Артикул 1. Вірую

Частина перша. Визнання віри.

Розділ перший. «Вірую» - «Віруємо».

Глава третя “Людина відповідає Богові”

144    Послух (по-слухати; лат. ob-audire) у вірі означає добровільне підпорядкування почутому слову, тому що його правда гарантована Богом, Який є самою Правдою. Авраам є зразком такого послуху, який пропонує нам Святе Письмо. Діва Марія є його найдосконалішим втіленням.

Авраам - «батько усіх віруючих»

145    Послання до Євреїв, високо прославляючи віру предків, звертає особливу увагу на віру Авраама: «Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде» (Євр. 11,8; Пор. Бут. 12, 1-4.). Вірою він жив як чужинець і мандрівник в обіцяній землі (Пор. Бут. 23, 4.). Вірою Сара зачала обіцяного сина. Вірою Авраам згодився принести в жертву свого єдиного сина (Пор. Євр. 11, 17.).

146    Авраам таким чином реалізує визначення віри, дане в Посланні до Євреїв: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, - доказ речей невидимих» (Євр. 11,1). «Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за оправдання» (Рим. 4,3; Пор. Бут. 15, 6.). Завдяки такому «скріпленню вірою» (Рим. 4,20) Авраам став «батьком усіх тих, які вірять» (Рим. 4,11.18; Пор. Буг. 15, 5.).

147    Старий Завіт має багато свідчень такої віри. Послання до Євреїв проголошує хвалу зразковій вірі предків, «через яку вони отримали добре засвідчення» (Євр. 11,2.39), Однак «Бог передбачив для нас щось краще»: ласку віри в Ісуса, Його Сина, «засновника й заверщителя віри» (Євр. 11,40; 12,2).

Марія - «блаженна та, що повірила»

148    Діва Марія найдосконалішим чином реалізує послух „віри. Вірою Марія приймає Добру Звістку й обітницю, принесену ангелом Гавриїлом, віруючи, що «нічого немає неможливого в Бога» (Лк. 1,37; Пор. Буг. 18, 14.), і дає Свою згоду: «Ось, я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!» (Лк. 1,38). Єлисавета привітала її: «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа» (Лк. 1,45). Завдяки цій вірі всі покоління проголосять її блаженною (Пор. Лк. 1, 48.).

149    Упродовж усього Свого життя, і до Свого останнього випробування (Пор. Лк. 2, 35.), коли Син її Ісус помер на Хресті, віра її не похитнулася. Марія не перестала вірити в те, «що в Бога не залишається безсилим жодне слово». Тому Церква пошановуе в Марії найчистіше сповнення віри.

II. «Я бо знаю, в кого я увірував» (2 Тим. 1,12)

Вірити тільки в Бога

150    Віра означає насамперед особисте пригорнення до Бога; водночас і невіддільно вона е добровільним визнанням усієї Правди, яку Бог об'явив. Як особисте приєднання до Бога та визнання Правди, яку Він об'явив, християнська віра відрізняється від віри в людську особу. Добре й праведно повністю довіритися Богові й абсолютно вірити в те, що Він говорить. Фальшивою і даремною була б така віра, що покладається на творіння (Пор. Єр. 17, 5-6; Пс. 40, 5; 146, 3-4.).

Вірити в Ісуса Христа, Сина Божого

151    Для християнина вірити в Бога невіддільно означає вірити в Того, Кого Він послав, у «Його Сина улюбленого», Якого Він Собі уподобав (Мр. 1,11); Бог велів нам слухати Його (Пор. Мр. 9, 7.). Сам Господь сказав Своїм учням: «Віруйте в Бога, віруйте й у Мене» (Iв. 14,1). Ми можемо вірити в Ісуса Христа, тому що Сам Він - Бог, Воплочене Слово: «Ніхто й ніколи Бога не бачив; Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив» (Iв. 1,18). Оскільки Він «Отця бачив» (Iв. 6,46), Він один знає Його і один може Його об'явити (Пор. Мт. 11,27.).

Вірити у Святого Духа

152    Не можна вірити в Ісуса Христа, не маючи причастя Його Духа. Саме Святий Дух об'являє людям, Хто є Ісус. Бо «ніхто не може сказати "Ісус Господь", як лише під впливом Духа Святого» (1 Кор. 12,3). «Дух досліджує все, навіть глибини Божі (...). Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кор. 2,10-11). Тільки Сам Бог знає Бога повністю. Ми віримо у Святого Духа, бо Він є Богом.

Церква не перестає визнавати свою віру в єдиного Бога, Отця, Сина і Св. Духа.

III. Ознаки віри

Віра - це благодать

153    Коли св. Петро визнає, що Ісус є Христом, Сином Бога Живого, Ісус відповідає йому: «не плоть і кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах» (Мт. 16,17; Пор. Гал. 1, 15; Мт. 11, 25.). Віра - це дар Божий, влита Ним надприродна чеснота. «Щоб виявити таку віру, потрібна попередня й допоміжна благодать Божа, а також внутрішня допомога Святого Духа, Який активізує серце і звертає його до Бога, відкриває духовні очі й подає усім насолоду у зрозумінні та вірі у правду"» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 5.).

Віра - це людський акт

154    Вірити можна тільки завдяки благодаті і внутрішній допомозі Святого Духа. Та все одно правда, що віра - це справді людський акт. Віра у Бога і прийняття об'явлених Ним правд не суперечать ані людській свободі, ані розумові людини. І в стосунках між людьми не суперечить нашій власній гідності повірити в те, що інші люди говорять про себе і свої наміри, і довіряти їхнім обіцянкам (як, наприклад, коли чоловік і жінка беруть шлюб), щоб таким чином дійти до взаємної єдності. Ще менше суперечить нашій гідності «вірою виявити повний послух нашого розуму і волі Богові, Який, об'являє» (І Ватиканський Собор: DS 3008.), і так увійти в інтимну спільність з Ним.

155    У вірі розум і воля людини співдіють із Божою благодаттю: «Вірити - це акт розуму, що згідний з Божою правдою за наказом волі, активізованої Божою благодаттю» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 2, 9; Пор. І Ватиканський Собор: DS 3010.).

Віра і розум

156    Мотив віри не в тому, що об'явлені правди у світлі нашого природного розуму сприймаються нами як зрозуміла нам правда. Ми віримо, «спираючись на авторитет Самого Бога, Який об'являється і Який не може ні помилятися, ні нас ввести в оману» (І Ватиканський Собор: DS 3008.). «Однак щоб послух нашої віри відповідав розумові, Бог хотів, щоб з внутрішніми допомогами Святого Духа були ви з'єднані зовнішні докази Об'явлення» (І Ватиканський Собор: DS 3009.). Отож чуда Христа і святих (Пор. Мр. 16, 20; Євр. 2, 4.), пророцтва, розвиток і святість Церкви, її плідність та тривалість «є найдостовірнішими знаками Об'явлення, пристосованими до розуміння всіх» (І Ватиканський Собор: DS 3008-3010.), «мотивами вірогідності», які показують, що згода віри — «зовсім не сліпе прагнення духу» (І Ватиканський Собор: DS 3010.).

157    Віра має в собі певність, сильнішу певність, ніж будь-яке інше людське знання, тому що вона спирається на саме Боже Слово, яке не може говорити неправди. Звичайно, об'явлені Богом правди можуть видатися незрозумілими для людського розуму й досвіду, проте «впевненість, яку дає Боже світло, є більшою від тієї, яку дає світло природного розуму» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 171, 5, 3.). «Десять тисяч труднощів не спричинять одного сумніву» (Ньюман Джон Генрі, Апологія свого життя, гл. 5.).

158    «Віра шукає розуміння» (Св. Ансельм Кентерберійський, Прослогіон.): вірі властиве бажання віруючого краще знати Того, на Кого він поклав своє довір'я, і краще зрозуміти, що Він об'явив; глибше пізнання викличе, своєю чергою, більшу віру, яка чимраз більше пройнята любов'ю. Ласка віри відкриває «очі серця» (Еф. 1,18) для живого розуміння того, що міститься в Об'явленні, тобто розуміння сукупності Божого Задуму і таїнств віри, їхнього зв'язку між собою і з Христом - центром об'явленого таїнства. «Та для глибшого розуміння Об'явлення Святий Дух безперервно вдосконалює віру Своїми дарами» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 5.). За словами св. Августина: «Зрозумій, щоб вірити; повір, щоб зрозуміти» (Св. Августин, Проповіді, 43, 7, 9.).

159    Віра й наука. «Хоч справді віра й стоїть понад розумом, між ними не може бути справжньої суперечності. Бог, Який об'являє таїнства і дає віру, дарував людському духові світло розуму; Бог не може Себе Самого заперечити, а правда не може суперечити правді»  (І Ватиканський Собор: DS 3017.). «Тому методичне дослідження в усіх галузях знання, якщо воно проводиться справді науково і дотримується норм моралі, ніколи не буде на правду суперечити вірі; бо світські справи і справи віри беруть свій початок від того самого Бога. Більше того, той, хто намагається покірно й наполегливо проникнути в таємниці створеного світу, є немовби ведений - хоч і не усвідомлює цього - рукою Бога, Який підтримує усе існуюче і робить його тим, чим воно є» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 36, § 2.).

Свобода віри

160    «Щоб віра мала людський характер, відповідь, яку людина дає Богові своєю вірою, повинна бути добровільною; тому нікого не можна змушувати приймати віру проти його волі. Бо акт віри за своєю природою добровільний» (II Ватиканський Собор, Декл. «Dignitatis humanae», 10; пор. Кодекс канонічного права, кан. 748, § 2.). «Бог безсумнівно закликає людей служити Йому в Дусі і правді, цей заклик зобов'язує їх в сумлінні, але не примушує. (...) Це у найвищому ступені виявилося в Ісусі Христі» (II Ватиканський Собор, Декл. « Dignitatis humanae », 11.). Справді, Христос закликав до віри і покаяння, але нікого не змушував до цього. «Він дав свідчення правді, але не хотів силою накидати її своїм супротивникам. Його Царство (...) зростає любов'ю, якою бій   Христос, піднятий на хрест, притягає до Себе людей» (II Ватиканський Собор, Декл. « Dignitatis humanae », 11.).

Необхідність віри

161    Віра в Ісуса Христа і в Того, хто Його послав для нашого спасіння, необхідна для спасіння (Пор. Мр. 16, 16; Iв. З, 36; 6, 40 та ін.). «Без віри неможливо подобатися Богові» (Євр. 11,6) і прийти до участі в Його синівстві, тому ніхто ніколи не буде виправданий без віри і ніхто не отримає вічного життя, якщо не «витриває до кінця» (Мт. 10,22; 24 13) (I Ватиканський Собор: DS 3012; пор, Тридентський Собор: DS 1532.).

Витривалість у вірі

162       Віра - це незаслужений дар, що його Бог дарує людині. Ми можемо втратити цей безцінний дар; апостол Павло попереджує про це Тимотея: «Такий наказ тобі я доручаю (...), щоб ти (...) боровся доброю боротьбою, мавши віру й добре сумління, що його деякі відкинувши, відпали від віри» (1 Тим. 1,18-19). Щоб жити, рости і бути витривалими у вірі до кінця, ми повинні живити її Словом Божим; ми повинні просити Господа збільшувати в нас віру (Пор. Мр. 9, 24; Лк. 17, 5; 22, 32.); вона повинна «діяти любов'ю» (Гал. 5,6; Пор. Як. 2, 14-26.), бути підтримувана надією (Пор. Рим. 15, 13.) і закорінена у вірі Церкви.

Віра - початок життя вічного

163    Віра дозволяє нам ніби заздалегідь зазнавати радості і світла блаженного видіння - мети нашої мандрівки на землі. Тоді ми побачимо Бога «обличчям в обличчя» (1 Кор. 13,12), «яким Він є» (1 Iв. 3,2). Отже, віра вже є початком життя вічного:

«Коли сьогодні ми споглядаємо блага, обіцяні вірою, наче відображення у дзеркалі, це так ніби ми вже володіли чудовими благами, якими, як запевняє нас наша віра, будемо колись втішатися» (Св. Васнлій Великий, Книга про Святого Духа, 15, 36; пор. Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 4,1.).

164    Але тепер «ми ходимо вірою, а не видінням» (2 Кор. 5,7) і пізнаємо Бога, «як у дзеркалі, неясно (...), частково» (1 Кор. 13,12). Хоч віра є осяйна задля Того, у Кого вірить, часто життя віри є затемнене. Воно може піддаватися випробуванням. Світ, у якому ми живемо, часто видається дуже далеким від того, про що запевняє нас віра; досвіди зла і страждання, багаторазовoї несправедливості і смерті немовби суперечать Добрій Новині; вони можуть захитати віру і стати для неї спокусою.

165    Тоді ми повинні звернутися до свідків віри: до Авраама, який, «проти надії надіявшись, повірив» (Рим. 4,18); до Діви Марії, яка у своєму «паломництві віри» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 58.) дійшла «ночі віри» (Іван-Павло II, Енц. « Redemptoris Mater », 17.), беручи участь у стражданнях Свого Сина і в ночі Його гробу (Іван-Павло II, Енц. « Redemptoris Mater », 18.); та до багатьох інших свідків віри: «Тому-то і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкинувши всякий тягар і гріх, що так легко .обплутує, біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й заверши-теля віри...» (Євр. 12,1-2).

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!