 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Частина перша. Визнання віри.Розділ другий. Xристиянське визнання віри.Глава друга “Вірую в Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного”624 «Благодаттю Божою зазнав за всіх смерті» (Євр. 2,9). У Своєму задумі спасіння Бог постановив, що Його Син не тільки «вмре за наші гріхи» (1 Кор. 15,3), а й «зазнає смерті», тобто зазнає, стану смерті, стану відділення душі від тіла з моменту, коли Він помер на хресті, аж до моменту, коли Він воскрес. Цей стан померлого Христа є таїнством гробу і сходження до аду. Це - таїнство Великої Суботи, коли Христос, покладений до гробу (Iв. 19,42.), являє нам великий суботній відпочинок Бога (Пор. Євр. 4, 4-9.), що після здійснення (Пор. Iв. 19, 30.) спасіння людей наповнює миром цілий світ (Пор. Кол. 1, 18-20.).Христос у гробі у Своєму тілі 625 Перебування Христа у гробі створює дійсний зв'язок між Його страждальним станом перед Пасхою і Його теперішнім прославленим станом Воскреслого. Це та ж особа «Живого», що може сказати: «...я став мертвим, І от — я живий на віки вічні» (Од. 1,18): «Це є містерія Божої постанови щодо Смерті (Сина) і Воскресіння з мертвих: Він не перешкодив необхідному законові природи, що через смерть відділяє душу від тіла. Однак Він усе звів назад до Себе через Воскресіння для того, щоб бути у своїй особі проміжною точкою смерті і життя. Він бо Сам був принципом об'єднання того, що було роз'єднане» (Св. Григорій Нісський, Проповідь катехитична, 16, 9.). 626 Тому що «Творець життя», Якого засудили на смерть (Ді. 3,15), є Тим Самим, що й «Живий, Який воскрес» (Лк. 24,5-6), необхідно, щоб Божественна Особа Божого Сина і надалі залишалася з'єднаною з Його душею і тілом, які були розлучені смертю: «Отже, хоча Христос і помер як людина і свята Його душа була відділена від непорочного тіла, проте Божество залишилось невіддільним від Його душі й тіла, (...) і навіть за таких умов одна Особа не була розділена на дві, бо тіло і душа Христа рівноправно існували від початку в Особі Слова; і хоча вони й були розділені смертю, проте і тіло, і душа залишилися з'єднані з тією самою І єдиною Особою Слова» (Св. Іван Дамаскин, Про віру православну, 13, 27.). «Ти не даси Твоєму святому бачити зітління» 627 Смерть Христа була справжньою смертю, бо вона поклала кінець Його земному існуванню як людини. Однак через єдність, яку особа Сина зберегла зі Своїм тілом, воно не стало тлінними останками, як це буває зазвичай, через те що «неможливо було, щоб смерть тримала Його» (Ді. 2,24), і тому «Божа сила охоронила тіло Христа від зіпсуття» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 3, 51, 3, аd 2.). Про Христа можна сказати водночас: «Його вирвано з землі живих» (Іс. 53,8) - і: «...тіло Моє відпочине в надії, бо Ти не зоставиш душі Моєї в аді і не даси Твоєму святому бачити зітління» (Ді. 2,26-27; Пор. Пс. 16,9-10.). Воскресіння Ісуса «третього дня» (1 Кор. 15,4; Лк. 24,46; Пор. Мт. 12, 40; Йони 2, 1; Ос. 6, 2.) стало доказом цього, бо розкладання тіла виявляється на четвертий день (Iв. 11,39.). «Поховані з Христом...» 628 Хрещення, первісним і повним знаком якого є занурення, справді означає сходження у гріб християнина, який із Христом до умирає для гріха задля нового життя: «Ми поховані з Ним через Хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих Славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим 6,4; Кол. 2, 12; Еф. 5, 26). КОРОТКО 629 Задля добра кожної людини Ісус зазнав смерті (Пор. Євр. 2, 9.). Син Божий, Який став людиною, помер та був похований. 630 Під час перебування Христа у гробі Його Божественна Особа, безперечно, була поєднана як з Його душею, так і з Його тілом, які були розділені між собою смертю. Саме тому тіло померлого Христа «не зазнало зітління» (Ці. 13,37).
[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ] Читайте також - Католицький народний катехизм Читайте также - Катехизис католической церкви
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
