Артикул 3. Ісус Христос був зачатий від Духа Святого і народився від Діви Марії. § 3. Таїнства життя Христа

Частина перша. Визнання віри.

Розділ другий. Xристиянське визнання віри.

Глава друга “Вірую в Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного”

513    Катехиза, відповідно до обставин, розвиватиме усе багатство містерій Ісуса. Тут достатньо вказати на моменти, спільні для всіх таїнств життя Христа (І), щоб потім окреслити головні містерії прихованого (II) і публічного життя (III) Ісуса.

І. Усе життя Христа є таїнством

514    Багато з того, що цікавить людську допитливість про Ісуса, немає в Євангелії. Майже нічого не сказано про Його життя в Назареті і також про значну частину Його публічного життя (Пор. Iв. 20, 30.). Те, що було написано в Євангеліях, було записано для того, «щоб увірували ви, що Ісус - Христос, Син Божий, а увірувавши, - щоб мали життя в Його ім'я» (їв. 20,31).

515    Євангелія написані людьми, що були між першими, що по вірили (Пор. Мр. 1, 1; Iв. 21,24.) і бажали передати свою віру іншим. Пізнавши вірою, Хто є Ісус, вони змогли побачити і показати іншим «сліди» Його таїнства в усьому Його земному житті. Від пелюшок при Його народженні (Лк. 2, 7.) аж до оцту Його страстей (Пор. Мт. 27, 48.) і плащаниці при Його Воскресінні (Пор. Iв. 20, 7.) - усе в житті Ісуса є вказівкою на Його містерію. Своїми вчинками, чудами і словами Христос об'явив, що «в Ньому тілесно живе вся повнота Божества» (Кол. 2,9). Його людська природа виявляється, таким чином, як «таїнство», тобто як знак і знаряддя Його божества і спасіння, котре Він приносить: те, що було видимим у Його земному житті, приводило до невидимого таїнства Його Богосинівства і Його відкупляючої місії.

Спільні риси таїнств Ісуса

516    Усе життя Ісуса є Об'явленням Отця: Його слова і вчинки, Його мовчання і страждання, Його спосіб буття і мовлення. Ісус може сказати: «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Iв. 14,9), а Отець мовить: «Це Син Мій, Вибранець, слухайте Його!» (Лк. 9,35). Позаяк наш Господь став людиною, щоб виконати волю Отця (Пор. Євр. 10, 5-7.), тому найменші риси Його містерій виявляють «любов Божу до нас» (1 Iв. 4,9).

517    Усе життя Христа е містерією Відкуплення. Відкуплення приходить до нас передусім через Кров хреста (Пор. Еф. 1,7; Кол. 1, 13-14 (Вульг.); 1 Пт. 1, 18-19.), але ця містерія діє впродовж усього життя Христа: уже в Його Втіленні, у якому Він, ставши бідним, збагатив нас Своєю убогістю (Пор. 2 Кор. 8, 9.); у Його прихованому житті, через послушність, Він виправляє наш непослух (Пор. Лк. 2, 51.); у Його слові, через яке очищає слухачів (Пор. Iв. 15, 3.); у Його оздоровленнях та екзорцизмах, у яких «Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби» (Мт. 8,17; Iс. 53,4.); у Його Воскресінні, яким виправдовує нас (Пор. Рим. 4, 25.).

518    Усе життя Христа є містерією Рекапітуляції (відновлення світу під Главою-Христом). Усе, що Ісус робив, говорив і перестраждав, мало на меті відновити упалу людину в її первісному покликанні:

«Коли Він втілився і став людиною, Він у Собі здійснив поновно довгу історію людства і забезпечив нам спасіння таким чином, що те, що ми втратили в Адамі, тобто що ми були створені на образ І подобу Божу, це ми отримали в Христі Ісусі (Св. Іриней, Проти єресей, 3, 18, 1,). Саме тому Христос пройшов крізь усі етапи Свого життя, щоб через те повернути усім людям співпричастя з Богом» (Св, Іриней, Проти єресей, 3, 18, 7; пор. 2, 22, 4.).

Наше сопричастя з Таїнствами Ісуса

519    Усе багатство Христа «призначене для кожної людини і є таз, добром кожного» (Іван-Павло II, Енц, « Redemptor hominis », 11.). Христос прожив Своє життя не для Себе, а для нас, від Свого Втілення «задля нас людей і нашого ради спасіння» (Нікейсько-КонстантинопольськиЙ Символ віри: DS 150.) аж до смерті «за наші гріхи» (1 Кор. 15,3) і Воскресіння «для нашого оправдання» (Рим. 4,25). Тепер ще Він є нашим «заступником перед Отцем» (1 Iв. 2,1), «бо Він завжди живий, щоб за нас заступатися» (Євр. 7,25). З усім, що Він пережив і витерпів за нас раз і назавжди, Він залишається навіки «задля нас перед обличчям Божим» (Євр. 9,24).

520    Упродовж усього Свого життя Ісус стає нашим взірцем (Пор. Рим. 15, 5; Флп. 2, 5.). Він «досконалою Людиною» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 38.), що запрошує нас стати Його учнями і йти за Ним: Своїм приниженням Він дав нам приклад для наслідування (Пор. Ів. 13, 15.), Своєю молитвою Він спонукає до молитви (Пор. Лк. 11, 1.), Своєю вбогістю закликає нас добровільно прийняти нестатки й переслідування (Пор. Мт. 5, 11-12.).

521    Усе, що пережив Христос, Він учинив для того, щоб ми могли це пережити в Ньому і щоб Він це переживав у нас. «Своїм Втіленням Син Божий з'єднався якимсь чином з кожною людиною» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 22, § 2.). Ми покликані щораз більше стати з Ним одно; як членам Свого Тіла, Він дає нам можливість бути причетними до того, що Він Сам пережив у людському тілі задля нас і як наш взірець:

«Ми повинні продовжувати і доповняти в собі стани і таїнства Христа і часто просити Його, щоб Він їх сповнив та завершив у нас і у всій Своїй Церкві (...). Бо Син Божий бажає нам дарувати і в якийсь спосіб поширити і продовжити Свої таїнства в нас і в Своїй Церкві, як через благодать, яку нам дарує, так і через плоди, які хоче зростити в нас через ці таїнства. В такому розумінні Христос хоче ці таїнства у нас продовжити» (Св. Іван Евд, Трактат про Царство Ісусове, 3, 4.).

II. Містерії дитинства й прихованого життя Ісуса

Приготування

522    Прихід Сина Божого на землю - настільки велика подія, що Бог бажав приготувати її протягом віків. Обряди й жертви, прообрази і символи «Першого Завіту» (Євр. 9,15) - усе Він спрямовує до Христа; Він провіщає Його устами пророків, що з'являються один за одним в Ізраїлі. Окрім того, Він збуджує і в серцях поган неясне очікування цього приходу.

523    Святий Іван Хреститель - безпосередній предтеча (Пор.. Ді. 13,24.) Господа, післаний готувати Йому дорогу (Пор. Мт. 3, 3.). Як «пророк Всевишнього» (Лк. 1,76), він найбільший з пророків (Пор. Лк. 7, 26.) і останній з них (Пор. Мт. 11, 13.), він розпочинає Євангеліє (Пор. Ді. 1,22; Лк. 16, 16.); він вітає прихід Христа ще в лоні Своєї матері (Пор. Лк. 1,41.) і знаходить свою радість у тому, що він «друг Молодого» (Ів. 3,29), називаючи Ісуса «Агнець Божий, Який світу гріх забирає» (Ів. 1,29). Попереджуючи Ісуса «з духом та силою Іллі» (Лк. 1,17), він свідчить про Нього своїм проповідуванням, хрещенням покаяння і, врешті, своєю мученицькою смертю (Пор. Мр. 6, 17-29.).

524    Відправляючи кожного року богослуження Адвенту, Церква відновлює це очікування Месії: приєднуючись до довгого приготування першого Приходу Спасителя, вірні відновлюють гаряче бажання Його другого Приходу (Пор. Од. 22, 17.). Святкуванням народження та мучеництва Предтечі Церква приєднується до його прагнення: «Йому треба рости, мені ж - маліти» (Ів. 3,30).

Містерія Різдва

525    Ісус народився в нужденній стайні, у бідній родині (Пор. Лк. 2, 6-7.); прості пастухи — перші свідки події. У цій убогості виявляється небесна слава (Пор. Лк. 2, 8-20). Церква не перестає оспівувати славу цієї ночі;

«Діва днесь Преістотного родить І земля вертеп Неприступному приносить.
Ангели з пастирями славословлять, А волхви зо звіздою подорожують,
Бо ради нас родилося Дитя мале - ПревІчний Бог»

(Св. Роман Солодкоспівець, Кондак Різдва Христового).

526    Бути «дитиною» перед Богом - це умова входження до Царства Небесного (Пор. Мт. 18, 3-4); для цього треба себе принизити (Пор. Мт. 23, 12.), стати малим; мало того - треба «уродитися знову» (Iв. 3,7), «від Бога народитися» (Iв. 1,13), щоб «дітьми Божими стати» (Iв. 1,12). Містерія Різдва сповниться в нас, коли Христос «вообразиться» у нас (Гал. 4,19). Різдво - це містерія ось такого «прекрасного обміну»;

«О прекрасний обмін! Творець роду людського, прийнявши тіло й душу, зводив народитися від Діви і, ставши Людиною без участі земного отця, обдарував нас Своїм Божеством» (Літургія Годин, Вечірня октава Різдва, Празник Пресвятої Богородиці.). Містерії дитинства Ісуса

527    Обрізання Ісуса восьмого дня після народження (Пор. Лк. 2, 21.) є знаком Його входження в потомство Авраама, у народ Союзу, знаком Його підпорядкування Закону (Пор. Гал. 4, 4.) і Його призначення до культу Ізраїля, у якому Він братиме участь ціле життя. Воно є прообразом того «обрізання Христового», яким є Хрещення (Кол. 2,11-13).

528    Епіфанія (Богоявлення) - це явлення Ісуса як Месії Ізраїля, Сина Божого і Спасителя світу. Разом з Хрещенням Ісуса в ріці Йордані і весіллям у Кані Галилейській (Пор. Літургія Годин, величальна пісня Богородиці («Magnificat») другої Вечірні на Епіфанію.) в Епіфанії святкується поклоніння Ісусові «волхвів», що прийшли зі Сходу (Мт. 2,1). ,У цих «мудрецях», представниках навколишніх поганських релігій, Євангеліє бачить початки народів, що приймають Добру Новину про спасіння через Втілення. Прихід мудреців до Єрусалима, щоб «поклонитись» Цареві Юдейському (Мт. 2,2) показує, що вони шукають в Ізраїлі, у месіанському світлі зорі Давидової (Пор. Чис. 24, 17; Од. 22, 16.), Того, Хто стане Царем народів (Пор. Чис. 24, 17-19.), їх прихід означає, що поганам неможливо інакше пізнати Ісуса І поклонитись Йому як Синові Бога і Спасителеві світу, як тільки звернувшись до юдеїв (Пор. Iв. 4, 22.) та перебираючи від них месіанську обітницю такою, якою вона є у Старому Завіті (Пор. Мт. 2, 4-6.). Епіфанія виявляє, що «повнота поган входить у родину патріархів» (Св. Лев Великий, Проповіді, 33, 3.) і здобуває «гідність Ізраїля» (Римський Мисал, Надвечір'я Пасхя, 26; молитва після третього читання.).

529    Представлення (Стрітення) Ісуса у Храмі (Пор. Лк. 2, 22-39.) показує Його як Первородного, що належить Господові (Пор. Вих. 13, 12-13.). Разом із Симеоном та Анною увесь Ізраїль в очікуванні виходить на зустріч зі Своїм Спасителем (у візантійській традиції ця подія так і називається: стрітення, тобто зустріч). Ісус визнається довгоочікуваним Месією, «світлом народів» і «славою Ізраїля», а також «знаком суперечності». Меч болю, проречений Марії, заповідає цю іншу жертву, досконалу і єдину,- жертву на Хресті, яка принесе спасіння, котре Бог «приготував перед лицем усіх народів».

530    Втеча в Єгипет і вбивство невинних дітей (Пор. Мт. 2, 13-18.) виявляють протиставлення темряви світлові: «Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли» (Iв. 1,11). Усе життя Христа проходитиме під знаком переслідування. А ті, що близькі Йому, ділитимуть з Ним цю долю (Пор. Iв. 15, 20.). Його повернення з Єгипту (Пор. Мт. 2, 15.) нагадує Вихід (Пор. Ос. 11, 1.)і показує Ісуса як остаточного Визволителя,

Містерії прихованого життя Ісуса

531    Упродовж більшої частини Свого життя Ісус поділяв умови життя величезної більшості людей: щоденне життя без видимої величі, життя з праці рук, юдейське релігійне життя, унормоване Законом Божим (Пор. Гал. 4, 4.), життя у спільноті. З усього цього періоду нам відкрито, що Ісус був «слухняним» Своїм батькам і що «зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Лк. 2,51-52).

532    Послухом Своїй матері і Своєму законному батькові Ісус досконало виконує четверту заповідь. Цей послух є земним образом Його синівського послуху Своєму небесному Отцеві. Щоденний послух Ісуса Йосифові та Марії заповідає і випереджує Його послух у Страсний Четвер: «...не моя воля...» (Лк. 22,42). Покора Христа в щоденному прихованому житті вже починає справу відновлення того, що знищив непослух Адама (Пор. Рим. 5, 19.).

533    Приховане життя в Назареті дозволяє кожній людині єднатися з Ісусом на буденних шляхах життя:

«Назарет — це школа, де починаєш розуміти життя Ісуса: школа Євангелія (...). Передусім це урок мовчання. Нехай зародиться в нас повага до мовчання, цього прекрасного й необхідного стану духа (...). Це урок родинного життя. Нехай Назарет навчить нас того, чим є родина, її спільнота любові, її сувора й проста краса, її священний і нерозривний характер (...). Це урок праці. О Назарете, доме «Сина теслі» - саме тут ми прагнемо зрозуміти і прославити суворий і спасенний закон людської праці (...); як би нам хотілося, врешті, привітати тут усіх трудівників цілого світу і показати їм великий взірець - їхнього Божественного Брата» (Павло VI, промова 5 січня 1964 р. в Назареті.).

534    Віднайдення Ісуса у Храм?2 (Пор. Лк. 2, 41-52.) - єдина подія, що перериває мовчання Євангелія про приховані роки Ісуса. Ісус дозволяє нам тут побачити таїнство Свого цілковитого посвячення післанництву, яке випливає з Його Богосинівства: «Хіба Ви не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?» Марія і Йосиф «не зрозуміли» цих слів, але прийняли їх з вірою, а Марія «зберігала всі ці слова у Своїм серці» впродовж усіх років, доки Ісус залишався захованим у мовчанні звичайного життя.

III.   Містерії громадського життя Ісуса

Хрещення Ісуса

535    Початком (Пор. Лк. 3, 23.) публічного життя Ісуса є Його Хрещення від Івана в ріці Йордані (Пор. Ді. 1, 22.). Іван проповідував «хрещення покаяння на прощення Гріхів» (Лк. 3,3). Натовп грішників: митарів і вояків (Пор. Лк. 3, 10-14.), фарисеїв, садукеїв (Пор. Мт. 3, 7.) і повій (Пор. Мт. 21, 32.) - приходить до нього охреститися. Прийшов також Ісус. Хреститель вагається, але Ісус наполягає і приймає хрещення. Тоді Дух Святий у вигляді голуба сходить на Ісуса, а з неба лунає голос: «Це Син Мій Любий, що Його Я вподобав» (Мт. 3,13-17). Це об'явлення («Епіфанія») Ісуса як Месії Ізраїля і Сина Божого.

536    Хрещення Ісуса, з Його боку, є прийняттям і початком Його місії Страждаючого Слуги. Він дозволяє зарахувати Себе до грішників (Пор. Іс. 53, 12.); Він уже «Агнець Божий, Який світу гріх забирає» (Iв. 1,29); Він уже провіщає «хрещення» Своєю кривавою смертю (Пор. Мр. 10, 38; Лк. 12, 50.). Він уже приходить «здійснити всяку правду» (Мт. 3,15), тобто цілковито піддається волі Отця: Ісус з любові погоджується на це хрещення смерті задля відпущення наших гріхів (Пор. Мт. 26, 39.). На цю згоду відповідає голос Отця, що все Його уподобання є у Його Синові (Пор. Лк. 3, 22; Іс. 42, 1.). Дух, котрого в повноті посідає Ісус ще від Свого зачаття, «сходить» на Нього (Iв. 1,32-33; Пор. Іс. 11,2.). Ісус буде джерелом Духа для всього людства. Під час Його хрещення «розкрилось небо» (Мт. 3,16), закрите гріхом Адама, і води освятилися приходом Ісуса і Духа, провіщаючи нове творіння.

537    Через хрещення християнин таїнственно уподібнюється до Ісуса, Який Своїм хрещенням випереджує Свою смерть і воскресіння; християнин повинен увійти в цю містерію смиренного приниження і каяття, увійти у воду з Ісусом, щоб з Ним разом піднятися, відродитися водою і Духом, щоб стати в Сині Улюбленим сином Отця і «жити новим життям» (Рим. 6,4):

«Поховаймо себе з Христом через Хрещення, щоб воскреснути з Ним; зійдім із Ним, щоб із Ним піднестися; піднімімося з Ним, щоб прославитись у Ньому» (Св. Григорій Богослов, Проповіді, 40, 9.).

«Усе, що сталося в Христі, дає нам пізнати, що після купелі у воді Дух Святий сходить з висоти небес на нас І що, помазані єлеєм небесної слави, усиновлені голосом Отця, ми стаємо дітьми Божими» (Св. Іларій Піктавійський, На Євангеліє від Матея, 2, 6.).

Спокутування Ісуса

538    Євангелія свідчать про перебування Ісуса в самотності в пустелі відразу після того, як Іван охрестив Його: «ведений Духом» у пустелю, Ісус перебував там сорок днів без їжі; живе Він із дикими звірами, а ангели служать Йому (Пор. Мр. 1, 12-13.). Під кінець цього часу сатана тричі спокушує Його, намагаючись захитати Його синівське ставлення до Бога. Ісус відкидає ці нападки, у яких ніби відновлюються спокуси Адама в раю та Ізраїля в пустелі, і диявол відходить від Нього «до якогось часу» (Лк. 4,13).

539    Євангелисти вказують на спасенне значення цієї таємничої події. Ісус є Новим Адамом, Який залишається вірним там, де перший Адам піддався спокусі. Ісус досконало сповнює покликання Ізраїля: на противагу тим, які спокутували колись Бога в пустелі (Пор. Пс. 95, 10.) впродовж сорока років, Христос об'являється як Слуга Господній, цілковито послушний волі Божій. У цьому Ісус є переможцем диявола: Він «зв'язав сильного», щоб забрати його здобич (Мр. 3,27). Перемога Ісуса над спокусником у пустелі провіщає перемогу Страстей, у яких Ісус виявив найвиший послух Його синівської любові до Отця.

540    Спокушування Ісуса виявляє те, у який спосіб Син Божий має бути Месією, всупереч тому, що Йому пропонує сатана і що люди (Пор. Мт. 16, 21-23.) хочуть Йому приписати. Ось чому Христос переміг спокусника задля нас: «Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: Він же ж зазнав усього, подібно, як ми, крім гріха» (Євр. 4,15). Церква прилучається кожного року сорока днями Великого Посту до містерії Ісуса в пустелі.

«Царство Боже - близько»

541    «А коли видано Йоана, Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Боже Євангеліє, кажучи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мр. 1,15). «Щоб сповнити волю Отця, Христос започаткував Царство Небесне на землі» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.). А воля Отця — «підняти людей до участі в Божому житті» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 2.). Він це робить, збираючи людей навколо Свого Сина Ісуса Христа. Цим зібранням є Церква на землі - «паросток і початок» Царства Божого (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.).

542    Христос перебуває в серцевині такого зібрання людей у «Божій родині». Він їх скликає до Себе словом, знаками, які являють Царство Боже, а також посилаючи до них Своїх учнів. Він здійснить прихід Свого Царства передусім через велике таїнство Своєї Пасхи: через Свою смерть на Хресті і Своє Воскресіння. «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до Себе» (Iв. 12,32). До цього з'єднання з Ісусом покликані всі люди (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.).

Провіщення Царства Божого

543    Усі люди покликані ввійти в Царство Боже. Заповідане передусім дітям Ізраїля (Пор. Мт. 10, 5-7.), це месіанське Царство призначене для того, щоб прийняти всіх людей усіх народів (Пор. Мт. 8, 11; 28; 19.). Щоб увійти в нього, треба прийняти слово Ісуса:

«Слово Господнє порівнюється із зерном, посіяним у полі: ті, що слухають його з вірою і приєднуються до малого Христового стада, уже отримали саме Царство. Згодом зерно зросте своєю власною силою аж до часу жнив» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.).

544    Царство Небесне належить убогим і малим, тобто тим, хто прийняв його зі смиренним серцем. Ісус післаний, щоб «нести Добру Новину бідним» (Лк. 4,18; Пор. Лк. 7, 22.). Він називає їх блаженними, «їхнє Царство Небесне» (Мт. 5,3); «немовлятам» зволив Отець об'явити те, що залишилось прихованим від мудрих та розумних (Пор. Мт. 11,25.). Ісус поділяє життя бідних - від ясел до розп'яття; Він знає голод (Пор. Мр. 2, 23-26; Мт. 21, 18.), спрагу (Пор. Iв. 4, .6-7; 19, 28.) і злидні (Пор. Лк. 9, 58.). Більше того, Він ототожнює Себе з бідняками й активну любов до них ставить умовою входу в Його Царство (Пор. Мт. 25, 31-46.).

545    Ісус запрошує грішників до трапези Царства: «Я не прийшов кликати праведних, а грішних» (Мр. 2, 17; Пор. 1 Тим. 1, 15). Він закликає їх до навернення, без якого не можна ввійти в Царство, а Своїм словом і ділом відкриває їм безмежне милосердя Свого Отця до них (Пор. Лк. 15, 11-32.) і величезну радість на небі «над одним грішником, що кається» (Лк. 15,7). Найвищим доказом цієї любові стане жертва Його власного життя «на відпущення гріхів» (Мт. 26,28).

546    Закликаючи ввійти до Царства Небесного, Ісус звертається до притч, які є характерною рисою Його проповідування (Пор. Мр. 4, 33-34.). Через них Він запрошує до трапези у Царстві (Пор. Мт. 22, 1-14.), проте одночасно вимагає зробити докорінний вибір: щоб здобути Царство Боже, треба віддати все (Пор. Мт. 13, 44-45.); не досить слів - необхідні дії (Пор. Мт. 21,28-32.). Притчі для людини - неначе дзеркала, які виявляють, чи сприймає вона слово Христа - як твердий ґрунт чи як добру землю (Пор. Мт. 13, 3-9.). Що робить із отриманими талантами? (Пор. Мт. 25, 14-30.) Ісус і присутність Царства Небесного в цьому світі приховані у серці притчі. Треба ввійти в Царство, тобто стати учнями Христа, щоб «знати таїнства Небесного Царства» (Мт. 13,11). Для тих же, котрі «осторонь» (Мр. 4,11), усе залишається загадковим (Пор. Мт. 13, 10-15.).

Знаки Царства Божого

547    Ісус супроводжує Свої слова численними «силами, чудами і знаками» (Ді. 2,22), які показують, що Царство Небесне - в Ньому. Вони засвідчують, що Ісус є заповіданим Месією (Пор. Лк. 7, 18-23.).

548    Знаки, зроблені Ісусом, свідчать про те, що Його послав Отець (Пор. Ів. 5, 36; 10, 25.). Вони закликають вірити в Нього (Пор. Ів. 10, 38.). Тим, хто з вірою 26І6 звертаються до Нього, Він дає те, чого вони просять (Пор. Мр. 5, 25-34; 10, 52 1 т.п.). Отже, чудеса зміцнюють віру в Того, Хто творить діла Отця Свого: вони свідчать про те, що Він Син Божий (Пор. Ів. 10, 31-38.). Проте вони також можуть стати приводом «спокуси» (Мт. 11,6). Вони не скеровані на те, щоб задовільняти цікавість і потребу в чудесному. Незважаючи на такі явні чудеса, дехто (Пор. Ів. 11; 47-48.) відкидає Ісуса; Його звинувачують навіть у тому, що Він діє силою злого Духа (Пор. Мр. 3, 22.).

549    Звільняючи багатьох людей від земних лих, від голоду (Пор. Ів. 6, 5-15.), несправедливості (Пор. Лк. 19, 8.), хвороби і смерті (Пор. Мт. 11,5.), Ісус являв месіанські знамення; однак Він не прийшов, щоб усунути тут, на землі, усі терпіння (Пор. Лк. 12, 13. 14; Ів. 18, 36), а щоб визволити людей від найважчого рабства - рабства гріха (Пор. Ів. 8, 34-36.), що перешкоджає їм у їхньому покликанні до Божого синівства і спричиняє усіляке людське поневолення.

550    Прихід Божого Царства є поразкою царства диявола (Пор. Мт. 12, 26.). «Коли ж я Духом Божим виганяю бісів, то прибуло до вас Царство Боже» (Мт. 12,28). Екзорцизми Ісуса визволяють людей з-під влади бісів (Пор. Лк. 8, 26-39.). Вони провіщають велику перемогу Ісуса «над князем цього світу» (Iв. 12,31). Царство Боже буде остаточно встановлене Хрестом Христовим: «Господь царствує з висоти дерева» (Літургія Годин, Гімн « Vexilla Regis ».).

«Ключі Царства Небесного»

551    Від самого початку Свого публічного життя Ісус вибирає дванадцятьох мужів, щоб вони були з Ним і брали участь у Його місії (Пор. Мр. 3, 13-19.). Він робить їх причетними до Своєї влади. Він «послав їх проповідувати Царство Боже й недужих зціляти» (Лк. 9,2). Вони назавжди залишаються пов'язані з Царством Христовим, бо Він через них керує Церквою:

«І Я заповідаю вам Царство, як Мені заповідав Отець Мій, щоб їли й пили за столом у Моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїпя» (Лк. 22,29-30).

552    У колегіумі Дванадцятьох Симон Петро займає перше місце (Пор. Мр. 3, 16; 9, 2; Лк. 24, 34; 1 Кор. 15,5.). Ісус довірив йому виняткову місію. Завдяки об'явленню від Отця Петро визнав: «Ти - Христос, Син Бога Живого» (Мт. 16,16). У відповідь на це Господь наш сказав: «Ти - Петро (скеля), і Я на цій скелі збудую Мою Церкву й пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16,18). Христос, «камінь живий» (1 Пт. 2,4), забезпечує Своїй Церкві, збудованій на скелі - Петрі, перемогу над силами смерті. Петро, рацією визнаної ним віри, залишиться назавжди непохитною скелею Церкви. Він матиме обов'язок стерегти, щоб ця віра не забракла, та утверджувати в ній своїх братів (Пор. Лк. 22, 32.).

553    Ісус довірив Петрові особливу владу: «Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі» (Мт. 16,19). «Влада ключів» означає право керувати Божим Домом, яким є Церква. Ісус, «Добрий Пастир» (Iв. 10, 11), підтвердив це завдання після Воскресіння: «Паси Мої ягнята!» (Iв. 21,15-17). Влада «зв'язувати і розв'язувати» означає повноваження відпускати гріхи, проголошувати доктринальні рішення і приймати дисциплінарні рішення у Церкві. Ісус довірив цю владу Церкві через служіння апостолів (Пор. Мт. 18, 18.), а особливо Петра, якому єдиному Він виразно довірив ключі Царства Небесного.

Передсмак Небесного Царства: Переображення

554    3 того дня, коли Петро визнав, що Ісус є Христос, Син Бога Живого, Учитель «почав виявляти Своїм учням, що Йому треба йти в Єрусалим і там страждати (...), і бути вбитим, і на третій день воскреснути» (Мт. 16,21): Петро відкидає цю звістку (Пор. Мт. 16, 22-23.), інші її не розуміють (Пор. Мт. 17, 23; Лк. 9,45.). У цьому контексті міститься таємнича подія Преображення Ісуса (Пор. Мт. 17, 1-8 і парад., 2 Пт. 1, 16-18.) на високій горі перед трьома свідками, яких Він вибрав: Петром, Яковом та Іваном. Обличчя та одяг Ісуса стали блискучими від світла, з'явилися Мойсей та Ілля і «говорили про Його смерть, якої Він мав зазнати в Єрусалимі» (Лк. 9,31). Хмара огорнула їх, і голос з неба промовив: «Це Син мій, Вибранець, слухайте Його» (Лк. 9,35).

555    На хвилину Ісус виявляє Свою Божественну славу, підтвердивши таким чином визнання віри Петра. Він показує також і те, що для того, щоб «увійти у Свою славу» (Лк 24,26), Він має пройти хресну дорогу в Єрусалимі. Мойсей та Ілля бачили Божу Славу на горі; Закон і пророки заповіли страждання Месії (Лк 24, 27.). Страсті Ісуса є власне волею Отця: Син чинить як Слуга Господній (Іс 42, 1.). Хмара вказує на присутність Святого Духа: «Являється уся Трійця: Отець - у голосі, Син - як людина, Дух - в осяйній хмарі» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 3, 45, 4 ad 2):

«На горі преобразився Ти і, скільки змогли, учні Твої славу Твою, Христе Боже, виділи, щоб, коли побачать, як Тебе розпинають, страждання зрозуміли добровільне, а світові проповідять. що Ти єси воістину Отче сяяння» (Візантійська літургія, Кондак Преображення.).

556    На початку публічного життя Ісуса найважливішою подією є Хрещення; на початку Пасхи - Преображення. Через Хрещення Ісуса «відкрилась таємниця нашого першого відродження» - наше Хрещення; Преображення «є таїнством другого відродження» - нашого власного воскресіння (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 3, 45, 4; аd. 2.). Відтепер ми беремо участь у Воскресінні Господа через Святого Духа, Який діє в таїнствах Христового Тіла (Церкви). Преображення дає нам передсмак славного приходу Христа, «Який перемінить наше понижене тіло, щоб було подібним до Його прославленого тіла» (Флп. 3,21). Проте воно нагадує нам також, що «через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже» (Ді. 14,22):

«Цього Петро ще не розумів, коли бажав жити з Христом на горі (Пор. Лк. 9, 33.). Він тобі це приберіг, Петре, після смерті. А тепер Він Сам говорить: «Зійди з гори, щоб працювати на землі, щоб служити на землі, щоб бути зневаженим і розіп'ятим на землі. Життя з висот сходить, щоб бути вбитим; Хліб сходить, щоб бути голодним, Дорога сходить, щоб утомитися на шляху; Джерело сходить, щоб спрагнути; а ти відмовляєшся потрудитись?» (Св. Августин, Проповіді, 78, 6.).

Шлях Ісуса до Єрусалима

557    «А як наблизився час, коли Ісус мав бути взятий (з цього світу), Він постановив пуститися в дорогу до Єрусалима» (Лк. 9,51; Пор. Iв. 13, 1.). Цим рішенням Він показав, що йде в Єрусалим і готовий там померти. Тричі Він заповідав про Свої страсті і Своє Воскресіння (Пор. Мр. 8,11-33; 9, 31-32; 10, 32-34.). Йдучи до Єрусалима, Він сказав: «...не годиться, щоб пророк загинув поза Єрусалимом» (Лк. 13,33).

558    Ісус нагадує про мучеництво пророків, що були вбиті в Єрусалимі (Мт. 23, 37а.). Однак Він постійно закликає Єрусалим, щоб той зібрався довкола Нього: «Скільки разів хотів я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, - але ви не бажали!» (Мт. 23,376). Коли бачить Єрусалим, Він плаче над ним і ще раз висловлює бажання Свого серця: «Якби й ти цього дня зрозумів те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима!» (Лк. 19,41-42).

Месіанський вхід Ісуса в Єрусалим

559    Як же прийме Єрусалим свого Месію? Завжди ухиляючись від намагань народу проголосити Його царем (Пор. Iв. 6, 15.), Ісус вибирає час і старанно готується до Свого месіанського входу в місто «Давида, Його батька» (Лк. 1,32; Мт. 21, 1-11.). Народ проголошує Його сином Давида, Тим, Хто приносить спасіння («Осанна» означає «спаси ж», «дай спасіння»). Тепер «Цар слави» (Пс. 24,7-10) входить у Своє місто «верхи на ослі» (Зах. 9,9): Він підпорядковує своїй владі Дочку Сіону, прообраз Своєї Церкви, не хитрістю чи силою, а покорою, що свідчить про Істину (Пор. Iв. 18, 37.). Ось чому підлеглі Його Царства в той день - це діти (Пор. Мт. 21, 15-16; Пс. 8, 3.) і вбогі Божі, які вітають Його так, як ангели звіщали про Нього пастухам (Пор. Лк. 19, 38; 2, 14.). їх вигук «Благословенний той, хто приходить в ім'я Господнє» (Пс. 118,26) Церква повторює у піснєспіві «Свят» євхаристійної служби, яким розпочинається спогад про Пасху Господню.

560    В’їзд Ісуса в Єрусалим вказує на прихід Царства Небесного, що його Цар Христос має намір здійснити через Пасху Своєї Смерті і Своє Воскресіння. Церковна літургія службою у Квітну Неділю розпочинає Страсний Тиждень.

КОРОТКО

561    «Усе життя Христа було постійним навчанням: Його мовчання, Його чуда, Його жести, Його молитва, Його любов до людей, Його особлива турбота про малих і бідних, Його цілковите прийняття жертви на Хресті для відкуплення світу, Його Воскресіння є здійсненням Його слів і сповненням Об'явлення» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Catechesi tradendae », 9.).

562    Христові учні повинні уподібнюватися до Нього, аж поки образ Христа не відіб'ється в них (Пор. Гал. 4, 19.). «І тому ми вникаємо у таїнства Його життя, уподібнюємося до Нього, з Ним умираємо і з Ним воскресаємо, аж доки царюватимемо з Ним» (II Ватиканський Собор, Догм, конст.« Lumen gentium », 7.).

563    Чи ти пастух чи мудрець, тут, на землі, ти можеш осягнути Бога, лише клякаючи перед Вифлеємськими яслами й поклоняючись Йому, прихованому в безсилості дитини.

564    Як Своїм послухом Марії та Йосифові, так і Своєю смиренною працею упродовж довгих років у Назареті Ісус дає нам приклад святості в щоденному житті родини і у праці.

565    Бід самого початку Свого публічного життя, від Свого Хрещення, Ісус - «Слуга», повністю відданий справі спасіння, що сповниться через «хрещення» Його Страстей.

566    Спокуса в пустелі показує Ісуса смиренним Месією, Який перемагає сатану Своєю цілковитою відданістю справі спасіння за волею Отця.

567    Царство Небесне було започатковане на землі Христом. «Воно сяє людям у слові, ділах і в присутності Христа» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.). Церква є зародком і початком цього Царства. Ключі від нього довірені Петрові.

568    Преображення Христове має на меті зміцнити віру апостолів напередодні Його майбутніх страждань: вихід на «високу гору» готує вихід на Голгофу. Христос, Глава Церкви, об'являє те, чим є Його Тіло (Церква) і що променіє у таїнствах - «надія слави» (Кол. 1,27) (Пор. св. Лев Великий, Проповіді, 51, 3.).

569    Ісус добровільно прийшов у Єрусалим, хоч знав, що там Його зустріне насильницька смерть від рук грішників (Пор. Євр. 12, 3.).

570    Вхід Ісуса в Єрусалим являє прихід Царства Небесного, яке Цар Христос, зустрінутий у місті дітьми й смиренними серцем, здійснить Паскою Своєї Смерті і Свого Воскресіння.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!