Глава перша “Людина «здатна» прийняти Бога”

Частина перша. Визнання віри.

Розділ перший. «Вірую» - «Віруємо».

27 Прагнення Бога вписане в серці людини, бо людина створена Богом і для Бога; Бог не перестає притягати до Себе людину, і лише в Бозі людина знайде правду та щастя, що їх вона безперервно шукає:

«Найглибша засада людської гідності полягає в покликанні людини до спілкування з Богом. Бог запрошує людину до діалогу ( вже від самого початку людського існування. Бо людина існує тому, що Бог створив її з Любові і через Любов постійно оберігає її; і людина живе всією повнотою правди тільки тоді, коли вона вільно визнає цю Любов і віддає себе своєму Творцеві» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 19, § 1.).

28 Упродовж історії людства і до сьогодні люди найрізноманітнішими способами виражали ці пошуки Бога у своїх віруваннях та у своїй релігійній поведінці (у молитвах, жертвоприношеннях, богослужіннях, роздумах і т. д.). Незважаючи на двозначність, яку ці форми вираження можуть містити, ці форми настільки універсальні, що ми можемо назвати людину релігійною істотою:

«Він створив з одного весь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, відчують і знайдуть Його, — хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо» (Ді. 17,26-28).

29 Але цей «внутрішній і життєвий зв'язок людини з Богом» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 19, § 1.) може бути забутий, занедбаний і навіть відверто відкинений людиною. Причини такого стану можуть бути дуже різні (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 19-21.): протест проти зла у світі, релігійне невігластво чи байдужість, турботи цього світу та омана багатства (Пор. Мт. 13, 22.), поганий приклад віруючих, тенденції думки, ворожі релігії, і, нарешті, поведінка людини-грішника, яка зі страху ховається перед Богом (Пор. Бут. З, 8-10.) та втікає від Його поклику (Пор. Йони 1, 3.).

30 «Хай радується серце тих, що Господа шукають» (Пс. 105,3). Якщо людина може забути або відкинути Бога, то Бог не перестає закликати кожну людину шукати Його, щоб людина жила і знайшла щастя. Але пошуки ці вимагають від людини всіх зусиль її розуму, праведності волі, «праведного серця», а також свідчень інших людей, які навчають її шукати Бога.

«Великий Ти, Господи, і всесвітньої гідний хвали; велика сила Твоя і невимірна премудрість Твоя. І прославляти Тебе хоче людина, частинка творінь Твоїх: людина, яка носить з собою скрізь смертність свою, носить з собою свідчення гріха свого і свідчення, що Ти противишся гордим. І все-таки прославляти Тебе хоче людина, частинка творінь Твоїх. Ти Сам її до цього спонукаєш, і в такому прославленні Тебе вона знаходить свою насолоду. Бо Ти створив нас для Себе, і неспокійне серце наше, поки не заспокоїться в Тобі» (Св. Августнн, Сповідь, 1, 1, 1.).

II. Шляхи до пізнання Бога

31 Створена на образ Божий, покликана знати й любити Бога, людина, яка Бога шукає, відкриває для себе «шляхи», які ведуть до пізнання Бога, їх називають також «доказами існування Бога» - не в тому значенні, яке вкладають у це слово природничі науки, але в значенні «тотожних та переконливих аргументів», які дозволяють досягнути правдивого переконання.

Ці «шляхи» наближення до Бога вихідною точкою своєю мають творіння: матеріальний світ і людську особу.

32 Всесвіт. Починаючи з руху і становлення, випадковості, порядку і краси світу, можна пізнати Бога як першопричину і мету Всесвіту.

Св. апостол Павло говорить про поган: «Те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об'явив; невидиме ж Його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: Його вічна сила і божество» (Рим. 1, 19-20; Ді. 14, 15-17; 17, 27-28; Муд. 13, 1-9.).

І св. Августин: «Запитай красу землі, запитай красу моря, запитай красу повітря, яке пливе й розсіюється, запитай красу неба (...) - запитай все існуюче. УсІ відповідають тобі: «Дивись, ми прекрасні». Вся краса ця є сповідуванням. Хто створив красу цю, підвладну змінам, як не Прекрасний, не підданий змінам» (Св. Августин, Проповіді, 241, 2.)?

33 Людина. Зі своєю відкритістю правді й красі, своїм моральним почуттям, своєю волею і голосом свого сумління, своїм прагненням до безконечності й щастя, людина запитує себе про існування Бога. Крізь це все вона розрізняє ознаки своєї душі, своєї духовності. «Зерно вічності, яке людина несе в собі і яке не може бути зведене лише до однієї матерії» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 18, § 1; 14, § 2.), - її душа не може мати іншого початку, як тільки від Бога.

34 Світ і людина засвідчують те, що вони не несуть у собі ні своєї першооснови, ні своєї остаточної мети, але що вони перебувають у Бутті, Яке не мас ні початку, ні кінця. Так, цими різноманітними шляхами, людина отримує доступ до пізнання існування реальності, яка є першопричиною й остаточною метою всього і «яку всі називають Богом» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 1, 2, 3.).

35 Можливості людини роблять її здатною пізнати існування особового Бога. Але щоб людина змогла ввійти в глибину Його, Бог забажав об'явити Себе їй і дарувати їй благодать прийняти це об'явлення з вірою. Однак докази існування Бога можуть прихилити до віри й допомагати побачити, що віра не суперечить людському розумові.

III. Пізнання Бога згідно з ученням Церкви

36 «Свята Церква, Мати наша, вірить і вчить, що Бог, початок і кінець усіх речей, може бути достеменно пізнаний природним світлом людського розуму на основі створеного» (І Ватиканський Собор: DS 3004; пор. І Ватиканський Собор: DS 3026; II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 6.). Без цієї здатності пізнавати людина не змогла б прийняти Боже Об'явлення. Людина володіє цією здатністю тому, що вона створена «на образ Божий»(Бут. 1,27.).

37 Однак в історичних умовах, у яких людина перебуває, їй дуже важко пізнати Бога лише за допомогою світла свого розуму:

«Хоч людський розум справді, по-простому кажучи, може власними силами та своїм природним світлом прийти до правдивого й переконливого пізнання особового Бога, Який береже світ і керує ним Своїм Провидінням, а також до природного закону, вкладеного Творцем у наші душі, існує, однак, багато перешкод, які заважають цьому ж самому розумові ефективно й плідно користуватися своїми природними можливостями, бо правди про Бога і людей абсолютно перевищують те, що пізнаємо органами чуття, і коли вони повинні стати дією і формувати життя, вони вимагають самопосвячення і самозречення. Людський розум при пошуках цих правд зіштовхується з труднощами з боку чуттів та уяви, а також від поганих похотей, породжених первородним гріхом. Звідси виникає той факт, що в цих речах люди з легкістю переконують себе в помилковості або хоча б сумнівності того, що їм не хочеться визнати правдивим» (Пій XII, Енц. « Humani generis »: DS 3875).

38 Тому людина потребує просвічення Божим Об'явленням не тільки стосовно того, що перевищує її розуміння, але й стосовно «релігійних та моральних правд, які самі собою не недоступні для людського розуму настільки, щоб вони могли бути — за теперішнього рівня розвитку людського роду — легко пізнані всіма, з твердою впевненістю і без домішки помилок» (Там само: І Ватиканський Собор: DS 3005; II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 6; Св. Тома Аквінський, Сума теології, 1, 1, 1.).

IV. Як говорити про Бога?

39 Захищаючи здатність людського розуму пізнати Бога, Церква висловлює віру в те, що можна говорити про Бога всім людям і зі всіма людьми. Це переконання - вихідна точка її діалогу з іншими релігіями, з філософією та наукою, а також із невіруючими та атеїстами.

40 Оскільки наше богопізнання обмежене, то й мова, якою ми говоримо про Бога, є обмеженою. Ми можемо визначати Бога, лише виходячи з творінь і згідно з нашим обмеженим людським способом пізнання та мислення.

41 Будь-яке створіння має у собі певну подібність до Бога, а - особливо людина, створена на образ і подобу Божу. Численні досконалості створінь (їх правдивість, їх доброта, їх краса) відображають, таким чином, безконечну досконалість Божу. Отже, ми можемо визначати Бога, виходячи з досконалості Його створінь, «бо з величі та краси створінь через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх» (Муд. 13,5).

42 Бог перевищує будь-яке створіння. Це означає, що ми повинні невтомно вдосконалювати свою мову, очищуючи її від усього, що є в ній обмеженого, уявного, недосконалого, щоб не плутати з нашими людськими уявленнями Бога, «несказанного, незбагненного, невидимого, неосяжного» (Лігургія св. Івана Золотоустого, Анафора.). Наші людські слова завжди залишаються поза таїнством Бога.

43 Справді, говорячи про Бога, наша мова виражає людський спосіб розуміння, але вона дійсно досягає Самого Бога, хоч і не може виразити Його в Його безконечній простоті. Необхідно пам'ятати, що «між Творцем і творінням неможливо відзначити подібності настільки великої, щоб відмінність між ними не була б ще більшою» (IV Латеранський Собор: DS 806.), і що «ми не можемо осягнути в Богові те, що Він є, але тільки те, чим Він не є і як інші істоти співвідносяться з Ним» (Св. Тома Аквінський, Сума проти язичників, 1, 30.).

КОРОТКО

44 Людина за своєю природою і покликанням - істота релігійна. Прийшовши від Бога, прямуючи до Бога, людина живе повністю людським життям лише тоді, коли вона вільно переживає свій зв'язок з Богом.

45 Людина створена, щоб жити в єдності з Богом, у Якому вона знаходить своє щастя: «Коли я прилину до Тебе всім єством моїм - зникнуть мій біль і смуток - і правдивим буде життя моє, все повне Тобою» (Св. Авгуспш, Сповідь, 10, 28, 39.).

46 Прислухаючись до того, що звіщають творіння, і до голосу власного сумління, людина може досягти впевненості в існуванні Бога, Причини й Мети всього.

47 Церква навчає, що Бог Єдиний і Правдивий, наш Творець і Господь, може бути певно пізнаним через Його діла завдяки природному світлу людського розуму (Пор. І Ватиканський Собор: DS 3026.).

48 Ми можемо дійсно іменувати Бога, спираючись на численні досконалості створінь, подібних до Бога, нескінченно досконалого, навіть якщо наша обмежена мова не здатна вичерпати Його таїнства.

49 «Творіння без Творця зникає» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes», 36.). Ось чому віруючі відчувають, що любов Христова штовхає їх нести світло Живого Бога тим, хто Його не знає чи відкидає.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!