 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Зміст: "Божественна комедія" Перше, Місяцеве небо - Духи, що зламали обітницю - Піккарда Донаті - Імператриця Констанца 1] Ясної правди риси пречудові 2] Списало сонце ніжним язиком, 3] Мені спаливши серце у любові,
4] І я хотів з піднесеним чолом 5] Заговорити і подать відомість, 6] Що здоланий і вмовлений цілком,
7] Але примара виникла натомість 8] І всю мою увагу притягла, - 9] І зовсім я забув свою свідомість.
10] Бо як крізь чистоту й прозорість скла 11] Або на водах ясних по мілинах, 12] Де не ховає дна глибинна мла,
13] Розмиваними бачиш лиця в тінях, 14] Перлини ж, лігши на бліде чоло, 15] Мов розчиняються в тонких площинах, -
16] Таке обличчя видно тут було, 17] І я запав у заблуд, протилежний 18] Закоханості хлопця в джерело:
19] Гадаючи, що образ цей залежний 20] Од віддзеркалення, я озирнувсь 21] Поглянути, кому-то він належний,
22] Та не знайшов нікого і звернувсь 23] До ніжної своєї провідниці, 24] В її ж очах святий вогонь всміхнувсь.
25] «Сміюсь, дитинко, на твої марниці, - 26] Сказала, - не дивуй, твої сліди 27] Ще не сягнули в істини границі,
28] І спотикаєшся ти, як завжди. 29] Це - справжні сутності, зломили міру 30] Вони обіту й вміщені сюди.
31] Кажи їм, слухай їх і дай їм віру, 32] Бо сяйво, що знесло їх до святинь, 33] їм не дає лишати правду щиру».
34] І видалось мені, що ближча тінь 35] Бажає говорить, і я озвався, 36] Мов той, хто сохне з надміру хотінь:
37] «О душе, що утіхами пройнявся 38] Солодкими, не знаними для тих, 39] Хто їх смаком ще й досі не впивався,
40] Подякую тобі в словах благих, - 41] Назви своє ім'я й талан ваш гожий». 42] І він із радістю в очах святих:
43] «Для праведних жадань наш, як і Божий, 44] Дух не замкне ніяк до ласки брам, - 45] Бо волить Бог, щоб з ним був почет схожий.
46] Була я дівчина й черниця там, 47] А зосередиш розум весь, що маєш, 48] Бо нині я приємніша очам,
49] То у мені Піккарду розпізнаєш. 50] У сфері найповільнішій мене 51] Між інших ти блаженних зустрічаєш.
52] Запалює нам почуття одне 53] Лиш Дух святий; як нагороду гідну 54] Це місце ми сприймаємо ясне.
55] Бо долю нашу, із землі завидну, 56] Нам дано за обітниці, як слід 57] Не здійснені, й за легкодухість стидну».
58] І я до неї: «Ваш прегарний вид 59] Божественністю так тут став сіяти, 60] Що від колишнього запав і слід.
61] І я тому не міг тебе назвати, 62] Та знане щось в твоїх словах лежить, 63] Що помогло мені тебе впізнати.
64] Але скажи, чи хочете кружить 65] Десь вище всі ви, тут щасливі бувши, 66] Щоб бачить більше і ще більш дружить?»
67] І, враз найближчі тіні озирнувши, 68] Із усмішкою мовила палка, 69] Мов з юного кохання спалахнувши:
70] «Мій брате, ласки сила тут така, 71] Що волі нашій не дає простору 72] Бажати далі від свого кутка.
73] Якби ми звідси поривались вгору, 74] Тоді в незгоді був би наш порив 75] Із волею, що бачить лиш покору,
76] І став би ладові насупротив. 77] У неба спосіб є непоборимий: 78] Це ласка - ти ж її природу зрів.
79] Нас радує блаженство між святими, 80] Які в усьому з волею Того 81] Цілком тут злиті волями своїми.
82] В усіх є свій щабель, з щабля свого 83] Всі раді в царстві, й царству для догоди, 84] Й царю: вволяєм волю ми його.
85] Його воління - мир наш, моря води, 86] Куди зусюди всяк несе ручай 87] Його всі твори й вироби природи».
88] І втямив я, що скрізь у небі Рай, 89] Хоч ласки блага Вишнього спадає 90] На кожного йому належний пай.
91] Якщо кому пожива набридає, 92] Він прагне скуштувати інших страв 93] І просить їх, а першу відкладає, -
94] Так я у слові й русі показав, 95] Що хочу знати, на якій тканині 96] У неї човник краю не дістав.
97] «Великого діяння й благостині, - 98] Вона сказала, - жінка монастир 99] Звела для нас, де в покривалах нині
100] Вночі і вдень ми відчуваєм мир 101] В подружжі з тим, хто наші всі обіти 102] Приймає, добрий, лагідний без мір.
103] Я теж, юниця, святістю сповитий 104] Клобук вдягла, обітницю стару 105] Про Божі повторивши заповіти...
106] Та люди, ближчі злу, аніж добру, 107] Мене з затишку піддали недолі, 108] І знає Бог, як я жила в миру.
109] От ясність ця, що виникла у колі 110] З моєї правої руки, бліда, 111] І в нашім розгорілася околі,
112] Про мене річ до себе приклада: 113] Хоч в неї теж черниче покривало 114] Розідрано без сорому й стида.
115] її в миру до світла поривало, 116] А звички стріла перешкод стіна, - 117] Воно їй серце завжди сповивало.
118] Те сяєво - Констанца видатна, 119] Що, з другим швабським вихром шлюб узявши, 120] Родила вихра третього вона».
121] Так мовила Піккарда й, заспівавши 122] «Маріє-приснодіво», зникла вмиг, 123] Як зник тягар би, в темну воду впавши.
124] Мій зір її проводив, скільки міг, 125] А вже коли згубив, то похопився, 126] До любої мети бажань побіг
127] І був на Беатріче зупинився, 128] Але так блиснула краса її, 129] Що погляд мій одразу потемнився,
130] І перервав я розпити свої. - - - Коментарі: 17-18. Заблуд, протилежний закоханості хлопця в джерело. - Молодий Нарцис колись закохався у своє віддзеркалення в воді, вважаючи його живим юнаком (Овідій), а Данте, навпаки, справжні обличчя вважає за відбитки. 49. Піккарда Донаті - родичка авторової дружини, Джемми, сестра колишнього поетового приятеля, гульвіси й ласуна, Форезе (вмер 1296 p.), душу якого той побачив у Чистилищі, і Корсо Донаті (загинув 1308 p.), ватажка флорентійських «чорних», керівника акції проти «білих» 1301 р. (що призвела до вигнання й засудження поета), який у своїх політичних інтересах, бувши на той час болонським подестою, силоміць забрав Піккарду з монастиря Монтічеллі, недалеко від Флоренції, й видав заміж. 97-98. Великого діяння й благостині... жінка... - Клара Ассізька (1193-1253), яка заснувала черничий орден, до якого належала Піккарда. 118-120. Те сяєво - Констанца видатна... - Констанца (1154-1198), дружина імператора Генріха VI (з 1190 до 1197 p.), який поклав початок недовгому владарюванню в Сицилії і Неаполі швабського дому Гоген-штауфенів, що скінчилося з їх сином, Фрідріхом II (1194-1250), непримиренним ворогом папства, покровителем арабських та єврейських учених. Піккарда дає Генріхові VI назву другого швабського вихру (першим був його батько, Фрідріх І Барбаросса (1125-1190), а третього - Фрідріхові II, характеризуючи тим бурхливу природу й скороминушість їх влади. Існувала легенда, ніби Констанца була- черницею, насильно виданою заміж.
Зміст: "Божественна комедія" Скачати книгу: "Божественна комедія" Джерело: http://ae-lib.org.ua/ Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия. Read also in English: The Divine Comedy Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
