Християнська бібліотека. Божественна комедія. Пекло: Пісня 34. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пекло: Пісня 34
   

Зміст: "Божественна комедія"


Коло дев'яте. - Четвертий пояс (Джудекка). - Зрадники благодійників - Люцифер - Три пащі Люцифера - Зрадники величності божеської і людської - Іуда, Брут і Кассій - Центр всесвіту - Підняття до південної півкулі

1] «Трядут хоругви к нам владики Ada»

2] Все ближче; подивись лишень на знак, -

3] Сказав учитель, - де його громада».

4] І як, коли б у хмарах день побляк

5] Чи відійшов би з нашої півкулі,

6] Ледь бачимо здаля верткий вітряк, -

7] Побачив я будову в свисті й гулі

8] Й сховавсь од вітру за вождя в імлі,

9] Немов у найнадійнішій притулі.

10] Люд грішний в неймовірному числі -

11] Аж лячно в римах це віддать словами, -

12] В льоду стирчав соломинками в склі.

13] Хто лежачи, хто випроставшись прямо,

14] А хто сторчком, ногами догори,

15] Або упершись в маківку п'ятами.

16] Коли без слів прийшли ми до гори,

17] Учитель, показать мені схотівши

18] Того, хто гарним був у час старий,

19] Ступив набік, мене вперед пустивши,

20] «Ось Діте, - мовив він, - і ось той рів,

21] Де ти подужчаєш, все оглядівши».

22] Як раптом захолов я й остовпів,

23] Читачу, не питай: я весь стенувся,

24] Розповісти - не вистачило б слів.

25] Не чувсь я мертвим, та й живим не чувся.

26] Збагнеш ти й сам, що я переживав,

27] Коли й життя, і смерті враз позбувся.

28] Володар найсумнішої з держав

29] Був до середини грудей в крижині.

30] Гігантові я б скорше дорівняв,

31] Аніж гігант руці його єдиній;

32] Тепер вже можеш сам ти справу здать,

33] Який він весь, умерзлий у льодині.

34] Якщо він на Творцеву благодать

35] Звести смів погляд, повний люті й крові.

36] То скільки зла від нього треба ждать!

37] Я з подиву позбувся навіть м©ви,

38] Побачивши на ньому три лиця!

39] Той вид, що спереду, - увесь багровий,

40] Два інші йшли від шийного кільця

41] З обох боків і, пересікши міру,

42] Сягали десь під кучмою кінця.

43] З них правий вид мав барву жовто-сіру.

44] Коли ж пройти до водоспадів Ніл,

45] Побачиш лівого обличчя шкіру.

46] Над кожним височіла пара крил,

47] Таких же самих розмірів потрібних.

48] Я в морі не здибав таких вітрил

49] Безперих, на кажанячі подібних.

50] Махаючи весь час на цілий світ,

51] Вітрів він троє створював осібних,

52] Що обвівали без кінця Коціт.

53] І річка аж до дна вся прохолола:

54] Сльозами сходив він на шість ланит,

55] А кожна з пащ, мов терниця, молола

56] По грішнику, - щоразу об коли

57] Душа стражденна тіпалася гола.

58] Передній ще жахливіші були

59] Такі тертя під скреготи зубовні,

60] Що дерли шкіри кусень чималий.

61] «Той, угорі, що терпить кару вповні, -

62] Сказав мій вождь, - то Юда Іскарйот,

63] В зубах он голова, а решта - зовні.

64] А в тих обличчя видно без турбот:

65] У чорній пащі ти он бачиш Брута, -

66] Він корчиться увесь, та зціпив рот.

67] А в Кассія статура краще скута.

68] Та сутеніє вже; в дорогу час.

69] Вся хлань тобою бачена і чута».

70] Звелів тримать за шию, як за пас,

71] А сам, обравши місце й мить належні,

72] Щоб груди помах крил розкрив для нас,

73] Вчепився в шерсть почварі, обережні

74] Зробивши рухи, і притик в притик

75] Ввійшов крізь шпару у льоди сумежні.

76] Коли ж туди продерлись ми, де бік

77] Поволі обертається на ногу,

78] Він головою аж до п'ят приник

79] І, наче відчуваючи тривогу,

80] Поповз по шерсті знову серед тьми,

81] Знайшовши, мабуть, правильну дорогу.

82] «До мене ближче припади грудьми, -

83] Дихнув мій вождь, як той, що утомився, -

84] Лиш так врятуємось із прірви ми».

85] В розколину камінну простромився,

86] На край мені він сісти допоміг,

87] Туди ж таки і сам перемістився.

88] Звів очі вгору я, де зріти міг

89] Люцифера таким, яким зрів досі, -

90] Але стриміло знизу двоє ніг.

91] Усі думки мої різноголосі

92] Хай той збагне, кому і невтямки,

93] Яку пройшов я зараз точку осі.

94] «Зведись, - сказав учитель, - шлях тяжкий

95] Поперед нами й довга ще дорога,

96] А сонце вийшло на свої стежки».

97] Вкруг нас не сяла пишнота чертога,

98] Це скорше був якийсь природний льох,

99] Де струмувала напівтьма волога.

100] «Перш як залишим цю безодню вдвох,

101] Учителю, - сказав я, - на прощання

102] Розвій мій сумнів у словах кількох:

103] Де лід? А він? Чом терпить покарання

104] Він головою сторч? А сонце де,

105] Що вечір вмить змінився на світання?

106] І він: «Ти уявляв, що вождь веде

107] В те місце, звідки вдався до походу

108] На гробака, який у глиб іде?

109] Ти там і був, поки спускавсь до споду,

110] Але там оберт я зробив крутий

111] Куди всі тягарі стримлять ізроду.

112] Півкуля ж, де віднині будеш ти,

113] Зворотна тій, що знала небезпеки,

114] Коли на ній загинув той святий,

115] Що був од всякого гріха далекий.

116] А місце, де стопи твої сп'ялись

117] На це кружало, - спідній бік Джудекки.

118] Світає тут, - там зорі зайнялись.

119] З чиєї ж вовни нам була драбина,

120] Той все стирчить і досі, як колись.

121] Його ввібрала ця от половина,

122] Й земля, яка навколо тут цвіла,

123] Злякавшись, що її ковтне пучина,

124] До нашої півкулі утекла,

125] Підскочивши горою на тій рисці,

126] Де він ввіткнувсь в порожняву жерла.

127] Є недалеко Вельзевула місце

128] Ледь чутне та незриме й потайне,

129] І там, внизу, дзюркоче, як в криничці,

130] Струмочок, продовбавши кам'яне

131] Русло, похоже на тропу зміїну,

132] І це для нас є місце висхідне».

133] Мій вождь і я зійшли на цю стежину,

134] Щоб вийти з того Пекла до життя,

135] І дуже довго без перепочину

136] Угору йшли, він - першим, другим - я,

137] Аж поки не уздрів я в шпару скелі

138] Усю красу небесного буття.

139] Ми вийшли й зір звели на зорні стелі.

- - -

Коментарі:

1. «Грядут хоругви к нам владики...» - До слів католицького церковного гімну Віргілій додає: «Ада», розуміючи під цими хоругвами шість крил Люцифера, що вже з'явились перед ним у млі.

У цих словах серйозного статечного поета, не схильного до будь-якого жарту або пародіювання (а надто блюзнірського), особливо в подібних обставинах, - важко не почути відлуння тих «єретичних» «двобож-них» учень, що здавна роздирали християнський світ, часто стаючи гаслом великих народних заворушень (найзначнішою з відомих Данте подібних «єресей» була альбігойська, яка наприкінці XII ст. охопила весь південь сучасної Франції). За цими вченнями, всемогутній силі добра протистоїть така ж всемогутня сила зла, що панує над світом.

Найближчі рядки дають підтвердження цьому припущенню. Взагалі XXXIV пісня «Пекла» побудована на цілковитому контрасті з заключною ХХХШ піснею «Раю». Там - осяйні, світлі, сповнені радісних мелодій простори пломеніючого неба, тут - темна, крижана вузька щілина у земному глибу, в самому центрі, як вважалося в ті часи, всесвіту. Замість абстрактної стереометрії християнської трійці - неймовірно почварно грандіозний людиноподібний велетень, такий конкретний, що, тримаючись за шерсть на його тілі, наші поети виходять по ньому з Пекла. Потрійне його обличчя має риси й колір шкіри мешканців усіх трьох знаних тоді частин світу - Європи, Азії та Африки, тобто в ньому об'єднується все людство. Хоч цей образ всесвітнього зла з проречистим і брехливим ім'ям Світлоносець (Люцифер) закутий у віковічну кригу, але його підступна всемогутня сила переможно впливає на весь світ, - це доводять бодай пекельні кола, переповнені душами, спокушеними та обдуреними отцем брехні. Ці ідеї про всевладдя зла на землі проймали буквально всю атмосферу середньовіччя.

Обставини громадського й особистого життя також штовхали Данте до цих думок. Після персональної катастрофи у галузі любовного почуття його спіткала катастрофа громадянсько-політична. І коли він від першої відбувся порівняно легко, у творчому плані, то друга позбавила нашого поета усього - батьківщини, родини, майна, сподівань на краще майбутнє. Неважко уявити, з яким співчуттям зустрів у Вероні великий флорентійський вигнанець утеклих з Франції недобитків тамплієр-ського ордену, що врятувалися від багаття за таку ж «єресь».

Ми не маємо певних архівних даних, які дозволили б твердити про приналежність і Данте до цієї «єресі», але симпатію до цього ордену та його ідей ми в «Комедії» подибуємо скрізь. Взяти хоч би той факт, що після Віргілія й Беатріче проводирем поета по найвищому небу «Раю» стає Бернар Клервоський, покровитель і патрон цього ордену.

10-15. Люд грішний... - Поети вступили в останній, четвертий пояс, або, точніше, центральний диск дев'ятого кола Пекла, Джудекку, названий так за ім'ям апостола Іуди, який зрадив Христа. Тут караються зрадники своїх благодійників. Вони вмерзли в кригу.

20. Діте - Люцифер, який по груди височить над кригою в самому центрі Джудекки. Поєднуючи дані біблійного міфа про повстання ангелів з побудовами власної фантазії, Данте по-своєму малює долю і образ Люцифера: колись найпрекрасніший з ангелів, він очолив їх бунт проти Бога і разом з ними був скинутий з неба в надра землі, в центр всесвіту. Перетворившись на потворного диявола, він став володарем Пекла. Так на світі виникло зло.

44. Коли ж пройти до водоспадів Ніл... - тобто до чорношкірих ефіопів.

55-56. А кожна з пащ... - У трьох пащах Люцифера караються ті, чий гріх, на думку Данте, жахливіший від усіх інших: зрадники величності Божої (Іуда) і величності людської (Брут і Кассій), тобто тих двох влад, які, згідно з доктриною поета, повинні спільно (в особі первосвященика і в особі імператора) вести людство до блаженства вічного і до блаженства земного.

65-68. Марк Юній Брут і Кай Кассій Лонгін-поборники республіки, що вбили (в 44 р. до н. є.) Юлія Цезаря, основоположника Римської імперії.

69. Вся хлань тобою бачена і чута. - За добу, проведену в Пеклі, поети, спускаючись з уступу ла уступ і рухаючись усе ліворуч, описали повне коло, що закінчилось біля ніг Антея. Звідти вони йшли по кризі вже прямо, спиною до брами Пекла і обличчям до Люцифера.

76-81. Коли ж туди продерлись ми... - Спустившись до поперека Люцифера, що припадає на центр землі, Віргілій перевернувся головою вниз і почав, уже в межах південної півкулі, підйом головою вверх до земної поверхні. Данте ж здалося, що Віргілій повернув знов на пекельні дороги, в напрямі до Коціту.

85. В розколину камінну... - Гомілки Люцифера, затиснутого в кам'яне дно Джудекки, вточені печерою. Сюди, видираючись по його шерсті, Віргілій виніс Данте, допоміг йому сісти на край жерла, з якого стирчать ноги Люцифера, після чого сам знову став поруч нього, тобто ступив на дно печери.

95-96. Поперед нами й довга ще дорога... - Коли поети стояли перед грудьми Люцифера, то в північній півкулі настала ніч, тобто була шоста година вечора. Тепер, коли вони перейшли в південну півкулю, час посунувся на 12 годин назад. Сонце, що зайшло в північній півкулі, зійшло в південній і увійшло в третю вже годину, тобто в південній півкулі були вже сьома й восьма години ранку, а для поетів вдруге настав день 9 квітня. По тілу Люцифера вони просувалися понад годину.

112-115. Зміст: «Тепер відкрився твоєму зору південний небосхил, що огорнув безлюдне море, посередині якого височить острів Чистилища, і протилежний північному небосхилу, що огортає заселений суходіл, серед якого стоїть Єрусалим, де «загинув той святий», тобто Христос.

127-138. Є місце... - В глибині печери, що оточує Вельзевула (одне з імен Люцифера), є місце, де витікає струмочок «ледь чутний, та незримий», у цілковитій темряві, вздовж якого поети починають підніматися до поверхні південної півкулі. Мабуть, цей струмочок забирає в Пекло води Лети, що стікають сюди з верховини Чистилища.

139. Ми вийшли й зір звели на зорні стелі. - 3 астрономічних вказівок Данте випливає, що поети вийшли до підніжжя гори Чистилища години за півтори до сходу сонця, 10 квітня, так що їх сходження від центру землі тривало приблизно 21 годину.

Усі три кантики («Пекло», «Чистилище», «Рай») автор закінчує тим самим словом «stelle» («зорі»).

Додержуючи принципу примату змісту, наш переклад все ж намагається відтворити, бодай частково, звучання оригіналу.


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!