Християнська бібліотека. Божественна комедія. Пекло: Пісня 13. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пекло: Пісня 13
   

Зміст: "Божественна комедія"


Коло сьоме - Другий пояс - Насильники над собою і над своїм майном

1] Не перебравсь центавр ще через річку,

2] Як ми потрапили у ліс такий,

3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.

4] Не свіжість крон - сухих прутів пучки,

5] Не рівне віття - стовбур вузлуватий,

6] Не плід рясний - отруйні шпичаки.

7] Не мешкає там дикий звір кошлатий,

8] Що радо кублиться в таких місцях,

9] Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.

10] Там гнізда гарпій в тінявих кущах,

11] З Строфад прогнали гарпії троянців,

12] Навіявши на них пророцтвом жах.

13] В них крила, лик дівочий без рум'янців,

14] Великі, вкриті пір'ям животи, -

15] Весь вигляд їх, немов у тих поганців.

16] І добрий вчитель: «Будем звідси йти

17] У другій смузі по трудній стежині, -

18] Звернувсь до мене, - де пробудеш ти,

19] Поки опинишся в страшній пустині.

20] Тож треба, щоб ти добре роздививсь

21] І довіряв мені, як і донині».

22] Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.

23] Але ж ніщо ніде не появлялось,

24] І, здивувавшись з того, я спинивсь.

25] Мені здалось, що вчителю здавалось,

26] Немов мені здається, що це крик

27] У стовпищі, яке в лісу ховалось.

28] І він мені сказав: «Придерж язик!

29] Ти краще кущ візьми і без принуки

30] Зламай галузку й подивись на сік».

31] Тоді простяг я перед себе руки,

32] І відломилась гілочка якась, -

33] Кущ заволав: «Чом завдаєш ти муки?»

34] І темна кров із зламу полилась,

35] А кущ той знову: «Що це за розбої?

36] Звідкіль така жорстокість узялась?

37] Були ми люди, нині в сухостої,

38] А ти явив би більшу доброту

39] І більший жаль і до змії простої».

40] Мов зламану зелену гілку ту

41] Охоплює вогонь з одного краю,

42] А другий плаче, мокрий, як в сльоту,

43] Та суміш мови й темного ручаю

44] Ішла із гілки, я й її впустив,

45] Мов той, хто повен жаху та відчаю.

46] «Щоб вірив він, що вздрить одне із див, -

47] Сказав мій вчитель, - душе потерпілий.

48] Я в вірші про це диво говорив.

49] Звестись на тебе руки б не посміли;

50] Та неймовірним був мені той збіг,

51] Його підбив на вчинок я немилий.

52] Скажи йому, ким був ти, щоб він міг

53] Розмаяти твоєї слави стяги,

54] Як знову стане на земний поріг».

55] І кущ: «Ця мова будить пломінь спраги,

56] Що тут не скажеш сам собі «мовчи».

57] Отож я попрошу у вас уваги.

58] Я той, хто мав обидва ті ключі

59] До серця Федеріго, й їх обачно

60] Всував і висував, не дзвенячи.

61] Його довіру я сприймав подячно

62] Й почесну службу завжди ніс як слід,

63] Сон і життя віддавши їй нелячно.

64] Блудниця-заздрість, що заради бід

65] До Цезаря в чертоги зачастила,

66] Мор для народів, для палаців стид,

67] Серця всіх проти мене підпалила,

68] Й підпалені підпал моїй судьбі

69] Вчинили в Августа, й судьба згоріла.

70] Душа моя, полишена в ганьбі,

71] Надумалась ганьбу помстити тлінням, -

72] Всім правий, я неправим став собі.

73] Але клянусь новим своїм корінням,

74] Я й раз не зрадив за багато літ

75] Державця з праведним його правлінням.

76] Хай той із вас, хто прийде знов у світ,

77] Поверне врешті честь мені здорову,

78] Бо заздрощів її притиснув гніт».

79] Мить почекавши: «Він закінчив мову, -

80] Сказав мені поет. - Часу не гай,

81] Як хочеш щось довідатися знову».

82] До нього я тоді: «Ти попитай

83] Предмет, мені корисний і цікавий,

84] А я без сил, бо жалю повен вкрай».

85] Тож мовив він: «Обіт твердий і правий

86] Дасть мій супутник, щирий і незлий,

87] А ти, закутий душе, будь ласкавий

88] Сказати, як душа йде в ці вузли?

89] Як можеш, ще скажи, чи ваші груди

90] Від цих кайданів звільняться коли?»

91] Тут стовбур глибоко дихнув, і всюди

92] Почулося гудіння немале:

93] «Моя вам відповідь коротка буде.

94] Коли душа лиха й ведеться зле

95] Із тілом, кинувши його свавільно,

96] Мінос її у сьоме коло шле.

97] Упавши в ліс, не озирає пильно,

98] Щоб розшукати місце їй своє, -

99] Ляга у ґрунт зерниною повільно,

100] Там пагоном і деревом стає,

101] І гарпії годуються від крони,

102] Ран завдають, а в рані отвір є.

103] Як всі ми знайдем наші оболони,

104] Але їх не надіне жоден з нас:

105] Чого зреклись - не вернемо в день оний.

106] Ми принесем їх в ліс, що листя стряс,

107] Щоб тіло висіло на шпичакові

108] Душі бридкої безконечний час».

109] Ще слухать стовбура були готові,

110] Бо він зростав не на такі ліси,

111] Коли волання вчулися раптові, -

112] Скидалось на собачі голоси,

113] І це мисливця б сповіщати мало,

114] Що недалеко вепр і гончі пси.

115] І от - повз нас ізліва двоє мчало

116] Оголених, подряпаних, прудких

117] Й без ліку гілля на бігу ламало.

118] «О смерть, прийди, прийди!» - так перший з них,

119] А другий не відстати намагався

120] Й кричав: «Такий у тебе, Лано, спіх,

121] Який під Топпо зовсім не являвся!»

122] Та, більш не в силі видати хоч звук,

123] Захекавшись, він під кущем сховався.

124] За ним гурти голодних чорних сук,

125] Наповнюючи ліс, прожогом бігли,

126] Немов хортиць хтось випустив із рук.

127] За мить вони накинутися встигли,

128] Й розшматували геть того, хто впав,

129] І розхапали труп ще не остиглий.

130] Мене за руку мій вожай узяв

131] І вивів до куща, який, нізащо

132] Скалічений, в сльозах, в крові казав:

133] «О Джакомо да Сант-Андреа! Нащо

134] Було ховатись в гущині моїй?

135] Чи винен я, що жив ти, як ледащо?»

136] Наблизившись до нього, вчитель мій

137] Сказав: «Ким був ти, що перехопились

138] Слова скорботні у крові густій?»

139] І він до нас: «О душі, що спустились

140] Поглянути на зганьблений мій ріст,

141] Коли гілки від мене відділились, -

142] Згребіть на мій злощасний корінь лист!

143] Я з того міста, де прийшов Хреститель

144] Замість того войовника, чий хист

145] Невтомно потрясає нам обитель.

146] Якби побіля Арнського моста ,

147] Ще не лишався давній покровитель,

148] То в місті відбудови висота

149] Із того, що лишив Аттіла, з праху

150] Так не звелась би, як тепер зроста.

151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху».

- - -

Коментарі:

9. Як до Корнето з Че'чіни ліс клятий. - Від міста Корнето до річки Чечіни, тобто в Тосканській Мареммі, вздовж Тірренського моря.

10-12. Гарпії - міфічні птиці з дівочими обличчями, що жили на Строфадських островах. Коли Еней зі своїми супутниками причалив туди по дорозі в Італію, гарпії осквернили їхню їжу, і одна з них, Целено, навіяла «на них пророцтвом жах», після чого троянці залишили негостинний острів.

25-26. Мені здалось, що вчителю здавалось, немов мені здається... - Так і у Дайте: I'credo ch'ei credette ch'io credesse. Така словесна фігура була часто вживана в часи середньовіччя.

48. Я в вірші про це диво говорив. - Віргілій розповідає, що, коли Еней, прибувши у Фракію, почав ламати миртовий кущ, щоб прикрасити вітами олтарі, з кори виступила кров і почувся жалісний голос похованого тут троянського царевича Полідора (Ен. III, 13-56).

58. Я той... - П'єр делла Вінья, міністр і фаворит імператора Фрід-ріха II (П. X, 119), блискучий стиліст і оратор. Інтриги ворогів довели до того, що імператор повірив наклепам і наказав виколоти колишньому фаворитові очі і кинути його в тюрму. Там він покінчив самогубством.

Обидва ті ключі - ключ милості і ключ немилості.

69. Август - тобто імператор (Фрідріх II).

72. Всім правий, я неправим став собі - тобто невинним стратив себе.

102. В рані отвір є... - вилом, з якого вилітають стогін і крик.

118. Перший - сьєнець Лано, один з «марнотратного товариства» (П. XXIX, 130), який поліг у бою біля Топпо (1287 p.), де сьєнці були розбиті аретинцями.

119. Другий - падуанець Джакомо да Сант-Андреа, відомий своїм марнотратством.

143-145. Яз того міста... - з Флоренції, що заради нового християнського покровителя, Іоанна Хрестителя, відреклася від заступника язичеського - Марса. Тому Флоренція так багато терпить від Марсового хисту, тобто від постійних воєн і міжусобиць.

146-150. Якби побіля Арнського моста... - В часи Данте у Флоренції при в'їзді на Старий міст (Ponte Vecchio) стояв уламок кам'яної статуї коня. В народі вважали, що це статуя Марса, яка за римлян нібито стояла в його капищі, і при зруйнуванні Флоренції Аттілою (подія легендарна) її було скинуто в Арно, а при відбудуванні міста Карлом Великим (подія теж легендарна) з дна ріки витягай її нижню частину і встановили на давньому місці, бо інакше місто не вдалося б відбудувати. Дух самовбивці виражає народну впевненість, що, коли б не цей охоронний уламок Марса, Флоренція знову була б зрівняна з землею і її відбудовники потрудились би даремно.

151. Я ж рідний дім обрав собі за плаху. - На думку старих коментаторів, це - або Лотто дельї Альї, суддя, який за хабар виніс несправедливий вирок і повісився, або багач Рокко деї Модзі, який розорився і теж покінчив з собою.


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!