|
|||
|
Зміст: "Божественна комедія" Коло восьме - Дев 'ятий схов (закінчення) - Десятий схов - Фальшівники металів 1] Великий натовп цей і ці терзання 2] До того обпоїли зір мені, 3] Що підступали із грудей ридання.
4] Віргілій же: «Що бачив ти на дні? 5] Чому ти роздивлятися готовий 6] Ці тіні покалічені, страшні?
7] Тебе ж не притягали інші схови, 8] І там же ти не зупинивсь ніде. 9] На двадцять дві аж милі ці закови.
10] А місяць вже під наші ноги йде, 11] Лишивши обмаль часу нам на жалі, 12] Багато ще небаченого жде».
13] «Якби ти знав, - я мовив у печалі, - 14] На що я зором націляв своїм, 15] Ти сам би не велів мені йти далі».
16] Але він рушив, я пішов за ним, 17] Розмову слухавши, на зміст багату, 18] А там додав: «У цім дуплі бруднім,
19] Де зір мій прагнув одшукати втрату, 20] Напевно, і мій родич зотліва, - 21] Він платить за гріхи велику плату».
22] Тоді сказав учитель: «Постривай, 23] І думка хай твоя над цим не б'ється, 24] Бо он його майнула голова;
25] Я бачив все, як він між тіней в'ється, 26] Гукає щось, погрожує тобі, 27] І чув, що Джері він дель Белло зветься.
28] А ти не помічав його в юрбі 29] Й, цікавлячись лиш владарем Отфору, 30] Не подививсь на родича в клятьбі».
31] «О вождю мій, він смерть мав наглу й скору, 32] Яку не відомстили, - мовив я, - 33] Ті, що несуть ганьби тяжкої гору,
34] Не змила кров йому гидка сім'я, 35] Тому ми і зустрілися чужими, - 36] Тож співчува йому душа моя».
37] Наблизились з розмовами такими 38] До скелі ми, і схов новий цей нам, 39] Коли б світліш було, до дна б став зримий.
40] Коли зійшли ми над останню з ям 41] Тих Лихосховів, і юрма безруха 42] Одкрилася здивованим очам, -
43] Розлігся лемент не одного духа, 44] Мов зойки караних з ста тисяч диб, 45] Тож затулив собі міцніш я вуха.
46] Такі знялися б стогони, коли б 47] У серпні всі лікарні в Вальдік'яні, 48] В Мареммі, на Сардинії у глиб
49] Занурити у звалище на твані. 50] Такий нестерпний дух сюди проник, 51] Мов гній зібрався в непромитій рані.
52] Ми підвелися на останній стик 53] Довгастої скали, звернувши вліво, 54] І погляд мій, що до імли вже звик,
55] Пройшов до дна, де Богу незрадливо 56] Слугує Справедливість, бо велить 57] Фальшівникам каратися жахливо.
58] Не знаю, чи було сумніше зріть 59] В Егіні, як людей, тварин до миші 60] Лихе повітря, сповнене страхіть
61] Заразних, вбило все, що тільки дише, 62] І винищило всіх, хто був живий, 63] Та знову людство, як поет нам пише,
64] Пішло уже від сім'я мурашви, - 65] Ніж бачити у цій жахній долині 66] Стражданнями заповнені рови.
67] Хто на живіт упав, а хто на спині 68] Лежав сусідовій, ті ж, мов козли, 69] Угору видирались по стежині.
70] Ми крок за кроком мовчазні ішли, 71] Дивуючися дивом стрічним трупам, 72] Що свого тіла звести не могли.
73] Побачив двох, що підпиравсь, як слупом, 74] Сусідом кожен, сидячи, цілком 75] Від пальців ніг до тім'я вкритий струпом.
76] Не бачив я, щоб працював скреблом 77] Бистріш слуга, як пан не терпить ждати, 78] Чи сторож, змінюючись перед сном,
79] Ніж кожен шкіру дер собі, затятий, 80] Та розривав сверблячі пухирі, 81] Щоб хоч на мить полегшення дістати,
82] І так шкребли по скровленій корі, 83] Як з коропа луску зчищають вміло 84] Або з ляща на чорному дворі.
85] «О ти, що дряпаєш і рвеш злютіло, - 86] Почав мій вождь до одного із них, - 87] Мов кліщами, руками власне тіло,
88] Скажи, латинців чи нема яких 89] Між вами, хай же ти не поламаєш 90] Повіки нігтів для трудів таких!»
91] «Латинці ми, яких ти розглядаєш, - 92] Обидва, - відповів він із плачем, - 93] Ти ж будеш хто, що пильно так питаєш?»
94] І вождь мій мовив: «Ми разом ідем 95] Із ним, живим; я вийшов у дорогу, 96] Щоб Пекла показати весь об'єм».
97] Забувши про взаємну допомогу, 98] У мене кожен, тремтячи, вдививсь 99] Як і всі ті, що чути мали змогу.
100] Мій добрий вчитель ближче нахиливсь, 101] Сказав: «Скажи їм, що в думках витає». 102] Я й розпочав, пораді підкоривсь:
103] «Хай вічно ваша пам'ять не зникає 104] У першім світі, де людський є плід, 105] Хай під сонцями багатьма сіяє!
106] Скажіть, звідкіль ви і який ваш рід, 107] А що в броні ви з лусочок-мерзенниць, 108] То вам цього стидатися не слід».
109] «Я був з Ареццо, і Альберо-сьєнець, - 110] Сказав один, - мене вогню віддав, 111] Та не за те сиджу в найглибшім з денець.
112] Я, правда, з ним якось пожартував: 113] «Літать я вмію летом небувалим», - 114] А він, глупак, до цих цікавий справ,
115] Хотів навчитись, та не став Дедалом. 116] І той, кому доводивсь як синок, 117] Звелів мене згубить вогненним палом.
118] Мінос же, що не робить помилок, - 119] А що в алхімії досяг я висі, - 120] В цей схов послав мене на вічний строк».
121] І я сказав поетові: «Дивися, 122] Який пихатий сьєнський весь народ! 123] Французи - й ті не так би повелися!
124] А другий прокажений гріховод 125] Таке тоді мені додав: «Крім Стрікки, 126] За скупість гідного всіх нагород;
127] Та й Нікколо, що сім'я вніс гвоздики 128] Найперший в ґрунт, а із садових див 129] Линули урожайні втішні ріки;
130] Ще й товариство, у яке вгатив 131] З Ашани Качча землі всі з садами, 132] Засліплений же розум загубив.
133] Щоб ти довідавсь врешті, хто це саме 134] Кепкує тут із сьєнців залюбки, 135] Хай очі в тебе ще добавлять тями
136] Й впізнаєш ти Капоккйо тінь, який 137] Алхімією підробляв метали; 138] Пригадуєш, я змалку був такий
139] І в мавпуванні став мастак чималий». - - - Коментарі: 10-11. А місяць вже під наші ноги йде... - значить, настала друга година дня. Подорож по Пеклу, куди поети вступили напередодні ввечері, має закінчитись протягом доби, так що їм зупинятися обмаль часу. 20. Мій родич - Джері дель Белло, тобто Джері син Белло (Гарбіел-ло). Брат Белло, Беллінчоне, доводився Данте дідом. Джері жив у середині XIII ст. За словами старих коментаторів, він був не тільки призвідником багатьох чвар, але навіть убивцею і загинув від руки якогось Бродайо Саккетті. До 1300 р. родичі Джері ще не помстилися за нього рідні Саккетті, і це непокоїть Данте, який, як син свого віку, вважав криваву помсту правом і обов'язком члена роду. 29. Владар Отфору - Бертран де Борн. 38-39. Схов новий цей... став зримий. - Десятий схов, де караються фальшівники металів, фальшівники людей (які видають себе за інших), фальшівники грошей і фальшівники слів (брехуни і наклепники). У цій пісні мова йде про фальшівників металів; вони хворіють на зловонну коросту. 47-48. Вальдік'яна - долина ріки К'яни в Тоскані, де було побудовано кілька лікарень; Тосканська Маремма і острів Сардинія - болотисті і нездорові місцевості. 59. Егіна - острів недалеко від Афін, названий так по імені німфи, яку тут кохав Юпітер. Злопамятна Юнона наслала на острів страшенну моровицю, від якої загинули всі звірі і птахи і майже всі люди. Цар Еак, син Юпітера і Егіни, один з небагатьох уцілілих, звернувся до свого батька з благанням подарувати йому стільки ж громадян, скільки мурашок живе на його священному дубі. Так виникло плем'я мірмідонів (грецьке - мурашка) (Метам. VII, 523-657). 109-120. Я був з Ареццо... - Говорить алхімік Гріффоліно, родом аретинець. Він сказав недоумкуватому Альберо, чи то синові, чи то улюбленцю єпископа Сьєни, що вміє літати в повітрі, і той просив Гріффоліно навчити його цього мистецтва. Та дурний не став Дедалом, а Гріффоліно встиг нажитись на уроках. Розгніваний Альберо звинуватив свого вчителя в атеїзмі, і єпископ сьєнський спалив того на вогнищі як єретика, тобто не за те, за що він опинився в царстві тіней, а тому що Мінос, знаючи, в чому Гріффоліно винен, засудив його як алхіміка і послав у десятий схов Лихосховів. Алхімія вважалася дозволеним мистецтвом, але Гріффоліно, напевно, зловживав нею для підробки металів. 124. А другий прокажений... - алхімік Капоккйо, що сидів «спина до спини» з Гріффоліно. Стрікка - мабуть, Стрікка леї Салімбені, брат Нікколо, що прогуляв батьківську спадщину. 127-129. Нікколо - Нікколо деї Салімбені (за іншими відомостями - деї Бонсіньйорі). Він увів звичай смажити дичину на вугіллі гвоздики (квіткові бруньки гвоздикового дерева). Для цього він сім'я вніс гвоздики найперший в грунт і з садових див линули урожайні втішні ріки (бо звичай цей там прищепився). 130. Товариство, до якого належали Стрікка і Нікколо, називалось марнотратним товариством і складалося з дванадцяти молодих сьєнців, які вирішили прогуляти свої багатства. Серед них був Лано, що потрапив у Пекло як марнотрат (II. XIII, 120). 131. Качча - Ката деї Шаленгі, уродженець Ашано. 132. Засліплений - прізвисько Бартоломео деї Фолькаккьєрі. 136-139. Капоккйо, спалений у Сьєні в 1293 p., був шкільним товаришем Данте. Він мав великий дар наслідування - мавпування.
Зміст: "Божественна комедія" Скачати книгу: "Божественна комедія" Джерело: http://ae-lib.org.ua/ Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия. Read also in English: The Divine Comedy Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|