Пекло: Пісня 13

Зміст: "Божественна комедія"

Коло сьоме - Другий пояс - Насильники над собою і над своїм майном

1] Не перебравсь центавр ще через річку,

2] Як ми потрапили у ліс такий,

3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.

4] Не свіжість крон - сухих прутів пучки,

5] Не рівне віття - стовбур вузлуватий,

6] Не плід рясний - отруйні шпичаки.

7] Не мешкає там дикий звір кошлатий,

8] Що радо кублиться в таких місцях,

9] Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.

10] Там гнізда гарпій в тінявих кущах,

11] З Строфад прогнали гарпії троянців,

12] Навіявши на них пророцтвом жах.

13] В них крила, лик дівочий без рум'янців,

14] Великі, вкриті пір'ям животи, -

15] Весь вигляд їх, немов у тих поганців.

16] І добрий вчитель: «Будем звідси йти

17] У другій смузі по трудній стежині, -

18] Звернувсь до мене, - де пробудеш ти,

19] Поки опинишся в страшній пустині.

20] Тож треба, щоб ти добре роздививсь

21] І довіряв мені, як і донині».

22] Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.

23] Але ж ніщо ніде не появлялось,

24] І, здивувавшись з того, я спинивсь.

25] Мені здалось, що вчителю здавалось,

26] Немов мені здається, що це крик

27] У стовпищі, яке в лісу ховалось.

28] І він мені сказав: «Придерж язик!

29] Ти краще кущ візьми і без принуки

30] Зламай галузку й подивись на сік».

31] Тоді простяг я перед себе руки,

32] І відломилась гілочка якась, -

33] Кущ заволав: «Чом завдаєш ти муки?»

34] І темна кров із зламу полилась,

35] А кущ той знову: «Що це за розбої?

36] Звідкіль така жорстокість узялась?

37] Були ми люди, нині в сухостої,

38] А ти явив би більшу доброту

39] І більший жаль і до змії простої».

40] Мов зламану зелену гілку ту

41] Охоплює вогонь з одного краю,

42] А другий плаче, мокрий, як в сльоту,

43] Та суміш мови й темного ручаю

44] Ішла із гілки, я й її впустив,

45] Мов той, хто повен жаху та відчаю.

46] «Щоб вірив він, що вздрить одне із див, -

47] Сказав мій вчитель, - душе потерпілий.

48] Я в вірші про це диво говорив.

49] Звестись на тебе руки б не посміли;

50] Та неймовірним був мені той збіг,

51] Його підбив на вчинок я немилий.

52] Скажи йому, ким був ти, щоб він міг

53] Розмаяти твоєї слави стяги,

54] Як знову стане на земний поріг».

55] І кущ: «Ця мова будить пломінь спраги,

56] Що тут не скажеш сам собі «мовчи».

57] Отож я попрошу у вас уваги.

58] Я той, хто мав обидва ті ключі

59] До серця Федеріго, й їх обачно

60] Всував і висував, не дзвенячи.

61] Його довіру я сприймав подячно

62] Й почесну службу завжди ніс як слід,

63] Сон і життя віддавши їй нелячно.

64] Блудниця-заздрість, що заради бід

65] До Цезаря в чертоги зачастила,

66] Мор для народів, для палаців стид,

67] Серця всіх проти мене підпалила,

68] Й підпалені підпал моїй судьбі

69] Вчинили в Августа, й судьба згоріла.

70] Душа моя, полишена в ганьбі,

71] Надумалась ганьбу помстити тлінням, -

72] Всім правий, я неправим став собі.

73] Але клянусь новим своїм корінням,

74] Я й раз не зрадив за багато літ

75] Державця з праведним його правлінням.

76] Хай той із вас, хто прийде знов у світ,

77] Поверне врешті честь мені здорову,

78] Бо заздрощів її притиснув гніт».

79] Мить почекавши: «Він закінчив мову, -

80] Сказав мені поет. - Часу не гай,

81] Як хочеш щось довідатися знову».

82] До нього я тоді: «Ти попитай

83] Предмет, мені корисний і цікавий,

84] А я без сил, бо жалю повен вкрай».

85] Тож мовив він: «Обіт твердий і правий

86] Дасть мій супутник, щирий і незлий,

87] А ти, закутий душе, будь ласкавий

88] Сказати, як душа йде в ці вузли?

89] Як можеш, ще скажи, чи ваші груди

90] Від цих кайданів звільняться коли?»

91] Тут стовбур глибоко дихнув, і всюди

92] Почулося гудіння немале:

93] «Моя вам відповідь коротка буде.

94] Коли душа лиха й ведеться зле

95] Із тілом, кинувши його свавільно,

96] Мінос її у сьоме коло шле.

97] Упавши в ліс, не озирає пильно,

98] Щоб розшукати місце їй своє, -

99] Ляга у ґрунт зерниною повільно,

100] Там пагоном і деревом стає,

101] І гарпії годуються від крони,

102] Ран завдають, а в рані отвір є.

103] Як всі ми знайдем наші оболони,

104] Але їх не надіне жоден з нас:

105] Чого зреклись - не вернемо в день оний.

106] Ми принесем їх в ліс, що листя стряс,

107] Щоб тіло висіло на шпичакові

108] Душі бридкої безконечний час».

109] Ще слухать стовбура були готові,

110] Бо він зростав не на такі ліси,

111] Коли волання вчулися раптові, -

112] Скидалось на собачі голоси,

113] І це мисливця б сповіщати мало,

114] Що недалеко вепр і гончі пси.

115] І от - повз нас ізліва двоє мчало

116] Оголених, подряпаних, прудких

117] Й без ліку гілля на бігу ламало.

118] «О смерть, прийди, прийди!» - так перший з них,

119] А другий не відстати намагався

120] Й кричав: «Такий у тебе, Лано, спіх,

121] Який під Топпо зовсім не являвся!»

122] Та, більш не в силі видати хоч звук,

123] Захекавшись, він під кущем сховався.

124] За ним гурти голодних чорних сук,

125] Наповнюючи ліс, прожогом бігли,

126] Немов хортиць хтось випустив із рук.

127] За мить вони накинутися встигли,

128] Й розшматували геть того, хто впав,

129] І розхапали труп ще не остиглий.

130] Мене за руку мій вожай узяв

131] І вивів до куща, який, нізащо

132] Скалічений, в сльозах, в крові казав:

133] «О Джакомо да Сант-Андреа! Нащо

134] Було ховатись в гущині моїй?

135] Чи винен я, що жив ти, як ледащо?»

136] Наблизившись до нього, вчитель мій

137] Сказав: «Ким був ти, що перехопились

138] Слова скорботні у крові густій?»

139] І він до нас: «О душі, що спустились

140] Поглянути на зганьблений мій ріст,

141] Коли гілки від мене відділились, -

142] Згребіть на мій злощасний корінь лист!

143] Я з того міста, де прийшов Хреститель

144] Замість того войовника, чий хист

145] Невтомно потрясає нам обитель.

146] Якби побіля Арнського моста ,

147] Ще не лишався давній покровитель,

148] То в місті відбудови висота

149] Із того, що лишив Аттіла, з праху

150] Так не звелась би, як тепер зроста.

151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху».

- - -

Коментарі:

9. Як до Корнето з Че'чіни ліс клятий. - Від міста Корнето до річки Чечіни, тобто в Тосканській Мареммі, вздовж Тірренського моря.

10-12. Гарпії - міфічні птиці з дівочими обличчями, що жили на Строфадських островах. Коли Еней зі своїми супутниками причалив туди по дорозі в Італію, гарпії осквернили їхню їжу, і одна з них, Целено, навіяла «на них пророцтвом жах», після чого троянці залишили негостинний острів.

25-26. Мені здалось, що вчителю здавалось, немов мені здається... - Так і у Дайте: I'credo ch'ei credette ch'io credesse. Така словесна фігура була часто вживана в часи середньовіччя.

48. Я в вірші про це диво говорив. - Віргілій розповідає, що, коли Еней, прибувши у Фракію, почав ламати миртовий кущ, щоб прикрасити вітами олтарі, з кори виступила кров і почувся жалісний голос похованого тут троянського царевича Полідора (Ен. III, 13-56).

58. Я той... - П'єр делла Вінья, міністр і фаворит імператора Фрід-ріха II (П. X, 119), блискучий стиліст і оратор. Інтриги ворогів довели до того, що імператор повірив наклепам і наказав виколоти колишньому фаворитові очі і кинути його в тюрму. Там він покінчив самогубством.

Обидва ті ключі - ключ милості і ключ немилості.

69. Август - тобто імператор (Фрідріх II).

72. Всім правий, я неправим став собі - тобто невинним стратив себе.

102. В рані отвір є... - вилом, з якого вилітають стогін і крик.

118. Перший - сьєнець Лано, один з «марнотратного товариства» (П. XXIX, 130), який поліг у бою біля Топпо (1287 p.), де сьєнці були розбиті аретинцями.

119. Другий - падуанець Джакомо да Сант-Андреа, відомий своїм марнотратством.

143-145. Яз того міста... - з Флоренції, що заради нового християнського покровителя, Іоанна Хрестителя, відреклася від заступника язичеського - Марса. Тому Флоренція так багато терпить від Марсового хисту, тобто від постійних воєн і міжусобиць.

146-150. Якби побіля Арнського моста... - В часи Данте у Флоренції при в'їзді на Старий міст (Ponte Vecchio) стояв уламок кам'яної статуї коня. В народі вважали, що це статуя Марса, яка за римлян нібито стояла в його капищі, і при зруйнуванні Флоренції Аттілою (подія легендарна) її було скинуто в Арно, а при відбудуванні міста Карлом Великим (подія теж легендарна) з дна ріки витягай її нижню частину і встановили на давньому місці, бо інакше місто не вдалося б відбудувати. Дух самовбивці виражає народну впевненість, що, коли б не цей охоронний уламок Марса, Флоренція знову була б зрівняна з землею і її відбудовники потрудились би даремно.

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!