|
|||
|
Зміст: "Божественна комедія" Коло шосте (продовження) - Фаріната дельї Уберті - Кавальканте Кавальканті 1] І от іде стежиною вузькою 2] Між мурами товстими й полем мук 3] Учитель мій, і я за ним ступою.
4] «О вишній уме, що до гірших лук 5] Ведеш мене, - почав я, - як владика, 6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!
7] Чи можна тих, чия вина велика, 8] Побачити? Нехай би підвелись - 9] Немає ж варти, і розкриті віка».
10] І він: «...Вони закриються колись, 11] Як з Йосафату вернуть опочилим 12] Тіла, в які свого часу вляглись.
13] Це кладовище віддане могилам 14] Для Епікура та його рідні, 15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,
16] Але небавом при одній труні 17] Задовольниться й це твоє жадання 18] І друге, що ховаєш в таїні».
19] І я: «Мій добрий вождю, запитання 20] Я пильно бережу в душі своїй, 21] Щоб виконать твої заповідання».
22] «О ти, що йдеш по місту цім живий 23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний, 24] Прошу тебе, зі мною мить постій.
25] Твоя вимова - доказ безперечний, 26] Що ти із благородної землі, 27] Якій я, може, був занебезпечний».
28] Так гримнув голос у гробничій млі, . 29] І з страхом до вождя я пригорнувся, 30] Немов до нені злякані малі.
31] А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся? 32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь 33] По крижі в домовині й не схитнувся».
34] І пильно в нього зором я втуплявсь, 35] А він, чоло здіймаючи та груди, 36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.
37] Вожай до нього між могильні груди 38] Штовхнув мене, уміло ведучи, 39] Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».
40] Коли ж наблизився я, ідучи, 41] На мене скоса він поглянув знизу 42] Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»
43] І я, щоб догодить його капризу, 44] Нічого не втаївши, все повів, 45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.
46] А далі вимовив: «Твоїх дідів 47] Вважав я з партією ворогами 48] І двічі на вигнання засудив».
49] «Та привела до рідної їх брами, - 50] Я відказав, - і перша, й друга путь, - 51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами».
52] І тут, в труні, приховуючи лють, 53] Звелась ще друга голова по шию - 54] Навколішки підвівся дух, мабуть.
55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію 56] Побачить поруч мене ще когось, 57] Але, даремну втративши надію,
58] В сльозах сказав: «Коли уму вдалось 59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю, 60] Де син мій? Не з тобою він чогось».
61] І я: «Не сам іду крізь цю темницю: 62] Керує мною той, що поряд жде, 63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться».
64] Сумні слова й лице його бліде 65] Були для мене ясні й зрозумілі, 66] І я в відмові не схибнув ніде.
67] І з зойком підхопивсь він у могилі: 68] «Ти що? «Не міг!» Отож його нема? 69] І світло дня не тішить очі милі?»
70] Й, побачивши, що ждати вже дарма, 71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю, 72] Впав навзнак, і його покрила тьма.
73] А гордівник, що мовою своєю 74] Мене затримав, не змінивсь в лиці 75] І далі вів перервану рацею:
76] «Не вміють вас мої долать бійці, 77] І це мене жахливіше терзає, 78] Ніж язики вогню в могилі цій.
79] Та п'ятдесят разів не запалає 80] Прекрасна владарка держав нічних, - 81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.
82] Та хай ти вернеш до країв земних! - 83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий 84] В своїх законах до людей моїх?»
85] І я йому: «Багряні ті потоки, 86] Що нам при Арбії несли загин, 87] Нерідко згадує наш храм високий».
88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він: 89] «Не сам я був, - сказав, - як до навали 90] Приєднувався я не без причин.
91] Але був сам, коли усі жадали 92] Фйоренці і руїни, й всяких бід. 93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий».
94] «Ах, угамувався врешті ваш би рід! - 95] Я побажав. - Зніміть же пута з мови, 96] Під їх вагою я неначе зблід.
97] Як я гадаю, зір у вас готовий 98] Побачить, що з собою час несе, 99] Сучасність же огорнута в покрови».
100] «Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, - 101] Сказав він, - що віддалене від ока: 102] Всевишній вождь дає нам світло се.
103] Коли ж близьке воно, то зависока 104] Нам ця завада; без вістей од вас 105] Ріка знання про світ в нас неглибока.
106] Отож ти розумієш, що запас 107] Всіх наших знань загибель жде єдина, 108] Коли замкнеться хід в майбутній час».
109] І каючись, мов то моя провина, 110] Відмовив я: «Скажіть тому, хто впав, 111] Щоб не оплакував живого сина.
112] Не відповів я через безліч справ, 113] В мою бо душу сумнів труту крапав, 114] Що з неї розум ледве врятував».
115] І мій учитель тут мене поквапив, 116] І поспішив я духа розпитать, 117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.
118] І він: «Душ з тисячу - чимала рать; 119] Є Федеріко Другий, а крім нього - 120] Ще Кардинал; не варт і рахувать».
121] Він щез, і до поета я старого 122] Вернувсь у хвилюванні - мова ця 123] Передвіщала безліч зла нового.
124] Він вирушив, і я - в сліди співця. 125] Йдучи він запитав: «Про що турботи?» 126] І я йому відкрився до кінця.
127] «Запам'ятай все мовлене навпроти 128] Твоєї долі, - наказав мудрець. 129] Звів палець, - та дізнайся ось про що ти:
130] Лиш ставши перед любим для сердець 131] Промінням зір, що бачать все правдиво, 132] Життя свого ти взнаєш реченець».
133] Сказавши це, він повернув наліво, 134] Й пішли ми до середини, де був 135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,
136] А звідти сморід нестерпучий тхнув. - - - Коментарі: 11. Йосафат - долина біля Єрусалима в Палестині, де, за церковними уявленнями, відбудеться Страшний суд. До того часу труни будуть розкриті, бо мають класти в них ще багато єретиків. 14. Епікур - грецький філософ-матеріаліст (341-270 pp. до н. є.), який заперечував безсмертя душі, був проти втручання богів у земні справи. В середні віки епікурейцями називали взагалі всіх єретиків, вважали, що епікурейці - це люди, які вбачають мету життя в чуттєвих насолодах. 17. Задовольниться й це твоє жадання... - тобто бажання зустріти в Пеклі могутній дух Фарінати дельї Уберті, про якого він розпитував Чвакала (П. VI, 79-84). 32-51. Фаріната. - Фаріната дельї Уберті (н. на поч. XIII ст.) - глава флорентійських гібелінів (прибічників імперії). Предки Данте, належачи до ворожої гібелінам партії гвельфів (яка в боротьбі з домаганнями імперії спиралась на папство), двічі були розгромлені. Вперше їх вигнали з міста гібеліни, з допомогою кінноти імператора Фрідріха II, в 1248 р. їх будинки і вежі були зруйновані. Через три роки вони повернулись у Флоренцію і в 1258 р. в свою чергу вигнали властолюбного Фарінату та його прибічників. Ті заручились допомогою Сьєни і неаполітанського короля Манфреда і в 1260 p., поблизу замку Монтаперті на ріці Арбії, завдали жорстокої поразки флорентійським гвельфам та їх союзникам. Ріка Арбія тоді переповнилась кров'ю. Гвельфи мусили вдруге залишити Флоренцію. У 1264 р. Фаріната помер. У 1266 p., коли Манфреда було розбито біля Беневенто, зміцнілі гвельфи повернулися знову до міста. Разом з тим вони вдались до заступництва Карла І Анжуйсько-го який владарював у Неаполі і Сицилії, і, коли той вислав їм на допомогу військову силу, гібеліни, в ніч перед Великоднем 1267 p., назавжди залишили Флоренцію. Особливо суворо поставилась гвельфська Флоренція до роду Уберті. На місці їхніх зруйнованих будинків влаштували площу; амністія, надавана іншим вигнанцям, ніколи на них не поширювалась, і ті Уберті, які потрапляли до рук правлячої в республіці партії, засуджувались на смерть. 52-72. І тут, в труні... - інший епікуреєць, Кавальканте Кавальканті, зять Фарінати, гвельф, батько Гвідо Кавальканті (бл. 1259-1300), філософа і поета, найближчого друга Данте. Він здивований, не побачивши свого сина поряд з Данте, і той йому пояснює, що приведений сюди Віргілієм, з яким Гвідо «не міг заприязниться». Зрозумівши це слово так, що Гвідо вже нібито нема на світі (насправді Гвідо помер через кілька місяців), і по-своєму сприйнявши мовчання замисленого Данте, він у відчаї падає в свою розжарену могилу. 80. Прекрасна владарка держав нічних... - В античних віруваннях Прозерпіну, нарівні з Діаною, вважали богинею Місяця. Рядки 79- 81 означають: «Не мине й п'ятдесяти місяців, як ти сам зрозумієш, чи легко вигнанцю повернутися на батьківщину». Справді, на цей час, тобто у червні 1304 p., Данте втратив надію на повернення і порвав із своїми товаришами по вигнанню. 92. Фйоренца - старовинна назва Флоренції. 93. Сам проти всіх був... - Після перемоги біля Монтаперті вожді тосканських гібелінів вимагали зруйнування Флоренції. Цього не допустив Фаріната, заявивши, що він, поки живий, один проти всіх з мечем у руці виступить на її захист. 97-99. Як я гадаю... - Слова Фарінати, як і пророкування Чвакала, переконали Данте, що грішники в Пеклі наділені даром передбачення, тим часом, судячи з запитання Кавальканте, вони не знають того, що відбувається на землі тепер. 108. Коли замкнеться хід в майбутній час... - тобто коли настане Страшний суд. 119. Федеріко Другий - Фрідріх II Гогенштауфен (1194-1250), імператор Священної Римської імперії, король Неаполя і обох Сицилій. Його непримиренна ворожість до папства, що тричі приводила його до відлучення від церкви, покровительство арабським і єврейським ученим і вільний спосіб життя створили йому серед сучасників славу небезпечного єретика-епікурейця. 120. Кардинал - Оттавіано дельї Убальдіні (пом. 1273), завзятий гібелін, такий впливовий, що коли говорили просто «кардинал», то мали на увазі саме його. Зберігся його афоризм: «Якщо є душа, то я загубив її заради гібелінів».
Зміст: "Божественна комедія" Скачати книгу: "Божественна комедія" Джерело: http://ae-lib.org.ua/ Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия. Read also in English: The Divine Comedy Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|