Артикул 3. Святе Письмо

Частина перша. Визнання віри.

Розділ перший. «Вірую» - «Віруємо».

Глава друга “Бог іде назустріч людині”

І. Христос - єдине Слово Святого Письма

101    У поблажливості Своєї доброти Бог, щоб об'явити Себе людям, промовляє до них людською мовою: «Справді, Слова Божі, виражені людськими мовами, уподібнилися до людської мови, як колись Слово Предвічного Отця, прийнявши на Себе наше немічне тіло, уподібнилося до людини» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 13.).

102    Усіма словами Святого Письма Бог говорить лише одне Слово, Своє єдине Слово, у якому Він висловлює Себе в усій повноті (Пор. Євр. 1, 1-3.).

«Ваша любов пам'ятає, що це те Слово Боже пронизує все Св. Письмо і те одне Слово лунає із уст усіх священнослужителів святих, Слово, Котре споконвіку було Богом у Бога І не потребує складів, бо воно не залежить від часу»  (Св. Августин, Пояснення Псалмів, 103, 4, 1.).

103    Тому-то Церква завжди віддавала шану Святому Письму, як пошановує вона й Тіло Господнє. Вона невтомно подає вірним Хліб життя, взятий зі столу Божого Слова і Христового Тіла (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 21.).

104    У Святому Письмі Церква безперервно знаходить поживу і силу (Пор. II Ватиканський  Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 24.), бо приймає від нього не лише людське слово, а те, чим воно є насправді - Слово Боже (Пор. 1 Сол. 2, 13.). «У Святих книгах Отець, Який на небесах, з великою любов'ю йде назустріч Своїм дітям і вступає з ними в розмову» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 21.).

II. Натхнення і правда Святого Письма

105    Бог є автором Святого Письма. «Правда, об'явлена Богом, яка міститься і викладається в книгах Святого Письма, зафіксована в них під натхненням Святого Духа.

«Свята Мати Церква, на підставі своєї апостольської віри, вважає святими і канонічними всі книги як Старого, так і Нового Завіту, в усіх їх частинах, оскільки, написані під натхненням Святого Духа, вони мають Бога за свого автора і були такими передані Церкві» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 1.1.).

106    Бог надихнув людей - авторів Святих книг. «Для того, щоб укласти ці Святі книги, Бог вибрав людей, до яких звернувся, повністю використовуючи їхні здібності й сили, щоб, за Його співдії, в них і через них, вони виклали на письмі, як справжні автори, усе і тільки те, що Він хотів» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 1 1.).

107    Богом натхнені книги навчають правди. «Позаяк все, що твердять Богом натхнені автори або святі письменники (агіографи), повинно вважатися за сказане від Святого Духа, то треба визнавати, що книги Св. Письма твердо, правильно й безпомилково навчають правди, яку Бог заради нашого спасіння забажав зафіксувати у Святому Письмі» (ІІ Ват. Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 11.).

108    Однак християнська віра - це не «релігія Книги». Християнство - це релігія Слова Божого, «не написаного і німого слова, а Слова воплоченого й живого» (Св. Бернард із Клевро, Проповідь на слова «Післаний був...», 4,. 11.). Щоб Святе Письмо не залишилось мертвою буквою, треба, щоб Христос, Вічне Слово Живого Бога, через Святого Духа «відкрив нам розум, щоб ми розуміли Писання» (Лк, 24,45).

ІІІ. Святий Дух - Інтерпретатор Святого Письма

109    У Святому Письмі Бог говорить з людиною так, як говорять люди. Щоб уміти тлумачити Письмо, треба бути уважним до того, що автори-люди насправді мали намір твердити і що хотів показати нам Бог їхніми словами» (ІІор. II Ватиканський  Собор, Догм. конст. « Dei Verbum », 12, § 1.).

110    Щоб розкрити намір священних - авторів, треба враховувати умови їхнього часу та культури, «літературні жанри», що використовувалися в ту епоху, сучасні їм способи думання, мовлення й оповідання поточних подій. «Справді, по-іншому представляється і виражається правда в різних текстах історичних, у текстах пророчих, або в поетичних, або в інших типах мовлення» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 12, § 2.).

111    Оскільки Святе Письмо натхнене Богом, існує інший принцип правильного тлумачення, не менш важливий, ніж попередній, і без якого Св. Письмо залишилось би мертвою буквою: «Святе Письмо треба читати і пояснювати з допомогою Того самого Духа, під упливом Якого воно було написане» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum », 12, § 3.).

II Ватиканський Собор вказує три критерії для тлумачення Письма, що відповідають Духові, Який його надихнув (Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догм. коист. « Dei Verbum », 12, § 3.:

112    1. Насамперед звертати велику увагу «на зміст і єдність усього Письма». Незважаючи на тс, які різні не були б книги, з яких воно складається, Письмо єдине, з уваги на єдність Божого Задуму, осередком і серцем якого - відкритим від часу Своєї Пасхи - є Христос (Пор. Лк. 24, 25-27. 44-46.).

«Через серце (Пор. Пс. 22, 15.) Христове сприймається Святе Письмо, а те відкриває серце Христове. Це серце було закрите перед страстями, тому що Письмо було неясне. Але після страстей Св. Письмо відкрилось, бо ті, хто віднині його розуміє, знають і розрізняють, як треба тлумачити пророцтва» (Св. Тома Аквінський, Пояснення Псалмів, 21, 11.).

113    2. Потім: читати Письмо «на засаді живої Традиції усієї Церкви». Згідно з приповідкою Отців Церкви - спершу Святе Письмо записане в серці Церкви, ніж через матеріальні засоби письма (тобто на папері) (Пор. св. Іларій Піктавійський, Книга про імператора Константина, 9; св. Єронім, Коментарі на послання до Галатів, 1, 1, 11-12.). А втім, Церква несе у своїй Традиції живу пам'ять про Слово Боже; це Святий Дух дає їй духовне тлумачення Письма «...відповідно до духовного сенсу, яким Дух обдаровує Церкву» (Ориген, Проповіді на Левіт, 5, 5.).

114    3. Бути уважним «до аналогії віри» (Рим. 12,6.). Під «аналогією віри» ми розуміємо пов'язаність правд віри між собою та в загальному задумі Об'явлення.

Смисли (значення) Писання

115    Згідно зі стародавньою традицією можна виділити два смисли у Св. Письмі: буквальний смисл і духовний, причому останній поділяється на алегоричний, моральний та анагогічний (заповітний). Глибока узгодженість цих чотирьох видів значення забезпечує живому читанню Святого Письма в Церкві все його багатство.

116    Буквальний смисл.  Він виражається словами Св. Письма і порозкривається за допомогою екзегези, яка спирається на закони правильної інтерпретації. «Усі смисли Святого Письма ґрунтуються на одному, тобто буквальному смислі» (Св. Тома Лквінський, Сума теології, 1, 1, 10, ad 1.).

117    Духовний смисл. Завдяки єдності Божого задуму, не тільки текст Св. Письма, а й реалії та події, про які воно говорить, можуть бути знаками.

1. Алегоричний смисл. Ми можемо досягнути глибшого розуміння подій, якщо зрозуміємо їх значення у Христі; так, перехід через Червоне море є знаком перемоги Христа і також знаком Хрещення (Пор. 1 Кор. 10, 2.).

2. Моральний смисл. Події, викладені у Св. Письмі, повинні привести нас до правильної поведінки. Вони написані «на науку нам» (1 Кор. 10,11; Пор. Євр. 3-4,11.)

3. Анагогічний смисл. Реалії та події можна також бачити в їхньому вічному значенні, яке веде (гр. άναγωγή) нас до нашої Батьківщини. Так, Церква на землі - знак небесного Єрусалиму (Пор. Од. 21, 1-22,5.).

118    Середньовічний двовірш коротко підсумовує ці чотири значення: «Буквальне - викладає події, алегорія - вчить, у що треба вірити, моральне - що робити, анагогія - до чого прямувати» (Августин із Дакії, Записна книжка.).

119    «Завдання ж екзегетів - старатися згідно з цими правилами глибше проникнути в значення Святого Письма і викласти його, щоб завдяки ніби підготовчому вивченню визрівала думка Церкви. Бо ж усе, що стосується тлумачення Св. Письма, остаточно підлягає думці Церкви, яка виконує отриманий від Бога наказ І служіння: оберігати Боже слово та тлумачити його» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 12, § 3.):

«Я не вірив би в Євангеліє, якщо б мене до цього не спонукав авторитет Католицької Церкви» (Св. Августин, Проти послання Манихея, 5, 6.).

IV. Канон Святого Письма

120    Апостольська Традиція дозволила Церкві розпізнати, які написані твори повинні бути зараховані до списку Святих книг (Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 8, § 3.). Цей повний список називається «каноном» Святого Письма. Він складається з 46 книг Старого Завіту (45, якщо вважати книгу Єремії та Плач Єремії однією книгою) і 27 - Нового (Пор. Римський Собор: DS 179-180; Флорентійський Собор: DS 1334-1336; Тридентський Собор: DS 1501-1504.):

Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня, книги Ісуса Навина, Суддів, Рути, дві книги Самуїла, дві книги Царів, дві книги Хронік, книги Езри і Неємії, Товита, Юдити, Естери, дві книги Макавеїв, книга Іова, Псалмів, Приповідок, Проповідника, Пісня Пісень, Мудрості, Сираха, Ісаї, Єремії, Плач Єремії, Варуха, Єзекиїла, Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Авдія, Йони, Міхея, Наума, Авакума, Софонії, Агея, Захари, Малахії - у Старому Завіті;

Євангелія від Матея, Марка, Луки та Івана, Діяння Апостолів, Послання ап. Павла до Римлян, перше і друге Послання до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Филип'ян, до Колосян, перше і друге - до Солунян, перше і друге - до Тимотея, до Тита, до Филимона, Послання до Євреїв, Послання Якова, перше і друге Послання Петра, три Послання Івана, Послання Юди та Одкровення - у Новому Завіті.

Старий Завіт

121    Старий Завіт - невіддільна частина Святого Письма. Його книги натхнені Богом і зберігають постійну вартість (Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 14.), оскільки Старий Завіт ніколи не був анульований.

122     Справді, «ікономія Старого Завіту була передусім спрямована на приготування приходу Спасителя світу». Книги Старого Завіту, «хоч у них є речі недосконалі й минущі», свідчать про Божу педагогіку спасенної любові: в них «міститься високе вчення про Бога, спасенна мудрість стосовно людського життя і предивна скарбниця молитви; у них, нарешті, приховане таїнство нашого спасіння» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 15.).

123    Християни шанують Старий Завіт як правдиве Боже Слово. Церква завжди категорично відкидала думку відмовитись від Старого Завіту під тим приводом, що Новий Завіт зробив його застарілим (марціонізм).

Новий Завіт

124    «Боже Слово, що є Божою силою для спасіння кожного віруючого, особливим чином являє свою силу у книгах Нового Завіту» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 17.). Ці книги розкривають нам остаточну правду про Боже Об'явлення, їхнім головним предметом є Iсус Христос, воплочений Син Божий, Його діяння, Його наука, Його терпіння та возвеличення, а також початки Його Церкви під дією Святого Духа (II Ват. Собор; Догм, конст. «Dei Verbum», 20).

125    Євангелія - серце цілого Святого Письма, «бо вони є першочерговим свідченням життя і науки Воплоченого Слова, нашого Спасителя» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 18.).

126    У формуванні Євангелій можна виділити три етапи:

1. Життя і навчання Ісуса. Церква твердо вважає, що чотири Євангелія, «історичність яких вона, не вагаючись, підтверджує, вірно передають те, що Ісус, Син Божий, протягом Свого життя між людьми робив і навчав для їхнього вічного спасіння, аж до того дня, коли Він вознісся на небо».

2. Усна традиція, «Те, що Господь сказав і зробив, апостоли, після

Його Вознесіння, передали своїм слухачам з глибшим розумінням, якого вони були навчені славними подіями життя Христового й просвічені світлом Духа правди».

3. Писані Євангелія. «Святі автори написали чотири Євангелія,

вибираючи з усього, що було уже передано усно або письмово, описуючи деякі речі стисло або пояснюючи їх відповідно до ситуації Церкви, зберігаючи, зрештою, форму проповідування, але завжди так, щоб нам подати завжди правдиве і справжнє про Ісуса» (II Ватиканський Собор, Догм. Іюнег. Dei Verbum», 19.).

127    Чотири євангеліє займає у Церкві унікальне місце, про що свідчить пошанування, що віддає йому Літургія, та незрівнянний потяг, який в усі часи переживали до нього святі:

«Нема науки кращої, ціннішої та величнішої, ніж текст Євангелія. Дивіться і запам'ятовуйте те, чого Господь наш і Вчитель, Христос, навчав Своїми словами і творив Своїми вчинками» (Св. Цезарія Молодша, До св. Рихильди і св. Радегонди.).

«Понад усе Євангеліє підтримує мене в часі моїх молитов; у ньому я знаходжу все, чого потребує моя убога душа, Я завжди відкриваю там нове світло, приховані і містичні значення» (св. Тереза від дитятка-Ісуса, Автобіографічні рукописи А, 83 v).

Єдність Старого та Нового Завітів

128    Церква, ще в апостольські часи (1 Кор. 10, 6, 11; Євр. 10,. 1; 1 Пт. 3,21.) і згодом постійно у Традиції, через типологію висвітлювала єдність Божої ікономії в обох Союзах. Типологія дозволяє відкрити в Божих діях старозавітних часів прообрази того, що Бог здійснив, коли настала повнота часів, в Особі воплоченого Сина.

129    Отже, християни читають Старий Завіт у світлі Христа померлого і воскреслого. Це типологічне читання виявляє невичерпний зміст Старого Завіту. Проте воно не повинно змусити нас забути, що Старий Завіт зберігає свою власну вартість об'явлення, підтверджену Самим Господом нашим (Пор. Мр. 12, 29-31.). Крім того, Новий Завіт вимагає, щоб його читали у світлі Старого. Первісна християнська катехиза постійно зверталася до Старого Завіту (Пор. 1. Кор. 5, 6-8;. 10- 1-11.). Здавна існувало прислів'я: «Новий Завіт схований у Старому, у Новому ж Старий розкривається» (Св. Августин, Бесіди на Семикнижжя, 2, 73; пор. II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Dei Verbum», 16.).

130    Типологія означає динаміку для виконання Божого плану, коли «Бог буде всім в усьому» (1 Кор. 15,28). Так, наприклад, покликання патріархів і вихід з Єгипту не втрачають своєї вартості в Божому задумі тому, що вони є водночас його проміжними етапами.

V. Святе Письмо в житті Церкви

131    «У Слово Боже закладена така сила, така могутність, що воно є підтримкою і міццю Церкви, а для дітей Церкви - силою віри, поживою для душі, чистим і постійним джерелом духовного життя» (II: Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum»,. 21). Треба, «щоб християнам був широко відкритий доступ до Святого Письма» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 22.).

132    «Вивчення Святого Письма повинно бути немовби душею святого богослов'я. Тим же словом Святого Письма цілюще і корисно живиться і водночас через нього розвивається служіння слова, тобто проповідництво, катехизація і всяке християнське навчання, у якому літургійна проповідь повинна мати особливе місце» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 24.).

133    Церква «особливо й наполегливо закликає всіх віруючих у Христа (...) здобути через часте читання Святого Письма «найвище пізнання Ісуса Христа» (Флп. 3,8), бо «не знати Святого Писання - не знати Христа» (св. Єронім)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 25.).

КОРОТКО

134    Усе Святе Письмо - це єдина книга, і ця єдина книга -Христос, «тому що все Святе Письмо говорить про Христа і все Святе Письмо сповнюється у Христі» (Гюго Сен-Вікторський, Про Ноїв ковчег, 2, 8; 2, 9.).

135    «Святе Письмо містить Боже Слово, а тому, що воно натхнене Богом, воно справді - Боже Слово» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 24.).

136    Богє Автором Святого Письма, бо Він надихнув його авторів-людей; Він діє в них і через них. Таким чином Він запевняє, що їхні тексти безпомилково навчають спасенної правди (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 11.).

137    Тлумачення Богом натхнених Писань повинно передусім мати на увазі те, що Бог хоче об 'явити через святих авторів для нашого спасіння. «Те, що походить від Духа, може бути повністю почуте лише через дію Святого Духа» (Ориген, Проповіді на Вихід, 4, 5.).

138    Церква приймає і вшановує як натхнеш Богом 46 книг Старого Завіту і 27 - Нового.

139       Чотири Євангелія займають центральне місце, оскільки їх центром є Ісус Христос.

140    Єдність обох Завітів випливає з єдності Божого задуму та Його Об'явлення. Старий Завіт підготовляє Новий, тимчасом як Новий доповнює Старий; вони взаємно висвітлюють один одного; обидва — правдиве Боже Слово.

141    «Церква завжди вшановувала Святе Письмо, як вона завжди пошановувала Саме Тіло Господнє» (II Ватиканський Собор, Догм, конет. «Dei Verbum», 21.): обидва живлять і спрямовують усе християнське життя. «Слово Твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 119,105; Пор. Іс. 50, 4.).

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!