Пекло: Пісня 25

Зміст: "Божественна комедія"

Коло восьме - Сьомий схов (закінчення) - Как - П'ять флорентійців

1] Наприкінці розмови святокрадець,

2] Підвівши руки, дулі поробив

3] І крикнув: «Боже, ось тобі мій вкладець!»

4] Від того часу змій я полюбив:

5] Одна ті чорні заглушила звуки,

6] Мов кажучи: «А не кажи цих слів!»

7] А друга, оповивши йому руки,

8] Зв'язала у тугому їх вузлі,

9] Й не розірвать ніяк цієї злуки.

10] Пістойє, о Пістойє! Чом в золі

11] Ти не зникаєш у вогненних бурях,

12] Твоє закореніло сім'я в злі!

13] У жодному з пекельних кіл похмурих

14] Ще не траплявсь мені такий блюзнір,

15] Ні навіть той, хто впав на фінських мурах.

16] І той побіг, немов лавина з гір;

17] Я вздрів центавра - з пащі била піна

18] І він кричав: «А де він? Де цей звір?»

19] Є, мабуть, у Мареммі половина

20] Тих змій, що збились там, де був конем,

21] До місць, де починалася людина.

22] Над тім'ям же нависши тягарем,

23] На плечах ширився, немов собака,

24] Дракон; із ніздрів дихав він огнем.

25] Учитель мій сказав: «Ти бачиш Кака,

26] Який колись під самий Авентін

27] Розлив озера крові, розбишака.

28] Давно не ходить із братами він,

29] Бо видурив собі в них на додаток

30] Велике стадо з тучних луговин.

31] Не довго так збирав собі достаток:

32] Дав Геркулес йому сто раз дубця,

33] Хоч перший же вмертвив його десяток!»

34] Центавр завіз у даль свого їздця,

35] Й три духи підійшли під час розмови,

36] їх не помітили б ні вождь, ні я,

37] Якби вони не вигукнули: «Хто ви?»

38] Тоді з нас кожен мову перервав,

39] їх пильно роздивлятись був готовий.

40] З них на землі нікого я не знав,

41] Та голос до знайомства спричинився,

42] Бо раптом хтось чиєсь ім'я назвав,

43] Промовивши: «А Чанфа де подівся?»

44] І носа пальцем я собі торкнув,

45] Щоб вождь з увагою з тим духом вівся.

46] Не диво, коли ти це все почув

47] І віру ймеш, читачу, неохоче:

48] Я теж не вірю, хоч і сам там був.

49] І поки я втупляв свої в них очі,

50] Враз виповз шестиногий змій гидкий

51] Та на одного з них як не підскоче!

52] В середні лапи він забрав боки,

53] Передніми перехопивши кисті,

54] А там обидві укусив щоки

55] І задніми він стегна стис нечисті,

56] Між обома протнув свого хвоста,

57] І вгору звівсь по спині всій костистій.

58] Так плющ до стовбура не прироста,

59] Не глушить так, як ця гидка тварюка

60] Притиснулась до людського хребта.

61] Злились, як віск, людина і гадюка,

62] І постає в очах в нас не загин -

63] Забарвлених інакше тіл сполука.

64] Так барви зазнають в багатті змін,

65] Поки огонь не встиг папір пожерти, -

66] Уже не білий, ще й не чорний він.

67] А інші два, пізнавши образ стертий,

68] Волали: «Як, Аньєле, ти змінивсь!

69] Поглянь, - не два і не один тепер ти!»

70] На місці двох єдиний лик з'явивсь,

71] Бо й голови зімкнулися в єдину,

72] І вид новий од давнього різнивсь.

73] Руками лапи стали в ту хвилину,

74] Й не розпізнаєте, хоч як б'єтесь,

75] Живіт, литки, і стегна, й груди, й спину.

76] Колишній вигляд зник, розвіявсь десь,

77] І образ «Два й ніхто», що небезпеку

78] В собі ховав, змінився геть увесь.

79] Мов ящірка, що в нестерпучу спеку

80] Десь блимне блискавкою серед дня,

81] Перебігавши стежку недалеку.

82] Так, звідкись вистрибнувши, змієня

83] На одного й останніх двох насіло,

84] Все чорно-синє, наче перченя,

85] Вп'ялось в те місце, котре нам служило

86] Найпершим живлення провідником,

87] А потім впало вниз до ніг безсило.

88] Укушений аж остовпів притьмом,

89] Стояв, дививсь на змійку, позіхавши,

90] Як вражений недугою чи сном.

91] У змійку - він, та - в нього зір втуплявши,

92] Обоє дим пускали всім на страх,

93] Він - з рани, змійка з пащі виділявши.

94] Тож хай мовчить Лукан у тих місцях,

95] Де в нього зник Сабелл і з ним Нассідій,

96] Хай слуха, про який повім я жах.

97] Про Кадма й Аретузу хай Овідій

98] Мовчить, що на ручай та на змію

99] їх обернув, - не з мене буть завиді, -

100] Бо дві істоти у однім строю

101] Він не міняв, у нього два сосуди

102] Взаємно не міняли суть свою.

103] Тут безперервно зміни йшли усюди:

104] З хвоста в гадюки вила рознялись,

105] Той ноги звів, піднявши їх по груди.

106] Голінки й стегна щільно так злились,

107] Що вже ніхто не міг би й пригадати,

108] Чи щілина й була між них колись.

109] Хвіст набирав все більш тієї втрати,

110] Що той зазнав, а шкірний в них покров -

111] В змії м'який, а в мужа став лускатий.

112] Я бачив - лікоть у пахву ввійшов

113] І довші лапи у змії робились,

114] В людини ж руки йшли у глибший схов.

115] Дві задні лапи у змії скрутились

116] І вкупі стали членом потайним,

117] В нещасного ж дві лапи утворились.

118] Вкривав обох їх кольором новим

119] І переносив пасмами волосся

120] З одної голови на другу дим.

121] Одне з них впало, друге підвелося,

122] Та їх в'язав близьких очей огонь

123] В якім міняння пик розпочалося.

124] Той, хто стояв, розтяг лице до скронь,

125] І з зайвих решток речовин прилежних

126] Два вуха стало в розмірі долонь.

127] Що ж не сповзло назад з причин, залежних

128] Від обсягу, те збилось в носа гак

129] Та ще у губи розмірів належних.

130] Той, хто лежав, свій писок витяг так,

131] Що вуха вмить зайшли в покров лиснючий -

132] Подібне робить з ріжками слимак.

133] Язик, в людини цільний, балакучий,

134] Розпався навпіл, а жало, як є,

135] Стяглося, й зник раптово дим тягучий.

136] Душа, що втратила лице своє,

137] З сичанням голосним повзе тропою,

138] А той, заговоривши, вслід плює.

139] Він, повернувшись спиною новою,

140] До іншого: «Хай Бозо, як і я,

141] Поповзає стезею коловою!»

142] Так бачив я між сьомого сміття,

143] Що змінювалось все й мінилось гидко,

144] Й списав, можливо, щось не до пуття.

145] Хоч стомленим очам не дуже видко,

146] Й мій дух бентежився, в свої круги

147] Не так ті двоє тіней зникли швидко,

148] Щоб не впізнав я Пуччо Шкутильги, -

149] Із трьох лиш він був при своїм суціллі

150] І не позбувся виду чи ноги.

151] А другий - той, за ким скорблять в Гавіллі.

- - -

Коментарі:

12. Твоє закореніло сім'я в мі. - Існувало повір'я, що Пістойю заснували в І ст. до н. є. люди «люті й жорстокі», прибічники Катіліни (бл. 108- 62 р. до н. є.).

15. Ні навіть той, хто впав... - тобто Капаней (П. XIV, 46-72).

17-33. Центавр - на ім'я Как, син Вулкана. У Віргілія (Ен. VIII, 193-267) це - напівлюдина-напівзвір, що вивергає дим і полум'я, кровожерний убивця. Дайте перетворює його на центавра. Как, що жив у печері Авентінського пагорба, вкрав у Геркулеса чотирьох биків і чотирьох телиць з Геріонового стада і, щоб заплутати сліди, втягнув їх за хвоста у свою печеру. Геркулес виявив покражу і вбив його.

19. Є, мабуть, у Мареммі... - узбережжя Тірренського моря, що ділиться на Тосканську і Римську Маремму. В першій з них був монастир, і ченці кинули його, бо там водилося багато гадюк.

28. Давно не ходить із братами він... - бо скривдив їх при поділі стада.

33. Геркулесові удари були такі сильні, що Как помер від першого ж їх десятка.

35. Й три духи підійшли... - Як з'ясується далі, це Аньєлло (Аньєль) Брунеллескі, Бозо Донаті і Пуччо деї Галігаї. Незабаром з'явиться ще двоє: Чанфа Донаті і Франческо Кавальканті. Всі вони - представники знатних флорентійських родин. (До речі, на 79 персонажів, виведених у «Пеклі», 43 припадають, за обчисленнями дослідників, на Тоскану, з них 32 - громадяни Флоренції.)

50. Шестиногий змій. - Це перетворення Чанфа Донаті (р. 43), якого очікували троє інших. Він обхоплює Аньєлло Брунеллескі і зливається з ним в одну потвору.

82. Змієня - це Франческо Кавальканті. Він жалить Бозо і міняється з ним зовнішнім виглядом: Франческо перетворюється на людину, а Бозо - на змію.

85-86. В те місце, котре нам служило... - тобто в пуп.

94-96. Тож хай мовчить Лукан... - Лукан розповідає («Фарсалія»), як у Лівійській пустелі воїни Катона гинули від отруйних змій. Сабелл, ужалений «сепсом», розтав, як віск, а Насідій від укусу «престера» так роздувся, що на ньому тріснув панцир, і труп його розрісся на потворне громаддя.

97-99. Кадм, засновник Фів і творець грецького письма, був обернений на змія (Метам. IV, 563-602). Німфу Аретузу, яку переслідував річковий бог Алфей, Діана перетворила на підземний струмок (Метам. V, 572-641).

140. До іншого - тобто до Шкутильги Пуччо.

142. Між сьомого сміття - між злодіями, що заповнювали сьомий схов.

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!