Рай: Пісня 30

Зміст: "Божественна комедія"

Десяте, Палаюче небо - Піднесення - Полум'я світла - Небесна роза - Трон Генріха VII

1] Мабуть, що за шість тисяч миль із лишком

2] Горить година шоста, і малі

3] Світи схиляють тінь над всім проміжком,

4] Коли небес глибінь очам землі

5] Стає така, що зірка найсвітліша

6] Немовби губиться на цьому тлі,

7] То йде служниця сонця найясніша,

8] І в небі погаса зірок сім'я,

9] Зоря з зорею, навіть найгарніша.

10] Година свят, яка в огнях сія,

11] Обнявши цятку, що мене скосила,

12] Уміщуваним вміщувана вся,

13] Помалу-малу сяєво гасила;

14] Коли ж все згасло, то любов мій зір

15] До Беатріче знову опустила.

16] Як ту хвалу, що ніс до цих я зір,

17] Зібрати всю в єдиній мовній лаві,

18] То нині замалий би вийшов збір.

19] Красу її збагнуть моїй уяві

20] Несила, й думаю, що осягнуть

21] її творець би тільки міг у славі.

22] (Цей уступ, визнаю, мене вжахнуть

23] Спроможен глибше, ніж думки урочі

24] Поетів театральних в страх женуть.)

25] Як сонце стомлює кволіші очі,

26] Так з гадки про її усмішки слід

27] Усі гадки мої стають коротші.

28] Відколи вперш її побачив вид

29] В цьому житті, аж до цього стрівання,

30] Я завжди пісню їй носив услід.

31] А тут забракло слів для віршування

32] Про вроду, як у кожного митця,

33] Що вже досяг верхів обдарування.

34] Така, яку я вищій, аніж ця

35] Моя сурма, лишаю (ясно й світло

36] Я досуремлю труд свій до кінця),

37] Та, на лиці якої сяйво квітло,

38] Немов меткий вожай, сказала знов:

39] «З найбільшого звелись ми тіла в світло,

40] В безтіле світло, що саме - любов,

41] Любов до блага, що сама - відрада,

42] Відрада, всіх блаженств найвищих схов.

43] Зри, райська рать одна і друга пада

44] Сюди згори, й одна така, яку

45] Душа в день суду зріти буде рада».

46] Як, блискавку побачивши близьку,

47] Наш зір ураженим стає й уздріти

48] Не здатен навіть річ і громіздку,

49] Так я таким був сяєвом окритий,

50] Що світ навкруг увесь мені погас

51] І я не міг нічого розрізнити.

52] «Любов, що в небі мир пильнує в нас,

53] Гостей вітає зустріччю бучною

54] І запалить свічки ладна всякчас».

55] І ледь мені до слуху далиною

56] Долинули короткі ці слова,

57] Я вчув, як підіймаюсь над собою.

58] І сила зору припливла нова,

59] Так що не стало світляного вічка,

60] Увага щоб зневажила жива.

61] І я побачив світло, що, мов річка,

62] Блищало лиском в берегах святих,

63] Де весняних лісів тяглася стрічка.

64] Спадали зграї вогників живих

65] У квіти, пурхаючи над потоком

66] Рубінами в оправах золотих,

67] І, сп'янені тим запахом високим,

68] В глибини поринали аж на дно,

69] І ті йшли вниз, а ті - угору скоком.

70] «Бажання, що горить в тобі одно -

71] Все взнати із навкружного простору, -

72] Тим втішніше, чим більш стає воно.

73] Та маєш воду випити прозору,

74] Щоб спраги жар в тобі нестримний стух», -

75] Так вимовило сонце мого зору.

76] А там: «Ця річка, цей топазів рух

77] Угору й вниз, цей сміх трави священний -

78] В усім провісний правди сяє дух.

79] Не сам собою він є незбагненний,

80] А через власну похибку твою,

81] Бо зір твій зовсім ще не глибоченний».

82] Так не зверта дитина силу всю

83] На молоко, коли вона проспала

84] Годину звичну годувань свою,

85] Як, щоб удосконалити дзеркала

86] Своїх очей, я до води приник,

87] Яка повз мене тихо дзюркотала.

88] І ледь почув я, що дашок повік

89] Зволожився, як начебто зробився

90] З протяглого округлим весь потік,

91] Мов той, хто машкарою був прикрився,

92] А як облудний вигляд враз упав,

93] З лицем справдешнім раптом появився,

94] Так ще ясніше забенкетував

95] Квіток та іскор світ, і я побачив

96] Обидві раті перед себе в'яв.

97] О Божий блиску, у якім побачив,

98] Де свято істинного царства є,

99] Дай сил сказати, що я там побачив!

100] Є світло нагорі, що в нім стає

101] Творець наш зримим кожному створінню,

102] Яке там в мирі щастя зрить своє.

103] І він складає коло величінню

104] Таке, що випрямлене коло те

105] Лягло б круг сонця здовженою тінню.

106] Йде з променя лице його святе,

107] Відбите на вершку перворушійнім,

108] Що в нім його життя і міць росте.

109] Як, оддзеркалившись в струмку спокійнім,

110] Глядить пригорок на свій власний луг

111] В оздобленні зеленім, легковійнім,

112] Так світло, висячись округ і вкруг, -

113] Я бачив, - тисячами граней грало

114] В тих, хто вернувся до небесних дуг.

115] Коли вже дно себе так представляло,

116] Яке ж тоді розкішне, пишне тло

117] У розі коло пелюсток являло!

118] Ніщо моїм очам не завдало

119] Тут шкоди, і вони вхопили, смілі,

120] Яких і скільки радощів було.

121] Там близь і даль узяти й дать не в силі,

122] Бо де сам Бог свій присуд виріка,

123] Природні там закони не при ділі.

124] У жовтизну правічного цвітка,

125] Що в пахощах для сонця весняного

126] Розкрився пелюстками до листка,

127] Ввела мене, у захваті німого,

128] Тут Беатріче й мовила: «Почну

129] Із натовпу сліпучо-снігового.

130] Зри ж міста нашого величину!

131] Зри лави довгі і народом повні,

132] Що чи вмістять ще душу хоч одну!

133] Ось трон стоїть, і очі невгамовні

134] Ти втупиш, бо корону залиша

135] І перш, як ти, - на учти повнокровні,

136] Сюди велична з'явиться душа

137] Високого Арріго, - вгамувавши

138] Італію, він дуже поспіша.

139] Сліпа неситість, розум відібравши,

140] З вас робить немовлят. Як малюки,

141] Мрете голодні, мамку відігнавши.

142] Префект на божім форумі такий:

143] З ним зовні буде приятель, а тайно

144] Штовхатиме його на шлях тяжкий.

145] Та Бог недовго витерпить, звичайно,

146] Того в святому сані й прожене

147] Туди, де стогне Сімон-маг одчайно,

148] Й цього, з Аланьї, глибше проштовхне».

- - -

Коментарі:

1-6. Мабуть, що за шість тисяч миль із лишком... - Зміст: якщо година шоста, тобто полудень, горить від нас приблизно за шість тисяч миль, тобто близько чверті обводу (який дантівські сучасники обчислювали в 24000 миль), то для нас сонце зійде десь через годину. За цей час земля нахилить свою тінь майже до обрію (тобто в таке положення стане вісь конічної земної тіні), а тінь небесної глибини (восьмого, Зірного неба Птолемеєвої системи, єдиного нам видимого) так зблідне, що проміння зірок уже не досягатиме Землі.

7. Служниця сонця найясніша... - ранкова зоря.

10. Година свят... - див. вище, Р. XXVIII, а також P. XX1X, 9.

12. Умішуваним вмішувана вся - цятка, що символізує Бога, який, нібито вміщуючи в собі все, сам міститься в усьому.

24. Поетів театральних... - в оригіналі: «Авторів комедій і трагедій», тобто, розуміючи ці терміни в середньовічному тлумаченні, п'єс із щасливим кінцем і п'єс з кінцем нещасливим, - отже, всяких п'єс. Це й дає певні підстави для нашого узагальненого перекладу.

37. Та, на лиці якої сяйво квітло. - Беатріче.

39. З найбільшого звелись ми тіла... - з дев'ятої небесної сфери, найбільшого з матеріальних тіл.

40. В безтіле світло... - тобто в десяте, Палаюче небо, уже не матеріальне.

43. Райська рать одна і друга... - тобто раті ангелів і блаженних душ.

44. Одна така... - блаженні людські душі.

54. Запалить свічки ладна - тобто ладнає свічки, обпалюючи їх наперед, щоб яскравіше горіли.

58. / сила зору припливла нова... - бо Данте вже опинився в десятому, Палаючому небі.

73-74. Та маєш воду випити прозору... - маєш уважно придивитися до цієї осяйної річки, щоб приготуватися до видовища, яке задовольнить твоє велике бажання збагнути те, що перед тобою з'явилось.

75. Сонце мого зору - Беатріче.

78. В усім провісний правди сяє дух. - Те, що зараз видається Данте річкою, іскрами й квітами, незабаром набере іншого змісту: виявиться, що річка - то світляний круг, серце райської рози, центр небесного амфітеатру; береги - його східці; квіти - блаженні душі, які сидять на них; іскри - літаючі ангели (див. наступну пісню, 4-18).

88-89. Дашок повік зволожився... - тобто як тільки я вдивився в осяйну річку.

96. Обидві раті... - див. трохи вище, прим. 43.

100-108. Є світло нагорі... - Зміст: Палаюче небо охоплене нематеріальним світлом, яке дозволяє створінням споглядати Бога. Це світло породжується від променя, що падає з висоти на вершок дев'ятого неба і надає йому життя (руху) й моці (сили впливати на нижчі небеса). Освітлюючи вершок дев'ятого неба (Перворушія), він утворює коло, далеко більше, ніж обвід сонця.

112-117. Так світло, висячись округ і вкруг... - Зміст: навкруг того світлоносного кола (див. попередню примітку) лежать, утворюючи понад тисячі рядів, східці амфітеатру, подібного до розкритої рози, і на них сидять у білих шатах усі, хто повернувся до небесних дуг, тобто всі ті душі, що досягли повного райського блаженства.

121. Там близь і даль узяти й дать не в силі... - Зміст: у Палаючому небі близь не збільшує виразності видимих речей, а даль не зменшує її.

124. У жовтизну правічного цвітка... - в його жовте серце.

132. Що чи вмістять ще душу хоч одну! - Це, з одного боку, натяк на зіпсованість людства, а з другого - на середньовічну віру у близькість кінця світу.

137. Арріго - імператор Генріх VII Люксембурзький (нар. 1275). Обраний в 1308 p., після смерті Альбрехта Габсбурзького (див. вище. Р. XIX, 115), на імператорський престол, він розпочав у 1310 р. похід до Італії, з яким Данте пов'язував усі свої політичні сподівання, вбачаючи в Генріху (високому Арріго) об'єднувача Італії і відновителя всесвітньої монархії. У 1312 р. Генріх коронувався в Римі імператорською короною. Дальша облога Флоренції закінчилася невдало. У 1313 p., готуючись до походу проти Роберта Неаполітанського (див. вище. Р. VIII, 76-84), Генріх помер.

142-148. Префект на божім форумі... - У дні італійського походу Генріха VII Римським Папою (префектом на божім форумі) буде підступний Климент V (див. вище, прим. Р. XVII, 82-83), який поведе себе у стосунках з імператором двозначно, так що відверті відносини не будуть скидатися на потайні. Але він переживе Генріха лише на вісім місяців, і Бог зажене його туди, де стогне Сімон-маг (цей «батько» симонії - дуже поширеного серед тодішніх пап звичаю роздавати за великі хабарі вигідні церковні посади), в одну з круглих ям третього відділу Лихосхо-вів, проштовхнувши глибше цього, зАланьї, тобто Боніфація VIII, уродженця Аланьї. З таким гнівним віщуванням, сповненим огиди й відрази, Беатріче, яка є уособленням щирої жіночності й безмежної любові, залишає сторінки поеми.

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!