Артикул 5. Ісус Христос зійшов в ад i воскрес із мертвих третього дня. § 2. Третього дня Він воскрес із мертвих

Частина перша. Визнання віри.

Розділ другий. Xристиянське визнання віри.

Глава друга “Вірую в Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного”

«Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав
і тим , що в гробах, життя дарував»  (Візантійська літургія, Тропар Пасхи.).

І. Подія історична і трансцендентна

639    Таїнство Воскресіння Христового є дійсною подією, історично підтвердженою, як про це свідчить Новий Завіт. Уже св. Павло міг писати до коринтян близько 56 року; «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням, що з'явився Кифі, потім дванадцятьом» (1 Кор. 15,3-4). Апостол говорить тут про живу традицію Воскресіння, про яку він довідався після свого навернення біля Дамаску (Пор. Ді. 9, 3-18.).

Порожній гріб

640    «Чому шукаєте Живого між мертвими? Його нема тут: Він воскрес» (Лк. 24,5-6). У межах пасхальних подій першим фактом, який зустрічається нам, є порожній гріб. Сам собою він не є прямим доказом. Відсутність тіла Христа у гробі можна було б пояснити й інакше (Пoр. Iв. 20, 13; Мт. 28, 11-15.). Попри це, порожній гріб був для всіх істотним знаком. Відкриття порожнього гробу стало для учнів першим кроком, щоб визнати сам факт Воскресіння. Таким спочатку був випадок зі святими жінками (Пoр. Як. 24, 3. 22-23.), а потім з Петром (Пор. Лк. 24, 12.). Учень, «якого Ісус любив» (Iв. 20,2), стверджує, що, увійшовши до порожнього гробу і побачивши «полотнище на своєму місці» (Ів, 20,6), «побачив і увірував» (Iв. 20,8). З цього можна зрозуміти, що, бачачи порожній гріб, він визнав (Пор. Iв. 20, 5-7.), що відсутність Ісусового тіла не могла бути справою людських рук і що Ісус не просто повернувся до земного життя, як це було з Лазарем (Пор. 18. 11,44.).

Появи Воскреслого

641    Марія Магдалина і святі жінки, які прийшли, щоб завершити помазання тіла Ісусового (Пор. Мр, 16, 1; Лк. 24, 1.), похованого поспіхом увечері у Велику П'ятницю (Пор. Iв. 19,31.42.), бо надходила Субота, були першими, хто зустрів Воскреслого (Пор. Мт. 28, 9-10; Ів. 20, 11-18.). Тому жінки стали першими вісницями Христового Воскресіння навіть для апостолів (Лк. 24,9-10). Самим апостолам Ісус з'явився згодом - спочатку Петрові, а потім дванадцятьом (Пор. 1 Кор. 15, 5.). Петро, покликаний зміцнити віру своїх братів (Пор. Лк. 22, 31-32.), раніше від них бачить Воскреслого, і на підставі його свідчення спільнота стверджує: «Христос справді воскрес і з'явився Симонові» (Лк. 24,34).

642    Усе, що сталося в ці Пасхальні дні, зобов'язує кожного з апостолів - а передусім Петра - до розбудови нової ери, що розпочалася Пасхального ранку. Як свідки Воскреслого, вони залишаються каменями, покладеними в основу Його Церкви. Віра першої християнської спільноти спирається на свідчення конкретних людей, відомих християнам, і здебільшого таких, що ще жили серед них. Цими «свідками Христового Воскресіння» (Пор. Ді. 1, 22.) є насамперед Петро і дванадцять, але й не тільки вони: Павло ясно говорить про більш ніж п'ятсот людей, яким Ісус явився, а опісля Якову і всім апостолам (Пор. 1 Кор. 15, 4-8.).

643    Перед такими свідченнями неможливо тлумачити Воскресіння Христа поза фізичним порядком і не визнавати його історичним фактом. Із фактів випливає, що віра учнів була піддана ґрунтовному випробуванню страстями і смертю на хресті їхнього Вчителя, які були Ним заповідані наперед (Пор. Лк. 22, 31-32.). Потрясіння, викликане страстями, було настільки велике, що учні (принаймні деякі з них) не відразу повірили у звістку про Воскресіння. Євангелії далекі від того, щоб показати спільноту, охоплену містичною екзальтацією; вони показують нам пригнічених («повні смутку»: Лк. 24,17) і переляканих учнів (Пор. Ів. 20, 19). Тому вони не повірили святим жінкам, коли ті прийшли від гробу, а «слова ці їм видавалися пустим верзінням» (Лк. 24,11; Пор. Мр. 16, 11. 13.). Коли Ісус явився одинадцятьом Пасхального вечора, то «докоряв за їхнє невірство та твердосердя, що не повірили тим, які бачили Його воскреслого із мертвих» (Мр. 16,14).

644    Ставши вже навіть перед фактом Воскресіння Ісуса, учні все ще сумніваються (Лк. 24, 38.), настільки це видається їм неможливим: вони думають, що бачать духа (Лк. 24, 39.), «...вони з радощів не йняли Йому ще віри й чудувались» (Лк. 24,41). Тома перейде таке саме випробування сумнівом (Пор. Ів. 20, 24-27.), і під час останньої появи Ісуса в Галилеї, записаної Матеєм, «деякі сумнівалися» (Мт. 28,17). Тому припущення, за яким Воскресіння могло бути «витвором» віри (чи легковірності) апостолів, безпідставне. І навпаки, їхня віра у Воскресіння зародилася - під дією Божої благодаті - від безпосереднього досвіду реальності Воскреслого Ісуса.

Стан воскреслої людської природи Ісуса

645    Ісус воскреслий установлює прямі стосунки зі Своїми учнями через дотик (Пор. Лк. 24, 39; Ів. 20, 27.) і участь у споживанні їжі (Лк. 24, 30. 41-43; Ів. 21,9. 13-15.). Цим Він запрошує їх переконатися, що Він - не дух (Пор, Лк. 24, 39.), а, головне, визнати факт, що воскресле тіло, у якому Він показується їм, те саме, яке пройшло через муки й розп'яття на хресті, бо ще має на собі сліди страждань (Пор. Лк. 24, 40; Ів. 20, 20. 27.). Це тіло, справжнє І дійсне, водночас має І нові властивості прославленого тіла: Ісус вже не перебуває під владою простору й часу, а може бути присутнім, де, як і коли Він хоче (Пор. Мт. 28, 9. 16-17; Лк. 24, 15. 36; Ів. 20, 14. 19, 26; 21,4.), бо Його людська природа не може більше належати землі, вона належить уже лише до Божого Царства Отця (Пор. Ів. 20, 17.). З цієї причини воскреслий Ісус є цілковито вільним показуватися, як Він хоче: у вигляді садівника (Ів. 20, 14-15.) чи «в іншій постаті» (Мр. 16,12), ніж та, до якої звикли учні, саме для того, щоб збудити їхню віру (Пор. Ів. 20, 14. 16; 21, 4. 7).

646    Воскресіння Христа не було поверненням до земного життя, як це сталося у випадках воскресінь, які Він учинив перед Пасхою: дочки Яіра, юнака із Наїма, Лазаря. Ці факти були чудесними подіями, але ті особи, на яких було здійснене чудо, повернулися до «звичайного» земного життя (завдяки могутності Ісуса). У певний момент вони знову помруть. Воскресіння Христове істотно відмінне. Він у Своєму воскреслому тілі переходить зі стану смерті до іншого життя поза часом і простором. Тіло Ісуса у Воскресінні наповнене силою Святого Духа; Він бере участь у Божественному житті у стані своєї слави, так що св, Павло міг сказати про Христа, що Він є людиною «небесною» (Пор. 1 Кор. 15, 35-50.).

Воскресіння як трансцендентна подія

647    «Справді блаженна ніч, - співається у пасхальному гімні " Exsultet " - ти єдина була гідною пізнати час і годину, коли Христос знову піднявся з аду». Справді, ніхто не був очевидцем самої події Воскресіння, і жоден євангелист не описує ЇЇ. Ніхто не зміг сказати, як воно сталося з фізичного погляду. Ще менше досяжною для чуттів була найбільш внутрішня суть Воскресіння: перехід до іншого життя. Воскресіння як історична подія, яку можна ствердити на основі знаку порожнього гробу і дійсними зустрічами апостолів із воскреслим Христом, залишається, однак (через те, що перевищує історію і виходить за її межі), у серцевині містерії віри. Тому-то воскреслий Христос являється не світові (Пор. Ів. 14, 22.), а Своїм учням, «тим, що прийшли з ним із Галилеї в Єрусалим, які й тепер є свідками Його перед народом» (Ді. 13,31).

II. Воскресіння - справа Пресвятої Трійці

648    Воскресіння Христове є об'єктом віри, позаяк воно є трансцендентним втручанням Бога у порядок творіння та в хід історії. У Воскресінні три Особи Пресвятої Трійці одночасно діють разом І виявляють Своє власне первоначало. Воно сталося силою Отця, Який «воскресив» (Ді. 2, 24.) Христа, Свого Сина, і таким чином увів найдосконалішим способом Його людську природу - разом з Його тілом - у Трійцю. Ісус остаточно являється «Сином Божим у силі, Духом святості, через Воскресіння мертвих» (Рим. 1,4). Св, Павло підкреслює прояв Божої сили (Рим. 6, 4; 2 Кор. 13, 4; Флп. З, 10; Еф. І, 19-22; Євр. 7, 16.) через діло Духа, Який оживив мертву людську природу Ісуса і покликав її до прославленого стану Господа.

649    А Син здійснює Своє Воскресіння Своєю Божественною силою. Ісус заповідає, що Синові Людському багато доведеться страждати, померти, а потім воскреснути (в активному значенні дієслова; Пор. Мр. 8, 31; 9, 9-31; 10, 34.). Він виразно стверджує: «Я кладу Моє життя, щоб знову його взяти. (...) Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати» (Iв. 10,17-18). «...ми віруємо, що Ісус умер і воскрес» (1 Сол. 4,14).

650    Отці Церкви розглядають Воскресіння, виходячи з Божественної Особи Христа, яка залишилася з'єднаною з Його душею і Його тілом, що розділені між собою смертю: «Через єдність Божої природи, що присутня у кожній із двох складових частин людини, вони знову об'єднуються. Так, смерть настає через розділення людських складових частин, а Воскресіння – через з єднання двох розділених частин» (Св. Григорій Нісський, Про Воскресіння Христове, 1; пор. також Карфагенський Собор: DS 325; Анастасій II, Посл. « In prolixitate epistulae »: DS 359; св. Гормизда, Посл. « Inter ea quae » DS 369; XI Толедський Собор 675 р.: DS 539).

III. Зміст і спасенне значення Воскресіння

651    «А якщо б Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра наша» (1 Кор. 15,14). Воскресіння становить насамперед підтвердження всього того, що вчинив і чого навчав Сам Христос. Усі правди, навіть найбільш недоступні для людського розуму, знаходять своє підтвердження в тому, що, воскреснувши, Христос дав обіцяний остаточний доказ Своєї божественної влади.

652    Воскресіння Христа - це сповнення обітниць Старого Завіту (Пор. Лк. 24, 26-27. 44-48.) та самого Ісуса за Його земного життя (Пор. Мт. 28, 6; Мр. 16, 7; Лк. 24, 6-7.). Вислів «згідно з Писанням» (1 Кор. 15, 3-4 та Нікейсько-Константинопольський Символ віри: DS 150.) означає, що Воскресіння Христа сповнило ці пророцтва.

653    Правда про Божественність Ісуса підтверджена Його Воскресінням. Він говорив: «Коли Людського Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий Я» (Iв. 8,28). Воскресіння Розп'ятого показало, що Він справді є «Сущий», Син Божий і Сам Бог. Св. Павло заявляє юдеям: «...обітницю, що була зроблена батькам нашим, Бог її здійснив нам (...), воскресивши Ісуса, як написано У Другому псалмі: «Ти - Мій Син; Я сьогодні зродив Тебе» (Ді, 13,32-33; Пор. Пс. 2, 7.). Воскресіння Христове тісно пов'язане з таїнством Втілення Сина Божого, є сповненням цього таїнства згідно з вічним Божим задумом.

654    Пасхальна містерія має два аспекти: Своєю смертю Христос визволяє нас від гріха, а Своїм Воскресінням - відчиняє нам доступ до нового життя. Це життя є насамперед оправданням, яке повертає нам Божу благодать (Пор. Рим. 4, 25.), «щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6,4). Воно полягає в перемозі над смертю і в новій участі у благодаті (Пор. Еф. 2, 4-5; 1 Пт. 1,3.). Воно здійснює усиновлення, бо люди стають братами Христа, як Сам Ісус називає Своїх учнів після Воскресіння: «Ідіть і сповістіть Моїх братів» (Мт, 28,10; їв. 20,17). Брати не за природою, а за даром благодаті, бо таке усиновлення забезпечує справжню участь у житті єдинородного Сина, яке повністю проявилось у Воскресінні.

655    Зрештою, Воскресіння Христа - і Сам воскреслий Христос -є началом і джерелом нашого майбутнього воскресіння: «Христос воскрес із мертвих, первісток померлих. (...) Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі» (1 Кор. 15,20-22). В очікуванні цього сповнення воскреслий Христос живе в серцях Своїх вірних. У Ньому християни зазнають «сил майбутнього віку» (Євр. 6,5), і їхнє життя впроваджене Христом у лоно Божого життя (Пор. Кол. 3, 1-3.), щоб вони «жили вже не для самих себе, а для Того, Хто за них умер і воскрес» (2 Кор. 5,15).

КОРОТКО

656    Предметом віри у Воскресіння є історична подія, підтверджена учнями, які дійсно зустрілись з Воскреслим; ця подія є водночас і таїнственно трансцендентною, тобто знаменує вхід людської природи Христа до слави Божої.

657    Порожній гріб і полотна, що лежали в ньому, самі по собі означають, що тіло Христа уникло смерті і зітління завдяки Божій силі. Ці знаки готують учнів до зустрічі Воскреслого,

658    Христос, «первородний із мертвих» (Кол. 1,18), є початком нашого власного воскресіння, тепер - оправданням нашої душі (Пор. Рим. 6, 4.), а згодом - оживленням нашого тіла (Пор. Рим. 8, 11).

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!