісус часто говорить про вогонь «геєнни», який «не вгасає» (Пор. Мт. 5, 22. 29; 13, 42. 50; Мр. 9, 43-48.), призначений для тих, які до кінця свого життя відмовляються увірувати і навернутися, і в якому вони можуть згубити разом душу і тіло (Пор. Мт. 10, 28.). Ісус заповідає суворими словами, що Він «пошле Своїх ангелів, які зберуть із Його Царства (...) тих, що чинять беззаконня, і кинуть їх до вогняної печі» (Мт. 13,41-42) і що Він виголосить слова осудження: «Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний» (Мт. 25,41).

1035    Вчення Церкви стверджує існування пекла та його вічність. Душі тих, хто вмирає у стані смертельного гріха, негайно після смерті йдуть у пекло, де вони терплять пекельні муки, «вічний вогонь» (Пор. Символ віри « Quicumque »: DS 76; Константинопольський Синод 543 р.: DS 409; 411; ІУ Латеранський Собор: DS 801; Ліонський Собор: DS 858; Бенедикт XII, Конст. « Benedictus Deus »: DS 1002; Флорентійський Собор: DS 1351; Тридентський Собор: DS 1575; Павло VI, «Sollemnis Professio fidei», Символ віри Нар. Божого, Урочисте визнання віри, 12.). Головна пекельна мука полягає у вічному відлученні від Бога, бо лише в Ньому людина може мати життя і щастя, для яких вона була створена і яких вона прагне.

1036    Твердження Святого Письма і вчення Церкви про пекло є І734 закликом до відповідальності, з якою людина повинна використовувати свою свободу, пам'ятаючи про її вічне призначення. Одночасно вони є наполегливим закликом до навернення: «Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт. 7,13-14):

«Не знаючи ні дня, ні години, треба нам, йдучи за осторогою Господа, постійно пильнувати, щоб заслужити, коли закінчиться єдина дорога нашого земного життя, увійти з Ним на весільний бенкет і бути зарахованими до благословенних Богом, а не щоб нам було наказано, як поганим і лінивим слугам, відійти у вічний вогонь, у кромішню темряву, де буде плач і скрегіт зубів» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 48.).

1037    Бог наперед не призначає нікого до пекла (Пор. Оранжський Собор: DS 397; Тридентський Собор: DS 1567.); це стається внаслідок добровільного відвернення від Бога (смертельний гріх) i перебування в ньому до кінця життя. У євхаристійній літургії та щоденних молитвах своїх вірних Церква благає милосердя в Бога, Який «не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння» (2 Пт. 3,9):

«Ось жертва, яку ми кладемо перед Тобою; ми, слуги Твої і весь Твій Народ; прийми її у Своїй доброті. Наповни Твоїм миром наше життя, вирви нас із прокляття і прийми нас до Своїх вибраних» (Римський Мисал, Римський канон, 88.).

V. Остаточний суд

1038    Воскресіння усіх померлих, «праведних і неправедних» (Ді. 24,15), передуватиме Остаточному судові. Це буде «час, коли всі, хто у гробах, голос Його почують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд» (Iв 5,28-29). Тоді прийде Христос «у Своїй славі, й ангели всі з Ним (...). І зберуться перед Ним усі народи, і Він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучає овець від козлів; і поставить овець праворуч Себе, а козлів - ліворуч (...). І підуть ті на вічну кару, а праведники - на життя вічне» (Мт. 25,31-33. 46).

1039    Перед Христом, Який є Правдою, остаточно виявиться правда про ставлення кожної людини до Бога (Iв. 12,48.). Остаточний суд виявить разом зі всіма наслідками те, що кожний зробив доброго або занедбав чинити під час свого земного життя:

«Усе зло, вчинене злими, записане, але вони цього не знають. У день, коли прийде, Бог «не буде мовчати» (Пс. 50,3) (...), Він звернеться до тих, хто по лівиці, і скаже: «Я поселив на землі Моїх малих і вбогих для вас. Я - як Голова - засів на небесному троні по правиці Отця Мого, але на землі Мої члени трудились, с ' на землі Мої члени відчували недостаток. Якщо б ви були дали Моїм членам, то подане вами дійшло б до Голови. Коли Я поселив для вас Своїх малих і вбогих на землі, Я встановив їх для того, щоб збирали до Моєї скарбниці ваші добрі діла: ви ж нічого не вклали в їхні руки, тому й нічого не маєте в Мене» (Св. Августин, Проповіді, 18, 4, 4.).

1040    Останній суд настане в час славного повернення Христа. Лише Отець знає час і день Суду, лише Він вирішує. Через Свого Сина Ісуса Христа Він виголосить Своє останнє слово про всю історію. Ми пізнаємо остаточне призначення цілого діла творіння й ікономії спасіння і зрозуміємо дивні дороги, якими Його Провидіння вело все до останньої мети. Останній суд виявить, що Божа справедливість тріумфує над усіма несправедливостями, які вчинили Його створіння, і що Його любов сильніша від смерті (Пор. Пісня Пісень 8, 6.).

1041    Правда про Останній суд закликає до навернення, поки Бог ще дає людям «сприятливий час», «день спасіння» (2 Кор. 6,2). Вона збуджує священний страх Божий. Вона спонукає до справедливості Царства Божого. Вона заповідає «блаженну надію» (Тит. 2,13) на повернення Господа, Який «прийде прославитися у Своїх святих (...) на подив усім, які увірували» (2Сол. 1,10).

VI. Надія на нове небо і на нову землю

1042    Наприкінці часу Царство Боже осягне свою повноту. Після загального суду праведні завжди будуть панувати з Христом, прославлені тілом і душею, і сам всесвіт буде оновлений:

Тоді Церква «осягне повноту в небесній славі, коли настане час відновлення усього і коли з родом людським увесь усесвіт, що тісно поєднаний із людиною і через неї досягає свого призначення, віднайде у Христі свою остаточну досконалість» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 48.).

1043    Це таємне оновлення, яке перетворить людство і світ, Святе Письмо називає «новим небом і новою землею» (2 Пт. 3,13; Пор. Од. 21, 1.). Це стане остаточним сповненням Божого Задуму - «об'єднати все у Христі - главі: небесне й земне» (Еф, 1,10).

1044    У цьому новому всесвіті (Од. 21,5), небесному Єрусалимі, Бог буде перебувати між людьми. «Він витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Од. 21,4. 27).

1045    Для людини таке звершення стане остаточним здійсненням єдності людського роду, задуманої Богом від початку створення; і для цієї єдності Церква-прочанка була «наче таїнством» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 1.).

І404 Ті, що будуть з'єднані з Христом, творитимуть спільноту відкуплених, Святе Місто Боже (Од. 21,2), «Наречену Агнця» (Од. 21,9). Вона вже більше не буде поранена гріхом (Пор. Од. 21,27), нечистотою, самолюбством, які нищать або ранять земну спільноту людей. Блаженне бачення, у якому Бог відкриється невичерпним способом для вибраних, буде вічним джерелом щастя, спокою і взаємної спільності.

1046    Щодо космосу, то Об'явлення підтверджує глибоку спільність долі матеріального світу і людини:

«Бо створіння нетерпляче очікує об'явлення синів Божих (...) у надії, що й воно саме теж визволиться з рабства зіпсуття (...). Бо ж знаємо, що все створіння разом понині стогне і мучиться у болях пологів. Не тільки воно, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самим своїм єством стогнемо, очікуючи відкуплення нашого тіла» (Рим. 8,19-23).

1047    Отже, видимий усесвіт також призначений для перетворення, «щоб цей же світ, повернений до свого первісного стану, без жодної перешкоди був на службі праведників», маючи участь у їх прославленні у воскреслому Ісусі Христі (Св. Іриней, Проти єресей, 5, 32, 1.).

1048    «Ми не знаємо часу кончини землі і людства, ані не знаємо, в який спосіб перетвориться космос. Очевидно, змінюється вигляд цього світу, спотворений гріхом; але ми знаємо, що Бог готує нову оселю і нову землю, де панує справедливість, а блаженство заспокоїть і перевищить усі прагнення миру, які живлять людське серце» (II Ват. Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 39, § 1.).

1049    «Однак очікування нової землі аж ніяк не мало б послаблювати в нас бажання обробляти цю землю, - навпаки, воно повинно нас заохочувати: адже на ній зростає тіло нової людської родини, яке може вже подати певні обриси майбутнього віку. А втім, хоча й слід ретельно розрізняти земний поступ і зростання Христового Царства, та все-таки цей поступ є надзвичайно важливим для Царства Божого тією мірою, якою він може причинитися до кращого устрою людського суспільства» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 39, § 2.).

1050    «Усі блага людської гідності, братерської спільності й свободи, тобто всі оті прекрасні плоди нашої природи і нашої праці, які ми будемо поширювати на землі відповідно до заповіді Господа і в Його Дусі, ми віднайдемо пізніше, але вже очищеними від усякого бруду, осяяними, перетвореними, коли Христос віддасть Отцеві вічне і вселенське Царство» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 39, § 1. пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 2.). Тоді Бог стане «усім в усьому» (1 Кор. 15,28) у вічному житті:

«Дійсне і правдиве життя - це Отець, Який через Сина і у Святім Дусі, немов з джерела, обдаровує всіх без винятку небесними дарами. Завдяки Його милосердю ми, люди, також отримали непохитну обітницю вічного життя» (Св. Кирило Єрусалимський, Повчання катєхитичні, 18, 29.).

КОРОТКО

1051    Кожна людина у своїй безсмертній душі отримує вічну заплату після своєї смерті - на окремому суді - від Христа, Судді живих і мертвих.

1052    «Ми віримо, що душі всіх, що померли у Христовій благодаті (...), є Божим Народом поза смертю, яка і буде остаточно переможена в день воскресіння, коли ці душі возз'єднаються зі своїми тілами» (Павло VI, « Sollemnis Professio fidei», Символ віри Народу Божого, Урочисте визнання віри, 28.).

1053    «Ми віримо, що велике множество з тих душ, які зібралися біля Ісуса і Марії у Раю, творять Небесну Церкву, де у вічному блаженстві бачать Бога Таким, Яким Він є, і де вони також:, різними способами і різною мірою, беруть участь зі святими ангелами у Божественному врядуванні прославленого Христа, заступаючись за нас і допомагаючи у наших слабкостях своєю братерською турботою» (Павло VI, « Sollemnis Professio fidei», Символ віри Народу Божого, Урочисте визнання віри, 29.).

1054    Ті, що вмирають у Божій благодаті і приязні, але недосконало очищені, хоч певні свого вічного спасіння, зазнають після смерті очищення, щоб отримати святість, необхідну для входження в Божу радість.

1055    Силою «співпричастя святих» Церква доручає померлих Божому милосердю і приносить за них свої молитви, зокрема євхаристійну жертву.

1056     За прикладом Христа, Церква нагадує вірним про «сумну і болючу дійсність вічної смерті» (Конгрегація духовенства, Загальний катехитичний директорій, 69.), яку називаємо також «пеклом».

1057    Головна кара в пеклі полягає у вічному відлученні від Бога, що у Ньому Єдиному людина може мати життя і щастя, для яких вона була створена і яких вона прагне.

1058    Церква молиться, щоб ніхто не погубив себе: «Не допусти, Господи, щоб я був колись відлучений від Тебе» (Римський Мисал, Молитва перед Причастям, 131.). Якщо правда, що ніхто не може спасти себе самого, то правда також і те, що Бог «хоче, щоб усі люди спаслися» (1 Тим. 2,4) і що для Нього «все можливо» (Мт. 19,26).

1059    «Свята Римська Церква вірить і твердо визнає, що в день Суду всі люди стануть у своїх власних тілах перед судом Христовим, щоб дати звіт зі своїх вчинків» (Ліонський Собор: В8 859; пор. Тридентський Собор: DS 1549.).

1060    При кінці часу Боже Царство осягне свою повноту. Тоді праведні царюватимуть із Христом назавжди, прославлені тілом і душею, і сам матеріальний усесвіт буде перетворений. Бог буде тоді «усім в усьому» (1 Кор. 15,28), у вічному житті.

«Амінь»

1061    Символ віри, як і остання книга Святого Письма (Пор. Од. 22, 21.), закінчується єврейським словом «Амінь». Воно часто зустрічається наприкінці молитов Нового Завіту. Так само і Церква закінчує свої молитви словом «Амінь».

1062    У єврейській мові «Амінь» має той самий корінь, що і слово «вірити». Цей корінь виражає міцність, певність, вірність. Тому зрозуміло, чому слово «Амінь» може виразити Божу вірність щодо нас і наше довір'я до Нього.

1063    У пророка Ісаї знаходимо вираз «Бог правди», буквально «Бог Амінь», тобто Бог, вірний Своїм обітницям: «Хто буде на землі благословенний, буде благословенний Богом правди» (Іс, 65,16). Господь наш часто вживає слово «Амінь» (Пор. Мт. 6, 2. 5. 16.), іноді навіть двічі повторюючи його (Пор. Iв. 5, 19.), щоб підкреслити достовірність Свого вчення, Своєї влади, опертої на Правді Божій.

1064    .Кінцеве «Амінь» Символу віри повторює і підтверджує його перші два слова: «Я вірую». Вірити - це сказати «Амінь» словам, обітницям, заповідям Божим, це цілковито довіритися Тому, хто є «Амінь» у безконечній любові і досконалій вірності. Щоденне християнське життя стане, таким чином, нашою відповіддю «Амінь» на «Вірую», сказане у визнанні віри в нашому Хрещенні:

«Нехай твій Символ віри стане для тебе наче дзеркалом: у ньому зможеш побачити, чи ти віриш в усе те, у що ти стверджуєш, що віриш, і кожного дня втішатися своєю вірою» (Св. Августин, Проповіді, 58, 11, 13.).

1065    Сам Ісус Христос є «Амінь» (Од. 3,14). Він є остаточним «Амінь» любові Отця до нас; Він бере на Себе і завершує наше «Амінь», сказане Отцеві: «Скільки бо обітниць Божих у Ньому - "Так", і тому через Нього "Амінь" Богові на славу через нас» (2 Кор. 1,20):

«Через Нього, з Ним і в Ньому,
Тобі, Боже, Отче Всемогутній,
у єдності Духа Святого
честь й усяка слава на віки вічні.
АМІНЬ»

(Римський Мисал, Прослава після Євхаристійної молитви)..

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!