Рай: Пісня 22

Зміст: "Божественна комедія"

Сьоме, Сатурнове небо - Бенедикт - Занепаді монастирі - Піднесення на восьме, Зірне небо - Сузір'я Близнят - Погляд на Землю

1] Звернувсь я вражено до провідниці,

2] Як те маля, що помочі з біди

3] В порадниці шукає й рятівниці.

4] Мов синові, який тремтить, блідий,

5] Вона, підвищуючи віру в себе,

6] Тим тоном, що од сліз втира сліди,

7] Сказала: «Чи не знав ти, що ми в небі?

8] І чи не знав, що небо той святив,

9] Хто діє тільки по благій потребі?

10] Як вплинув би на тебе їхній спів

11] І посміх мій, - ти можеш зрозуміти

12] Із того, як тебе їх крик вразив.

13] Якби ж ти знав, про що він мав молити,

14] Тобі відома стала б люта мста,

15] Яку побачиш сам ще на землі ти.

16] Небесний меч ні рано не зліта,

17] Ні пізно, як, бува, тому здається,

18] Кого чи страх, чи радість огорта.

19] А зараз глянь туди і вздриш, як в'ється

20] Багато різних духів видатних,

21] Як їх тобі розглянуть доведеться».

22] І я побачив там сто куль дрібних;

23] Вони усі, і перша, і остання, '

24] Палали сяйвом променів світних.

25] Я був, мов той, хто вгамував жадання,

26] Не зважившись розпитувать, бо він

27] Побоюється зайвого питання.

28] Найбільша й найяскравіша з перлин

29] Наблизилася, щоб я їй завдячив,

30] Коли думок моїх втамує плин.

31] І з неї я почув: «Коли б ти бачив,

32] Як я, всю добрість, що у ній горим, -

33] То гарних висловів би не настачив.

34] Та щоб з вичікуванням ти своїм

35] Не опізнивсь на ждані височини,

36] Вперед на мисль твою я відповім.

37] На тій горі, що висить над Кассіно,

38] Колись мав звичку темний люд простий

39] Ходити всім народом до вершини.

40] І перший я посмів їм повісти

41] Ім'я того, хто зніс із неба долу

42] Ту правду, що несе до висоти,

43] І зміг з усього вигнати околу,

44] Бо так в мені сіяла благодать,

45] Гріховний культ безбожного престолу.

46] Тут душі споглядальників мигтять,

47] Які, палаючи в могутнім жарі,

48] Готові цвіт і плід святий давать.

49] Тут Ромуальдо є, тут є Макарій,

50] Багато із братів моїх тут є,

51] Що нас, тверді серця, замкнув келарій».

52] І я йому: «Це ставлення твоє,

53] Цей звернутий до мене голос щирий

54] І приязнь всіх, що знать себе дає,

55] Так надають мені до вас довіри,

56] Як світло сонця розу розкрива

57] Настільки, скільки вистача в ній міри.

58] Прошу тебе я, отче, не ховай, -

59] Чи благочесний вид твій споглядати

60] Я матиму можливість і права?»

61] І він: «Твоє палке бажання, брате,

62] В останім небі знайде рішенець,

63] Як знайдуть всі чуття й моє завзяте.

64] Там повний і довершений кінець

65] У кожного жадання; як в колисці,

66] Незрушно свій несуть частки вінець.

67] Ні на осі вони, ні в певнім місці;

68] І сходи наші йдуть до них міцні,

69] Тобі не видимі у жодній рисці.

70] їх бачив Яків-праотець у сні

71] До самого вершка найвищих сходин,

72] І ангели по них ішли ясні.

73] Але тепер, щоб сходить ними, жоден

74] Ноги не підніма, і мій устав

75] Пергамент лиш бруднити нині годен.

76] З моїх монастирів сьогодні став

77] Кублом вже не один, а люди в рясах -

78] Як в лантухах мука, що черв псував.

79] Але й у лихварів, найбільше ласих,

80] Не так бунтує проти Бога хіть,

81] Як у ченців, закоханих в припасах.

82] Над чим в нас церква жадібно дрижить, -

83] Не для рідні та й гірших, аніж рідні,

84] А для примушених на жебри жить.

85] Та смертні на рішучість досить бідні,

86] Щоб добра вість достатня їм була, -

87] Дуби ростуть повільно многоплідні.

88] Петро почав без золота й срібла,

89] Мені став любий піст, моління миле,

90] Франціскові ж - змалілість все дала.

91] Тепер же глянь, куди росте незріле

92] І як остання блискітка скреса,

93] Й побачиш сам, що чорним стало біле.

94] Проте Йордан роздавсь, як небеса

95] Того схотіли, й розступилось море, -

96] А то, звичайно, більші чудеса».

97] Він закінчив і линув у просторе

98] Те сонмище, й те сонмище співна

99] Знесла завія в небо неозоре.

100] Єдиним рухом пані чарівна

101] Звела й мене по сходах - керувала

102] Моєю так природою вона.

103] Ніколи в світі стільки не тривала

104] Дорога до нових, ще вищих втрат,

105] Як миттьова ця наша небувала.

106] Хай не вернусь до цих побожних свят,

107] Що я за ними покаянно плачу

108] І в груди б'ю себе багатократ,

109] Коли хутчій, ніж пучку ти гарячу

110] Смикнеш з вогню, я поміж зірних тіл

111] На знаку за Тельцем не був, читачу.

112] О славні зорі, о світильник сил

113] Високих, від яких мені був даний

114] Мій геній для значних і знатних діл!

115] Заходив пізно з вами, сходив рано

116] Отець усього смертного буття,

117] Коли вітрець я вперш відчув Тоскани.

118] Пізніш, коли, діставши милість, я

119] Зійшов у вище коло, що вас кружить,

120] Ваш край розкрив мені своє життя.

121] Тепер душа моя смиренно тужить,

122] Щоб ви дали їй сили перехід

123] Угору, хоч тяжкий, ураз подужать.

124] «Тобі так близько до кінця всіх бід, -

125] Сказала Беатріче, - ще всевладний

126] І гострий пильний погляд мати слід.

127] Рушаючи в подальший літ відрадний,

128] Ти озирнись на світ, що я до ніг

129] Тобі кладу, - який він неоглядний.

130] Щоб серцем радісним, наскільки б зміг,

131] Ти з сонмом тріумфуючим зіткнувся,

132] Який ефіром ще примчать не встиг».

133] І поглядом своїм я повернувся

134] Крізь сім небес - і вгледів кулю цю

135] Такою, що презирливо всміхнувся.

136] Здавалося, вона гидка й Творцю,

137] І, хто думки веде у вище лоно.

138] Той чинить, як належить мудрецю.

139] Там бачив я твою дочку, Латоно,

140] Палаючу й без тінявих тих плям,

141] Що я вважав рідинним їхнє гроно,

142] Й того, чий батько Гіперіон сам,

143] Я бачив, і навкруг, і поруч дану

144] Путь дітям Майї та Діони там.

145] Відтам Юпітер став з меридіану

146] Між батька й сина; там я міг збагнуть

147] В усіх їх безперервні зміни стану.

148] Переді мною сім верстали путь,

149] Таких стрімливих і таких багатих,

150] І мріяли притулок осягнуть.

151] А тут уздрів я, звівшись на Близнятах,

152] Нікчемну крапку із морів та гір,

153] Геть сповнену всю дикощів пихатих, -

154] І зір звернув я на прекрасний зір.

- - -

Коментарі:

14. Люта мста - мста Божа. На який саме факт з бурхливої історії папства тих часів натякає Данте? На брутальне знущання французької вояччини з папи Боніфація VIII у вересні 1303 p.? Чи на «авіньйонський полон пап», який почався в 1309 p.? Чи, може, на щось інше? Гадають, що йдеться про подію, ще ближчу за часом до моменту написання даного місця в поемі, - про загибель Климента V, що сталася 20 квітня 1314 p.; за переказами, зафіксованими в тогочасних хроніках, папа помер начебто з нервового потрясіння від розповіді викликаного з того світу з допомогою якогось «майстра некромантії» духа придворного капелана про те, що він бачив у пеклі вогняне ліжко, приготоване буцімто для папи за його користолюбність і хабарництво. Цей випадок зараз же набрав дуже широкого розголосу в тодішньому католицькому світі, і не дивно, коли Данте, такий же легковірний, як уся сучасна йому Європа, згадав цю пригоду, особливо, як зважити на те, що йшлося про одного з найненависніших йому ворогів.

31. І з неї я почув... - промовляє Бенедикт (480-543), засновник ордену бенедиктинців.

37. На тій горі, що висить над Кассіно... - на горі Монте-Кассіно, у Південній Італії; на її схилі лежить місто Кассіно. Колись тамтешні жителі поклонялись Аполлонові, храм якого був на горі.

49. Ромуальдо дельї Онесті (пом. 1027), родом з Равенни, - засновник чернечого ордену камальдолітів; Макарій - або Александрійський, відлюдник, що помер у 404 p., або Великий (пом. 199), або, нарешті, третій Макарій, легендарний романський відлюдник, якого відвідували потойбічні прочани.

51. Що нас... замкнув келарій. - Келарій - чернець, який відав господарством у монастирі.

56. Як світло сонця розу розкрива... - перша згадка про небесну розу, докладніша мова про яку буде далі, - див. Р. XXX - XXXIII.

62. В останнім небі... - у десятому небі, Палаючому.

70-72. їх бачив Яків-праотець... - посилання на біблійну легенду про сходи, що приснились Якову.

74. Мій устав... - монастирський статут.

82. Над чим в нас церква жадібно дрижить... - тобто над коштовними скарбами, земними благами.

83. Не для рідні та й гірших... - тобто не для родичів духовних осіб і всяких їхніх приятелів.

94-95. Йордан роздавсь... розступилось море... - Теперішній розпусті протиставляються біблійні чудеса.

111. На знаку за Тельцем... - на наступному зодіакальному сузір'ї Близнят, де опинився Данте, злетівши у восьме, Зірне небо.

112-114. О славні зорі... - сузір'я Близнят. Народжені під його знаком, за тлумаченням тогочасних астрологів, вважалися схильними до «письма, науки й знання».

116-117. Отець усього смертного буття - тобто Сонце. На думку середньовічних астрономів, сонце буває в сузір'ї Близнят з 21 травня до 20 червня. Боккаччо (у примітці до першого рядка «Пекла») наводить слова якогось равеннського старожила, Дантового друга, якому поет незадовго до смерті (тобто до 13 вересня 1321 р.) сказав, що в травні йому сповнилося 56 років. Звідси випливає, що Данте народився в останню декаду травня 1265 р.

134. Кулю цю... - Землю.

139. Там бачив я твою дочку, Латоно... - див. Р. X, 69.

140. Без тінявих тих плям... - без плям на Місяці (див. Р. II, 49- 148). Тепер Данте бачить зворотний бік Місяця.

142. Гіперіон - син Урана і Геї, батько Геліоса (Сонця).

144. Майя - мати Меркурія; Діана - мати Венери. Поет бачив і навкруг, і поруч (з Сонцем) дану їх дітям путь.

145-146. Юпітер став... - Юпітер з його помірним світлом обертається між пекучим сином (Марсом) і холодним батьком (Сатурном).

148. Сім верстали путь... - 3 восьмого неба поет бачить усі сім планет, кожну із своїм небом.

152-153. Нікчемну крапку. - Землю, яку Данте бачить усю, перебуваючи над меридіаном Єрусалима, що лежить, згідно з географічними знаннями поета, посередині населеної суші.

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!